Від язичництва до християнства

Яскравою сторінкою розвитку культури давньоруського наро­ду було прийняття християнства у 988 р. Ця акція відбулася на дру­гому етапі розвитку Русі, в період, коли князем вирішувалася про­блема приведення у відповідність створення управлінської вертика­лі з філософією людського світобачення. Християнство повинно бу­ло вивести руський народ з темряви, невігластва до високої духов­ності і культури.

Сам Володимир, зусиллями якого здійснювалося хрещення Русі, до християнства дозволяв собі необуздану похоть та "жонолюбство". Після його прийняття - став на шлях доброчесності та високої моральності. Дохристиянська релігія — язичництво тисячо­літтями обожнювала сили природи, сповідала віру в духів, магію, анімізм, дуалізм тощо. Язичники вірили у божества, які населяли ліси, поля, води, були покровителями різних галузей господарства. Своїх богів мали племена, роди, сім'ї.

Таке світобачення не сприяло утвердженню великокнязівської влади. Потрібна була релігія, яка сповідала б перехід від політеїзму до монотеїзму, а також вчення про божественний характер влади. А щоб не було опору новій релігії з боку народних мас, вона не повинна відміняти всі інституції язичницького світобачення, а багато звичаїв пристосовувати до своїх потреб. А тому слов'янським богам, зазна­чав академік Б.О.Рибаков, християнською церквою давалися нові імена й пристосовувалися до циклів природи, до нової віри ⁵.

Друга важлива обставина, що прискорила введення християнст­ва, - це труднощі в сфері міжнародних відносин Київської Русі. Біль­шість країн на той час уже були християнськими, вони орієнтувалися на Візантію та Рим. Отже, щоб забезпечити Русі входження в новий поступ історії, треба було розривати зі старою ідеологією й орієнтува­тися на входження до нової культурної європейської спільності.

Варто підкреслити, що перехід до християнства не був явищем раптовим, спонтанним. Про християнство наші пращури знали ще в антську добу. Але важливим етапом щодо християнізації Русі була діяльність Аскольда. Його договір з Візантією у 860 р. передбачав хрещення Русі. Посуті, Аскольд загинув у зв'язку з причетністю до християнства й дехто з істориків вважає, що його можна віднести до перших руських мучеників.

Значну роль у християнізації Русі відіграла Ольга. Ставши замість малого Святослава київською княгинею (945), Ольга, як ми вже говорили у попередній лекції, охрестилася. Важливим є питання проте, від кого Ольга прийняла хрещення і в який час. Повідомлення Нестора-Літописця не дає остаточної відповіді на цю проблему. Візантійська хроніка не підтверджує заяви Нестора, що хрещення Ольга прийняла у Константинополі у 955 р.

Вчені вважають, що християнське віросповідання Ольга при­йняла раніше - у 946 р. З цього часу починається її активна місіонерська діяльність, будівництво нею храмів, переговори на цю тему з німецьким імператором Оттоном І та ін. заходи ⁷.

Проте при ній християнство не стало постійним, оскільки важ­ко було передбачити його наслідки для безпеки країни: Візантія ди­вилася на Русь як на свого можливого васала і постійно вела боро­тьбу з нею. Саме ця обставина стримувала прийняття християнства у загальнокнязівському масштабі.

Пізніше Володимир переконався, що встановлений ним язич­ницький пантеон на старокнязівській горі не перетворив Київ в єди­ний ідеологічний центр всієї Русі. Язичництво з його багатобожжям було далеким від ідеї єдності Київської Русі, від згуртування навко­ло її центра всіх східнослов'янських племен. Стало очевидним, що воно стало гальмом для державної розбудови, для суспільно-політичного розвитку Русі.

Обрати для Русі релігію було непросто. Дослідники ствер­джують, що напередодні прийняття християнства на руських землях пожвавішала місіонерська діяльність релігійних общин волзьких булгар, хозар, візантійців, німців '. Але Володимир обрав християн­ство візантійського сповідання, оскільки воно було знайоме нашим землям близько 200 років, і залишалося тільки оформити цю тради­цію офіційно.

Прийняття християнства прискорили такі обставини: У 984 р. Володимир надав допомогу візантійському імперато­ру Василю II у боротьбі з опозицією. Цей союз повинен був скріпи­тися одруженням Володимира з сестрою імператора Анною та при­йняттям християнства. Хрещення Володимира відбулося у Херсо­несі у церкві св. Василя.

За хрещенням Володимира відбулося і хрещення всієї Русі. Її запровадження зустрічало сильний опір і вимагало примусових заходів. У Новгороді, наприклад, запровадження християнства проходи­ло в умовах повстання і жорстокого його придушення. Раби схиля­лися до язичництва. Воно було для них ідейною основою для бага­тьох заворушень. Пригнобленні маси у християнстві помітили охо­рону панства, феодальної ідеології.

Дехто вважає, що християнство на Русі було кроком назад, що для нашої ментальності більше пасувало язичництво. Знаходяться і та­кі, які вважають, що християнство для Русі було чужою культурою і чужим світоглядом, що воно обумовило відставання її культури від європейської тощо.

Нам же уявляється, що християнство зіграло колосальну роль у розвитку культури на Русі: літератури, історії, філософії, живопи­су, музики, архітектури, освіти. Християнство прилучило Русь до світової спільноти, до активного міжнародного життя. Прилучення Київської Русі до візантійської цивілізації було кращою альтернати­вою і недооцінювати цього не можна, оскільки церква стала найпо­слідовнішою прихильницею загальноруської єдності і цим самим виконувала велику виховну місію в суспільстві.