Україна в сучасному геополітичному просторі

З початку 90-х рр. ХХ ст. Україна вийшла на міжнародну арену як самостійний суб'єкт міжнародної політики.

Вихід на міжнародну арену такої великої держави як Україна – подія історичного значення. У цьому зв'язку відомий американський політолог З. Бжезинский в одній зі своїх статей відзначав, що незалежна Україна змінює всю геополітичну карту Європи. Її поява – одне із трьох найбільш значних геополітичних подій ХХ ст. Перша подія – розвал в 1918 р. Австро-Угорської імперії. Друга – розділ Європи в 1945 р. на два блоки. Поява незалежної України може вважатися третьою такою подією.

Специфіка геополітичних координат України виходить з того, що вона займає вигідне геостратегічне положення на перетині інтересів євроатлантичної, східноєвропейської та ісламської цивілізацій. Тому після проголошення незалежності і світового визнання перед Україною постала проблема зовнішньополітичних геостратегічних орієнтирів.

Концептуальні засади зовнішньої політики, закладені в «Декларації про державний суверенітет», «Основних напрямках зовнішньої політики України», «Концепції національної безпеки України» та інших важливих документах держави, знайшли узагальнене відображення в Конституції України.

Зовнішня політика України носить відкритий характер. Її головні завдання:

· діяльність по затвердженню і розвитку незалежної демократичної держави;

· забезпечення стабільності міжнародного становища України;

· збереження територіальної цілісності й непорушності границь, установлення взаємовигідного співробітництва з усіма зацікавленими сторонами;

· захист прав й інтересів громадян й юридичних осіб за кордоном;

· налагодження нормальних добросусідських відносин із країнами ближнього й далекого зарубіжжя, підтримка правил міжнародного співіснування, проведення політики миру й співробітництва, активна участь у боротьбі за реалізацію загальнолюдських інтересів.

Україна як суб'єкт міжнародного права підтримує безпосередні відносини з іншими державами, підписує з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, що необхідний для ефективного забезпечення своїх національних інтересів.

Постановою Верховної Ради (2000 р.) основним стратегічним напрямком внутрішнього і зовнішньоекономічного розвитку України на поточне десятиліття проголошений європейський вибір. Реалізація цього курсу в історичній перспективі відкриває перед нашою країною можливість потрапити в число держав, здатних забезпечити для своїх громадян гідне життя в умовах миру, свободи, демократії й правопорядку. У лютому 2006 року, виступаючи у Верховній Раді, Президент України ще раз указав на незмінність проголошеного курсу на економічну й політичну інтеграцію з Євросоюзом.

Слід зазначити, що Україна не вважає дії в напрямку зближення з Європейським союзом як недружні стосовно Росії. Пріоритетність відносин з Росією визначається й історичними зв'язками народів України й Росії, і економічними потребами країни (з Росії ми одержуємо основну частину енергоносіїв, РФ є основним ринком збуту продукції українських товаровиробників). Не можна ігнорувати й ту обставину, що в Україні проживає більше 11 млн. росіян і близько 5 млн. українців живуть на російській землі. Тому природне прагнення України до нормалізації й всебічного розвитку відносин з Російською Федерацією. На жаль, на цьому шляху за останні місяці виникли певні труднощі.

Особливе місце в зовнішній політиці України займає співробітництво з НАТО. Уживаються цілеспрямовані кроки по розширенню, поглибленню, оптимізації цього співробітництва. Україна бере участь у загальній з НАТО програмі "Партнерство заради миру", співробітничає з Альянсом у сфері екології, перекваліфікації військовослужбовців, у подоланні наслідків надзвичайних ситуацій і т.п.

Досить важливим напрямком у зовнішній політиці України є її участь у діяльності міжнародних організацій. Україна нарощує свій внесок у зміцнення й відновлення ООН, виступає на підтримку дій ООН, спрямованих на врегулювання конфліктів на Близькому Сході й в інших регіонах. Вона бере активну участь у роботі ЮНЕСКО. З метою виходу з економічної кризи й реформування своєї економіки Україна активно співробітничає з такими спеціалізованими установами ООН у валютно-фінансовій сфері, як Міжнародний валютний фонд і Міжнародний банк реконструкції й розвитку. Використання будь-яких можливостей сприяння ринковим реформам в Україні, ефективне включення існуючих багатобічних важелів міжнародного співробітництва для захисту наших інтересів – головне завдання української дипломатії в міжнародних організаціях.

Питання й завдання

1. Які специфічні особливості зовнішньої політики держави?

2. Охарактеризуйте об'єктивні й суб'єктивні фактори, що впливають на зовнішню політику держави.

3. Які цілі переслідує зовнішньополітична діяльність держави?

4. Які основні суб'єкти міжнародних політичних відносин?

5. Яка форма міжнародних відносин, на ваш погляд, є переважною в сучасному світі? Аргументуйте свою відповідь.

6. Які тенденції характерні для сучасного етапу розвитку міжнародних відносин?

7. Спробуйте визначити пріоритетні напрямки зовнішньополітичної діяльності України.

 

Рекомендована література

1. Гаджиев К.С. Введение в геополитику. – М.,2000.

2. Гаджиев К. С. Политология: Учеб. для вузов. – М., 2004.

3. Дергачев В. Цивилизованная геополитика (Геофилософия). – К., 2004.

4. Замятин Д. Н. Геополитика: основные проблемы и итоги развития в ХХ в. // Полис: политические исследования. -2001. – № 6. – С. 97 – 115.

5. Михальченко М. І. Україна як нова історична реальність: запасний гравець Європи. – Дрогобич, 2004.

6. Політологія: Підручник / М.І. Панов (керівн. авт. кол.), Л. М. Герасіна, В. С. Журавський та ін. – К., 2005.

7. Рудич Ф. М. Політологія: Підручник. – К., 2004.

8. Соловьев Э. Г. Геополитический анализ международных проблем современности: Pro et Contra // Полис: политические исследования. – 2001. – № 6. – С. 116 – 130.

 

Терміни і поняття

Автономія національна – самостійне здійснення державної влади або широке внутрішнє самоврядування, яке надається окремій національності (нації), що компактно проживає в межах певної держави.

Агітація – поширення політичних ідей та гасел з метою впливу на суспільну свідомість і настрої народних мас, спонукання їх до цілеспрямованої активності, політичних дій.

Агресія – усі види та форми незаконного, з погляду Статуту ООН, збройного нападу та застосування сили однією державою чи групою держав проти суверенітету, територіальної недоторканності або політичної незалежності іншої країни, народу.

Антрепренерська система – система відбору в еліту, заснована на конкуренції кандидатів на престижні посади і оцінці їх індивідуальних якостей електоратом.

Бюрократія – 1)вищий привілейований прошарок чиновників-адміністраторів у державі; 2)ієрархічно організована система управління державою чи суспільством з допомогою особливого апарату, наділеного специфічними функціями та привілеями.

Гільдійна система – багатоступенева система відбору в еліту, яка передбачає багато інституціональних фільтрів і вузьке коло селекторату.

Геноцид – повне або часткове знищення окремих груп населення за расовими, національними, релігійними мотивами (ознаками) або навмисне створення життєвих умов, розрахованих на знищення названих груп.

Геополітика – політологічна концепція, що вбачає в політиці якоїсь держави визначальну роль географічних чинників: просторове розташування країни, клімат, розмір території, кількість населення, наявність природних ресурсів та ін.

Глобалізм – політична практика, зорієнтована на розв'язання локальних суспільних проблем з урахуванням їхнього взаємозв'язку з проблемами зовнішніми, більш загальними, з передбаченням їх наслідків для світових процесів.

Громадянське суспільство – людська спільність, що включає недержавні структури, які добровільно сформувалися у різних сферах людської діяльності й сукупність супутніх їм недержавних відносин – економічних, соціальних, сімейних, національних, духовних, моральних, релігійних, виробничих, особистих й ін.

Дипломатія – це офіційна діяльність держави у вигляді спеціальних інститутів, які здійснюють за допомогою спеціальних заходів, прийомів, методів, установлених міжнародним правом й маючих конституційно-правовий характер

Дискримінація – свідоме обмеження учасників політичного процесу щодо свободи їхньої діяльності; часткове чи повне, тимчасове чи постійне позбавлення тих чи інших учасників політичного життя їх конституційних та інших прав і свобод.

Екстремізм – схильність до крайніх політичних поглядів (як "правих", так і "лівих"), прибічники яких вдаються до радикальних (у тому числі насильницьких, терористичних) засобів з метою загострення політичної ситуації, дестабілізації політичного життя.

Еліта політична – це певна група, прошарок суспільства, який концентрує у своїх руках державну владу й займає командні пости, управляючи суспільством.

Етатизм – 1) необхідність і виправдання активного втручання держави в економічне, політичне, соціальне і духовне життя суспільства, виходячи з ідентифікації держави як всезагальної цінності, вищого результату й1 мети суспільного розвитку; 2) активна участь держави в житті суспільства.

Етнічна диференціація – відособлення людей певної етнічної групи, її прагнення до саморозвитку, до національної самостійності, до власної економіки, політики, культури.

Етнонаціональна політика – – це система тактико-стратегічних дій, заходів та програм певного політичного суб'єкта (насамперед держави, політичних партій, громадсько-політичних рухів тощо) в галузі взаємовідносин етнонаціональних спільностей між собою та їхніх стосунків з державою.

Етнонаціональні відносини – відносини між суб'єктами національно-етнічного розвитку – націями, народностями, національними групами та їх державними утвореннями.

Етнос – позачасова, позатеріторіальна, поза державна спільнота людей, об'єднана спільним походженням, культурою (або деякими її елементами, мовою, історією, традиціями і звичаями, самосвідомістю та етнонімом (назвою).

Європейська інтеграція – процес поступової уніфікації та зрощування національної економіки європейських держав з метою подолання суперечностей між інтернаціоналізацією господарського життя та обмеженими можливостями внутрішніх ринків.

Європейський парламент – міждержавний і міжнаціональний політичний орган, у якому представлені 12 країн Європейського співтовариства (Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Федеративна Республіка Німеччина, Франція).

Зовнішня політика – це діяльність держави й інших політичних інститутів суспільства по здійсненню своїх інтересів і потреб на міжнародній арені.

Інтернаціоналізація – результат і наслідок численних і всебічних зв’язків між націями, обумовлених взаємодіями і сукупним соціальним досвідом народів.

Компроміс – згода, порозуміння з політичним противником, досягнуті шляхом взаємних поступок.

Комюніке – офіційне повідомлення про хід і наслідки переговорів між державними і громадськими діячами, делегаціями у міжнародних відносинах.

Консенсус – згода між суб'єктами політики з певних питань на основі базових цінностей і норм, спільних для всіх основних соціальних та політичних груп суспільства.

Конформізм – пристосовництво, пасивне беззаперечне прийняття існуючих порядків, пануючих ідей і цінностей, стандартів поведінки, норм, правил, безумовне схиляння перед авторитетами.

Міжнародні відносини – це сукупність політичних, економічних, ідеологічних, правових, військових, культурних та інших зв'язків і взаємин між державами й системами держав, між головними соціальними, економічними, політичними силами, організаціями й громадськими рухами, які діють на світовій арені.

Міжнародні організації – об'єднання держав, національних громадських організацій та індивідуальних членів з метою вирішення питань регіонального або глобального характеру.

Народ – історично змінна спільність соціальних груп, яка включає в себе на різних етапах історії класи і прошарки, що беруть участь у вирішенні проблем суспільного розвитку.

Націоналізм – світогляд і система політичних поглядів, яка проголошує приорітет національних цінностей щодо усіх інших.

Нація – 1) історична соціоетнічна, політична, духовна спільнота людей з певною психологією, самосвідомістю, спільними територією, культурою, мовою, економічним життям; 2) сукупність громадян однієї держави.

Політична боротьба – явище політичного життя, в основі якого лежить зіткнення інтересів різних політичних сил, кожна з яких прагне досягнення певної політичної мети.

Політична воля – здатність політичного суб'єкта до послідовної реалізації поставлених цілей у сфері політичної влади.

Політична соціалізація – процес засвоєння індивідом упродовж життя політичних знань, норм і цінностей суспільства до якого він належить.

Політична участь – залучення людей до процесу політико-владних відносин, здійснення ними певних актів, заходів, що виражають інтереси, потреби, уподобання, думки, погляди та настрої, вплив на органи влади з метою реалізації соціальних інтересів.

Політичне відчуження – процес, який характеризується сприйняттям політики, держави, влади як сторонніх, чужих сил, які панують над людиною, пригнічують її.

Політичний конфлікт – зіткнення несумісних, часом протилежних, інтересів, дій, поглядів, окремих людей, політичних партій, громадських організацій, етнічних груп, націй, держав та їх органів, військово-політичних і політико-економічних організацій (блоків).

Політичний лідер – популярний і впливовий учасник суспільного життя, який визначально впливає на нього, консолідує зусилля людей для досягнення якоїсь спільної мети.

Популізм – загравання влади або політичних лідерів з народом для забезпечення своєї популярності, що характеризується демагогічними гаслами, необґрунтованими обіцянками.

Сепаратизм – рух за територіальне відокремлення тієї чи іншої частини держави з метою створення нового державного утворення або надання певній частині держави автономії за національними, релігійними чи мовними ознаками.

Тероризм – здійснення політичної боротьби засобами залякування, насильства аж до фізичної розправи з політичними противниками;дестабілізація суспільства, державно-політичного ладу шляхом систематичного насильства і настрахання, політичних вбивств, провокацій.

Толерантність – різновид взаємодії та взаємовідносин між різними сторонами – індивідами, соціальними групами, державами, політичними партіями, за якого сторони виявляють сприйняття і терпіння щодо різниці у поглядах, уявленнях, позиціях та діях.

Шовінізм – агресивна форма націоналізму, проповідь національної виключності, протиставлення інтересів однієї нації інтересам іншої нації; схильність до розпалювання національної ворожнечі й ненависті.