У соціології немає загальноприйнятого визначення поняття "структура соціальної системи ". У різних наукових працях це поняття визначається як "організація відносин "; "визначена артикуляція, порядок устрою частин"; "послідовні, більш-менш постійні регулярності"; "зразок поведінки, тобто неформальні дії чи послідовність дій, що спостерігаються"; "істотні, заглиблені, визначальні умови"; "характеристики більш фундаментальні, ніж інші, поверхові"; "устрій частин, що контролює все різноманіття феномена"; "відносини між групами й індивідами, що виявляються в їхній поведінці", і т.ін. Усі ці дефініції, на наш погляд, не суперечать, а доповнюють одна одну, а також дозволяють створити інтегральне уявлення про елементи і властивості структурної організації соціальної системи. Отже, основними видами структури соціальної системи є:
1) ідеальна структура, що поєдує вірування, переконання, уяви;
2) нормативна структура, що включає цінності, норми, визначені соціальні ролі;
3) організаційна структура, що визначає спосіб взаємозв´язку соціальних позицій чи статусів індивідів, а також детермінує характер відтворення соціальних систем;
4) випадкова структура, що складається з елементів, включених до її функціонування, а також наявних на даний момент (конкретний інтерес особистості, або ресурси що випадково надійшли і т.д.) [38, с.121].
Перші два види соціальної структури пов´язані з концепцією культурної структури, а два інших — з концепцією соціетальної структури. Нормативна й організаційна структури розглядаються як єдине ціле, а елементи, включені до їхнього функціонування, — як стратегічні. Ідеальна і випадкова структури та їх елементи, будучи включеними до функціонування соціальної структури як єдиного цілого, можуть викликати як позитивні, так і негативні відхилення в її поведінці. Це є наслідком неузгодженості у взаємодії різних структур, що виступають як елементи більш загальної соціальної системи, дисфункціональні розлади цієї системи.
Структура соціальної системи як функціональна єдність сукупності елементів регулюється тільки їй властивими законами і закономірностями, а також володіє власною детермінованістю. Унаслідок цього існування, функціонування та зміна структури соціальної системи визначається не законом, що стоїть ніби "поза нею", а має характер саморегуляції, що підтримує у визначених умовах рівновагу елементів усередині соціальної системи, а також відновлює цю рівновагу при відомих порушеннях та направляє зміну цих елементів і самої структури даної соціальної системи.
Закономірності розвитку і функціонування такої соціальної системи можуть збігатися або не збігатися з відповідними закономірностями соціетальної (великої соціальної) системи, можуть мати позитивні чи негативні соціально значущі наслідки для певного суспільства. Соціальна система, виходячи зі структурно-функціонального аналізу, може бути представлена п ´ятьма аспектами:
1) як взаємодія особистостей, кожна з яких є носієм індивідуальних якостей;
2) як соціальна взаємодія, що має своїм наслідком становлення соціальних відносин і утворення соціальної групи;
3) як групова взаємодія, в основі якої лежать ті чи інші загальні обставини (місто, село, трудовий колектив і т.д.);
4) як ієрархія соціальних позицій (статусів), що їх посідають особи, включені у діяльність даної соціальної системи, і соціальних функцій (ролей), які вони виконують на основі даних соціальних позицій;
5) як сукупність норм і цінностей, що визначають характер і зміст діяльності (поведінки) елементів даної системи.
Перший аспект, що характеризує соціальну систему, пов´язаний із поняттям індивідуальності, другий — соціальної групи, третій — соціальної спільності, четвертий — соціальної організації, п´ятий — соціального інституту і культури. Таким чином, соціальна система виступає як взаємодія основних її структурних елементів.
