Культура Київської Русі періоду феодальної роздрібненості

Культура руських земель періоду феодальної роздріб­неності розвивалася на основі цінних надбань часів розкві­ту Київської Русі. Нові економічні й політичні умови спри­яли її демократизації, оскільки до культурного життя за­лучалися чимраз ширші верстви населення. Народний фольклор впливав на літературу, дерев'яне будівництво, архітектуру тощо. Були засновані нові культурні центри, особливо в західноукраїнських землях.

Література. Мистецтво літописання розвивалося в мо­настирях. Справу Нестора продовжував Микита. Він став монахом Києво-Печерського монастиря й узяв ім'я Нифонт. У першій третині XIII ст. в монастирі було створено «Києво-Печерський патерик» — оригінальну пам'ятку лі­тератури про життя монастиря. Основою твору стали опо­віді інока Полікарпа, написані протягом 1223—1233 pp., і послання Симона (?—1226) до Полікарпа. Книга містить послання Полікарпа до печерського архімандрита Акин-дина з оповідями про 13 отців печерських, а також деякі розповіді Нестора, як-от: «Житіє Феодосія Печерського» та ін. У цьому історико-етнографічному джерелі XI—XIII ст. є і багато матеріалів з історії Києва.

Києво-Печерський монастир був суспільно-культур­ним центром, який сприяв зміцненню держави в умовах посилення децентралізаторських тенденцій.

Після захоплення Києва завойовниками, згідно з пере­казами, частина монахів пішла на захід і заселила Почаївську гору, створивши Почаївську лавру — другий центр духовності й культури України.

Відомий «Київський літопис», який охоплює події від III ст. до 1200 p., було створено у Видубицькому монастирі.

Важливим джерелом вивчення історії культури захід­ноукраїнських земель є «Галицько-Волинський літопис», що охоплює події з 1201 р. до 1292 р. Ця пам'ятка літопи­сання Південно-Західної Русі є заключною частиною пів-денно-руського зводу кінця XIII — початку XVI ст., найвідомішого за Іпатіївським списком (починається «Повістю минулих літ», продовжений «Київським літописом» XII ст.). Укладений з двох частин, які прийнято називати Галиць­ким і Волинським літописами. Це дві великі воїнські по­вісті. Головним героєм першої, що уривається на 1258 p., є князь Данило Галицький, другої (доведеної до 1292) — його молодший брат Василько. Головною ідеєю літопису є силь­на великокнязівська влада, єдність Русі.

Культурні традиції Київської Русі збагачувала оратор­ська, житійна та паломницька проза. Видатним представ­ником ораторської прози був архімандрит Києво-Печер­ського монастиря Серапіон (?—1275). У його «Словах» від­творено життя народу за часів монголо-татарської навали. З'явилися літературні збірники «Ізмарагд», перекладні повісті «Олександрія», «Троянська історія» та ін.

Розвивалась і перекладна світська література. Так, пе­реклад збірника цитат із християнської та античної літе­ратур під назвою «Пчола» з'явився в Україні на межі XII— XIII ст. До збірника «Золотий ланцюг» увійшли відомі твори проповідників Кирила Туровського й Серапіона.

Для збагачення культури південно-західних земель ве­лике значення мали зв'язки з Північно-Східною Руссю. У Володимирі-на-Клязьмі було створено нову редакцію «Кормчої книги», яка стала основою волинської редакції 1286 р.

Виникли й власне художні твори, які мали багато оз­нак усної народної творчості. У Галичі за князювання Рома­на Мстиславича творив «премудрий книжник» Тимофій (ро­дом із Києва) — автор розповіді про останні роки життя Ро­мана та початок діяльності його сина Данила (прибл. 1211). Варто також відзначити «Моління Даниїла Заточника» — збірник політичних і життєвих порад та афоризмів, напи­саний у XII—XIII ст.

Справжнім літературним шедевром тих часів є «Слово про Ігорів похід» (прибл. 1188). Розповідь про невдалий похід руського князя Ігоря Святославича, його брата і си­нів на кочівників пройнята ідеєю об'єднання задля спіль­ного блага. Це видатна пам'ятка давньоруської й світової літератур була віднайдена наприкінці XVIII ст. в єдиному списку XVII ст. О. Мусіним-Пушкіним. Уперше видане в 1800 p., а єдиний рукопис загинув під час пожежі Москви у 1812 р.

Популярною у XII—XIII ст. була усна народна твор­чість: казки, перекази, легенди, в яких народ відображав найважливіші історичні події.

Пам'яткою писемної культури та книжкової графіки є «Київський псалтир». Рукопис оздоблений майстерними кольоровими мініатюрами на релігійні, побутові, історич­ні теми. На них відображено життя і світогляд середньо­вічного суспільства.

 

Мистецтво. Архітектура та образотворче мистецтво Ру­сі мали самобутню основу. Характерним було поступове

проникнення в будівництво, живопис національних на­родних рис. Зводилися замки, укріплення (в Одеську Новицькому, Луцьку, Хотині). Велося будівництво у монас­тирях: Києво-Печерському, Дерманському та Уневському (на Львівщині), Троїцькому (під Острогом). Унікальними пам’ятками архітектури були церкви: Богородиці Пирогощи (1132), Кирилівська (обидві в Києві) та ін. У 1157 р споруджено князівський палац, Успенський собор і цер­кву св. Пантелеймона (1200) у Галичі. Археологи виявили у Галичі та його околицях залишки майже ЗО церков XII— XIII ст. У монументальній архітектурі ускладнювалися зовнішні форми. Будівлі вже мали висотні композиції Зразком нового стилю стала П'ятницька церква в Черніго­ві. Тут з явилися нові ансамблі Єлецького монастиря Ус­пенський та Борисоглібський собори.

Відомим зодчим того часу був Петро Милонєг, який виявивши велику інженерну майстерність, збудував у Ки­єві кам’яну підпорну стіну під горою, щоб її не розмивали води Дніпра.

З'явилися нові технології будівництва. У Київській та Чернігівській землях розвивалося будівництво з цегли у Га­лицькій — білокам'яна архітектура. Прекрасні її зразки є у Львові. Характерні для Західної України ознаки архітекту­ри виявилися у церкві св. Миколая (XIII ст.), церкві та мо­настирі св. Онуфрія (збудована ще за князя Лева у XIV ст.) П'ятницькій церкві (кінець XIII — початок XIV ст.) та ін.

 

Значних успіхів досягли майстри прикладного мистец­тва. Славилися ювелірне ремесло, керамічна справа, мону­ментальний розпис (оздоблення інтер'єру палаців і храмів) різьба на кістці тощо. У Києво-Печерському монастирі дія­ла іконописна майстерня, де працювали Аліпій і Григорій та їхні учні. Створені ними шедеври розійшлися по слов'янських землях. Відомі ікони «Богоматір Печерська» (прибл. 1288), «Микола з Житієм», «Ігоревська Богоматір» Майстерно виконані картини на релігійні теми, зокрема «Борис і Гліб», «Свенська Богоматір», на якій зображено Антонія і Феодосія — засновників Києво-Печерського мо­настиря.

Отже, незважаючи на феодальну роздрібненість, набіги монголо-татар, князівські міжусобиці, культура України-Русі розвивалася, продовжуючи кращі традиції Київської Русі. За словами М. Грушевського, «національне культурне житіє України XI—XIV ст. представляється дуже інтересно: воно повне життя, руху, енергії, обіцівало багато своїй народ­ности, а навіть і культурному людському життю взагалі»

Найважливіші події

1188 p. — створення «Слова про Ігорів похід».

1256 р. — перша згадка про будівництво Львова.

Запитання. Завдання

4. Охарактеризуйте основні досягнення культури України-Русі XII—XIV ст. та пам'ятки цієї культури, які дійшли до наших часів.

Гончарук

 

Лекція № 5. Культура Київської Русі (IX-XIII cm.)

ПЛАН ВИКЛАДУ:

1. Загальні зауваження.

2. Давньоруські традиції.

3. Від язичництва до християнства.

4. Писемність, освіта, літописання та література.

5. Мистецтво.

6. Запитання і завдання.

7. Джерела та література.

 

І. Загальні зауваження

Ця лекція виходить за рамки хронології Київської Русі, оскіль­ки культура давньоруської держави тісно пов'язана з глибинними традиціями руського народу.

Одночасно варто внести пояснення в те, чому культура Русі у ІХ-ХІІІ ст. зазнала злету, у пізнання цього феномену. Особливо слід зупинитися на так званих вирішальних, "виняткових" хозарських, візантійських та європейських впливах.

У лекції запровадження християнства на Русі розглядається поруч з розвитком культурних проблем. Нам уявляється, що розвиток християнства на Русі тісно пов'язаний із вибухом літописання, розвитком історії, літератури, відкриттям шкіл, поширенням мисте­цтва та архітектури.

Питання розвитку культури на Русі розглядали у своїх працях М.А.Алпатов, Ю.С.Асєєв, М.Ю.Брайчевський, С.А.Висоцький, Є.С.Голубінський, А.І.Комеч, Б.О.Рибаков, М.Н.Тихомиров та ін. У роботах згаданих авторів досліджені питання розвитку історичної думки у давньоруський період (М.А.Алпатов), архітектурні пробле­ми (Ю.САсєєв, М.Н.Тихомиров, А.І.Комеч), запровадження христи­янства (М.Ю.Брайчевський, Б.О.Рибаков, Є.С.Голубінський), поши­рення образотворчого мистецтва (С.А.Висоцький) та ін.

Історія культури Київської Русі знайшла чільне місце і в бага­тьох загальних виданнях. Так, наприклад, в "Історії української культури" під загальною редакцією І.Крип'якевича висвітлюється побут Київської Русі (І.Крип'якевич), письменство (В.Радзикевич), мистецтво (М.Голубець), театр (С. Чернецький), музика {В.Барвінський) '. В "Історії українського війська" друкуються цікаві матері­али про організацію та культуру воїнів Київської Русі, їх військове

мистецтво тощо ^J.

Давньоруські традиції

Вчені визначають, що феномен злету культури Київської Русі пояснюється глибоко розвинутими місцевими традиціями та збага­ченням їх впливами сусідів. Так, наприклад, давньоруське ремесло бере свій початок ще у скіфські часи. Скіфське прикладне мистецт­во VI—III ст. до н.е., його звіриний стиль розвинувся під впливом культур Греції та Переднього Сходу й проник у середовище слов'янських митців при виготовленні ними браслетів, керамічних плиток, чернігівської різьби по каменю тощо. Слов'янська міфоло­гія, її язичницькі боги подібні до іранських. Ця подібність сягає в часи контактів іранських скіфів з місцевим населенням.

Взаємовпливи помітні і в процесі виникнення держави у схід­них слов'ян. Зокрема, у хозар слов'яни запозичили для себе деякі державні структурні утворення та титули, у скіфів - військове буді­вництво, грецьких причорноморських містах - полісний спосіб гос­подарювання.

Можна сказати, що елементи зарубинецької та черняхівської культур (І пол. І тис. н.е.) були відроджені Київською Руссю. Зокрема, на Русі широко застосовувалося характерне для цих культур плужне землеробство, керамічне та емалеве виробництво, будівниц­тво будинків тощо. Спадкоємність простежується і в народній твор­чості. Язичницькі пісні та танці, весільні та поховальні обряди, ле­генди й перекази прижилися на Київській Русі, зрослися з христи­янством й носять аж до цього часу певний традиційний характер.

Й, нарешті, останнє. Етнічний склад людей на Русі, не дивля­чись на постійні міграційні явища, зберігав стабільне ядро, особливо в хліборобській лісостеповій частині. У зв'язку з цим у регіонах довго жила історична пам'ять, зберігалися культурні традиції.