Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


¬≥дскановано: ƒмитро ƒонцов. ƒух нашоњ давнини // ≤стор≥€ ф≥лософ≥њ ”крањни: ’рестомат≥€. Ц  ., 1994.Ц —. 446 Ц 454




Ђ—уть нашоњ проблеми лежить у питанн≥ формотворчоњ, буд≥вничоњ правл€чоњ касти. Ѕула та каста мудра, в≥дважна й сильна морально, була й держава. Ѕула вона слаба або вироджувалас€, розкладалас€ й гинула, слабла й держава, хочби й не була Ђчайкою при бит≥й дороз≥ї.

 ожна сильна сусп≥льн≥сть м≥цна твердим моральним законом, що над нею пануЇ, €кого живим символом ≥ при≠кладом Ї њњ правл€ча верства. ћусить вона насамперед бу≠ти тверда ≥ невблаганна що до себе самоњ, не п≥ддаватис€ матер≥€льним спокусам виг≥дництва чи оспалости Ђставл€≠ти над усе пон€тт€ чести й обов'€зку, безогл€дно в≥рити в свою справу ≥ в своЇ право провадити загалом. ћусить во≠на в≥рити т≥льки в свою орган≥зуючу ≥дею, служити њй €к найвищ≥й мет≥. ћусить нарешт≥ суворо карати вс€к≥ в≥досередков≥ егоњстичн≥ тенденц≥њ в лон≥ своЇњ групи й сусп≥льности, не п≥ддаючись голосу фальшивоњ Ђлюд€ностиї, не позвол€ючи тим егоњстичним тенденц≥€м розсадити сусп≥ль≠н≥сть, €ку тримають вкуп≥ ≥ в сил≥ лише ц€ пильн≥сть про≠в≥дноњ касти та њњ чесноти: героњзм, непотуранн€ злу, в≥ра в своЇ високе п≥сланництво, в≥ддан≥сть справ≥, пон€тт€ чес≠ти, фанатизм у служб≥ ≤дењ, в≥двага сто€ти ≤ впасти при своњм ≥деал≥. ƒе сила цього морального закону слабне, де в≥жки й бат≥г випадають з слабих рук дегенеруючоњ ел≥ти, де зам≥сть служби високим абстрактним ≤деалам прихо≠дить в≥льна гра самолюбних матер≥€льних ≥нстинкт≥в маси й одиниць, погон€ за насолодою, вигодою ≥ щаст€м Ч там зам≥сть д≥лаючого морального закону, наступаЇ серед про≠в≥дноњ верстви розклад.

<...> Ќе думаю тут п≥дкреслити меншеварт≥сть Ђму≠жицтваї (€ке маЇ своњ гарн≥ прикмети), хочу лише сказа≠ти, що кожний стан ≥ кожна в≥дпов≥дна псих≥ка добр≥ на своњм м≥сц≥.  ожна верства сусп≥льности маЇ своњ властив≥ њй прикмети псих≥чн≥ (про €к≥ головне йде тут мова). Ћише коли псих≥чн≥ прикмети верстви п≥двладноњ стають прик≠метами верстви правл€чоњ Ч в сусп≥льств≥ наступаЇ ката≠строфа. “ака катастрофа не наступала там, де сел€нськ≥ елементи, вход€чи в козацький стан, переймали його пси≠х≥ку й життЇве наставленн€.

<...>  оли т€гар держави був дл€ ≥нтел≥гентськоњ юр≠би за т€жкий, за осоружний, то не могла вона бути при≠хильницею й суверенности. ÷€ останн€ ≥де€ була дл€ нењ св€точною фразою. Ѕона висувала цей ≥деал дуже р≥дко й то п≥д натиском под≥й, не робл€чи цього нав≥ть тод≥, коли в порох розсипалас€ рос≥йська суверенн≥сть, острак≥змов≥ в≥ддаючи пропов≥дник≥в суверенности, €к≥ голосили цю ≥дею в Ђнев≥дпов≥дний часї. “ак робила ц€ ≥нтел≥генц≥€ м≥ж ≥н≠шим з тими, що голосили ≥дею сепаративна украњнського перед 1914 р., ≤ з тими, що голосили њњ тод≥, коли запану≠вав большевизм. Ѕо в њх очах Ђсуверенн≥сть державиї це пон€тт€ поплутане й соб≥ протир≥чне... воно належить вже ƒо ≥стор≥њ.

...ЂЌе€сн≥сть њх державницькоњ концепц≥њ йшла в пар≥ з не€сн≥стю з г≥бридн≥стю ≥ њх соц≥альноњ концепц≥њ. ¬они не раз хиталис€ м≥ж ≥деЇю приватноњ власности та ≥деЇю ко≠лектив≥зму, м≥ж ≥деЇю рел≥г≥йною ≥ безбожництвом, м≥ж ≥деЇю р≥дноњ культури, украњнською формою, рос≥йською (большевицькою) Ч зм≥стом. ”крањнськ≥ мисленники зав≠ше стрем≥ли займати позиц≥њ примирлив≥, в≥ддати справед≠ливу оц≥нку нав≥ть протилежним думкам ≥ ворожим теч≥€мї (ёркевич). “ака була суть ф≥лософ≥њ представник≥в нашоњ ≥нтел≥гентськоњ юрби.

<...> ѕеред 1914 р. писав € про це: беручи соб≥ ц≥ллю стати знову нац≥Їю, €к перед в≥ками, Ч Ђукрањнство повин≠но знати, що починаЇ велику й небезпечну гру, €ка вимага≠тиме в≥д учасник≥в витр≥валости ≥ €сности думки. ѕрекрас≠нодушн≥ апел≥ до сердець противник≥в мус€ть бути зали≠шен≥. “реба дивитис€ чортов≥ в в≥ч≥.

„и це потрапл€ть зробити украњнц≥, в≥д того залежить будуччина њх справи. Ѕо ц€ справа стоњть так: вона маЇ ск≥нчити чиЇюсь катастрофою, нашою, або не нашою. Ђ“ре≠тього немаї. (Ђ—тудентський ¬≥стникї,  ињв). ≤ншими сло≠вами, конфл≥кт м≥ж ”крањною ≥ –ос≥Їю був засадкичоњ на≠тури, €ка виключала компром≥си, лише вимагала боротьби з перспективою знищенн€ одноњ сторони або другоњ €к по≠л≥тичного чинника сх≥дньоњ ™вропи. ≤ншого шл€ху не було дл€ ”крањни, тим б≥льше коли перед нею вир≥с такий про≠тивник €к большевизм.

<...> ¬ епоху великого конфл≥кту 1917 р. силам п≥в≠ноч≥ треба було протиставити щось р≥вновартне, сильне, могутнЇ ≥ прит€гаюче. ћоскал≥, €к знов таки вони сам≥ ка≠зали, воювали на ”крањн≥ з мазепинц€ми, з духом ћазепи. јле в той час, €к ћосква дл€ боротьби з ”крањною моб≥л≥≠зувала ≥ в нов≥ постат≥ вт≥лювала загарбницький дух ѕетра ≥  атерини, наша ≥нтел≥генц≥€ в≥дпекувалас€ ≥ назви, й ду≠ха мазепинства. Ѕольшевики московськ≥, не зважаючи на свою теор≥ю, в сут≥ реч≥ засвоњли соб≥ давню московську традиц≥йну ≥дею. ѕоперше: ≥дею окремоњ пров≥дноњ верстви, не вибраноњ, а д≥браноњ Ч екв≥валент опр≥чнини ≤вана √р≥з≠ного (парт≥€), подруге Ч тиранський державний устр≥й ≤ва≠н≥в московських п≥д формою д≥ктатури пролетар≥ату, старо-московський сусп≥льний устр≥й п≥д видом общини або колхоз≥в, нетолерантну церкву профан≥в, що опанувала душу народа Ч новою комун≥стичною в≥рою, нарешт≥ старий дух експансивного захланного ≥мпер≥ал≥зму в вигл€д≥ гасла св≥товоњ революц≥њ.

¬икликаючи з давнього минулого своњ нац≥онально-тра≠диц≥йн≥ сили, ћосква намагалас€ р≥вночасно зогидити нам наш≥. Ќайкращ≥ наш≥ традиц≥њ, традиц≥њ власновладства, войовничости, патр≥отизму, намагалас€ вона осм≥шити й зогидити п≥д ганьбл€чим тавром шов≥н≥зму, фанатизму, ретроградства, в≥дсталости.

<...> „и сел€нська культура не маЇ права на ≥снуван≠н€? Ќ≥хто њй того заперечувати не буде. —ел€нська культу≠ра може бути по своЇму багата ≥ стародавн€, але тим не менше лишитьс€ вона сел€нською себто культурою нижчоњ верстви, €ка сама звичайно шукаЇ вз≥рц≥в у культур≥ пан≠ськ≥й, а не навпаки. —ел€нська культура, культура прован≠сальц€, гуцула, або баска ≥снувала ≤ ≥снуватиме, але траге≠д≥€ нашого часу в т≥м, що наша ≤нтел≥генц≥€ намагаЇтьс€ з культури п≥др€дноњ кл€си, з принцип≥в р≥дного провансальства зробити ор≥Їнтац≥йний осередок дл€ нац≥ональноњ куль≠тури взагал≥.  ультура орач≥в може бути симпатична й ви≠соко моральна, але абсурдно було б робити з нењ Ђфор≠муючу засаду дл€ культури людини взагал≥ї (ќртега).  ультура, €ка протиставл€ла св. —оф≥њ народн≥ дерев'€н≥ церкви, козацькому барокко; Ч сел€нськ≥ хати, гетьман≠ським килимам Ч народн≥, стар≥й кн€з≥вськ≥й чи полковни≠цьк≥й нош≥ Ч народну сел€нську ношу п≥д назвою Ђнац≥о≠нального костюмуї, героњчн≥й л≥тератур≥ ѕрокопович≥в ≥ Ђ—лова о полку ≤горев≥мї Ч ≥дил≥њ сел€нськ≥ або утоп≥њ  в≥тки 19. в≥ку чи його насл≥дувач≥в 20. в≥ку,Ч така культу≠ра вела б т≥льки до обниженн€ загального р≥вн€ нашого культурного житт€. ÷е було в л≥тератур≥, в мистецтв≥, в те≠атр≥ пристосований до т≥сного духового од€гу ≥ смаку ниж≠чоњ верстви, на €ку ор≥Їнтувалас€ демократична ≥нтел≥ген≠ц≥€, ор≥Їнтац≥€ на хохла, €кий вступивши на пол≥тичну сцену в постат≥ тоњ ≥нтел≥генц≥њ уперто р≥шив тим хохлом лишитьс€.

<...> ј найстрашн≥ше в ц≥м це, що Ђмаса, не перестав≠ша€ бути масоюї (цебто, не позбувшис€ своњх прим≥тивних параф≥€льних погл€д≥в на громадськ≥ справи, н≥ свого вузкогл€дства, н≥ др≥бного егоњзма, н≥ невм≥нн€ п≥днестис€ над реч≥ матер≥€льн≥) вдерлас€ Ч в постат≥ њњ виразник≥в ≥ де≠магог≥вЧ на м≥сце пров≥дноњ верстви. ¬она гадаЇ, що мала право надати силу загального закону вс≥м своњм загум≥нковим мудрощам.

<...> ўоб з народу Ђдроворуб≥в ≥ водонос≥вї знов ста≠ти сильною сп≥льнотою, сильною орган≥зац≥йно, культурно й духовно, мусимо повернути знову до спогад≥в г≥Їрарх≥чноњ сусп≥льности, на чол≥ €коњ сто€ла би пров≥дна каста. ћус≥ла б вона бути зовс≥м ≥накшою в≥д маси, €ку орган≥зуЇ: своњм положенн€м, сто€чи поза юрбою, поза масою: своЇю расою, мати наново т≥ Ђблагородн≥ к≥сткиї, €к≥ звеличував Ўевченко в Ђкозацьким панств≥ї; своњ духом, ≥накшими в≥д духа, €кий в≥Ї в≥д коллективного хохла. Ўл€х д≥йсного в≥д≠родженн€ веде через поворот до традиц≥њ епохи, €ка ще не була заражена духом вегетативноњ культури, €ка дихала сама й надихувала св≥й народ духом героњчноњ культури,Ч до традиц≥њ староњ ”крањни. Ќ≥коли не престане бути спу≠стошена земл€ наша, аж поки не в≥дродитьс€ в н≥й нова каста, нова положенн€м в сусп≥льств≥, нова расою, нова чеснотами, властивими пров≥дним кастам, њх державною] мудр≥стю, завз€тт€м ≥ шл€хетн≥стю.

...—трем≥ти маЇ каста лише до загального добра, шукати за тим, що Ї добре дл€ загалу, не за тим, що йому приЇмне. Ѕо маса Ч ЂЇ на загал задов≥рчива ≥ б≥льш уважаЇ на вигл€д ≥ зовн≥шн≥сть, ан≥ж на суть р≥чиї. «авданн€ њњ в сусп≥льности Ч одне, правл€чоњ касти Ч ≥нше.  ожна на своњм м≥сц≥. ƒумати, що з самих вибор≥в маси може вийти добрий правитель так само мудро, €к думати, що з вибору може вийти добрий поет, боксер, або л≥кар. якраз так ду≠мала демократ≥€.

<...>  оли сусп≥льство починаЇ д≥литис€ на маси й на ел≥ти, на касти, це не под≥л по соц≥€льних, лише по люд≠ських категор≥€х. Ќе покриваЇтьс€ цей под≥л з ранговим по≠д≥лом на кл€си вищ≥ й нижч≥. ¬ сусп≥льност≥ Ї зан€тт€, д≥€льност≥, ур€ди, €к≥ за њх природою Ї спец≥€льн≥ й тому мус€ть бути справован≥ спец≤€льними, до того обдаровани≠ми людьми. ÷е особливо в≥дноситьс€ до зан€ть пров≥дноњ касти. ƒавн≥ше њх функц≥њ сповн€ли спец≥€льно до того по≠кликан≥ меншост≥; спец≥€льно до того селекц≥онован≥. ћаса не ждала дл€ себе в них н≥€коњ участи, або знала, що коли хот≥ла через людей, що вийшли з њњ середовища, т≥ стано≠вища зан€ти, то мус≥ла набути спец≥€льних зд≥бностей, перестати бути масою. Ѕо людське сусп≥льство, хочемо ми того, чи н≥, по природ≥ аристократичне.

<...> ќдиночн≥ переходи зд≥бн≥ших з касти нижчоњ до вищоњ р≥ч допустима, знана й часом дуже потр≥бна, але знов таки, коли це наступаЇ по сродности.«вичайно ж пе≠рескоки у невластиву соб≥ породу мст€тьс€ фатально не лише на винних, але й на невинних, на ц≥л≥м т≥л≥ нац≥њ. Ђ—то сродностей, сто званьї, ≥ зан€ть, р≥зних сусп≥льних щабл≥в. Ќе в≥льно плутати тих звань.  ожний в сусп≥ль≠ност≥ окремо ≤ кожна група в≥дпов≥дно до своЇњ натури, сродности Ч мусить зайн€ти св≥й властивий г≥Їрарх≥чний щабель.

<...> ¬с€ наша ≥стор≥€ аж до половини 19 в≥ку св≥д≠чить, що ≥дей г≥Їрарх≥чности, кастового укладу сусп≥льно≠сти була незрушимим правилом нашого нац≥онального житт€. Ќезрушимою догмою був под≥л сусп≥льности на касти, конечн≥сть власноњ аристократ≥њ, €к колись казали, пану≠ванн€ луччих людей. ”стр≥й  ињвськоњ кн€з≥вськоњ –ус≥ був побудований на т≥й засад≥ кастовости.

<...> ¬ стар≥й ”крањн≥ цей под≥л на касти був чимсь самозрозум≥лим, без чого сама сусп≥льн≥сть була не подуманна. ѕри ч≥м ту св≥дом≥сть конечности г≥Їрарх≥њ мала ≥ вища й нижча верства. Ќе раз людн≥сть ≥снувала, а на≠в≥ть убивала свого кн€з€, але нового кликала лише з кн€≠з≥вського роду, њй не впадало в голову вибирати соб≥ кн€з€ поза аристократ≥Їю володар≥в, або об≥йтис€ без кн€з€. ‘ункц≥њ верств були розмежован≥: перша боронила другу, давала пол≥тичний лад, орган≥зувала народ, €к пол≥тичну ≤ моральну ц≥л≥сть... ¬ до≥сторичн≥ часи людн≥сть наша жи≠ла в варварськ≥й, ще не з'Їрарх≥зован≥й сусп≥льности, жила ЂобичаЇм зв≥ринськимї, в стан≥ анарх≥њ, коли Ђвозста род на родї, без жодного Ђнар€дуї, коли демократи Ђтвор€ху сам≥ соб≥ закониї, без умисне до того покликаноњ пан≥вноњ верстви. јле такий хаос не м≥г довго тривати, в≥н став шк≥дливий сам≥й зневельован≥й демократ≥њ й тому р≥шили наш≥ предки хоч ≥ Ђ≥згон≥ша вар€ги за мореї, щоб поверну≠тис€ до свободи варварськоњ сусп≥льности, але хутко покли≠кали соб≥ нову касту пан≥в, €ка б Ђправилаї ≤ волод≥ла нею.

<...> ƒемагоги безкл€сового, егал≥тарного сусп≥льст≠ва можуть верзти про скасуванн€ кл€сових р≥зниць, про скиненн€ пан≥в ≥ уприв≥лейованих верств, але це дурисв≥т≠ство. Ќема сусп≥льности без пан≥вноњ верстви: мали таку верству ≤ рос≥€ни, ≥ за царату, ≥ за большевик≥в.

...Ќема сусп≥льностей без касти, цебто верстви, €ка упо≠р€дковуЇ сусп≥льний орган≥зм ≥ тим надаЇ йому сили.  оли цей пор€док нищитьс€, або через росклад нагор≥, або че≠рез захланн≥сть ≥ розперезан≥сть низ≥в, тод≥ така сп≥льнота стаЇ або частиною чужого, сильн≥шого державного орган≥з≠му (в €к≥м засада кастовости ще пануЇ), або повертаЇ до форм прим≥тивного устрою з тираном на чол≥. ≤нстинкт са≠мозбереженн€ одиниць, родин, частин, €к≥ стремл€ть в≥д≥≠рватис€ в≥д пор€дкуючих наказ≥в центру, Ч не маЇ н≥чого сп≥льного з енерг≥€ми цього центру €к≥ запевн€ють ста≠л≥сть, правильне функц≥онуванн€ й силу сп≥льноти. ќдна р≥чь, сума воль егоњстичних одиниць, друга р≥чь Ч вол€ окремого органу сусп≥льности, що дбаЇ про њњ ц≥л≥сть. «ви≠чањ, моральн≥ засади, ≥дењ, право й не право, закони моди, нав≥ть сама мова вс€коњ маси ор≥Їнтуютьс€ звичайно на так≥ ж пон€тт€ пров≥дноњ касти, н≥коли навпаки.

<...> ќрган≥зуюча чинн≥сть ус€коњ ел≥ти впливаЇ на своЇ сусп≥льство також ≥ посередньо, просто завд€ки престижу њњ, завд€ки живому прикладу, €кий вища каста даЇ нижч≥й самим своњм ≥снуванн€м. ѕров≥дна верства диктуЇ людност≥ своњ скрижал≥ мудрости, своЇ Ђличитьї ≥ Ђне личитьї, ≥дењ правдивого ≥ фальшивого, морального й немо≠рального, чесного ≥ безчесного, г≥дного осудженн€ й г≥дного похвали, своЇ пон€тт€ краси ≥ бридкости, все, в≥д форми правл≥нн€ до форми краватки. ¬она накидаЇ печать на все зб≥рне житт€,Ч накидаЇ й кодекс джентельмена ≥ кодекс Ќаполеона.

<...> ¬с≥ сусп≥льпо-державн≥ установи Ч парл€менти, парт≥њ, трибуни, арм≥€, фабрики, верстати, хутори й церков≠н≥ амвони, культурн≥ установи Ч все це бездушне т≥ло нац≥њ, коли не одушевлене тою нематер≥€льною творчою енерг≥Їю, €коњ ос≥дком Ї правл€ча каста.  оли оте невидиме, цей дух, творча енерг≥€ в≥дл≥таЇ в≥д нац≥њ, тод≥ розкладаЇтьс€ все видиме, вс≥ установи, вс≥ сусп≥льн≥ енерг≥њ, хоч назверх су≠сп≥льн≥сть може ≥ збер≥гаЇ, так само €к людський труп, коли дух в≥длетить в≥д нього, де€кий час зовн≥шн≥ форми живого орган≥зму. “аких труп≥в Ї б≥льше на наш≥й планет≥. “ак вигл€даЇ, н. пр., ѕалата ƒож≥в у ¬енец≥њ, в≥д €коњ в≥д≠лет≥в дух колишньоњ велич≥, €ка не може стати осередком, де кувалис€ задуми блискучих чин≥в колишньоњ республ≥≠ки, що позвол€ла соб≥ м≥р€тис€ з турецькою потугою в њњ розцв≥т≥... “ак вигл€дав «имовий ѕалац над Ќевою, в≥д €кого в≥длет≥в животворчий ≥мпер≥€льний дух ѕетр≥в ≥  а≠терин, так вигл€даЇ ‘онтенбльо, так вигл€дали наш≥ бату-ринськ≥ й чигиринськ≥ палаци гетьманськ≥, в≥д €ких в≥длет≥в дух великих основоположник≥в держави ¬≥йська «апорозь≠кого. “ак вигл€дала св€та —оф≥€ без ѕетра ћогили, √ал€товського й ≥нших, що дали духову силу т≥й установ≥ й ≥нш≥.

<...> ¬ житт≥ сусп≥льним ос≥дком ц≥Їњ сили, цього ду≠ха Ї кермуюча верства, а без нењ сусп≥льн≥сть не ≥снуЇ, ≥снуЇ стадо. Ќа ц≥м ≥ пол€гаЇ морфоген≥чна функц≥€ житт€, фор≠мотворча функц≥€ того невидимого, тоњ творчоњ життЇвоњ енерг≥њ, €ка формуЇ реч≥ ≥ людськ≥ сп≥льноти. як приплив газу потр≥бний, щоб гор≥ло полум'€ ≥ збер≥гало свою фор≠му, так т≥льки одержима тим духом животворча людина може надавати форму життю, бути формотворцем.

...÷им внутр≥шн≥м вогнем, €кий тримаЇ при житт≥ орга≠н≥зм, можуть гор≥ти не вс≥ ≥ не кожний, т≥льки люди особ≠ливого типу, особливоњ вдач≥. ÷е фанатики, аскети, по≠движники типу ћономаха, Ћойоли, ¬алентайна, ¬≥льгель-ма ќранського, ƒмитра ¬ишневецького, Ѕогуна, ¬ишенського, що Ї в в≥чн≥й тривоз≥, в напруженн≥ вс≥х сил духа ≥ серц€, байдуж≥ на своњ т≥лесн≥ потреби. ÷е Ч в протилежн≥сть до представник≥в субстрату, розл≥зливих, мл€вих, сентиментально-сльозливих ≥ оспалих, Ч сух≥ й вогненн≥ душ≥ формотворц≥в, палим≥ невгасимим внутр≥шн≥м вогнем. “им вогнем, про €кого читаЇмо ≥ в √еракл≥та, в його енерге≠тичн≥й концепц≥њ житт€, в €кого матер≥€льн≥ €вища були лише поодинокими станами енерг≥њ, а основною субстан≠ц≥Їю ≥ промотором вс≥Їњ в≥дчувальноњ матер≥њ був во≠гонь.

<...>як≥ ж головн≥ прикмети ц≥Їњ душ≥? “ри прикме≠ти володарського духу так≥: поперше шл€хетний порив формотворц€, задивленого лише в одну мету, створенн€ свого задуму, вт≥ленн€ його в реальну форму, пориванн€ чуже й недоступне людин≥ з маси, а коли й доступне, то в дуже обмежен≥м кол≥ ≥дей ≥ речей. Ћюдина з маси Ї формотвор≠цем, але в своњй сфер≥, €к камен€р, що робить цеглину теж Ї в своњм круз≥ формотворцем, але Ї лише звиклим вико≠навцем в руках майстра, що сконцептував форму храма. ѕодруге Ч прикметою володарськоњ душ≥ в власне мати концепц≥ю свого задуму, концепц≥ю форми, €ку маЇ вт≥ли≠ти в реч≥, €к казав —коворода Ч Ђпл€нї реч≥, Ђрисунокї, Ђметаф≥зичну формуї, €ка в јристотел€ завше попереджаЇ готову р≥ч, Ђформу ф≥зичнуї, ту метаф≥зичну форму, €ку знову н≥коли не маЇ людина з маси, €к≥й недоступн≥ зв'€зок орган≥в ц≥лого або взаЇмна залежн≥сть його частин. ѕотре≠тЇ Ч прикметою володарськоњ душ≥ Ч Ї Ђтверд≥ рукиї, си≠ла, що угинаЇ матер≥ю й не вагаЇтьс€ п≥дчин€ти њњ ворохобн≥ тенденц≥њ своЇму задумов≥ ≥ своЇму пориванню.

<...> ћ≥ж св≥том ≥дей ≥ в≥рувань €кими жила й живе демократична ”крањна, ≥ св≥том ≥дей нашоњ давнини ле≠жить провалл€. ¬се в них було р≥зне: ≥ пон€тт€ Ѕога, отчизни, сусп≥льности, њх ф≥лософ≥€ ≥стор≥њ, ф≥лософ≥€ житт€, ≥дењ про значенн€ й ролю в ≥стор≥њ творчоњ особистости ≥ маси, чинника вол≥, ≥дењ про причини вознесенн€ й упадка народ≥в, про ц≥ль людства ≥ одиниц≥, про значенн€ пров≥дноњ верст≠ви. ѕровалл€, €ке постало м≥ж цими двома св≥тами насту≠пило так зненацька (хоч копалос€ здавна), що напр., м≥ж останн≥ми представниками героњчноњ ”крањни Ч  отл€рев≠ським, Ўевченком, —тороженком, ўоголевим ≥ ћаксимо≠вичем, а з другоњ сторони Ч √рушевським, —умцовим, ƒрагомановим ≥  ул≥шем далеко б≥льша пр≥рва, ан≥ж м≥ж пер≠шими ≥ письменниками ≥деологами старокн€з≥вськоњ, литовсько-руськоњ ≥ козацькоњ доби. ќднаковий св≥т пон€ть стр≥чаЇмо ми у Ўевченка ≥  отл€ревського й у автора Ђ—лова о полку ≤горев≥мї, у ƒанили «аточника, ћономаха, ћихайла Ћитвина, ¬еличка, √раб€нки, —ковороди, автора Ђ≤стор≥њ –ус≥вї, ¬ишенського, ѕрокоповича й ≥н. ÷е провалл€ викопав в≥к мас, в≥к юрби, €кий прийшов зрештою не т≥льки дл€ нас, але й дл€ вс≥Їњ ™вропи.

<...> Ќ≥ матер≥€л≥стичн≥й демократ≥њ, н≥ ще б≥льш матер≥€л≥стичному комун≥змов≥ паша демократична верх≥вка (так само, зрештою, €к ≥ напр., французька чи €ка ≥нша) не змогли протиставити н≥чого р≥внор€дного силою в≥ри, за≠вз€тт€ ≥ св≥домости свого великого покликанн€. Ѕо њњ так само €к ≤ комун≥зм зжирав той самий дух матер≥€л≥зму. ≤ д≥йсно, щоб створити нове Ђз н≥чогої, треба передус≥м в≥≠рити в силу духа.

<Е> ƒл€ украњнського, так само €к дл€ кожного ≥н≠шого народу, що в своњй внутр≥шн≥й ≥ зовн≥шн≥й сил≥ загрожений гангреною матер≥€л≥зму, Ч Їдиний р€тунок Ї в €сно концентрован≥й протибольшевицьк≥й взагал≥ проти-Ђобщинницьк≥йї доктрин≥, в поворот≥ до власних традиц≥й. ќбов'€зок кожного, загроженого смертельною пошестю большевизма в ус≥х його формах народу нашого (≥ не т≥ль≠ки нашого) континенту Ч Ї безогл€дн€ боротьба з ц≥Їю пошестю, що загрожуЇ руњною ц≥лоњ нашоњ культури.

÷ю гангрену зможемо ми доконати т≥льки силою в≥дро≠дженого з джерел наших власних традиц≥й животвор€щого ƒуха, перед лицем €кого впаде й розсиплюЇтьс€ потвора матер≥€л≥зму.

ѕлоть н≥чтоже, ƒух животворить!


[1] ≈росhе - методолог≥чний прийом, запозичений √уссерлем у старог≠рецьких стоњк≥в. ќзначаЇ призупиненн€ нањвноњ в≥ри в ≥снуванн€ св≥ту речей, в те, що сприйманий нами св≥т ≥ Ї об'Їктивний св≥т €к такий. ћета феноменолог≥чноњ редукц≥њ, складовою €коњ Ї еросhе, пол€гаЇ в тому. щоб перенести увагу з предмету на св≥дом≥сть, показати, що предмет конституюЇтьс€ в актах св≥домост≥. «авд€ки цьому св≥т, що в нањвн≥й настанов≥ виступаЇ €к заданий, на€вний, постаЇ €к процес його конституюванн€ в чист≥й св≥домост≥. ‘еноменолог≥€ розгортаЇ широку картину конституюванн€ св≥дом≥стю предметностей р≥зного роду. —аме в цьому досл≥дженн≥ конституюванн€ спочатку св≥ту речей та ≥нших предметностей, а дал≥ в генетичн≥й феноменолог≥њ досл≥дженн€ конституюванн€ нашоњ св≥домост≥ €к ц≥л≥сноњ монади (у " риз≥..." до цього додаЇтьс€ конституюванн€ телосу Ївропейськоњ культури) √ус-серль блискуче показав активн≥сть людськоњ св≥домост≥. “аким чином, ≈росhе - це важливий методолог≥чний прийом дл€ подоланн€ натура≠л≥стичного п≥дходу до царини предметностей. ѕрим. перекл.

[2] thaymazein (старогр.)- здивуванн€, подив.- ѕрим. перекл.

[3] dоха (старогр.) - гадка, погл€д, думка; пор.: рос. "мнение". ѕрим. перекл.

[4] episteme (старогр.)-знанн€, наука, ѕротиставл€ючи doха й ер≥stете, ф≥лософ показуЇ, що науково-теоретичне п≥знанн€ виникаЇ тод≥, коли людина через здивуванн€ прориваЇ звичний св≥т очевидних ≥ буденних дл€ нењ думок, св≥т dоха. ѕрим. перекл.

[5] Schelling, WW ((Ströter), Bd. 2, p. 271.

[6] Ќеgеl, WW (Glockner), Bd. 2, p. 461 ff.

 

[7]  . Jaspers, Psychologie der Weltanschaungen, 3. јufl., ¬еrlin, 1925, р. 1 f.

[8] Kant, WW (Cassirer), Bd. 8, p. 342 ff.

[9]  аnt, WW (Cassirer); ср.  ант,  ритика чистого разума ¬ 833.

[10] —р.  ант,  ритика чистого разума ¬ 844.

[11] —р. там же ¬ 868.

[12] Frege G. Der Gedanke: eine logische Untersuchung. Logische Untersuchungen. Vandenhoeck & Ruprecht in Göttingen: 1966, S. 30Ч53. —тать€ впервые напечатана в 1918 г.

 

[13] —ходный смысл имеют и утверждени€ типа: "—уждение есть то, что €вл€етс€ либо истинным, либо ложным". я употребл€ю слово "мысль" (Gedanke) приблизительное том смысле, который имеет в логических работах слово "суждение" (Urteil). ѕочему € все-таки предпочитаю говорить "мысль", станет, как € наде≠юсь, €сно из дальнейшего. ¬ данном определении можно усмот≠реть тот недостаток, что в нем вводитс€ разделение суждений на истинные и ложные Ч разделение, которое из всех возможных классификаций суждений €вл€етс€, быть может, наименее существенным. “о, что нар€ду с определением вводитс€ и некото≠ра€ классификаци€, € не могу признать логическим недостат≠ком. „то же касаетс€ ее значимости, то ее отнюдь не следует недооценивать, ибо логика, как € уже говорил, возникает имен≠но из слова "истинный".

[14] я употребл€ю слово "предложение" здесь не в полном со≠ответствии с грамматической терминологией, называющей пред≠ложени€ми также придаточные предложени€. ќднако изолиро≠ванное придаточное предложение не всегда имеет такой смысл, при котором можно говорить об истинности; этим свойством может обладать только сложное предложение, в состав которого входит придаточное.

[15] ћне представл€етс€, что до сих пор граница между мыслью и суждением проводилась недостаточно отчетливо. ¬озможно, €зык сам потворствует этому. ƒействительно, в утвердительном предложении нет специального компонента, соответствующего утверждению: то, что высказываетс€ некоторое утверждение, заключено в самой форме предложени€. Ќемецкий €зык благо≠дар€ этому имеет некоторое преимущество: в нем главное и при≠даточное предложени€ различаютс€ пор€дком слов. ѕри этом, однако, следует учесть, во-первых, то, что и придаточное пред≠ложение может содержать утверждение, и, во-вторых, то, что за≠конченную мысль часто не выражает ни главное, ни придаточное предложение само по себе, а лишь сложное предложение в целом.

[16] “очнее Ц начала, относ€щиес€ к разр€ду материи. Eidos, о котором здесь говоритс€, не имеет в данном случае, разумеетс€, обычного у јристотел€ технического значени€ Ц Ђформиї, но должно переводитс€ как Ђвидї (логический) или Ђразр€дї, Ђгруппаї: началами всех вещей у первых философов €вл€ютс€ лишь те, которые принадлежат к виду или разр€ду материи (т. е. к группе начал материальных).

[17] ” јристотел€ Ц Ђмузыческийї, - посто€нный пример дл€ качества. ¬ этом употреблении, может быть, точнее всего будет передача Ђобразованныйї, в противоположность α˝μουσος Ц необразованный, грубый; дл€ Ђмузыкиї (μουσική), вернее, Ђмузыческого искусстваї, у ѕлатона Ц обширный р€д оттенков от поэзии до философии (Phaed. 60 D Ц 61 A).

[18] ќ возникновении и уничтожении элементов по Ёмпедоклу можно говорить лишь в том смысле, что отдельные из них накапливаютс€ иногда в большом, иногда в малом количестве на пути к объединению по отдельным элементам (под вли€нием действи€ вражды) и затем рассеиваютс€ из этого объединени€ (см. Arist Met. A 4,985 a 25 Ц 28 и Ross I 131).

[19] «десь говоритс€ о принимавшихс€ јнаксагором элементарных предметах с однородными друг другу част€ми (у јнаксагора они назывались семенами вещей, а позже у јристотел€ получили название Ђгомеомерныхї, - подобночастных Ц вещей, или гомеомерий).

[20] “. е. причину движени€.

[21] “. е. существующим.

[22] “. е. что эта вещь существует (что так обстоит дело) в действительности.

[23] “. е. Ђпро то, что может видетьї.

[24] „то речь идет здесь об отделимости в пон€тии (реально форма от материи неотделима), €вствует из книги VIII глава 1, 1042 а 26 Ц 29: Ђсущностью €вл€етс€Е в другом смысле то, что, будучи данною определенною вещью, может быть отделено в пон€тииї.

[25] »з чего как материи уже возникает наша вещь.

[26] »з которой возникают все вообще вещи.

[27] “обто позитивну й виключну приналежн≥сть до Ђсущогої.- ѕрим. автора.

[28] ћаЇтьс€ на уваз≥ лог≥ка в звичайному розум≥нн≥, те, що нею традиц≥йно вважаЇтьс€.Ч ѕрим, автора.

[29] —уще б≥льше н≥чого не говорить нам.Ч ѕрим, автора.

[30] јле не людина €к людина, €ка належить Уось-буттюФ Ч ѕрим, автора.

 

[31] ÷е обвал, в≥дсутн≥сть €коњ-небудь присутност≥.Ч ѕрим, автора.

[32] Ћюдина не може обмежити себе €ким-небудь позитивним зм≥стом, оск≥льки завд€ки висунутост≥ нашого бутт€ в Ќ≥що 6удь: €кий зм≥ст стаЇ конечним ≥ тим самим вказуЇ на вих≥д за своњ меж≥.Ч ѕрим, автора.

[33] Ћюдина не може обмежити себе €ким-небудь позитивним зм≥стом, оск≥льки завд€ки висунутост≥ нашого бутт€ в Ќ≥що будь-€кий зм≥ст стаЇ конечним ≥ тим самим вказуЇ на вих≥д за своњ меж≥.Ч ѕрим, автора.

[34] ƒив.: √егель √. Ќаука логики. „. 1.Чћ. 1970. - —. 140.

[35] ƒив.: ѕлатон. —очинени€. “. 2.Ч ћ.: 1970. —. 222.

 

[36] —тремление отогнать (лат.)

[37] Ѕездушный материалист говорит: Ђ„еловек отличаетс€ от животного только сознанием; он Ч животное, но такое, которое обладает сознаниемї. ќн не прини≠мает, таким образом, во внимание, что в существе, в котором пробудилось созна≠ние, происходит качественное изменение всей его сущности. ¬прочем, этим ни≠сколько не умал€етс€ достоинство животных. «десь не место глубже исследовать этот вопрос.

[38] Ђ аждое убеждение достаточно сильно, чтобы заставить себ€ отстаивать ценой жизниї (ћонтень).

[39] Ёта ограниченность и односторонность, а следовательно, и бездушие животного обнаруживаютс€ как раз в том, что обыкновенно у него особенно развито только одно чувство или некоторые чувства, между тем как универсальность, а следовательно, и духовность человека, видимо, сказываютс€ в том, что он Ђпревосходит всех других животных в смысле совершенного и равномерного развити€ всех своих органов чувствї.

[40] —м. мою книгу Ђќ назначении человекаї.

[41] Ёту мысль € развиваю в своей книге Ђќпыт эсхатологической метафизики. “ворчество и объективаци€ї.

[42] –ецепторы (физиол.) Ч окончани€ чувствительных нервных волокон или специализированные клетки сетчатки глаза, внутреннего уха и других органов чувственного воспри€ти€, преобразующие внешние раздражени€ в нервное воз≠буждение, передаваемое в центральную нервную систему.

[43] Ёффекторы (физиол.) Ч конечные элементы рефлекторной дуги, изменение состо€ни€ которых служит показателем осуществлени€ рефлекса (например, сокращение мышцы, выделение секрета железой и т. д.).

[44]  ассирер определ€ет человека как Ђживотное, созидающее символыї. –азнообразные сферы культуры, обозначаемые как Ђсимволические формыї (€зык, миф, религи€, искусство, наука, истори€), рассматриваютс€ им как само≠сто€тельные, не сводимые друг к другу образовани€.

[45] pars pro toto (лат.) Ч часть вместо целого.

[46] animal rationale (лат.) Ч животное рациональное.

[47] animal symbolicum (лат.) Ч животное, твор€щее символы.

[48] разумность (греч.)

[49] мышление, разум (лат.).

[50] веро€тно имеетс€ в виду так называемый Ђголубой трубачї (stentor coeruleus)

[51] —р. здесь мою работу Ђќб идее человекаї в книге Ђѕереворот ценностейї, т. II, «десь показано, что традиционное пон€тие человека конституируетс€ через его подобие Ѕогу, что оно, таким образом, уже предполагает идею Ѕога как точку отсчета.

[52] ћежду умным шимпанзе и Ёдисоном, если рассматривать последнего только как техника, существует, хот€ и очень большое, лишь различие в степени.

[53] —м. об этом статью Ђѕроисхождение пон€ти€ духа у грековї ёлиуса Ўтенцел€ в журнале ЂDie Antikeї.

 

[54] душа, жизнь (греч.).

[55] мышлени€ (лат.).

[56] зверь, алчущий нового (лат.).

[57] ћаркс задал особенно много головоломок в этой дилемме. ќн говорил о Ђсущности человекаї, хот€ и не пользовалс€ этим выражением после ЂЁкономическо-философских рукописей 1844 годаї, он говорил, например, о Ђнеизуродо≠ванномї человеке, что само по себе предполагает возможность изуродовать человеческую природу. ¬ третьем томе Ђ апиталаї он все еще использует пон€≠тие Ђчеловеческа€ природаї и обозначает в качестве неотчужденного такой труд, который имеет место Ђпри услови€х, наиболее достойных их человеческой приро≠ды и адекватных ейї (ћаркс  ., Ёнгельс ‘. —оч. “. 25. Ќ. 2. —. 387).  роме того, ћаркс представл€л точку зрени€, согласно которой человек сам создает себ€ в процессе истории, а в одном месте он даже утверждал, что сущность человека есть не что иное как Ђсовокупность общественных отношенииї, в которой он живет ќчевидно, ћаркс, с одной стороны, не хотел отказыватьс€ от своего представлени€ о природе человека, но, с другой стороны, не хотел также оказать≠с€ во власти неисторического, неэволюционного подхода. Ќа самом деле он так и не нашел разрешени€ этой дилеммы, поскольку не дал определени€ природы человека, а его высказывани€ на эту тему остались весьма неопределенными и противоречивыми.

[58] ћысли, приведенные на следующих страницах, изложены мною в книге Ђ“he sane Societyї (1955). я хотел бы их здесь повторить в сжатой форме, поскольку иначе будет лишена основы главна€ часть данной книги.

[59] “ермин Ђполити€ї обыкновенно употребл€етс€ дл€ обозначени€ республиканского стро€, преимущественно демократического

[60] ¬ рукописном тексте Ч Ђне име€ в своем распор€женииї

[61] ¬место Ђи не забот€тс€ о делах постороннихї можно перевести также Ђи не жаждут чужогої

[62] Ёто место иногда понимают в том смысле, что на должности выбирают людей, которые могут, благодар€ своим материальным средствам, подобающим образом отправл€ть должностные об€занности

[63] —м. моюкнигу Ђќ назначении человекаї

[64] —м. книгу —. ‘ранка Ђƒуховные основы обществаї

[65] ”местно уточнить, что в данном контексте Ђсовременный человекї Ч это тот, кто хочет быть исключительно историческим, то есть прежде всего Ђчеловекї историцизма, марксизма и экзистенциализма. »злишне добавл€ть, что не все наши современники узнают себ€ в этом человеке.

[66] —м.: ≈liade ћ. “raité dТHistoire des Religions, р. 340 sq.

[67] Ќе говор€ уже о вполне реальных возможност€х Ђмагического творче≠стваї в традиционных обществах.

[68] —м.: ≈liade ћ. “echniques du Yoga.

[69] Ћишь с помощью аргументации такого типа можно обосновать социоло≠гию познани€, не привод€щую к рел€тивизму и скептицизму. Ёкономические, социальные, национальные, культурные и все прочие Ђвли€ни€ї на Ђидеологииї (в том смысле, какой придает этому термину  арл ћанхейм) не могли бы лишить ее объективной ценности, как и лихорадка или опь€нение, вызвавшие у поэта новый творческий порыв, не умал€ют достоинств его произведени€. ¬се эти социальные, экономические и т. п. Ђвли€ни€ї представл€ли бы возможности наблю≠дать духовный мир под новым углом зрени€. Ќо само собой разумеетс€, что со≠циологи€ познани€ (изучение социологической обусловленности идеологий) сумела бы избежать рел€тивизма, лишь утвержда€ автономность духа Ч чего, если мы правильно пон€ли,  арл ћанхейм утверждать не решилс€.

[70] ѕоостережемс€ самонаде€нно отмахиватьс€ от подобных утверждений по≠тому только, что они предполагают возможность чуда. ≈сли чудеса и происходили столь редко со времени возникновени€ христианства, то это вина не христианства, а христиан.

[71] ѕоэтому, замечает јристотель в другом месте, одни Ђфисиологиї говор€т, что все было вместе, и возникновение предмета с такими-то свойствами есть только качественное изменение, а другие говор€т о Ђсоединенииї и Ђразъединенииї.

[72] »наче говор€, Ђфисиологиї не могут также прин€ть возникновение из сущего, ибо сущее не возникает Ц оно уже существует, ввиду чего эти мыслители должны вернутс€ к отвергаемому ими тезису о том, что сущее возникает из не-сущего.

[73] Ќапример, в Ђ‘изикеї јристотель излагает собственное решение этих трудностей, исход€ из пон€тий материи, формы и лишенности. –ед.

[74]  оль скоро люди измен€ютс€, то именно их изменени€ми, а не изменени€ми в чувственно воспринимаемых предметах определ€ютс€ изменени€ в их представ≠лени€х. –ед.

[75]  огда оппонент оспаривает каждый выдвигаемый тезис, не противопостав≠л€€ ему никакого определенного положени€. –ед.

 

[76] Ћессинг, Ќатан мудрый, ≤≤≤,6: ЂЅудто истина была бы монетой!ї и т. д. (стр. 20)

[77] ќ положительных и отрицательных сторонах этого откры≠ти€ см. гл. 17.

[78] ¬ ранней восточной медицине человеческое тело пользова≠лось особым уважением и не могло служить объектом грубых ма≠нипул€ций. Ёто объ€сн€ет, почему вместо анатомии развивались диагностика посредством измерени€ различных пульсов и абстракт≠на€ теори€ органов. ¬езалий не осуждал осквернение могил в це≠л€х изучени€ анатомии.  итайские мудрецы считали подобные действи€ отвратительными и недостойными человека. » найдетс€ ли нормальный человек, симпатии которого будут не на их сто≠роне?

[79] ” √есиода, который сохран€л верность более ранним стади€м мышлени€, законы приход€т к существованию (правило «ев≠са) и €вл€ютс€ результатом равновеси€ противоположных сил (ти≠таны в оковах). ќни €вл€ютс€ следствием динамического равно≠веси€. ¬ XIX же веке законы рассматриваютс€ как вечные и аб≠солютные, а не как обусловленные балансом взаимно ограничи≠вающих сущностей.  осмологи€ √есиода далеко опережает науку XIX в.

[80] √алилей √. ƒиалог о двух главнейших системах мира [156], с. 423.

[81] ћаютьс€ на уваз≥ платон≥ки.

[82] “обто ѕлатон ≥ його посл≥довники.

[83] јтлотети Ч розпор€дники ≥ судд≥ на змаганн€х з б≥гу. ¬они,серед ≥ншого,визначали переможц€ ≥ вручали йому нагороду, атлон.

[84] Ќеs. ≈rgg. 293, 295-297.

[85] “обто з 1095а 30.

[86] ”ченн€ про три способи житт€ сходить до натурф≥лософ≥в ≥ ѕ≥фагора (див. про це особливо: ≤атb. V. –уth. 58-59).

[87] —арданапал Ч легендарний асс≥р≥йський цар, €кий в у€вленн€х елл≥н≥в (а пот≥м ≥ римл€н) уособлював зн≥жений спос≥б житт€. ≈п≥таф≥€ на його могил≥ широко цитувалас€ в античн≥й л≥тератур≥ ≥ обговорювалас€ у ф≥лософських дискус≥€х. —еред ≥ншого, вона неодноразово ≥ в р≥зних вар≥антах згадуЇтьс€ в "Ѕенкетуючих соф≥стах" Aф≥не€: (буквально) "њж, пий, ут≥шайс€, оск≥льки все ≥нше не варте лускоту пальц≥в".

[88] ή τιμή означаЇ "честь, почест≥, пошану" ≥ виступаЇ в јр≥стотсл€ нагородою за доброчесн≥сть, ή άρετή (так у: —≈. - “. 7. - —. 280 прим. 11); тут краще розум≥ти саме "пошану", а не "честь".

[89] ѕ≥д "творами дл€ широкого кола" перекладач≥ та коментатори зазвичай розум≥ють "попул€рн≥" твори €к самого јр≥стотел€, так ≥ ≤нших автор≥в Ч не перипатетик≥в.

[90] ƒив.: 1177а12-1178а1; 1178а22; 1179а32.

[91] я тут приймаю традиц≥йний переклад €к "сусп≥льна", оск≥льки терм≥н πολιτικόςпоходить в≥д слова пол≥с, €ке в першу чергу означаЇ не державу, а саме колектив, общину, громаду Ч громад€нський колектив.

[92] ƒив. 1100а 10-b19, 1169b16-22, а можливо й 1170b20-1171 а20.

[93] ўодо тексту, вз€того в кутов≥ дужки, немаЇ сп≥льноњ думки: одн≥ коментатори вважають його ≥нтерпольованим, ≥нш≥ Ч властиво јр≥стотелевим.

[94] «≥ звичайним житт€м ототожнюЇ красу Ѕерк у своњх Ђ‘≥ло≠софських досл≥дженн€х в≥дносно походженн€ наших пон€ть про п≥днесене й прекраснеї. ƒо простого образу прир≥внюють красу, оск≥льки мен≥ в≥домо, вс≥ посл≥довники догматичноњ системи, котр≥ коли-небудь д≥лилис€ своњми думками з приводу цього предмета: з-пом≥ж митц≥в ц≥Їњ теми торкаЇтьс€ –афаель ћенгс у своњх Ђ–оз≠думах про смак у живописуї, не кажучи вже про ≥нших. ” ц≥й галуз≥, €к ≥ в ус≥х ≥нших, критична ф≥лософ≥€ в≥дкрила перед нами шл€х до сп≥вв≥днесенн€ досв≥ду з принципами ≥ спекул€тивност≥ з досв≥дом.

[95]  оли з≥ставити (не виход€чи за рамки сучасного св≥ту) скач≠ки в Ћондон≥, боњ бик≥в у ћадр≥д≥, спектакл≥ в колишньому ѕари≠ж≥, змаганн€ гондольЇр≥в у ¬енец≥њ, полюванн€ у ¬≥дн≥ ≥ веселу, красиву метушню на римському  орсо, то неважко буде пом≥тити нюанси смаку цих р≥зних народ≥в. ѕроте народн≥ грища в р≥зних крањнах св≥ту набагато р≥зноман≥тн≥ш≥, н≥ж ≥гри вищих к≥л у тих самих крањнах, ≥ це дуже легко по€снити.

[96] –овное настроение, характер (лат.).

[97] »нтеллектуальной совокупности (лат.)

[98] [јбстрактно (лат.) ]

[99] [ѕершу руш≥йну силу (лат..) ]

[100] [Ђѕро розумї (франц.) ]

[101] [ѕро смаки не сперечаютьс€ (лат.) ]

[102] [—маки (лат.) ]

[103] [ўо за часи! ўо за звичањ (лат.) ]

[104] [ѕ≥зн≥ше (лат.) ]

[105] [‘ормальна естетика повинна залишити осторонь весь зм≥ст ≥ обмежитис€ т≥льки самою формою (н≥м.) ]

[106] [‘ормальна краса Ї т≥льки дуже п≥др€дним чинником ми≠стецькоњ краси, €ка по сут≥ в≥д форми йде до зм≥сту (н≥м.) ]

[107] [форма Ї гарною т≥льки тод≥, коли вона Ї несв≥домим, мимов≥льним зображенн€м ≥ у€вленн€м ≥дей (н≥м.) ]

[108] [ раса Ї приЇмним про€вом добра (н≥м.) ]

[109] [Ђ¬≥рний пастухї (≥тал.) ]

[110] [ўоб ≥ цього не бракувало (польськ.) ]

[111] [¬ир≥шальне значенн€ маЇ не те, в що ми в≥римо, а т≥льки те, €к ми в≥римо (н≥м.) ]

[112] [ раса йде в≥д форми до зм≥сту (н≥м.) ]

[113] Ёта ограниченность и односторонность, а следовательно, и бездушие животного обнаруживаютс€ как раз в том, что обыкновенно у него особенно развито только одно чувство или некоторые чувства, между тем как универсальность, а следовательно, и духовность человека, видимо, сказываютс€ в том, что он Ђпревосходит всех других животных в смысле совершенного и равномерного развити€ всех своих органов чувствї.

[114] —м. книгу —. ‘ранка Ђƒуховные основы обществаї

[115] —урТ€ Ц бог сонц€

[116] ћ≥тра Ц бог сонц€

[117] ¬аруна Ч бог неба.

[118] јгн≥ Ч бог вогню.

[119] ”шас Ч богин€ вран≥шньоњ зор≥.

[120] Ѕрахманаспат≥ Ч букв.: Ђгосподар молитвиї.

[121] ѕуруша Ч букв.: Ђгород€нинї, дух, що перебуваЇ в т≥л≥, дух, що живе в Ђдев'€тивратному град≥ї, тобто, т≥л≥. ѕуруша, зв≥ль≠нившись в≥д пракр≥т≥, бачить ѕозамежне. ¬≥н безТ€к≥сний

[122] ≤ндра Ч бог грози, блискавки.

[123] Ѕрахман (Ѕрахмо) Ч найвищий ф≥лософський принцип ≤н≠д≥йськоњ ф≥лософ≥њ, позаналежний на€вному св≥тов≥, в≥чний, неос€гненний. —лова Ђбрахманї ≥ Ђатманї стали синон≥м≥чними, але слово Ђбрахманї по€снюЇ ≥дею реальност≥ бутт€ (тат), €к осно≠ви св≥тови€вленн€, тод≥ €к слово Ђатманї по€снюЇ ≥дею абсолют≠ного суб'Їкта.

[124] “апас Ч букв.: Ђгар€чкаї, ревна прац€, духовний подвиг, аскеза, умертв≥нн€ плот≥, основа св≥тови€вленн€.

[125] ¬ервь Ч зв'€зок сущого й не-сущого.

[126] ќск≥льки книга ЂЋунь-юнї записана учн€ми  онфуц≥€, його словам передуЇ фраза Ђвчитель сказавї.

[127] Ћюдинолюбство (жень) Ч найважлив≥ше пон€тт€ ф≥лософ≥њ конфуц≥анства, що в≥дображаЇ канон взаЇмин м≥ж батьками й д≥тьми, правител€ми ≥ чиновниками.

[128] Ђ«олота серединаї Ч образ досконалоњ морал≥.

[129] ” латинському переклад≥ додано: Ђдл€ народ≥в, €к≥ до цього звиклиї.

[130] –аймунд Ћул≥й (1235Ч1315)Чсередньов≥чний ка≠талонський теолог, ф≥лософ ≥ письменник, €кий у своЇму твор≥ Ђ¬елике й останнЇ мистецтвої (1480) запропонував метод моделюванн€ лог≥чних опера≠ц≥й, використовуючи граничне загальн≥ пон€тт€. ћехан≥чним поЇднанн€м таких пон€ть, розташова≠них на концентричних колах, що обертаютьс€, утво≠рювалис€ нов≥ ≥стини. ÷ей тв≥р Ћул≥€ мав значний вплив на де€ких ф≥лософ≥в ¬≥дродженн€ (зокрема, на ћиколу  узанського та ƒжордано Ѕруно). ƒе≠карт негативно ставивс€ до ц≥Їњ методики, що ви≠пливало з його критики схоластичноњ методолог≥њ взагал≥, ≥ не зм≥г оц≥нити значенн€ комб≥наторноњ методики у твор≥ Ћул≥€, що в подальшому стало €сним дл€ Ћ€йбн≥ца.

[131] ” латинському переклад≥ п≥сл€ сл≥в безт€мно до≠дано: Ђ≥ досить широкої.

[132] ƒ≥ана в римськ≥й м≥толог≥њ ототожнювалас€ з дав≠ньогрецькою богинею полюванн€ јртем≥дою.

[133] ћ≥нерва в римськ≥й м≥толог≥њ ототожнювалас€ з давньогрецькою богинею мудрост≥ јтеною.

[134] ” латинському переклад≥ додано: Ђ€к в≥дшукуючи центр речей, так ≥ продивл€ючись утрудненн€ у вс≥х речахї.

[135] ƒекарт маЇ на уваз≥ метод Ђодиничних в≥др≥зк≥вї, €кий в≥н використовуЇ у своњй Ђ√еометр≥њї: Ђјбо €кщо треба вз€ти кор≥нь квадратний ≥з GЌ, то € додаю (кресленн€ 1) до GЌ, по продовженню, пр€≠му FG, що Ї одиницею, ≥, розд≥ливши FЌ в точц≥   на дв≥ р≥вн≥ частини, описую з центра   окружн≥сть F≤Ќ; €кщо пот≥м провести в≥д точки G до точки ≤ пр€му, перпендикул€рну до FЌ, то G≤ буде шука≠ним коренемї (ƒекарт –. √еометри€. Ч ћ.-Ћ., 1938. Ч —.12). Ќасл≥дуючи стародавн≥х, ƒекарт у€вл€Ї кор≥нь квадратний за допомоги пропорц≥њ:

якщо 1: х = х: а, то х = Öа G≤2 = FG Х GЌ FG =1 G≤2 = GЌ G≤ = ÖGЌ

 

[136] ” латинському переклад≥: Ђу гео≠метр≥њ або в ал≠гебр≥ї.

[137] я не йду тут точно за ниткою ≥стор≥њ експериментального методу, що його перш≥ початки не вельми й в≥дом≥.

[138] ÷ей метод, що насл≥дуЇ природознавчий, пол€гаЇ, отже, в пошуку елемент≥в чистого розуму в тому, що може бути п≥дтверджене або спростоване експери≠ментом. јле (на в≥дм≥ну в≥д природознавства) дл€ перев≥рки положень чистого ро≠зуму жодного експерименту з його об'Їктами зробити не вдаЇтьс€, надто коли ц≥ положенн€ наважуютьс€ [виходити] за вс≥ меж≥ можливого досв≥ду; отже, до пе≠рев≥рки надаютьс€ лише пон€тт€ й засади, €к≥ ми приймаЇмо а рг≥ог≥, коли прила≠штувати њх так, щоб т≥ сам≥ предмети могли розгл€датис€ з двох р≥зних бок≥в: з од≠ного боку, €к предмети чутт≥в ≥ розсудку дл€ досв≥ду, а натом≥сть ≥з другого Ч €к предмети щонайб≥льше т≥льки мислен≥ ≤зольованим розумом, що прагне за меж≥ ƒосв≥ду. якщо ви€витьс€, що при розгл€д≥ речей ≥з цього дво€кого погл€ду маЇ м≥сце узгодженн€ з принципом чистого розуму, а за однобокоњ точки зору немину≠че виникаЇ суперечн≥сть розуму з самим собою, тод≥ експеримент потверджуЇ слушн≥сть того розр≥зненн€.

[139] ÷ей експеримент чистого розуму багато де в чому под≥бний до тих експери≠мент≥в х≥м≥к≥в,що њх вони називають ≥нод≥ досл≥дом редукц≥њ, а назагал синтетич≠ним методом. јнал≥з метаф≥зика розд≥лив чисте апр≥орне знанн€ на два вельми неоднор≥дн≥ елементи, а саме: знанн€ речей €к €вищ, ≥ [знанн€] речей самих по соб≥. ƒ≥алектика, своЇю чергою, приводить обоЇ до зг≥дност≥ з необх≥дною розу≠мовою ≥деЇю Ѕезумовного, ≥ ви€вл€Ї, що ц€ зг≥дн≥сть виходить не ≥накше, €к через те розр≥зненн€, котре, отже, Ї ≥стинним.

[140] “ак центральн≥ закони руху небесних т≥л надали остаточноњ певност≥ тому, що  оперник спочатку приймав лише €к г≥потезу, ≥ водночас довели ≥снуванн€ не≠видимоњ сили (ньютон≥вського т€ж≥нн€), що пов'€зуЇ ¬сесв≥т ≥ що залишалас€ б пов≥к нев≥дкритою, €кби  оперник не наваживс€ в супротивний чутт€м, але слуш≠ний спос≥б в≥днести спостережуван≥ рухи не до небесних т≥л, а до њхнього спос≠тер≥гача. ” ц≥й передмов≥ € висуваю викладену в  ритиц≥ аналог≥чну до т≥Їњ г≥по≠тези в≥дм≥ну способу мисленн€ т≥льки €к г≥потезу, хоча в самому твор≥ вона дово≠дитьс€ з характеру наших у€влень про прост≥р ≥ час та елементарних пон€ть роз≠судку аподиктичне, а не г≥потетичне; [згадую про це] в передмов≥, щоб лише звер≠нути увагу на перш≥ спроби такоњ в≥дм≥ни, що, без сумн≥ву, Ї г≥потетичними.

[141] ƒл€ п≥знанн€ предмета потр≥бно, щоб € м≥г довести його можлив≥сть (або за св≥дченн€м досв≥ду на п≥дстав≥ д≥йсност≥ цього предмета, або а priori розумом). јле мислити € можу що завгодно, €кого т≥льки не суперечу сам соб≥, тобто €кщо т≥льки моЇ пон€тт€ Ї можлива думка, хоча б € й не м≥г вир≥шити, чи в≥дпов≥даЇ њй €кийсь об'Їкт з-посеред сукупност≥ вс≥х можливостей, чи н≥. “а щоб приписати такому пон€ттю об'Їктивну значущ≥сть (реальну можлив≥сть, бо перша була т≥льки лог≥чною) Ч дл€ цього вимагаЇтьс€ щось б≥льше. ќднак це Ѕ≥льше не обов'€зково сл≥д шукати в теоретичних джерелах знанн€, воно можем≥ститис€ й у практичних.

[142] —правжн≥м доповненн€м, але т≥льки в аргументац≥њ, € м≥г би назвати лише нове спростуванн€ психолог≥чного ≥деал≥зму ≥строге (гадаю, що й Їдино можливе) доведенн€ об'Їктивноњ реальност≥ зовн≥шн≥х спогл€дань (стор. 275). якщо нав≥ть ≥ вважати ≥деал≥зм нешк≥дливим зпогл€ду ≥стотноњ ц≥л≥ метаф≥зики (що насправд≥ не так), то все одно скандалом дл€ ф≥лософ≥њ та загального людського розуму лишастьс€ повинн≥сть приймати лише на в≥ру на€вн≥сть речей поза нами (в≥д €ких-бо ми отримуЇмо весь матер≥ал знань, нав≥ть ≥ дл€ нашого внутр≥шнього чутт€) ≥ неспроможн≥сть протиставити €кий-небудь задов≥льний доказ тому, хто надумав би п≥ддавати це сумн≥ву. ” висловленн≥ доказу в≥д третього до шостого р€дка Ї де≠€ка не€сн≥сть, тож € прошу зм≥нити цей пер≥од так: У јле це “ривке не може бути спогл€данн€м у мен≥. јдже вс≥ визначальн≥ п≥дстави мого ≥снуванн€ (Dasein), що можуть бути знайден≥ в мен≥, суть у€вленн€, ≥, €к так≥, сам≥ потребують в≥дм≥нного в≥д них “ривкого, у в≥дношенн≥ до €кого може бути визначена перем≥на њх, а в≥дтак ≥ моЇ ≥снуванн€ в час≥, у €кому вони м≥н€ютьс€Ф. Ќа цей доказ, прав≠допод≥бно, заперечать: € усв≥домлю безпосередньо т≥льки те, що Ї в мен≥, себто своЇ у€вленн€ зовн≥шн≥х речей; отже, лишаЇтьс€ й надал≥ невизначеним, чи в≥дпов≥даЇ що-небудь цим у€вленн€м поза мною, чи н≥. ќднак € усв≥домлю своЇ ≥снуванн€ в час≥ (отже, й визначуван≥сть його в час≥) через внутр≥шн≥й досв≥д, це Ї б≥льше, ан≥ж просто усв≥домлювати своЇ у€вленн€, але це Ї те саме, що й емп≥рич≠на св≥дом≥сть мого ≥снуванн€, визначуваного лише через в≥днесенн€ до чогось та≠кого, що, пов'€зане з моњм ≥снуванн€м, Ї поза мною. “аким чином, ц€ св≥дом≥сть мого ≥снуванн€ в час≥ ≥дентично пов'€зана з≥ св≥дом≥стю в≥дношенн€ до чогось по≠за мною, отже, досв≥д, а не вигадка, чутт€, а не у€ва нерозд≥льно зв'€зуЇ «овн≥шнЇ з моњм внутр≥шн≥м чутт€м; адже зовн≥шнЇ чутт€ Ї вже саме по соб≥ в≥дношенн€ спогл€данн€ до чогось д≥йсного поза мною, ≥ реальн≥сть зовн≥шнього чутт€, на в≥дм≥ну в≥д у€вленн€, грунтуЇтьс€ лише на тому, що воно нерозривно пов'€зуЇтьс€ ≥з самим внутр≥шн≥м досв≥дом €к умова його можливост≥, що й в≥дбуваЇтьс€ тут. якби до ≥нтелектуальноњ св≥домост≥ мого ≥снуванн€ в у€вленн≥ Ђя Їсьмї, що су≠проводжуЇ вс≥ моњ судженн€ й розсудков≥ акти, € м≥г би водночас приЇднати визна≠ченн€ мого ≥снуванн€ через ≥нтелектуальне спогл€данн€, то до нього не мала б необх≥дно належати св≥дом≥сть в≥дношенн€ до чогось поза мною. “им часом, хоча ц€ ≥нтелектуальна св≥дом≥сть ≥ йде попереду, та внутр≥шнЇ спогл€данн€, у котрому лише й може бути визначене моЇ ≥снуванн€, Ї чуттЇвим ≥ прив'€зане до часових умов, а це визначенн€, в≥дтак ≥ сам внутр≥шн≥й досв≥д, залежить в≥д чогось трив≠кого, що перебуваЇ не в мен≥, отже лише в чомусь поза мною, ≥ € маю розгл€датись ” в≥дношенн≥ до нього: таким чином реальн≥сть зовн≥шнього чутт€ необх≥дно пов'€зана з реальн≥стю внутр≥шнього чутт€, чим уможливлюЇтьс€ досв≥д узагал≥; тобто € усв≥домлю на€вн≥сть речей поза мною, що вступають у в≥дношенн€ до мо≠го чутт€, ≥з такою самою певн≥стю, €к ≥ своЇ власне ≥снуванн€, визначене в час≥. јле €ким даним спогл€данн€м справд≥ в≥дпов≥дають об'Їкти поза мною, котр≥, от≠же, мають належати до зовн≥шнього чутт€, не будучи приписан≥ йому у€вою, Ч ÷е маЇ вир≥шуватис€ в кожному окремому випадку в≥дпов≥дно до правил, за €кими досв≥д узагал≥ (нав≥ть внутр≥шн≥й) в≥др≥зн€Їтьс€ в≥д у€ви; при цьому в основ≥ завжди лежить теза, що зовн≥шн≥й досв≥д справд≥ ≥снуЇ. —юди можна додати ще та≠ку заувагу: у€вленн€ про щось тривке в ≥снуванн≥ не Ї тотожним ≥з тривким у€в≠ленн€м; адже воно, €к ≥ вс≥ наш≥ у€вленн€, нав≥ть про матер≥ю, може бути дуже нест≥йким ≥ м≥нливим, а проте стосуватис€ чогось тривкого, що маЇ через те в≥др≥зн€тис€ в≥д ус≥х моњх у€влень ≥ бути зовн≥шньою р≥ччю, ≥снуванн€ котроњ не≠обх≥дно включене у визначенн€ мого власного ≥снуванн€ ≥ творить ≥з ним Їдиний досв≥д, €кий не м≥г би бути внутр≥шн≥м, €кби в≥н заразом не був (почасти) зовн≥шн≥м. «апитають: "як?" Ч ÷ього тут не можна докладн≥ше по€снити, под≥бно до питанн€, €ким чином ми взагал≥ мислимо —т≥йке в час≥, сп≥в≥снуванн€ €кого з≥ зм≥нним породжуЇ пон€тт€ зм≥ни.

[143] ¬ совокупности (в сущности) (лат.)

[144] независимый судь€ (в смысле Ђвысокий судь€ї) (лат.)

[145] всепонимание (фр.)

[146] ≤мпл≥кац≥€ Ч лог≥чна операц≥€, €ка утворюЇ умовне вислов≠люванн€ Ђякщо..., ю...&.Ч ѕрим, упор€д

[147] ƒал≥ √уесерль викладаЇ метод вар≥ац≥њ або ейдетичного опису.Ч ѕрим, упор€д

[148] јподиктичний Ч переконливий, такий, що базуЇтьс€ на ло≠г≥чн≥й необх≥дност≥.Ч ѕрим. упор€д

[149] Sein und Zeit (ЂЅутт€ та часї), S. 154.

[150] ƒив., хоча б, в≥дпов≥дний опис ≈. Ўтайгера в: ЂDie Kunst der Interpretationї (Ђћи≠стецтво ≥нтерпретац≥њї), S. 11 ff.

[151] ” допов≥д≥ на конгрес≥ у ¬енец≥њ у 1958 роц≥ про естетичний погл€д € прагнув по≠казати, що це Ч €к ≥ ≥сторичне Ч маЇ вторинний характер ≥ п≥дтверджуЇ Ђвипереджен≠н€ довершеност≥ї. [«араз у: Heinrich D., Jauss H. R. (Hrsg.), Theorien der Kunst (Ђ“еор≥њ мистецтваї), Frankfurt, 1982, S. 59 Ч 69.]

[152] [ƒо ц≥Їњ зм≥ни перв≥сного тексту див.: Ges. Werke, Bd. 1, S. 304].

[153] „ерез це (латин.)

[154] јрхитипосЧархиобраз.

[155] јвраамова сЇнь и гости, ковчег и Ќой, колода и ≤ерем≥а, море и »зраиль, ƒал≥да и —ампсон.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 590 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

—вобода ничего не стоит, если она не включает в себ€ свободу ошибатьс€. © ћахатма √анди
==> читать все изречени€...

2135 - | 1883 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.182 с.