Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


¬≥дскановано: ѕамф≥л ёркевич. —ерце ≥ його значенн€ в духовному житт≥ людини за вченн€м слова Ѕожого// ≤стор≥€ ф≥лософ≥њ ”крањни: ’рестомат≥€.Ц  ., 1994.Ц —. 341 Ц 348




<...> —ерце Ї скарбник ≥ нос≥й ус≥х т≥лесних сил лю≠дини.

<...> —ерце Ї центром душевного ≥ духовного житт€ лю≠дини. “ак, в серц≥ започатковуЇтьс€ ≤ народжуЇтьс€ р≥шу≠ч≥сть людини на т≥ чи ≥нш≥ вчинки; в ньому виникають р≥з≠номан≥тн≥ нам≥ри ≥ бажанн€; воно Ї м≥сцем вол≥ та њњ ба≠жань.

<...> —ерце Ї центром ус≥х п≥знавальних д≥й душ≥. Ќарешт≥, серце Ї центром морального житт€ людини. ¬ серц≥ з'Їднуютьс€ вс≥ моральн≥ стани людини.

...—ерце Ї вих≥дним пунктом усього доброго й злого в словах, думках ≥ вчинках людини, Ї добрий ≥ злий скарб людини... —ерце Ї скрижаль, на €кому викарбуваний при≠родний моральний закон...

<...> ћисленн€ не вичерпуЇ собою вс≥Їњ повноти духов≠ного людського житт€, так само €к досконал≥сть мисленн€ ≤де не позначаЇ вс≥х досконалостей людського духу. ’то стверджуЇ, що Ђмисленн€ Ї вс€ людинаї, ≥ спод≥ваЇтьс€ ви≠вести всю багатогранн≥сть душевних €вищ ≥з мисленн€, той дос€гне не б≥льше того ф≥з≥олога, котрий став би з'€сову≠вати €вища слуху Ч звук, тони ≥ слова Ч ≥з €вищ зору, €кими Ї прот€жн≥сть, ф≥гура, кол≥р ≥ т. д. ” в≥дпов≥дност≥ з цим ми можемо вже припустити, що д≥€льн≥сть людсько≠го духу маЇ своњм безпосередн≥м органом в т≥л≥ не одну голову або головний мозок з нервами, що до нього йдуть, а розповсюджуЇтьс€ значно дал≥ ≥ глибше всередину т≥лес≠ного орган≥зму. як сутн≥сть душ≥, так ≥ њњ зв'€зок з т≥лом маЇ бути значно багатшим ≥ р≥зноман≥тн≥шим, н≥ж звичай≠но думають.

...«в'€зок м≥ж рухом певноњ частини головного мозку ≥ у€вленн€м, котре з цього приводу утворюЇ душа, Ї не ме≠хан≥чний зв'€зок тиск≥в ≥ поштовх≥в... а зв'€зок доц≥льний, ≥деальний, духовний; душа отримуЇ враженн€ не в≥д про≠сторових рух≥в мозковоњ маси, а в≥д доц≥льноњ њњ д≥€льност≥, котра, €к здаЇтьс€, не потребуЇ просторового зб≥гу д≥ючих один на одного член≥в.

<...> Ќаш≥ думки, слова ≤ спроби суть спочатку не об≠рази зовн≥шн≥х предмет≥в, а образи або ви€ви загального почутт€ душ≥, породженн€ нашого сердечного настрою.

...¬ серц≥ людини знаходитьс€ основа того, що й у€в≠ленн€, почутт€ ≥ вчинки набувають особливост≥, в €к≥й ви≠ражаЇтьс€ саме њњ душа, а не ≥нша, ≥ набувають такого особистого, приватно-визначеного спр€муванн€, за силою котрого вони суть про€ви не загальноњ духовноњ ≥стоти, а окремоњ живоњ справд≥ ≥снуючоњ людини.

...якби людина ви€вл€ла себе одним мисленн€м, €ке в такому випадку було б, в≥рог≥дно, д≥йсно справжн≥м обра≠зом зовн≥шн≥х предмет≥в, то р≥зноман≥тний, багатий жит≠т€м ≤ красою св≥т в≥дкривавс€ б њњ св≥домост≥ €к правиль≠на, але водночас ≥ мертва математична величина. ¬она могла б прогл€дати в цю величину наскр≥зь ≤ в ц≥лому, але зате уже н≥де не зустр≥чала б бутт€ ≥стинного, живого, €ке вражало б њњ красою форм, таЇмнич≥стю пот€г≥в та безко≠нечною повнотою зм≥сту. Ќам здаЇтьс€, що в справжн≥й ду≠ш≥ немаЇ такого однобокого мисленн€. ≤ що було б з лю≠диною, коли б њњ думка не мала ≥ншого призначенн€, кр≥м того, що повторювати у своњх рухах под≥њ д≥йсност≥ або в≥дображати в соб≥ сторонн≥ дл€ духу €вища? ћоже стати≠с€, що в цьому випадку наш≥ думки в≥др≥зн€лись би такою ж визначен≥стю, €к математичн≥ величини; але зате ми могли б у нашому знанн≥ речей рухатис€ т≥льки в ширину, а не в глибину. —в≥т €к система €вищ життЇдайних, повних краси ≥ знаменност≥, ≥снуЇ ≥ в≥дкриваЇтьс€ найперше дл€ глибокого серц€ ≥ зв≥дси вже дл€ розум≥ючого мисленн€. ≤ завданн€, що њх вир≥шуЇ мисленн€, поход€ть врешт≥-решт не ≥з вплив≥в зовн≥шнього св≥ту, ≥з спонук ≥ нездоланних вимог серц€.

...”же в простому у€вленн≥, €ке т≥льки-но утворюЇтьс€ нашим мисленн€м на основ≥ вражень, що йдуть ззовн≥, ми повинн≥ розр≥зн€ти дв≥ сторони: 1) знанн€ зовн≥шн≥х пред≠мет≥в, €ке присутнЇ в цьому у€вленн≥, ≥ 2) той душевний стан, €кий обумовлюЇтьс€ цим у€вленн€м ≥ знанн€м. ÷€ останн€ сторона не п≥дл€гаЇ жодному математичному роз≠рахунку: вона виражаЇ безпосередньо ≥ своЇр≥дно €к≥сть ≥ вин€тков≥сть нашого душевного настрою. ” виключному прагненн≥ до знанн€ ми часто забуваЇмо, що таке пон€тт€ входить у нашу душу €к њњ внутр≥шн≥й стан, ≥ оц≥нюЇмо на≠ш≥ пон€тт€ лише по тому, в €к≥й м≥р≥ вони Ї дл€ нас об≠разами речей. ћ≥ж тим ц€ сторона в пон€тт≥, що нею ви≠значаЇтьс€ стан ≥ настр≥й душ≥, маЇ дл€ ц≥л≥сного житт€ духу б≥льшу ц≥ну, н≥ж у€вленн€, оск≥льки воно Ї образ ре≠ч≥. якщо з теоретичного погл€ду можна сказати, що все, г≥дне бути, г≥дне ≥ нашого знанн€, то в ≥нтересах вищого морально-духовного утворенн€ ц≥лком справедливим було б положенн€, що ми повинн≥ знати т≥льки те, що г≥дне на≠шоњ моральноњ ≥ богопод≥бноњ ≥стоти. ƒерево п≥знанн€ не Ї дерево житт€, а дл€ духу його житт€ у€вл€Їтьс€ чимось б≥льш вартим, н≥ж його знанн€.

...Ќам н≥коли не вдастьс€ перевести в ч≥тке знанн€ того руху радост≥ й печал≥, страху ≥ над≥њ т≥ в≥дчутт€ добра ≥ любов≥, €к≥ так безпосередньо зм≥нюють битт€ нашого сер≠ц€.  оли ми одержуЇмо насолоду в≥д спогл€данн€ краси в природ≥ чи в мистецтв≥, коли нас зач≥пають задушевн≥ звуки музики, коли ми дивуЇмос€ велич≥ подвигу, то вс≥ ц≥ стани б≥льшого чи меншого натхненн€ вмить в≥дбива≠ютьс€ в нашому серц≥, ≥ причому з такою самобутн≥стю ≥ незалежн≥стю в≥д нашого звичайного потоку душевних ста≠н≥в, що людське мистецтво, мабуть, в≥чно буде повторювати справедлив≥ нар≥канн€ на недостатн≥сть засоб≥в дл€ ви≠разу ≥ зображенн€ цих сердечних стан≥в.

<...> якщо ≥стина падаЇ нам на серце, то вона стаЇ нашим благом, нашим внутр≥шн≥м скарбом. “≥льки за цей скарб, а не за абстрактну думку людина може вступити в боротьбу з обставинами ≥ людьми; т≥льки дл€ серц€ мож≠ливий подвиг ≥ самов≥ддан≥сть.

≤з цих зауважень ми виводимо два положенн€: 1) сер≠це може виражати, знаходити ≥ розум≥ти досить своЇр≥дно так≥ душевн≥ стани, котр≥ за своЇю н≥жн≥стю, переважаю≠чою духовн≥стю ≥ життЇдайн≥стю не доступн≥ абстрактному знанню розуму; 2) пон€тт€ й абстрактне знанн€ розуму, оск≥льки воно стаЇ нашим душевним станом, а не залиша≠Їтьс€ абстрактним образом зовн≥шн≥х предмет≥в, в≥дкри≠ваЇтьс€ або даЇ себе в≥дчувати ≥ пом≥чати не в голов≥, а в серц≥; в цю глибину воно мусить проникнути, щоб стати д≥€льною силою ≥ руш≥Їм нашого духовного житт€.

¬ жив≥й оц≥нц≥ людей ≥ њхн≥х вартостей ми не обмежу≠Їмос€ вказ≥вкою на њхн≥ знанн€ ≥ пон€тт€. ≤стина, оск≥льки вона ≥снуЇ лише в абстрактн≥й думц≥ людини, не в≥дносить≠с€ нами при ц≥й оц≥нц≥ пр€мо ≥ безпосередньо до њњ духов≠ного Їства. Ќам хот≥лос€ б насамперед знати, чи хвилюЇ ц€ ≥стина њњ серце, €к≥ њњ духовн≥ спонуки ≥ прагненн€, чим викликаютьс€ њњ симпат≥њ, що њњ радуЇ ≥ печалить ≥, взагал≥, в чому пол€гаЇ ц≥нн≥сть њњ серц€.

...«акон дл€ душевних процес≥в не визначаЇтьс€ силою розуму €к його винах≥д, а передуЇ людин≥ €к готовий, не≠зм≥нний, Ѕогом установлений пор€док морального житт€ людини ≥ людства, ≥ притому наперед даний в≥н, за апосто≠лом, у серц≥ €к найглибш≥й сторон≥ людського духа... —амозаконн≥сть не притаманна людському духу н≥ в €кому смисл≥. ћ≥ж €вищами ≥ д≥€ми душ≥ розум маЇ значенн€ св≥тла, котрим ос€ваЇтьс€ не ним встановлене, а Ѕогом створене житт€ людського духа з його Ѕогом даними зако≠нами. ƒуша ≥снуЇ не т≥льки €к це св≥тло, а й €к осв≥тлюва≠на ним ≥стота з багатоман≥тними духовними зд≥бност€ми, дл€ €ких закони встановлен≥ творчою волею Ѕога. ∆итт€ духовне зароджуЇтьс€ ран≥ше в≥д цього св≥тла розуму Ч в мороц≥ ≥ темр€в≥, тобто в глибинах, не доступних дл€ на≠шого обмеженого погл€ду. якщо з основ цього житт€ ви≠никаЇ св≥тло знанн€ ≥ розум≥нн€ €к наступне його ви€влен≠н€, то цим повн≥стю виправдовуЇтьс€ б≥блейський погл€д на значенн€ людського розуму, котрий Ї вершиною, а не коренем духовного житт€ людини.

...Ћюдська душа маЇ перв≥сний ≥ особливий зм≥ст, що в≥дкриваЇтьс€ ≥ про€вл€Їтьс€, безперечно, в загальних ≥ родових формах душевного житт€, таких €к у€вленн€, по≠чутт€, бажанн€ ≥ т. д. “≥льки при цьому допущенн≥ можна по€снити, чому ц≥ родов≥ форми набувають у людини особ≠ливого ≥ найдосконал≥шого характеру, чому в цих родових формах в≥дкриваЇтьс€ родова особлив≥сть людини, дл€ ви≠€ву котроњ марно шукали б ми в душ≥ людини визначеного, д≥ючого за загальними законами механ≥зму, чому, зрештою, в цих к≥нцевих родових формах присутнЇ почутт€ й усв≥≠домленн€ безконечного, дл€ €кого знову немаЇ визначеного ≥ окремого нос≥€ чи представника в €вищах душевного жит≠т€. ѕроте ми маЇмо зробити ще один, крок дал≥ ≥ допусти≠ти, що кожна окрема людська душа маЇ своњ особливост≥, њй притаманний своЇр≥дний розвиток, €кий про€вл€Їтьс€, в свою чергу, в загальних ≥ родових формах людського ду≠шевного житт€. ¬ ≥стор≥њ творенн€ св≥ту розпов≥даЇтьс€, що Ѕог створив безсловесн≥ жив≥ ≥стоти зг≥дно з њх родом... а людину зг≥дно з власною непод≥льною природою, €к ок≠рему ≥ ≥ндив≥дуальну особист≥сть... ÷ей образ творенн€ по≠вн≥стю в≥дпов≥даЇ призначенню людини, котра €к ≥стота безсмертна не зникаЇ в род≥, а волод≥Ї власним особистим ≥снуванн€м у час≥ ≥ у в≥чност≥. “ому людина н≥коли не може бути пасивним ви€вом або органом загального родо≠вого житт€ душ≥. Ќаш≥ слова, думки ≥ д≥ла народжуютьс€ не з загальноњ родовоњ сутност≥ людськоњ душ≥, а з нашого власне-розвинутого своЇр≥дно-уособленого душевного жит≠т€; т≥льки з ц≥Їњ причини вони визначають нашу особисту провину чи нашу особисту заслугу, €коњ ми н≥ з ким не по≠д≥л€Їмо. “од≥ €к наука вказуЇ загальн≥ ≥ родов≥ умови дл€ €вищ душевного житт€ взагал≥, св€щенн≥ письменники ма≠ють на уваз≥ те конкретне й особливе джерело цих €вищ у серц≥ людини, виход€чи з €кого вони, при вс≥й своњй за≠гальност≥, робл€тьс€ нашим особистим станом ≥ надбанн€м.

...¬ людськ≥й душ≥ Ї щось перв≥сне ≥ просте, Ї прихо≠ваного серц€ людина, Ї глибина серц€, котрого майбутн≥ рухи не можуть бути розрахован≥ за загальними ≥ необх≥д≠ними умовами ≥ законами душевного житт€. ƒл€ ц≥Їњ най≠суттЇв≥шоњ сторони людського духу наука не може знайти загальних ≥ назавжди визначених форм, €к≥ були б прив'€≠зан≥ до т≥Їњ чи ≥ншоњ пари нерв≥в ≤ виникали б з необх≥д≠н≥стю з њњ руху.

<...> якщо серце Ї таким центром духовного житт€ людини, з €кого поход€ть прагненн€, бажанн€ ≥ задуми безпосередньо або т≥Їю стороною, €ка не випливаЇ з мате≠матичною р≥вн≥стю ≥з зовн≥шн≥х д≥ючих причин, то найпра≠вильн≥ша теор≥€ душевних €вищ не може визначити особ≠ливостей ≥ в≥дм≥н, з €кими вони про€вл€ютьс€ в ц≥й окре≠м≥й душ≥ за певних обставин. як ми вже сказали, людина не Ї таким екземпл€ром роду, в €кому т≥льки повторював≠с€ б загальний зм≥ст ≥нших екземпл€р≥в. ¬она, ≥ в цьому в≥дношенн≥ вона Їдина у в≥домому нам св≥т≥, Ї особист≥сть, або, €к говор€ть, ≥ндив≥дуум. “акою особливою, що не зни≠каЇ в род≥, ≥стотою знаЇ себе людина в безпосередн≥й само≠св≥домост≥, €ка, отже, в≥дкриваЇ њй не душу взагал≥, не вс€≠ку душу, а цю особливу, з особливими настро€ми, прагнен≠н€ми ≥ задумами; загальна ж теор≥€ душевного житт€ по≠стаЇ, €к ≥ вс€ка теор≥€, через пор≥вн€нн€, узагальненн€ й абстрагуванн€ в≥д окремих досв≥д≥в. «в≥дси ми можемо зробити висновок, що, нав≥ть коли б в ≥стор≥њ природи все було п≥дпор€дковане ч≥ткому механ≥змов≥, €кий не дозво≠л€Ї вилученн€, в ≥стор≥њ людства можлив≥ факти, под≥њ ≥ €вища, €к≥ будуть засв≥дчувати про себе своњм простим ≥снуванн€м, ≤ можливост≥ €ких не можна н≥ допускати, н≥ заперечувати на п≥дстав≥ загальних закон≥в, в≥домих нам ≥з науки про душу.  оли наука з'€суЇ дл€ себе справжнЇ значенн€ ≥ меж≥ цього положенн€, тод≥, можливо, вона зум≥Ї поставити себе в правильне в≥дношенн€ до божественного одкровенн€. ƒос≥ вона розм≥рковувала майже в такий спо≠с≥б. ¬≥дома ≥сторична под≥€, суд€чи ≥з переконливих св≥д≠чень, мала б бути визнана д≥йсною, проте на€вн≥сть њњ су≠перечить загальним законам, за €кими по€снюЇмо ми ду≠шевне житт€ вс€коњ людини; отож, немаЇ п≥дстав приймати њњ за д≥йсн≥сть. ћи протиставл€Їмо цьому м≥ркуванню на≠ступний пор€док думок. ” серц≥ людини м≥ститьс€ джерело дл€ таких €вищ, котрим притаманн≥ особливост≥, що не випливають ≥з жодного загального пон€тт€ чи закону. «г≥≠дно ≥з загальними законами душевного житт€ ми можемо обговорювати лише щоденн≥, звичн≥, обумовлен≥ буденним плином речей €вища людського духу, тому що ц≥ закони зн€т≥ або абстрагован≥ в≥д цих однакових чи одноман≥тних €вищ. “ому там, де ми зустр≥чаЇмо €вища, що випадають ≥з цього звичного р€ду, ми маЇмо досл≥дити насамперед њх просту д≥йсн≥сть, не закриваючи њњ загальними законами, бо ще н≥хто не дов≥в, щоб душа п≥дкор€лас€ цим загальним законам з механ≥чною необх≥дн≥стю, €к мертва ≥ безд≥€ль≠на маса. ѕричому, €кщо не можна допустити, щоб тут, €к у галуз≥ ф≥зики, д≥€ ≥ протид≥€ були р≥вн≥, то з ≥ншого боку, незвичн≥ под≥њ, €к доводить досв≥д, завжди в≥дбуваютьс€ за €кихось особливих обставин. « нашого погл€ду, решта св≥≠ту у€вл€Їтьс€ нам, €к р≥чка, котроњ ширину й глибину легко вим≥р€ти за загальними правилами; але, пливучи вгору по ц≥й р≥чц≥, ви, можливо, раптово зустр≥чаЇте такий вир, такий швидший, заплутаний рух хвиль, €к≥ то в≥дкидають в ширину, то занурюють в глибину, що загальн≥ правила вим≥ру можуть бути прикладен≥ тут дуже неточно. ћож≠ливо, под≥бна аналог≥€ керувала думкою того великого пси≠холога, €кий сказав: Ђƒжерело природи в серц≥ людиниї, тому що й справд≥ ми тут стоњмо б≥л€ джерел, направлен≥сть €ких усередину й у глибину нев≥дома дл€ нас: €вища мож≠на пом≥тити тут лише п≥сл€ того, €к вони виникли, а з €коњ визначеноњ глибини, в €кому напр€мку, €ким буде њхнЇ спр€муванн€ й пор€док ≥ в €ких особливих видозм≥нах ви≠никнуть вони, цього не можна визначити н≥ за €кими за≠гальними законами.

...ѕоложенн€ Ѕлаженного јвгустина, що душа людини, зв≥дки вона не походила б, Ї в≥д Ѕога, в≥доме ≥ загальному почуттю людства, котре, у вс€кому раз≥, не хоче бачити м≥ж душею людини ≥ Ѕогом союзу, обумовленого р€дом сторонн≥х, чужих дл€ душ≥ ≥ зовн≥шн≥х член≥в, ≥ котре так охоче розгл€даЇ цей союз, €к щось близьке й безпосеред≠нЇ: тут, у цьому спод≥ванн≥ людства бути в живому союз≥ з Ѕогом, лежить природна схильн≥сть до молитви, до в≥ри. ќснова рел≥г≥йноњ св≥домост≥ людського роду знаходитьс€ в серц≥ людини: рел≥г≥€ не Ї чимось сторонн≥м дл€ духовноњ природи, вона утверджуЇтьс€ на природному грунт≥. —пра≠ведливо, що одкровенн€ пов≥домл€Ї людин≥ ≥стини, не до≠ступн≥ дл€ њњ розуму, проте також справедливо, що людина не Ї тварина, котру лише Ѕог навчаЇ; сама душа носить у соб≥ зародки ≥ схильност≥ до цього незвичайного наученн€. “е, що, м≥ж ≥ншим, цих зародк≥в ≥ схильностей ми не мо≠жемо в≥днайти у сфер≥ у€влень ≥ пон€ть, те, що вони в≥дкриваютьс€ нам, €к щось таке, що не п≥ддаЇтьс€ описов≥ й визначенню, €к справжнЇ почутт€ безконечного, т≥льки в серц≥,Ч це можна допустити уже без ус€кого доведенн€....ѕроте ми не заперечуЇмо, що рел≥г≥€, утверджуючись головним чином у серц≥ людини, знаходить б≥льш чи менш м≥цн≥ засади ≥ в ≥нших пунктах св≥ту. «начно р≥шуч≥ше ви≠ступаЇ значенн€ серц€ у сфер≥ людськоњ д≥€льност≥, тому що ми по-р≥зному судимо про людськ≥ вчинки, зважаючи на те, чи визначаютьс€ вони зовн≥шн≥ми обставинами ≥ в≥д≠пов≥дними м≥ркуванн€ми, чи виникають ≥з безпосередн≥х ≥ в≥льних рух≥в серц€. “≥льки останн≥м по-справжньому ми можемо приписати моральну варт≥сть, тод≥ €к перш≥ мають б≥льшою чи меншою м≥рою характер ф≥зичних д≥й. ’ристи≠€нське одкровенн€ говорить нам, що любов Ї джерело вс≥х ≥стинно моральних вчинк≥в. як це вченн€ про кор≥нне мо≠ральне €вище, ≥з котрого, €к ≥з джерела, виникають вс≥ ≥н≠ш≥ моральн≥ €вища, перебуваЇ в €сному причинному зв'€з≠ку з б≥блейським ученн€м про серце, то ми спод≥ваЇмось, що ≥ воно, в свою чергу, може бути виправдане ≥з начал моральноњ ф≥лософ≥њ так само, €к ученн€ про серце набуло м≥цних засад у психолог≥њ.

<...> ћоральн≥ вчинки можлив≥ дл€ людини, тому що њй притаманна свобода. ÷€ свобода про€вл€Їтьс€ в здат≠ност≥ душ≥ самовизначатис€ до д≥€льност≥. Ќаприклад, пра≠ведн≥ справи може людина робити ≥ з необх≥дност≥, в цьому випадку вони мають значенн€ лише юридичне, а не мораль≠не. ”€в≥ть тепер, що т≥ ж сам≥ праведн≥ справи ц€ людина робить в≥льно, охоче, ≥з любов≥ чи в≥д серц€, сумл≥нно; тод≥ ц≥ справи, €к так≥, що випливають ≤з любов≥, ≥з серц€, на≠повнюютьс€ високою моральною ц≥нн≥стю... “ак, у всього людства пануЇ переконанн€, що моральна варт≥сть вчинку визначаЇтьс€ виключно ступенем своб≥дноњ любов≥ серц€ до добра, заради €кого в≥н зд≥йснюЇтьс€, а все ≥нше, чим обумовлюЇтьс€ окр≥м цього такий вчинок, зокрема: хист або ум≥нн€, €ке передбачаЇ зр≥л≥сть ≥ досв≥д, глибоке й пра≠вильне м≥ркуванн€, що доводить розвинутий розум, Ч усе це ц≥нитьс€ у вчинку €к ф≥зична сила духу, котра без бла≠годат≥ любов≥ здатна вт≥люватис€ в найнедостойн≥ш≥ д≥њ. <...> Ѕезперечне наукове значенн€ маЇ прийн€те в мо≠ральн≥й ф≥лософ≥њ пон€тт€ морального закону ≤ вченн€ про обов'€зок або необх≥дн≥сть виконувати його. як сов≥сть, так ≥ вс≥ рел≥г≥њ розгл€дають моральн≥ вчинки €к так≥, що про≠диктован≥ законодавством, ≥ тому зд≥йсненн€ њх визнають обов'€зковим. “ак, ≥ в одкровенн≥ справи правди ≥ любов≥ називаютьс€ запов≥д€ми або повел≥нн€ми Ѕога. “ак, ≤сус ’ристос дав людству новий запов≥т. ¬загал≥ людство в≥рить, що зд≥йсненн€ вс€кого доброго вчинку Ї виконанн€м вол≥ Ѕожоњ або що в цьому випадку наша вол€ узгоджена з волею Ѕога. ѕроте з цим справд≥ ≥стинним вченн€м по≠ЇднуЇтьс€ у ф≥лософ≥њ н≥чим не виправдане допущенн€, н≥≠бито перв≥сним джерелом морального законодавства Ї ро≠зум. ¬ище ми вже говорили про вдавану самозаконн≥сть розуму ≥ про вдавану Їдн≥сть вчинк≥в розумних ≥ морально добрих. ќск≥льки ми маЇмо тут справу з одним ≥з найскладн≥ших питань моральноњ ф≥лософ≥њ, то дл€ по€сненн€ нашоњ думки ≥ усуненн€ непорозум≥нь зробимо ще наступн≥ за≠уваженн€,

...«акон, зг≥дно з €ким зд≥йснюЇтьс€ моральна д≥€льн≥сть, не Ї уже т≥льки через це причиною ц≥Їњ д≥€льност≥, ≥ €к, наприклад, закон пад≥нн€ т≥л не Ї причиною њх пад≥нн€. ќтже, з рац≥онал≥стичного погл€ду назавжди залишитьс€ нез'€сованим, зв≥дки, з €кого джерела поход€ть т≥ справи, €к≥ знаход€тьс€ у в≥дпов≥дност≥ з моральним законом €к повел≥нн€м розуму. ¬с€ке моральне повел≥нн€ розуму, вс€≠ка настанова розуму стосовно того, що € повинен робити, в≥дкриваЇ мен≥ перспективу справ т≥льки-но оч≥куваних, по≠ки що не зд≥йснених; а чи можу € зд≥йснити ц≥ справи, чи маю € моральн≥ сили €к джерела цих справ,Ч це зовс≥м ≥нше питанн€, з приводу €кого моральне законодавство ро≠зуму н≥чого не скаже. ƒ≥йсно, розум може диктувати, по≠вел≥вати ≥ Ч скажемо так Ч командувати, але т≥льки тод≥, коли в≥н маЇ перед собою не мертвий труп, а живу й оду≠хотворену людину ≥ коли його настанови та повел≥нн€ зн€≠т≥ з натури ц≥Їњ людини, а не нав'€зуютьс€ њй, €к щось чу≠же, Ђнесроднеї; тому що жодна ≥стота на св≥т≥ не приходить до узаконеноњ д≥€льност≥ на п≥дстав≥ сторонн≥х дл€ нењ спонук.

...¬исловимо остаточно нашу думку про значенн€ начал ≥ загальних правил розуму в царин≥ морал≥ за допомогою Ївангельського образу, €кий за своЇю точн≥стю завжди бу≠де викликати здивуванн€ у байдужого спостер≥гача: дл€ живоњ Ч а не лише у€вноњ Ч моральност≥ потр≥бен св≥тиль≠ник ≥ Їлей... ” залежност≥ в≥д того, €к у серц≥ людини ви≠черпуЇтьс€ Їлей любов≥, св≥тильник гасне: моральн≥ начала й ≥дењ затьмарюютьс€ ≥, зрештою, зникають ≥з св≥домост≥. ÷е в≥дношенн€ м≥ж св≥тильником ≥ ЇлеЇм Ч м≥ж головою ≥ серцем Ч Ї найзвичайн≥с≥ньким €вищем у моральн≥й ≥сто≠р≥њ людства.

ƒмитро ƒќЌ÷ќ¬

ƒ”’ ЌјЎќѓ ƒј¬Ќ»Ќ»





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 616 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

Ќаука Ч это организованные знани€, мудрость Ч это организованна€ жизнь. © »ммануил  ант
==> читать все изречени€...

2036 - | 1849 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.013 с.