Поширення писемності. Найдавніші пам'ятки писемності

Наші уявлення про рівень письменності населення Київської Русі ґрунтуються не стільки на збережених книжкових пам'ятках (адже книги створювалися найосвіченішими людьми), скільки на випадкових написах на побутових речах, зброї, стінах храмів, каменях тощо.

Такі написи називають епіграфічними пам'ятками.

Ті ж з-поміж епіграфічних пам'яток, що видряпані на поверхні, - називають графіті.

Надзвичайно цінним історичним джерелом є графіті Софії Київської. Дуже цікавим є напис, що його вважають найдавнішим датованим руським записом.

• Зроблено його було 3 березня 1052 р. в тому-таки Софійському соборі.

• У ньому повідомляється про грім, очевидно, блискавку, що вдарила в Софійський собор.

• Напис на 16 років старший за знаменитий напис на Тмутараканському камені 1068 р., в якому розповідається про те, як тмутараканський князь Гліб міряв взимку море по льоду від Тмутаракані (сучасна Тамань) до Корчева (Керчі).

У Києві виявлено й інші епіграфічні знахідки на ремісничих виробах: пряслицях, ливарних формочках, господарських посудинах - корчагах, давній цеглі тощо. На пряслицях найчастіше писали імена власників: «Княжо єсть», «Молодило»; на корчагах писали про вміст посудини або називали ім'я його власника.

До нашого часу від доби Київської Русі та Галицько-Волинської держави, як це не прикро усвідомлювати, збереглося дуже мало книг.

Найдавнішими з-поміж них є: Реймське Євангеліє, Остромирове Євангеліє, «Ізборник Святослава» 1073 р. та «Ізборник» 1076 р., Мстиславове Євангеліє.

Цей почесний список очолює славнозвісне Реймське Євангеліє, яке у своєму посазі привезла до Франції дочка Ярослава Мудрого Анна.

• Щоправда, точна дата створення рукопису невідома: вчені датують його 40-ми pp. 11 ст.

• Своєю назвою Реймське Євангеліє завдячує м. Реймсу у Франції, де воно зберігається нині, хоча створили його київські книжники - спеціально для княжої родини, адже призначалося воно (на це вказує невеликий розмір) для особистого користування.

Найдавнішою датованою книжною пам'яткою Русі є Остромирове Євангеліє.

• Створили цю книгу (власне, переписали) в Києві в 1056-1057 pp.

• Остромирове Євангеліє - пам'ятка виняткової мистецької вартості: її сторінки оздоблені зображеннями євангелістів, кольоровими заставками й кінцівками, великими ініціалами.

• Деякі рядки тексту написано золотом.

• Остромирове Євангеліє призначалося для церковного вжитку, тож має великий формат.

З-поміж найдавніших книг, що збереглися донині, є й такі, які призначалися для світського читання. Йдеться про «Ізборники» - збірки різних творів грецьких авторів богословського та повчального змісту, більша частина яких розтлумачує складні місця з Біблії, це, так би мовити, своєрідні енциклопедичні довідники.

• їх збереглося два - 1073 і 1076 pp.

Перший у назві береже ім'я київського князя Святослава Ярославича, хоч, як зазначають дослідники, замовляв цю книгу його брат - князь Ізяслав.

• Та Ізяславові не судилося увічнити своє ім'я в книзі, бо його вигнали з київського столу брати.

• На київському столі утвердився Святослав і поквапився вписати своє ім'я в тільки-но створеному рукописному шедеврі: за наказом нового київського володаря було переписано посвяту князеві, внесено ще деякі зміни. Відбувалося те року 1073.

• «Ізборник Святослава» розкішно орнаментований мініатюрами, заставками, численними ініціалами.

• А от «Ізборник» 1076 р. оздоблений значно скромніше, хоча не поступається першому ретельністю переписувача.

З книжкових пам'яток 12 ст. найбільш відоме Mcmucnaвoвe Євангеліє, переписане близько 1115 р.

• Книга написана на 213 аркушах.

• И тексти прикрашено художніми заставками та ініціалами, розмальованими різними фарбами.

• Початкові слова читань написані розчиненим золотом.

• На окремих аркушах вміщено зображення євангелістів.

• 3 приписки до Євангелія відомо, що його переписав Олекса, а золотом писав майстер Жаден.

• Мстиславове Євангеліє написане було в Києві на замовлення Мстислава Володимировича, сина великого князя київського Володимира Мономаха.

Освіта

Численні джерела свідчать про високий рівень розвитку освіти за часів Київської Русі та Галицько-Волинської держави. Щоправда, безпосередніх відомостей про тогочасні школи або про кількість освічених русичів відомо не вельми багато. Піклування про освіту від часів запровадження християнства перебрали держава й церква. За князювання Володимира Святославича в Києві вже існувала школа для навчання дітей з найближчого оточення князя. Існувала школа й при Софійському соборі. Року 1086 онука Ярослава Мудрого Янка Всеволодівна заснувала в Київському Андріївському монастирі школу для жінок. Монастирі були центрами освіти і в Галицько-Волинському князівстві. Знахідки берестяних грамот, бронзових та кістяних писал переконують, що книжна наука розвивалася не лише в стольному граді, а й у різних частинах галицької та волинської земель. Приміром, берестяні грамоти знайдено у Звенигороді та Бересті, бронзові писала для писання на воскових табличках - у Звенигороді, Перемишлі, Галичі, Острозі.

Розвиток літератури

Високий рівень освіченості руського населення, сприятливі умови для створення книжок, шанобливе ставлення до них сприяли розвиткові оригінальної літератури.

Усна народна творчість. Ще до виникнення писемності у східних слов'ян існували: обрядові пісні, легенди, загадки, сказання, заклинання, епічні й ліричні пісні. Від часів Київської Русі та Галицько-Волинської держави до нас дійшли легенди й перекази, дружинні, святкові, весільні пісні, казки, колядки, прислів'я, приповідки, магічні заклинання й замовляння. Чудовими пам'ятками були билини (старини). Найдавнішими, найбільшими за обсягом і найвартіснішими в художньому та історичному аспектах вважаються билини Київського, або Володимирового, циклу. Оповіді в них пов'язані із стольним градом Києвом і його князем Володимиром Красним Сонечком. Билини київського циклу складалися в 10-11 ст. Вони оспівують мужність і хоробрість богатирів, які боронили рідну землю від ворогів. У 13-14 ст. билини наповнюються новими сюжетами, пов'язаними зокрема з реаліями Галицько-Волинської держави: про князя Романа, Михайла Козарина та інших.

Початки літературного життя на наших теренах, крім уснопоетичної творчості, мали ще одне джерело - літературні твори інших народів, які через переклади церковнослов'янською мовою прийшли після впровадження християнства, передусім релігійні твори.

Оригінальна література. Оригінальна, тобто власна, незапозичена літературна творчість наших предків за часів Київської Русі була започаткована літописами - до такого висновку спонукають ті літературні пам'ятки, що збереглися дотепер. Вважають, що найдавніший літопис було створено за часів Аскольда у другій половині 9 ст. Проте він, як і наступні літописні зведення, не зберігся. Першим літописом, що дійшов до нас, є «Повість минулих літ». Його створено на початку 12 ст. При складанні «Повісті...» використано давніші літописи.

• «Повість...» збереглася в багатьох списках. Найстаріші з них - Лаврентіївський (1377 р.) та Іпатіївський (перша половина 15 ст.).

• У «Повісті...» викладено події від 860 р. до 1111 р.

• Один із пізніших списків цього літописного зведення зберіг ім'я автора-упорядника - ченця Києво-Печерського монастиря Нестора.

• До продовжень «Повісті...» належить Київський літопис, який охопив час від 1111 р. до 1200 р. Він розповідає про події в різних землях Київської Русі, але в центрі оповідей - Київ і Київська земля. Основний зміст літопису - боротьба князів за київський стіл, боротьба русичів проти половців.

Найвидатнішою пам'яткою літописання Галицько-Волинської держави є Галицько-Волинський літопис.

• На відміну від інших літописів, цей не поділяється на датовані літописні записи, а містить своєрідні повісті про воєнні походи та інші події. Він складається з двох частин. У першій ідеться про події в Галицькій землі з 1205 р. до кінця 50-х pp. 13 ст. і є, власне, життєписом князя Данила Романовича.

• Друга частина Галицько-Волинського літопису пов'язана з Волинською землею й волинськими князями. У ній оповідається про події від середини до кінця 13 ст. Як уважають дослідники, ця частина літопису писалася при дворі володимирського князя Володимира Васильковича в останні роки його життя.

У записах Лаврентіївського списку під 1096 р. вміщено пам'ятку, відому під назвою «Повчання» Володимира Мономаха».

• «Повчання» звернене до дітей Мономаха.

• На переконання Мономаха, князь має подавати своїм дітям приклад взірцевого правителя, навчати гідній цього високого звання поведінці та способу життя.

• Князь повинен піклуватися про підданих, не покладатися на управителів, слуг чи бояр, а сам стежити за справами в державі; не допускати, щоби сильні пригнічували слабких, щоб злочинців карали на горло;

у походах жити одним життям із дружинниками.

• У другій частині «Повчання» Володимир Мономах розповів про різні випадки із свого життя, а також про власні добрі вчинки: він добровільно віддав Олегові Чернігівське князівство, боровся проти усобиць, здійснив 83 великих походи, уклав 19 мирних угод із половцями, відпустив багатьох полонених тощо.

Найвизначнішою пам'яткою руської літератури є «Слово о полку Ігоревім».

• Тривалий час ця перлина давньоукраїнського письменства була невідомою: її випадково знайшли на початку 90-х pp. 18 ст. в одному з рукописів 16 ст.

• «Слово...» написане на основі конкретного історичного факту - невдалого походу 1185 р. новгород-сіверського князя Ігоря Святославича проти половців.

• Автор закликав князів забути чвари, об'єднатися й захистити рідну землю від небезпечного ворога.

• На думку дослідників, «Слово...» створене по свіжому сліду події - десь у серпні-вересні 1187 р.