Запровадження християнства на Русі

За правління Володимира завершилось об'єднання східнослов'янських земель у складі Київської держави. Відбулися якісні зміни в соціально-економічному розвит­ку, виникли нові міста, що підірвало родоплемінний поділ і сприяло формуванню єдиної державної території Київ­ської Русі. На той час язичництво вже не відповідало вимо­гам феодалів, що зумовило офіційне запровадження на­прикінці X ст. християнства за візантійським обрядом. Як державна релігія давньоруського феодального суспільства, воно сприяло зміцненню великокнязівської влади.

Володимир Святославич (960—1015) — великий київ­ський князь у 978—1015 pp. Позашлюбний син Святослава Ігоревича й рабині-ключниці його матері — Малуші. Він приєднав до Києва східнослов'янські племінні княжіння й союзи племен: хорватів і дулібів (981), в'ятичів (982), радимичів (984) та ін. Повернув загарбані Польщею руські землі, провів адміністративну реформу (прибл. 988), позбавивши влади місцеву племінну знать, замінивши її своїми синами-посадниками. Володимир запровадив новий правовий ко­декс «Закон Земляний», провів військову реформу, замі­нивши «племінні» військові формування, які набиралися в порубіжних зі степом районах, зміцнив південні кордони, відкинувши від них печенігів, змусив відступити ятвягів.

За часів князювання Володимира в Русі розпочалося карбування золотих і срібних монет (златників і срібників). На них було зображено з одного боку Христа, з іншого — ве­ликого князя, який сидить на троні в царських відзнаках із хрестом у руці. Володимир запровадив на Русі християнс­тво. Під час походу на Новгород, де повстав проти нього син Ярослав, раптово помер. Канонізований руською правос­лавною церквою.

Християнство з давніх-давен існувало в Криму. Протя­гом IX ст. воно поширилося і в Києві. Тут було багато хрис­тиян серед княжої дружини, яка складала присягу в цер­кві св. Іллі Пророка на Подолі, відомій з 945 р. Є дані й про те, що князі, які здійснювали походи на Крим і Малу Азію на початку IX ст., прийняли цю релігію. Крім того, у 864 р. християнською стала Болгарія, з якою Київська держава підтримувала тісні відносини. А за рік до цього солунські брати Кирило і Мефодій, «просветители языков славенских», започаткували слов'янську писемність, яка незаба­ром прийшла до Русі.

Прийняття християнства є найголовнішою заслугою князя Володимира. Хрещення Русі, яке за літописом дату­ється 988 роком, та організація церкви були фактом вели­кої культурної ваги. Володимир обрав саме християнство, збагнувши його глибину і духовність. За словами М. Гру-шевського, до нього приходили «...місіонарі ріжних релі­гій, намовляючи його кожний на свою віру: Болгари-магометани, "Німці от Рима", хозарські жиди...». Історичні джерела свідчать, що першими були посли від волзьких або камських болгар. Але князь відмовився від їхньої віри. Німецькі католики намагалися схилити його на свій бік. Відповідь Володимира була однозначною: «...ідіть назад; батьки наші не приймали Віри від Папи». Вислухавши іу­деїв, він спитав, де їхня вітчизна. «В Єрусалимі, — відпо­віли проповідники, — але Бог у гніві Своєму розточив нас по землям чужим». «І ви, покарані Богом, насмілюєтесь повчати інших? — спитав Володимир. — Ми не хочемо, по­дібно до вас, втратити свою вітчизну». Після цього Володи­мир послав своїх людей у різні землі, щоб вони дізналися, який народ достойніше поклоняється Богу. Повернув­шись, вони сказали: «...ми, пізнавши Віру Греків, не хочемо іншої». Останні вагання Володимира розвіяли старці та бояри: «Коли б Закон Грецький не був кращий від інших, то бабка твоя, Ольга, наймудріша за всіх, не прийняла б його».

Воїни Володимира прийняли хрещення у Влахернській церкві Пресвятої Богородиці. Сам Володимир, за останніми дослідженнями, охрестився між 1 січня і 1 бе­резня 988 року, враховуючи ту обставину, що тоді дотри­мувалися березневого новоліття. Він прийняв ім'я Василь на честь імператора Василія II. А влітку цього ж року, як було передбачено договором з візантійськими імператора­ми Василієм II і Костянтином VIII, допоміг їм остаточно розбити війська бунтівника Варди Фоки в ніч на 13 квітня 989 року під Авідосом. Поразку прискорила і несподівана смерть Варди Фоки. Однак візантійські імператори так і не дали згоди на шлюб Володимира з їхньою сестрою Анною, хоча обіцяли: «Охрестись, і тоді пошлемо сестру свою до тебе». Тоді Володимир пішов походом на Корсунь. Після шести місяців облоги в травні—червні 989 року захопив його, що й змусило Василія і Костянтина видати за нього царівну Анну. Вінчання відбулося в Херсонесі (на околиці сучасного Севастополя) у храмі Святих апостолів.

Улітку 989 р. за допомогою грецького духовенства князь охрестив своїх дітей у водах річки Почайни, а всіх ки­ян — у водах Дніпра. «Хто не зайде завтра на ріку, — казав напередодні дня хрещення Володимир, — багатий чи убо­гий, прошак чи робітник, буде моїм ворогом». За словами митрополита Іларіона, «не було нікого, хто спротивився б його благочестивому наказові». Після цього Володимир організував церковні школи для підготовки священиків. Першим митрополитом на Русі став присланий з Царграда сирієць Михаїл Сірін (990—991). Після нього цей сан обій­мали вірменин Феофілакт (991—997) і грек Леонтій (997— 1008).

Християнізація Русі відкрила двері культурним впли­вам в усіх сферах життя. Було закладено ідейні основи дер­жави, її духовної єдності, ослабли міжусобиці князів, зміцніли зв'язки з іншими країнами, особливо з Візантією та Болгарією. Велике значення мала церква і в організації господарського життя. Монастирі, зокрема, освоювали лі­сові хащі, болота, розвивали промисли, торгівлю.