Процес освоєння нашими предками здобутків античних, болгарських, візантійських авторів розпочався уже в ІХст. У Х ст., після створення Кирилом і Мефодієм слов’янської азбуки, на Русі поширюється перекладна література. Наприклад, грамоту викладали за твором відомого візантійського вченого і богослова Іоанна Дамаскіна (VІІІ ст.). На Русі був також відомий трактат Георгія Хіровоска “ О образех ”, створений у Візантії у VІІІ–ІХ ст., що ввійшов потім у склад “ Ізборніка ” 1073 р.
Відомим твором риторичного мистецтва було “ Слово ” Іоанна Златоуста (347–407) – візантійського оратора. Вислови Іоанна Златоуста користувалися великою популярністю, вони входили до складу “ Ізборників ” 1073 та 1076 рр., збірників “ Златоструй ”, “ Ізмарагд ”, “ Златоуст ”. Невдовзі, вже у ХІ ст., з’являються оригінальні твори києворуських авторів. Так, у 1051 р. київським митрополитом Іларіоном був написаний перший з таких творів - “ Слово про закон і благодать ”. “ Слово ” складається з трьох частин, які винесені в розширений заголовок: співставлення закону і благодаті, опису поширення християнства на Русі та похвали Володимиру Ярославичу і його сину Ярославу. Як виразник передових поглядів, Іларіон не підтримав візантійської ідеї виховання в дусі аскетизму, а захищав принцип активної діяльності у формуванні особистості. Він наполягає на пильному догляді за немовлятами, покаранні за грубе ставлення до матері, що дає підстави вважати його засновником вітчизняної дошкільної педагогіки.
“ Ізборнік ” 1073 р. – збірник статей різних авторів, що мав дати відповіді читачам на різні питання старо- та новозаповітної історії, філософії, поетики, догматики та деяких науково-природничих уявлень Середньовіччя. Протографом “ Ізборніка ”, як відомо, була книга, замовлена болгарським царем Симеоном. Київську копію, імовірно, замовив Ізяслав Ярославович. Ця книга великого формату, вона написана на пергаменті гарним уставним письмом. Текст прикрашено кольоровими заставками. Хоч “ Ізборнік ” переписано з болгарського оригіналу, в ньому трапляються східнослов‘янізми та окремі слова з повноголоссям. Місце написання “ Ізборніка ” та його датування не викликає жодного сумніву – це Київ і 1073 р., що підтверджується припискою писаря Іоанна наприкінці книги, присвяченою Святославові. Починається вона висловом про користь книжного читання ченця, “ калугера ”: “Добро есть братие почитанье книжное...”. Найбільше місце в “ Ізборніку ” займають Афанасієві відповіді, Стословець, Премудрість Ісусова, Сина Сірахова тощо. Упорядкував твір київський книжник Іоан (Грішний). Він був не просто писарем, а редактором-упорядником, який намагався полегшити читачам розуміння складних філософських понять. “ Ізборнік ” – пам‘ятка східнослов‘янського ізводу, його лексика насичена східнослов‘янізмами. Частину творів книги перекладено безпосередньо з грецьких оригіналів, проте деякі тексти взято з місцевих перекладів “ Ізборніка ” 1073 р. Наприкінці книги поставлено дату написання. Особливо підкреслюється, що це відбулося за Святослава, князя Руської землі.
У книзі сформульовано державну концепцію виховання у феодальному суспільстві, що знайшла відображення у настановах дітям Ксенофонта і Феодори (грецький царедворець V ст. і його дружина).
Збірник під назвою “ Пчела ” складається не з окремих творів, а з афоризмів, висловів із Святого Письма, отців церкви або стародавніх філософів Сократа, Платона, Аристотеля.
У ХІІ столітті, незважаючи на період феодальної роздробленості і втрату частини свого політичного впливу, Київ залишався центром київської писемної школи, в осередках якої – Печерському і Видубицькому монастирях та Софійському соборі – вирувало культурне життя. До Видубицького монастиря, що був “вотчим”, тобто родовим, Мономаховичів, якоюсь мірою можна віднести і твори Володимира Мономаха – “ Повчання дітям ” та “ Лист до Олега Святославича ”. “ Повчання дітям ”, назване Володимиром Мономахом “ граматицею ”, написане в 1117 р., коли князь уже кілька років “сидів” на великокнязівському столі в Києві. Твір, вірніше його текст, зберігся у “Повісті минулих літ” 1096 р.
Мономах у творі зобразив ідеальний образ князя, що піклується про свою державу та народ. Велике значення він надавав навчанню, підкреслюючи, що все життя необхідно вчитися, а хто цього не робить, той позбудеться і того, що знає. Наприклад, він вказує на свого батька Всеволода, який володів п‘ятьма іноземними мовами. У сімейних стосунках він радить любити свою дружину, але не давати їй влади над собою. Мономах засуджує пияцтво та неправду. Як представник християнського гуманізму, він дотримується правила: “винний чи невинний – не вбивайте”. Чимало місця у творі Мономаха займає автобіографічний опис військових походів і князівських полювань.
Особливе значення для нас у “ Повчанні ” Мономаха має його вислів про необхідність і користь навчання. Він з повагою ставиться до вивчення іноземних мов, вважаючи це великим досягненням.
Володимир Мономах боровся проти роздробленості країни і стояв за її єдність. Ці погляди він намагався передати своїм дітям, уперше обґрунтувавши необхідність зв’язку освіти з потребами життя особистості та її діяльністю. При цьому особлива увага зверталася на необхідність виховання у дітей ініціативи та працелюбності. Він обґрунтував думку про те, що праця є основним засобом запобігання лінощам у дітей. Значне місце у творі відведено ролі прикладу старших у вихованні, особливо батьків. У повчаннях Володимир Мономах розглядає правила та норми поведінки: любов до Батьківщини, гуманне ставлення до людей, правдивість і чесність. Загалом “ Повчання ” є визначною пам’яткою давньоруської педагогічної думки ХІІ ст. Володимир Мономах обґрунтував необхідність практичних завдань, що визначаються повсякденним життям.
Прогресивне значення цього твору полягає в тому, що Мономах вперше обґрунтував необхідність переходу від релігійного виховання до практичних завдань, що визначаються повсякденним життям.
Історичне значення педагогічної спадщини Київської Русі, досягнень педагогічної думки, здобутків народної педагогіки полягає в тому, що вони створили основу для подальшого розвитку школи і педагогіки українського, російського і білоруського народу.
Творчі завдання і реферати
1. Соціокультурні чинники виникнення освіти у Київській Русі.
2. Порівняльний аналіз Західноєвропейської освіти та освіти Київської Русі (поч. ХІ ст.).
3. Традиційна система виховання дітей у Київській Русі (ІХ–Х ст.).
4. Система світської і духовної освіти у Київській Русі (Х–ХІІ ст.)
Питання для роздумів і проблемні запитання
1. У чому, на Вашу думку, полягає обмеженість освіти у найпоширеніших школах Київської Русі?
2. Доведіть, чому двірцева школа Київської Русі була найпрестижнішим закладом Європи?
3. У чому полягає анахронізм у навчанні цифрам (лічбі) у Київській Русі?
4. Доведіть, чому Духовна академія (Києво-Печерська Лавра) в ХІІ ст. забезпечувала вищу гуманітарну освіту молоді?
Тест
1. Школа “книжного навчання” Київської Русі мала статус:
а) елементарної школи; б) школи підвищеного рівня; в) середньої школи.
2. Майстри грамоти – це:
а) вчителі, що працювали в двірцевих школах; б) ремісники, що займалися навчанням грамоти як основним ремеслом; в) ченці, що займалися місіонерською діяльністю і разом з тим навчали паству грамоти.
3. Засновником вітчизняної педагогіки вважається:
а) Іоанн Грішний; б) Митрополит Іларіон; в) Володимир Мономах.
4. Абак – це: а) дошка для письма; б) інструмент, яким писали за часів Київської Русі; в) давня рахівниця.
5. Основною формою навчання у Київській Русі була:
а) групова; б) класно-урочна; в) індивідуальна.
Контрольні завдання для студентів дистанційної форми навчання:
Розв’язування тесту.
Варіант 1. Загальна характеристика аграрно-сонячного календаря як традиційного засобу виховання дітей.
Варіант 2. Характеристика методів і форм навчання дітей у Київській Русі.
Варіант 3. Загальний аналіз „Повчання дітям” Володимина Мономаха.
