Виникнення і становлення психіки в процесі біологічної еволюції та історичного поступу людства

 

Для пояснення природи психіки важливо спиратися на наукові дані про закономірності її виникнення і становлення в умовах еволюції протягом багатьох мільйонів років та історичного розвитку людства. Ці дані здобуті археологами, біологами, антропологами, фізіологами та узагальнені психологами.

Погляди відомого французького філософа і палеонтолога П'єра Тейяр де Шардена (1881-1955) на еволюцію матерії та психіки були підтримані і розвинуті видатним ученим, першим президентом Української академії наук В.І. Вернадським (1863-1945). Співзвучні погляди відображені у працях Б.Г. Ананьєва.

П. Тейяр де Шарден виділяє в процесі еволюції універсуму чотири стадії - Переджиття, Життя, Думку та Наджиття. Кожній з них властиві відповідні стадії психогенезу.

На стадії Переджиття суб'єктивне, психічне втілене в матерію у вигляді потенції. Планета Земля має природжений потенціал переджиття і відповідну йому масу елементарної психічної, духовної енергії - передсвідомості.

На стадії Життя формується біосфера, яка поширюється на оболонці планети у вигляді живої маси організованої матерії - мікроорганізмів і мегамолекул; остання розгалужується у вигляді дерева життя.

Для стадії Думки характерне інтенсивне зростання свідомості. Завдяки здатності людини до рефлексії універсум зосереджується на собі, оволодіває собою.

Психогенез переходить у більш високу стадію - ноогенез, на якій зароджується і розвивається єдиний дух цивілізації. Поряд із біосферою поступово створюється новий "мислячий пласт", що розгортається над світом рослин і тварин, - ноосфера.

Для стадії Наджиття характерним є об'єднання народів, духовне оновлення Землі, формування Надлюдства. Ноогенез приводить до олюднення часу й простору, до виникнення Надособистості.

Філософська концепція П. Тейяр де Шардена є однією з гіпотез про еволюційний та історичний розвиток психіки. У формування наукової картини філогенезу психіки значний внесок зробили й інші дослідники, такі, як Б.Г. Ананьєв, Е.Г. Вацуро, Н.Ю. Войтоніс, Я. Дембовський, В. Келер, Н.М. Ладигіна-Котс, О.М. Леонтьєв, М.Ф. Нестурх, Н.О. Тих та багато інших.

Розвиток психічних механізмів регуляції поведінки живих істот проходив ряд етапів: чутливість щодо окремих властивостей об'єктів у найпростіших організмів - сприймання цілісних предметів у більш складних живих істот - практичний інтелект вищих тварин - практичний і абстрактний інтелект як основа первісної свідомої психіки у прадавньої людини - свідомість і самосвідомість стародавньої людини - особистість людини до нашої і нашої ери.

Виникнення первісної психіки пов'язане з переходом від до психічних форм регуляції поведінки - так званих тропізмів, або таксисів, найпростіших рослинних і тваринних організмів - до власне психічних, сигнальних форм регуляції тварин. Завдяки тропізмам організм реагує залежно від контакту з середовищем. Так, якщо організм потрапляє у середовище з несприятливими фізичними параметрами, наприклад, дуже високою чи низькою температурою, то він, перегріваючись або переохолоджуючись, намагається відійти у безпечніше місце. Навпаки, потрапляючи в середовище з оптимальним температурним режимом, він залишається там і шукає таке місце, яке б сприяло кращому перебігу обмінних процесів. У наведених прикладах регуляція поведінки здійснюється за допомогою термотропізму.

У процесі еволюції виникає інша форма відображення, яка надає організмам значних переваг у виживанні та розвитку. Вона пов'язана з переходом від реакції на безпосередній вплив біотичних подразників до опосередкування цього впливу за допомогою сигналів. З'являється чутливість - здатність реагувати на біотичне зна­чущі об'єкти не в процесі безпосереднього контакту з ними, а на відстані - за допомогою сигналів про них, завдяки чому організми можуть уникнути загрози для свого існування або скористатися сприятливими умовами.

Чутливість притаманна як одноклітинним організмам, наприклад, інфузоріям, так і багатоклітинним, наприклад, гідроїдним поліпам, медузам. Формується нервова сітка як об'єднання чутливих до сигнальних подразників клітин. Зароджується нервова система. В ній диференціюються аналізатори, тобто органи відчуттів, а серед них - рецептори - центральні нервові механізми переробки інформації та ефекторні механізми дії, що слугує основою сенсорної психіки, здатної до відображення окремих якостей.

Здатність до сприймання різноманітних предметів об'єктивної дійсності стимулювала формування ще складніших ланцюгів інстинктивної поведінки тварин як природжених безумовно-рефлекторних актів. На базі інстинктів виникають нові форми поведінки, які значно підсилюють можливості адаптації тварин до середови­ща упродовж життя одного покоління. Одним із видів набутої окремою особиною популяції форми поведінки є навичка, що формується на основі умовного рефлексу.

Вершиною психічного розвитку тварин є практичний інтелект, який дає змогу відображати не лише окремі якості об'єктів, цілісні предмети й предметні ситуації, а й динамічні міжпредметні відношення, що виступають, переважно, у вигляді наочних образів. Інтелектуальна психіка притаманна так званим вищим тваринам, наприклад, вовкам, лисицям, ведмедям, дельфінам, собакам та особливо мавпам.

Великого значення набуває у вищих тварин, особливо в мавп, не лише використання предметів, наприклад, гілок, кісток, каміння, а й маніпулювання ними, що передує їх уживанню як знарядь праці. У мавп спостерігаються складні види поведінки, наприклад, щоденне створення місця для ночівлі. Цьому сприяє поступове вивільнення передніх кінцівок, завдяки чому маніпуляції мавп перевершують за своїми можливостями подібні акти в інших вищих тварин.

Принципово новий етап у розвитку психіки у філогенезі пов'язаний із змінами в поведінці людиноподібних мавп та прадавніх людей, що відбулися кілька мільйонів років тому. Вони виявлялися передусім у виготовленні матеріальних знарядь дії на об'єкти середовища. Це приводило до накопичення знань про властивості об'єктів, умінь застосовувати знання і знаряддя у різних ситуаціях, до значного розширення фонду навичок.

Заданими відомого німецького психолога О. Клікса, розвиток людського інтелекту проходить три фази. Перша фаза еволюційного розвитку вищих тварин - научіння та навички. Научіння спирається на індивідуальну пам'ять, завдяки якій фіксуються апробовані ефективні засоби поведінки. Научіння формує індивідуальну пам'ять, стає рушієм її інтенсивного розвитку.

Інформаційний та операційний зміст пам'яті, що накопичується в процесі научіння, стає основою для розвитку розумових процесів. Починається друга фаза розвитку інтелекту - період переходу від тварини до людини.

Відрив процесів мислення від реальності, поява суто людського абстрактного інтелекту становить зміст третьої фази.

Вирішального значення у розвитку психічних властивостей людини набуває слово як засіб організації суспільної діяльності, фіксації та передання досвіду, як внутрішнє знаряддя організації і розвитку власної поведінки та психіки. Слово виконує функції сигналу другого порядку, або сигналу сигналів, утворюючи, за визначенням І.П. Павлова, другу сигнальну систему.

Як вважають антропологи, на початку історичного періоду розвитку психіки у прадавньої людини загалом складається суто людський організм із здатністю до прямоходіння з розвинутими руками та іншими органами, а головне - людський мозок з його складною структурою та функціями, в цілому - людський індивід.

У прадавньої людини виникають і формуються початки свідомої психіки з притаманними їй ознаками - первісними формами:

а) суто людських пізнавальних, інтелектуальних процесів (уваги, пам'яті, мислення, уяви);

б) потрібнісно-мотиваційної та цілеутворюючої сфер діяльності й необхідної для її здійснення системи знань, умінь і навичок;

в) емоційно-почуттєвої сфери як важливого фактора регуляції діяльності й суспільних стосунків.

За умов безперервного розвитку психіки завдяки діяльності філософів, медиків, педагогів, державних діячів, винахідників тощо створюються знаряддя праці, інструменти, транспортні засоби, нові форми життя, література, образотворче, скульптурне, будівельне мистецтво тощо, тобто предметний і духовний світ людської цивілізації.

Інтенсивно формується новий тип людської психіки, свідомості, пов'язаний не лише з репродуктивною діяльністю індивіда, а й із новою ЇЇ якістю - творчістю.

У межах свідомості виникає якісно нове психічне утворення - самосвідомість, внутрішній рефлексивний механізм саморозвитку, саморегуляції психіки людини. Регулятором творчої діяльності з перетворення зовнішньої дійсності та внутрішнього самотворення власної психіки стає особистість. Особистості властиві величезний творчий потенціал і реальний вплив на природу, на інших і на себе.

Отже, в процесі філогенезу виникає і розвивається безперервна низка форм психічного відображення живими істотами навколишньої дійсності, які сприяють досконалішій регуляції їхньої поведінки та життєдіяльності. До цих форм належать чутливість (сенсорна психіка), сприймання (перцептивна психіка), практичний інтелект вищих тварин, практичний і абстрактний інтелект прадавньої людини, що перетворюється в процесі історичного розвитку суспільства (на основі використання чимдалі досконаліших матеріальних та ідеальних, зовнішніх і внутрішніх знарядь діяльності) на свідомість, самосвідомість і особистість як соціальне зумовлену сис­тему вищих психічних властивостей індивіда. Це забезпечує можливість не лише повніше відображати об'єктивну дійсність, а й перетворювати її та себе.

 

Мозок і психіка

 

Психіка являє собою властивість мозку, а психічна діяльність організму здійснюється за допомогою спеціальних фізіологічних механізмів. Тому знання анатомо-фізіологічних особливостей нервової системи людини необхідні для розуміння матеріальної основи психіки.

Нервова система має центральну і периферійну частини.

Центральна нервова система складається з головного й спинного мозку, розташованих відповідно у черепі та хребетному стовпі. Мозкові структури утворюються з нервових клітин - нейронів, пов'язаних між собою складною системою відростків волокон. Місця контактів між нервовими волокнами та клітинами називаються синапсами.

Синапси мають велике значення, оскільки утворюють певний бар'єр на шляху збудження, забезпечуючи цим вибірковість напрямку проходження імпульсів. Частина нейронів проводить збудження від рецептора до центральної нервової системи, інша частина - від неї до рецепторів, переважна їх кількість забезпечує зв'язки між різними частинами центральної нервової системи.

Периферійна нервова система складається із спинномозкових та черепномозкових нервів.

Спинний мозок являє собою довгий тяж, розташований у хребетному каналі. Його довжина у чоловіків сягає у середньому 45 см, а в жінок - 41-42 см. Він поєднує головний мозок та периферійну нервову систему, його волокна передають інформацію від головного мозку до тіла й назад.

Спинний мозок самостійно здійснює лише дуже прості рефлекси, зокрема колінний рефлекс.

Великі півкулі головного мозку, як відділ центральної нервової системи, в людини досягають найвищого розвитку. Середня вага головного мозку людини - 1360 г. Проте вага головного мозку є не єдиним показником розумових здібностей людини, котрі зумовлені не лише його побудовою, а й діяльністю. Межа ваги головного мозку, поза якою розумові здібності різко знижуються, становить для чоловіків 1000 г, а для жінок - 900 г. У людини вага головного мозку у 45-49 разів більша, ніж вага спинного мозку, а у тварин (слон, шимпанзе) - тільки у 15-18 разів, що підкреслює значення головного мозку для людини.

Основну масу великих півкуль утворює біла речовина, з якої складаються провідні шляхи. Зверху великі півкулі вкриті тонким шаром нервових клітин завтовшки 2,5-3мм, який називається корою великих півкуль. У складі кори великих півкуль розрізняють три види нейронів: пірамідні, зірчасті та веретеноподібні, котрі роз­ташовуються у сім шарів.

Загальна кількість нейронів людського мозку становить у середньому 14-15млрд. Порівняно з тваринними вони мають більший обсяг, зокрема перевищують нейрони шимпанзе у два рази. Кору великих півкуль за характером побудови й локалізації функцій можна розподілити на 52 поля (за Бродманом) або більш як на 200 полів (за С.О. Фогтами).

До кори головного мозку надходять імпульси з рецепторів, або органів чуття, що утворюють периферійний кінець аналізаторів. Схематично аналізатор складається із трьох частин: рецептора, провідних шляхів і мозкового кінця аналізатора, який розташований у певній ділянці кори і великих півкуль.

Нервова система виконує дві взаємозумовлені функції: взаємодії організму із зовнішнім середовищем (вища нервова діяльність) і об'єднання й регулювання роботи внутрішніх органів (нижча нервова діяльність).

Вища нервова діяльність людини забезпечує єдність організму та умов життя і виявляється в рухах. Важливою її властивістю є пластичність, здатність швидко й тонко змінюватись відповідно до мінливих умов життя. Вона вдосконалюється тренуванням при виконанні фізичної праці та розумової діяльності. Вищою нервовою діяльністю володіють також усі тварини, що мають розвинену нервову систему.

Теоретичною основою для розуміння діяльності нервової системи є положення рефлекторної теорії, сформульованої.Т.М. Сєченовим та експериментальне розробленої І.П. Павловим, Н.Є. Введенським, 0.0. Ухтомським, В.М. Бехтерєвим та ін. І.М. Сєченов вважав, що рухові рефлекси здійснюються за зразком не рефлек­торної дуги, а рефлекторного кільця. Він наводив аргументи, що свідчать про необхідність зворотної інформації від м'язів для створення рухів.

Особливий інтерес для психології становить експериментальне виявлена школою І.П. Павлова складна форма фізіологічного синтезу - системність у роботі великих півкуль головного мозку, або динамічний стереотип. Якщо умовні подразники багаторазово повторюються в певній послідовності з однаковими часовими інтервалами, то у великих півкулях утворюються сполучення осередків збудження і гальмування, що формують систему позитивних і негативних умовних рефлексів. Повторюючись, динамічний стереотип здійснюється дедалі легше й автоматизується. Крім того, він характеризується більшою економністю рухів і зниженням втомлюваності, але залишається динамічним.

Крім локалізації функцій у корі великих півкуль, самі півкулі мають власну спеціалізацію. Існує функціональна асиметрія головного мозку - півкулями виконуються різні функції.

Як свідчать результати вивчення розщепленого мозку, ліва півкуля в основному відповідає за мову, за аналітичну й послідовну переробку інформації, забезпечуючи тим самим послідовне аналітичне мислення. Розлади у діяльності лівої півкулі призводять до порушень мовної діяльності, блокуючи здатність до нормального спілкування, а також викликають серйозні дефекти розумової діяльності. Права півкуля оперує образною інформацією, переробляючи її одночасно й цілісно (симультанне), керує навичками, пов'язаними із зоровим і просторовим досвідом, забезпечує орієнтацію в просторі, емоційне сприйняття об'єктів, зокрема музики.

Вища нервова діяльність людей є якісно складнішою, ніж тварин. Основна розбіжність вищої нервової діяльності людини й тварини полягає у тому, що тільки в людей існує система умовних і безумовних рухових рефлексів, яка забезпечує функцію мови, вимовляння й написання слів, а також здатність реагувати на слова як на умовні подразники, що мають певний смисловий зміст. Друга сигнальна система, або система систем (за І.П. Павловим) забезпечує якісно нову форму відображення зовнішнього світу завдяки функції мови.

Запитання для перевірки

 

Максимальна сума балів за усну відповідь на одне запитання - 3 з.о.

1. Чим відрізняється розвиток психіки у тварин в умовах біологічної еволюції та в людини в умовах історичного процесу?

2. Як побудований і як функціонує мозок людини?

ДИСКУСІЯ:

"Чи є психіка у живих рослин?"

Максимальна оцінка - 35 з.о.

Запитання до дискусії:

1) У чому полягає суть теорії панпсихізму?

2) Як Ви розумієте теорію біопсихізму?

3) Які рухи рослин, на Ваш погляд, можна науково обґрунтувати?

4) Що таке тропізми?

5) Чому деякі рослини, наприклад, дифенбахія, плачуть?

 

Теми рефератів

 

Максимальна оцінка - 15 з.о.

1. Ключові моменти виникнення та якісного перетворення психіки в процесі філогенезу. Системність у роботі мозку як органа психічної науки.

Рекомендована література

1. Бехтерев В.М. Основи учения о функциях мозга. Санкт-Петербург, 1905-1907. Вьш. І-УП.

2. Бурлачук Л.Ф., Морозов С.В. Словарь-справочник по психо-логической диагностике. Киев, 1989.

3. Веденов А.В. Личность как предмет психологической науки // Вопр. психологии. 1956. №1.

4. Вернадский В.И. Начало й вечность жизни. Москва, 1989.

5. Вьіготский Л.С. Собрание сочинений: В 6 т. Москва, 1982-1984.

Психологічна задача №1

 

Максимальна оцінка - 10 з.о

Маршрутний лев (родина комах загону сітчастокрилих), щойно вилупившись з яєчка, виповзає на мурашину доріжку, що приваблює його запахом мурашиної кислоти. Там він вибирає суху піщану ділянку, на якій викопує ямку й ховається на її дні. Мураха, яка біжить цією доріжкою, оббігає ямку, але при цьому неминуче скочує вниз кілька піщинок, що падають на голову мурашиного лева. Мурашиний лев сильним рухом голови викидає струмінь піску саме в той бік, звідки на нього посипались піщинки, і збиває мураху. Та падає прямо у розкриті щелепи мурашиного лева, якому залишається лише задовольнити свою потребу в їжі.

Запитання: Як пояснити таку поведінку? Яку роль у ній відіграє психіка?

 

Література

1. Кунак В.В. Род Ното, его возникновение й последующая зволюция- М.: Наука, 1980.- 327 с.

2. Веркор. Люди или животные?: Пер. с фр.- М.: Иностр. лит., 1957.-227с.

3. Вьіготский Л.С. Собр. соч.: В 6 т.- М.: Педагогика, 1983.- Т. З- С. 6-163.

4. Гальперин П.Я. Введение в психологию.- М.: Изд-во Моск. ун-та, 1976-С. 103-129.

Психологічна задача №2

 

Максимальна оцінка - 10 з.о.

Письменник О. Бєляєв створив у своїй уяві голову професора Доуеля, наділену здатністю відчувати, мислити, пригадувати, тобто здатністю продукувати психіку. Цей фантастичний образ має Вид собою реальні підстави, оскільки голову (точніше, мозок) вважають органом психіки, а психіку відповідно функцією мозку.

Запитання: Чи могла насправді так функціонувати голова професора Доуеля? Чи буде така голова мислити?

Література

 

1. Анохин П.К. Биология й нейрофизиология условного рефлекса-М.: Медицина, 1968.- С.194-262,406-431.

2. Ананьев Б.Г Избраннне психологические труди: В 2 т.- М.: Педагогика, 1980.-Т. 1.-232с.

3. Вьіготский Л.С. Собр. соч.: В 6 т.- М.: Педагогика, 1982.-, Т. 1.-488с.; Т. 2.-504с.

4. Гальперин П.Я. Введение в психологию.- М.: Изд-во Моск. ун-та, 1976.- 149 с.

Психологічна задача №3

 

Максимальна оцінка - 10 з.о.

Якщо порівнювати між собою максимальні об'єми черепа людиноподібних мавп і черепа первісної людини, то виявиться, що мозок останньої переважає мозок найрозвиненіших видів мавп більш ніж удвічі (600 і 1400 см. куб.). До того ж мозок людини має значно складнішу будову.

Запитання: Які висновки випливають із порівнянь? Чи можна величину мозку вважати ознакою людини?

Література

 

1. Алексеев В.П. Становление человечества.- М.: Политиздат, 1984-462с.

2. Внготский Л.С. Собр. Соч.: В 6 т- М.: Педагогика, 1983 - Т. З-С. 6-163.

3. Лурия А.Р. Зволюционное введение в психологию.- М.: Изд-во Моск. Ун-та, 1975.- С. 33-92.

4. Рогинский Г.З. Развитие мозга й психики.- Л.: Книжиздат, 1948.-237с.

Третє заняття