Відскановано: Іларіон Київський. Слово про закон і благодать // Історія філософії України: Хрестоматія.– К., 1994.– С. 8 – 22

Про закон¹, що Мойсей² дав, та про благодать³

і істину⁴, що Ісусом Христом були⁵; і про те, як закон

відійшов⁶, благодать же й істина землю усю

заповнили і віра на всі народи поширилась і до

нашого народу руського дійшла⁷; і похвала кагану⁸

нашому Володимиру⁹, від нього хрещені були;

і молитва до Бога від усієї землі нашої.

Господи, благослови, Отче!

Благословен Господь Бог Ізраїлев, Бог християнський¹⁰, що відвідав і порятував людей своїх [Лк. 1, 68], що не відмовився від створінь своїх остаточно під владою ідоль­ського мороку бути і в служінні бісам загинути", але спершу показав племені Авраама¹² шлях скрижалями і законом¹³, потім Сином своїм народи всі порятував¹⁴, євангелієм¹⁵ і хрещенням^І6, навертаючи їх в оновлення відро­дження¹⁷, в життя вічне¹⁸. Так звеличим Його і прославим, Котрого звеличують янголи¹⁹ безупинно, схилимося перед Ним, йому ж поклоняються херувими²⁰ та серафими²¹, бо не погордував полюбити людей своїх, і не посол і не вісник, а сам врятував нас [Іс. 63, 9], не позірно²² прийшов на землю, а Істинно, постраждавши за нас плотію і до смерті, і з собою воскресив нас. До живучих на землі людей у плоть убравшись²³ прийшов, до сущих в пеклі, розіпнутим й у гріб покладеним зійшов²⁴, аби усвідомили і живі і мерт­ві відвідування це і пришестя Божіє і зрозуміли б, що він є живим і мертвим всемогутній і сильний Бог.

Хто ще великий такий, як Бог наш? [Пс. 76, 14]. Він один, що творить чудеса. Установив закон на уготування істини й благодаті, бодай навикло у ньому людське єство від багатобожжя ідольського відходити, в єдиного Бога вірувати²⁵, щоб посудина скверная — людство, омите во­дою, законом і обрізанням²⁶, прийняло молоко благодаті²⁷ й хрещення. Бо закон предтечею був і слугою благодаті й істині, істина ж і благодать — слуги прийдешньому ві­ку²⁸, життю нетлінному. Як закон припроваджував зако­нові підлеглих до благодатного хрещення, так і хрещення синів своїх допускає до життя вічного. Мойсей бо і проро­ки²⁹ Христа пришестя оповіли, Христос же і апостоли Йо­го — про воскресіння і про прийдешній вік.

Згадувати в писанії цім пророчеські проповіді про Хри­ста і апостольські вчення³⁰ про вік прийдешній — то над­мірність і марнославство. Якщо те, що в інших книгах на­писано і вам відомо, тут викласти, то зневажливості образ був би і честолюбства. Не до необізнаних бо пишемо, а над­звичайно сповнених насолоди книжної, не до ворогів Бо­жих, іновірців, а до синів Його, не до чужих, а до спад­коємців небесного царства.

Одначе про закон, Мойсеєм даний, і про благодать та істину, що Христом були, повість ця є.

І чого домігся закон і чого благодать? Спершу закон, потім благодать, спершу тінь³¹, потім істина.

Образ же закону і благодаті — Агар і Сарра³², рабиня Агар і вільна Сарра [Гал. 4, 24—31]. Рабиня спочатку, по­тім вільна. Нехай же розуміє, хто читає [Мт. 24, 15], Авраам з юності своєї Сарру мав за дружину, вільну, а не рабиню. І Бог предвічно замислив Сина Свого у світ по­слати, щоб Тим благодать явити.

Сарра ж не народжувала, оскільки неплідною була. Не зовсім неплідною, а зачинена була Божим промислом⁵³ на старість народити [ІМ, 16, 2]. Безвісна і таємна³⁴ Пре­мудрості Божої [Пс. 50, 8] утаєні були від янголів і лю­дей не як неявлені, а притаєні, і на кінець віку воліли з'я­витися.

Сарра ж сказала Аврааму: «Ось зачинив мене Господь Бог не народжувати. Увійди до рабині моєї Агарі і наро­диш від неї» [ІМ. 16, 2]. Благодать же сказала до Бога: «Якщо ще не час зійти мені на землю і світ порятувати, зійди на гору Сінай ³⁶ і закон поклади».

Послухався Авраам слів Сарриних і увійшов до раби її Агарі [ІМ. 16, 2, 4]. Послухався ж і Бог слів, що від благодаті, і зійшов на Сінай.

Народила Агар раба від Авраама, раба від рабині, і дав Авраам ім'я йому Ізмаїл³⁷ [ІМ. 16, 15]. Зніс же і Мойсей з Сінайської гори закон, а не благодать, тінь, а не істину.

По цім же, по старості Авраама і Сарри, явився Бог Аврааму, коли той сидів перед дверима куреня свого опівдень коло дуба Мамрійського³⁸. Авраам же вийшов на­зустріч Йому, уклонився Йому до землі і прийняв Його у курінь свій [ІМ. 18, 1—5]. Коли ж вік цей до кінця набли­жався, відвідав Господь людський рід і зійшов з небес, в утробу Дівиці увійшов³⁹. Прийняла ж Його Дівиця з по­клонінням в курінь тілесний⁴⁰ безболісно. Сказала та до янгола: «Ось я — раба господня. Хай буде мені по слову Твоєму» [Лк. 1, 38|. Тоді отверз Бог утробу Саррину і зачавши народила Ісаака⁴¹,— вільна вільного. Отож, коли відвідав Бог людське єство, з'явились безвісна й утаєна і народилась благодать, істина, а не закон, син, а не раб.

І коли від грудей відлучили отрока Ісаака і зміцнів він, учинив Авраам пригощання велике [ІМ. 21, 8], бо від грудей відлучили Ісаака, сина його.

Доки був Христос на землі, доти не визріла благодать, не зміцніла і ще годувалася грудьми понад 30 років, доки Христос таївся⁴². Коли вже залишила груди і зміцніла, з'явилась благодать Божа усім людям [Тит. 2, 11] на Йордан-річці, учинив Бог пригощання й учту велику з тіль­цем⁴³, годованим [Лк. 15, 23] одвіку, з улюбленим сином своїм Ісусом Христом, поскликавши на спільні радощі не­бесних і земних, поєднавши в одне янголів і людей.

Опісля ж, коли побачила Сарра Ізмаїла, сина Агарі, який бавився з сином її Ісааком, і що кривдив Ісаака Із­маїл, сказала Аврааму: «Прожени рабу з сином її, бо не може успадковувати син рабині з сином вільної» [ІМ. 21, 9—10; Гал. 4, 30].

По вознесінню ж Господа Ісуса⁴⁴, коли учні та інші, що в Христа вірували, були в Єрусалимі і обоє змішані були — іудеї і християни, обрізання законне кривдило хрещення благодатне⁴⁵ і не приймала в Єрусалимі християнська цер­ква єпископа необрізаного, оскільки старійшинами себе вважали обрізані; утискували сини рабів синів вільних, і бувало між ними багато незгоди і сварок. Коли ж побачи­ла вільна благодать дітей своїх, християн, яких кривдили іудеї, сини рабського закону, заволала до Бога: «Прожени іудейство і з законом розкидай по країнах! Що спільного у тіні з істиною, іудейства з християнством?»

І вигнано було Агар-рабиню з сином її Ізмаїлом, й Ісаак, син вільної, спадкоємцем став Авраама, батька свого. І вигнані були іудеї і розкидані по країнах, і діти благода­ті, християни, спадкоємцями стали Бога [Рим. 8, 17] І От­ця. Відходить бо світло місяця, коли сонце засяє. Так і за­кон, коли благодать з'явилась. І холод вічний згинув, коли сонячне тепло землю зігріло. І вже не тісно у законі люд­ству, а в благодаті вільно воно ходить. Іудеї ж бо при свічці закону робили своє виправдання⁴⁶, християни ж при бла­годатнім сонці своє спасіння творять⁴⁷. Іудейство тінню і законом виправдовувалось, а не спаслось, християни ж істиною і благодаттю не виправдовуються, а спасаються. В іудеїв бо виправдання, у християн — спасіння. Виправ­дання у цім світі є, а спасіння — у майбутньому віці. Іудеї земним радуються, християни ж сущим на небесах. І до того ж виправдання Іудейське недосконале було, бо вони заздрісні були, бо не розпросторювалося на інші народи, а тільки на Іудею єдину. Християнське ж спасіння, благе і щедре, розпросторюється на всі краї землі.

Збулось благословення: «Манасію⁴⁸, старшого, лівою рукою Яков благословив, Єфрема ж, молодшого,— правою рукою. Хоча і старший Манасія Єфрема, але за благосло­венням Якова меншим став [ІМ. 48, ІЗ—16]. Так і іудейст­во, хоча передніше було, а благодаттю християни вищі ста­ли. Коли сказав Йосип Якову: «На цього, отче, поклади десницю свою, бо старший він», відповідав Яков: «Знаю, ча­до, знаю, і цей буде у людях і піднесеться, а брат його мен­ший більшим за нього буде і плем'я його буде у безлічі кра­їн» [ІМ. 18, 19]. Так і було. Закон бо передніше був і під­нісся не багато й одійшов. Віра ж християнська опісля з'явилась, вище першої стала і поширилася на безліч країн.

І Христова благодать усю землю обійняла і, як вода морська, покрила її. І всі, ветхе⁴⁹ відклавши, ветхе від за­здрощів іудейських, нового⁵⁰ тримаються, за пророкуван­ням Ісайї⁵¹: «Ветхе відійшло, а нове вам провіщаю». «Спі­вайте Богу пісню нову й уславимо Ім'я Його від країв зем­лі: відпливаючим в море і тим, що плавають по нім, і на островах усіх»[Іс. 42, 9—10]. І ще: «Той, хто служить Ме­ні, наречений буде ім'ям новим, якщо благословляться на землі, благословлять Бога істинного» [Іс. 65, 15—16].

Раніше в Єрусалимі одному кланялися Богу, нині ж ю всій землі⁵². Як сказав Гедеон ⁵³ Богу: «Якщо рукою моєю спасеш Ізраїль, нехай буде роса на вовні тільки, по всій же землі сухість» [Суд. 6, 36—38]. І було так. По всій же землі сухість була спершу, коли ідольською облудою наро­ди одержимі були і роси благодатної не приймали, в Іудеї бо тільки знаний був Бог і в Ізраїлі величаве ім'я Його [Пс. 75, 2] і в Єрусалимі одному уславлювали Бога. Ска­зав ще знову Гедеон до Бога: «Хай буде сухість на вовні тільки, по всій землі ж роса» [Суд. 6, 39]. І сталось так. Іудейство припинилось і закон одійшов, жертви неугодні, кіот⁵⁴, скрижалі і жертовник полишені були. По всій зем­лі— роса, по всій землі віра розійшлась, дощ благодатний зросив, і купіль відродження синів своїх у нетління вдягла.

Як самаритянці⁵⁵ сказав Спаситель: «Гряде час, і те­пер є, коли не тільки на горі цій, не тільки в Єрусалимах⁵⁶ поклоняться Отцю, а будуть істинні прихильники, котрі поклоняться Отцю духом й істиною, бо Отець таких шукає, що кланяються Йому» [Ів. 4, 21, 23—24], і саме з Сином і з Святим Духом⁶⁷.

Так і є. По всій землі вже славиться Свята Трійця і по­клоніння приймає від усієї тварі. Малі й великі славлять Бога за пророцтвом: «І навчить кожен ближнього свого і людина брата свого, промовляючи «спізнай Господа», бо «пізнають Мене від малих до великих» [Єр, 31, 34]. Так і Спаситель Христос до Отця промовляв: «Сповідую Тебе, Отче, Господь небес і землі, що утаїв єси від премудрих і розумних, а відкрив єси немовлятам», «по правді, Отче, таке було благовоління перед Тобою» [Мт. 11,25—26]. І настільки помилував благий Бог людський рід, що люди плотські, хрещенням і благими ділами синами Богу і при-частниками Христу стають. Як каже євангеліст: «Тим, хто прийняв Його, дасть їм владу чадами Божими бути, вірую­чими в Ім'я Його, тим, що не від крові і не від хтивості плотської, не від хтивості мужеської, а від Бога народи­лись»⁵⁸ [Ів. 1, 12—13] Святим Духом у Святій купелі. Усе ж це Бог наш на небесах і на землі, усе, що забажав, ство­рив [Пс. 113, 11].

Тож хто не прославить, хто не похвалить, хто не покло­ниться величності слави Його! Хто не подивується безмір­ному людинолюбству Його!

З передвіку від Отця народжений, єдиний співвладичний Отцю єдиносущий. Як сонця світло зійшов на землю, відвідав людей своїх, не відлучаючись від Отця, і втілився від Дівиці, чистої, безмужньої і без скверни, увійшов, Сам лише відав як, плоть прийняв; вийшов, так само як і вві­йшов, єдиний від Трійці у двох єствах.

Сповна людина по плоті, а не позірність, і сповна Бог по Божеству, а не просто людина, що показала на землі Божественне і людське...

І збулося слово Спасителя: «Багато хто від сходу і за­ходу прийдуть і возляжуть з Авраамом, Ісааком і Яковом у царстві небеснім, а сини царства вигнані будуть у тьму кромішню»⁷⁵ [Мт. 8, 11, 12]. І ще: «Відніметься від вас царство Боже і віддадуть його країнам, що творитимуть плоди Його» [Мт. 21, 43]. До них же послав учнів своїх, кажучи: «Ідіть по всьому світу, проповідуйте Євангеліє всякій тварі, бо хто вірує і хреститься, врятований буде» [Мр. 16, 15, 16]. І «Ідіть і навчіть усі народи, хрестячи їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа, навчаючи дотримува­тися усього, що заповідав вам» [Мт. 28, 19, 20].

Гоже благодаті й істині на нових людей засяяти. «Не вливають бо,— за словами Господніми,— вина нового, вчення благодатного, у міхи ветхі, в іудействі постарілі, а якщо так, то продеруться міхи і вино проллється» [Мт. 9, 17]. Не змогли бо закону тіні утримати, багато разів ідо­лам поклонялися, то як істинної благодаті втримають учен­ня? Але новому вченню — нові міхи, нові народи, і обоє збережуться.

Так і є. Віра благодатна по всій землі розповсюдилася і до нашого народу руського дійшла. І озеро закону висох­ло, Євангельське ж джерело наводнилося І всю землю по­крило і до нас розлилось. Ось бо вже і ми з усіма христия­нами славим Святу Трійцю, а Іудея мовчить. Христа слав­лять, а іудеїв проклинають. Народи приведені⁷⁶, а іудеї відкинуті. Як пророк Малахія провіщав: «Немає у мене благовоління до синів Ізраїльських і жертви з рук їх не прийму. Адже від сходу до заходу Ім'я Моє славлять в усіх странах, на всякому місці фіміам Імені Моєму прино­ситься. Ім'я Моє величне в странах» [Мал. 1, 10, 11]. І Да­вид⁷⁷: «Уся земля хай поклониться Тобі і співає Тобі» [Пс. 65, 4]. «Господи, Господь наш! Яке дивне Ім'я Твоє по всій землі!» [Пс. 8, 2; 8, 10].

І вже не ідолослужителями називаємося, а християна­ми, вже не позбавленими надії [Єф. 2, 12], а покладаючими надії на життя вічне. І вже не капища бісам створюємо, а Христові церкви зводимо. Уже не приносим одне одного у жертву бісам, а Христос за нас в жертву приноситься і дробимий буває в жертву Богу і Отцю ⁷⁸. І вже не жертовну кров скуштовуючи гинемо, а Христової пречистої крові скуштовуючи спасаємось.

Усі країни благий Бог наш помилував і нас не зрікся. Зажадав і порятував нас і у розуміння істини привів.

У порожній і посохлій землі нашій, ідольською спекою висушеній, раптом джерело заструмилося Євангельське, напуваючи усю землю нашу. Як Ісайя сказав: «Відкри­ється вода тим, що йдуть по безодні, і буде пустеля безвод­на болотом, і в землі спраглій джерело води буде» [Іс. 35, 6, 7].

Були ми сліпими й істинного світла не бачили, в омані ідольській блукали, до того ж і глухі були до вчення Спасителевого. Помилував нас Бог, засяяло і в нас світло розу­му, щоб спізнали Його за провіщенням; «Тоді відкриються очі сліпих і вуха глухих почують» [Іс. 35, 5].

Спотикалися ми на путях загибелі, коли за бісами про­стували і путі, спрямовуючого до життя, не відали, і до того ж бурмотали язиками, благаючи ідолів, а не Бога сво­го і Творця. Відвідало нас людинолюбство Боже, і вже не простуєм услід за бісами, а ясно славимо Христа, Бога нашого, по пророкуванню: «Тоді стрибне, наче олень, куль­гавий і зрозумілою буде мова недорікуватих» [Іс. 35, 5, 6|. Раніше ми були як звірі, як скотина, не розуміли, де ліве і де праве, земним опікувались, анітрохи не піклувались о небеснім. Але послав Господь і до нас заповіді, які у жит­тя вічне спрямовують. За провісництвом Йосіїним ⁷⁹: «І бу­де того дня,— говорить Господь,— заповідаю їм завіт з птицями небесними і звірами земними і кажу людям не моїм: «Люди ви Мої!» і ті відкажуть: «Господь Бог ти наш!» [Ос. 2, 16, 18,23].

Отже сторонніми були — людьми Божими наріклись, во­рогами були, а синами Його прозвались. І тепер не хулим Його як іудеї, а християнськи благословляєм, не змовляє­мось як розіпнути, а як розіпнутому поклонитися. Не роз­пинаєм Спасителя, а руки до Нього здіймаєм; не простром­люємо ребра Йому⁸⁰, а від ран — джерела нетління — п'є­мо; не тридцять срібняків⁸¹ отримуємо за Нього, а один одного і все життя наше Йому вручаєм; не таїм воскресіння, а в усіх оселях вигукуємо: «Христос воскрес із мертвих!»; не кажем, що викрадений був⁸², а кажем, що на небеса вознісся, де і був; не відкидаєм віру в Нього, а, як Пет­ро⁸³, до Нього звертаємось: «Ти єси Христос, Син Бога жи­вого!»; з Хомою⁸⁴ вигукуєм: «Господь наш і Бог Ти єси!»; з розбійником кажем: «Пом'яни нас, Господи, в царствії Своїм!». І так, віруючи в Нього і Святих Отців семи собо­рів⁸⁵, заповідей дотримуючись, молимо Бога ще і ще допо­могти і настановити нас на путь, заповіданий Ним...

Вихваляє ж похвальними словами Римська земля Пет­ра і Павла⁸⁷, від них же увірували в Ісуса Христа, Сина Божого; Азія й Ефес і Патм — Івана Богослова⁸⁸; Індія — Хому; Єгипет — Марка⁸⁹. Усі країни і міста і люди шану­ють і прославляють кожне своїх учителів, які навчили їх православній вірі.

Похвалимо ж і ми по силі нашій малими похвалами велике і дивне створившого — нашого учителя І наставни­ка, великого кагана нашої землі Володимира, онука ста­рого Ігоря⁹⁰, сина славного Святослава⁹¹, які в роки воло­дарювання свого мужністю і хоробрістю уславилися в країнах багатьох. І понині перемоги і могутність їх споми­наються і прославляються. Адже не в слабкій і безвісній землі володарювали, а в Руській, що знана й чувана є в усіх чотирьох кінцях землі!

Сей славний від славних народився, благородний від благородних каган наш Володимир. І виріс і зміцнів, від дитячих літ змужнів, міццю і силою вдосконалюючись, мужністю і розумом досягнув успіху. І будучи самодерж­цем землі своєї, підкорив собі навколишні країни: одних миром, а непокірливих мечем. Отож коли жив він і землю свою пас правдою, мужністю ж і розумом, зійшла на нього милість Вишнього — поглянуло на нього всемилостиве око благого Бога, і засяяв розум у серці його, щоби розуміти суєту ідольської омани, сягнути єдиного Бога, що створив усю твар видиму і невидиму. Опріч того, чув він постійно про благовірну землю Грецьку, христолюбиву і сильну ві­рою, де єдиного Бога у Трійці шанують і поклоняються, як діють у них сили ⁹² і чудеса і знамення, як церкви людьми наповнені, як усі гради благовірні в молитвах стоять, усі перед Богом стоять. І се слухаючи, зажадав серцем, запа­лився духом, щоби бути йому християнином і землі його. Так і сталось. Коли Бог побажав, людське єство скинув із себе каган наш і з ризами ветхої людини зняв тлінне, струснув прах невір'я, увійшов у святу купіль і відродився від Духа і води, у Христа хрестився, у Христа зодягнувся і вийшов з купелі очищеним, сином став нетління, сином воскресіння, ім'я прийняв славнозвісне із покоління у по­коління Василій⁹³, з яким записаний у книги животи⁹⁴ у вишньому граді і нетліннім Єрусалимі.

Від того часу і до цього часу не припиняється подвиг благовір'я. І не тим тільки явив сущу в нім до Бога любов, а ще потрудився, заповідав по всій землі хреститися в ім'я Отця і Сина і Святого Духа, ясно і громогласно по всіх містах прославляти Святу Трійцю і всім християнам бу­ти — незнатним і знатним, рабам і вільним, юним і старим, боярам і простолюдцям, багатим і вбогим.

І не було ні єдиного, щоби супротивився благочестивому його повелінню, а якщо хто й не любов'ю, то під страхом того, хто звелів, хрестився, оскільки було благовір'я його з владою поєднане. І водночас⁹⁵ уся земля наша уславила Христа з Отцем і з Сином і зі Святим Духом.

Тоді почав морок ідольський від нас відходити і зорі благовір'я з'явилися. Тоді тьма бісослужіння згинула і сло­во Євангельське землю нашу осяяло; капища були зруйно­вані й церкви поставлені; ідоли порозтрощувані й ікони святих появилися; біси повтікали — хрест гради освятив, пастирі словесних овець Христових — єпископи стали пе­ред святим вівтарем, жертви чисті підносять попи і дияко­ни; і ввесь клір прикрасив і у красу вбрав святі церкви; апостольська труба і Євангельський грім усі міста напов­нили; фіміам, що Богу куримо, повітря освятив; монастирі на горах поставали, ченці з'явились; чоловіки і жінки, не­знатні і знатні — усі люди наповнили святі церкви, усла­вили Бога, промовляючи: «Єдиний Святий, єдиний Господь Ісус Христос во славу Богу Отцю! Амінь! Христос переміг! Христос подолав! Христос воцарився! Христос прославив­ся! Великий Ти, Господи, і чудесні діла Твої! Боже наш, слава Тобі!»

Тебе ж бо як похвалимо, о чесний і славний серед зем­них владик, премужній Василію? Як доброті твоїй по­дивуємось, могутності й силі? Як віддячимо за те, що то­бою спізнали Господа і омани ідольської позбавились, що твоїм повелінням по всій землі твоїй Христос славиться? І як назвемо тебе, христолюбче, друже правди, розуму міс­це, милостині гніздо? Як увірував? Як розгорівся любов'ю до Христа? Як поселився у тобі розум, вищий розуму зем­них мудреців, щоб невидиме полюбити І до небесних спря­муватися? Як знайшов Христа, як віддався Йому? Повідай нам, рабам твоїм, повідай, учителю наш, звідки повіяли на тебе пахощі Святого Духа? Де випив солодку чашу розу­міння майбутнього життя? Звідки сповідав І убачив, що благий Господь? Не бачив ти Христа, не ходив за Ним. Як учнем Його став? Інші, які бачили Його, не вірили, ти ж не бачив і увірував! Воістину збулось на тобі блаженство Господа Ісуса, сказане Хомі: «Блаженні оті, що не бачили й увірували» [їв. 20, 29]...

До того ж, хто оповість про численні милостині й щед­роти, які день і ніч чинив ти убогим і сиротам, болящим і боржникам, удовицям і всім нужденним, що потребують милості. Бо чув ти слово Даниїла до Навуходоносора: «По­рада моя, нехай буде до вподоби тобі, царю Навуходоносоре: «Гріхи твої милостинями спокутуй і несправедливості твої щедротами до бідних» [Дан. 4, 24]. І те, що чув ти, о достойний, не на поговір полишив сказане, а ділом справ­див: прохачам подаючи, голих одягаючи, голодних і спраг­лих насичуючи, болящих всіляко утішаючи, боржників ви­купаючи, поневоленим свободу даруючи. Твої щедроти і ми­лостині і нині людьми поминаються, особливо перед Богом та янголами Його, їй завдяки, любій Богові милостині, багато сподівань маєш на Нього як Істинний Христовий раб. І допомагають слова, сказані: «Милість вища за суд» [Як. 2, 13] і «Милостиня мужа як печать з ним» [Сир. І7, 22]. Достеменніше ж самого Господа слово: «Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть» [Мт. 5, 7]. Інше ж, ясніше і вірніше свідчення наведем про тебе, сказане у святих писаннях Якова апостола: «Той, хто наверне гріш­ника від блудної дороги його, спасе душу від смерті і по­криє безліч гріхів» [Як. 5, 20]. Якщо тому, хто одну лю­дину навернув, стільки віддяки від благого Бога, то яке ж спасіння отримав ти, Василію, який тягар гріховний скинув, відвернувши від омани ідольської не одну людину, не де­сять, не місто, а всю країну сію!

Показує нам і запевняє сам Спаситель Христос, якою славою і честю сподобив тебе на небесах, кажучи: «Хто Мене визнаватиме перед людьми, того і Я перед Отцем Моїм, що на небесах» [Мт. ЇО, 32]. І якщо визнання одер­жує сам по собі від Христа перед Богом Отцем той, хто сповідував Його тільки перед людьми, то скільки ж похвал від Нього матимеш, що не тільки сповідував, що Син Бо­жий єсть Христос, а сповідував і віру Його запровадив не в однім соборі, а по всій землі сій, і церкви християнські позводив, служителів Йому поставив.

Ти, уподібненая великого Костянтина⁹⁶: рівнорозумний, рівнохристолюбивий! Як Костянтин, шануєш служителів Господа! Він зі Святими Отцями Нікейського собору⁹⁷ за­кон людям установив, ти ж — з новими нашими отцями, єпископами, сходився часто, з великим смиренням радив­ся, як серед людей сих, які щойно спізнали Господа, закон установити. Він у еллінів і римлян цєсарство Богу підко­рив, ти ж — на Русі. Вже і в них, і в нас Христос Цеса­рем зветься. Він зі своєю матір'ю Оленою хрест від Єру­салима приніс⁹⁸ і по всьому світі своєму розіслав частини його, віру утвердили. Ти ж бабкою твоєю Ольгою " приніс хрест від нового Єрусалима — града Костянтина¹⁰⁰ поусій землі своїй поставив і утвердив віру. Тебе, що уподіб­нився Костянтину, єдиною з ним славою І честю відзначив Господь на небесах благовір'я твого заради, що мав ти у житті своєму.

Добрий пастух благовір'ю твоєму, о блаженний,— свя­та церква святої Богородиці Марії¹⁰¹, яка створена на пра­вовірній основі і де мужнє твоє тіло нині лежить, очікуючи труби архангельської.

Добрий вельми і вірний свідок — син твій Георгій¹⁰², його поставив Господь наступником твоїм, твого володарю­вання. Не порушує він твоїх уставів, а стверджує; не змен­шує надбань твого благовір'я, а навпаки збільшує; не го­ворить, а діє, вивершує тобою незавершене, як Соломон¹⁰³ діла Давидові. І дім божий великий Святій Його Премуд­рості¹⁰⁴ створив на святість, на освячення міста твого, її всілякою красою прикрасив, золотом і сріблом і каміннями коштовними і посудом священним, І є церква ця дивна і славна серед навколишніх країн, тому що не знайти такої в усій північній землі від сходу до заходу. І славне місто твоє Київ величністю, як вінцем, увінчав. Віддав людей своїх і град святій, всеславній, скорій на поміч християнам, Святій Богородиці, їй же і церкву на Великих воротах ство­рив в ім'я першого градського свята Благовіщення ¹⁰⁵.

І те привітання, що архангел дав Дівиці, буде і граду цьому, До неї бо: «Радуйся, обрадувана, Господь з тобою!» [Лк. 1, 28], до града ж: «Радуйся, благовірний граде, Гос­подь з тобою!»

Встань, о чесний муже, з гробу твого! Встань, струсни сон! Бо не помер ти, а спиш до спільного всім пробуджен­ня! Встань, ти не вмер! Не подобає вмирати тому, хто вірує у Христа, що життя дав усьому світу! Струсни сон, підведи очі, і побачиш, якої честі Господь там тебе сподобив і на землі не на непам'ять залишив синам твоїм.

Встань, воззри на чадо своє Георгія! Дивись на утробу свою, дивись на милого свого! Дивись, його Господь вивів від чресл твоїх! Дивись на того, хто прикрашає престол землі твоєї і зрадуйся і звеселись! До того ж подивись і на благовірну невістку твою Ірину! ¹⁰⁶ Подивись на онуків твоїх і правнуків, як живуть, як охороняє Господь їх, як благовір'я тримають по заповіданню твоєму, як славлять Христа, як поклоняються Імені Його! Дивись же і на град, величністю сяючий! Дивись на церкви процвітаючі, дивись, на християнство зростаюче, дивись на град, іконами святи­ми освітлений і виблискуючий та від фіміаму духмяний ₍ і хвалами і божественними піснями наповнений!

І все це побачивши, зрадуйся і звеселись, бо твій правовірний засів не був повисушений спекотою невір'я, а дощем Божої допомоги зріс і став багатоплідним!..