Тема: Візантійська культура

Після вивчення матеріалу теми ви повинні вміти:

- розкривати особливості розвитку культури Візантії;

- розповідати про розвиток освіти та мистецтва;

- виділяти основні розбіжності між православною і католицькою церквами.

 

План.

1. Особливості розвитку культури Візантії.
2. Розвиток освіти, архітектури, мистецтва.

 

Теоретичний мінімум: Візантій, Константинополь, латиняни, ромеї, Памолли, Новий Рим, Свята Софія, хрестоносці, фрески, мозаїка, ересr, католіцизм, православ’є, тонографічний канон „Оранто”.

Основна частина.

Візантійська культура є невід’ємною частиною європецської культури. Візантія – єдина держава, що проіснувала всі середні віки – з ІV по ХVст. Її культура володіла значними особливостями у порівнянні із західноєвропейською. Якщо в раннє середньовіччя Захід приходить до занепаду, то колишня Східна Римська імперія продовжує процвітати (позначення „Візантія” склалося від першої, грецької, назви столиці – Візантій, перейменованої пізніше на Константинопіль). Культура Візантії, що є безпосередньою спадкоємицею Стародавніх Греції та Риму, увібрала в себе багато і з культур східних народів, що її населяли.

Основні періоди культурного розвитку Візантії:

І. Період раннього Середньовіччя (ІV – Х ст.).

ІІ. Період Македонської династії (ХІ – ХІІ ст.).

ІІІ. Епоха Памологів (ХІІІ – ХV ст.).

Культура Візантії мала вплив з боку арабської, сирійської, персидської та ін. культур.

Західну Європу і Візантію об’єднує передусім спільність релігії. Розкол церкви не торкнувся основ християнства, хоч були деякі відмінності: богословські – католиціка церква дотримається догмата про те, що Святий Дух виходить від Отця і від Сина, а православна – тільки від Бога-Отця; православ’я відкидає віру у чистилище й ін.; культові – католицтво забороняло переклад Біблії, богослужіння велося на латині, обітниці безшлюбності давали всі священики, а в православ’ї використовувалися національні мови, приходські священики мали сім’ю. На відміну від Рима, православній церкві ніколи не належала політична влада. Патріарх Константинопольський по відношенню до імператора займав підлегле положення. Загалом же в Візантії, як і в Західній Європі, християнство набуло всеосяжний характер: стало і філософією, і основою мистецтва, і моральною доктриною.

Самобутні культурні традиції Візантії стали підсумком складної взаємодії античних традицій і християнства. Їх співвідношення виявлялося по-різному, на тому або іншому етапі одна із сторін висувалася на перший план, або навпаки – придушувалася. Ці процеси, що проходили в усіх без виключення галузях культури, склали принципову лінію розвитку візантійської культури. Так, в філософії жодне з грецьких вчень не було втрачене, вони вивчалися, коментувалися, на відміну від Західної Європи, де було канонізоване вчення Арістотеля. У ХІ ст. видатний вчений Михайло Пселл навіть використовував вчення Платона для обгрунтування права критикуват деякі церковні авторитети. Потім верх бере догматика, навіть містика, а в останній вік існування Візантії знову зростає популярність античних мислителів.

У Візантії збереглися центри античної науки і освіти, хоч дуже хворобливо позначилася втрата найбільшої Александрійської бібліотеки, загиблої у вогня пожежі на початку V ст. У Константинополі вже в ІХ ст. створюється Магнаврська вища школа з викладанням богослов’я і світських наук, а в ХІ ст. – університет з філософським і юридичним факультетами. Зберігалися античні системи уявлень в астрономії, медицині, хімії, хоч вони весь час зазнавали критики. Про успіхи хімії кажуть технологія виготовлення смальти для мозаїк, винахід уславленого „грецького вогню” – запалювальної суміші, яку не можна погасити водою. Найкращимі письменники, які були виховані в античних школах – Афанасій Александрійський, Григорій Богослов, І оан Златоуст. Поширеним жанром стали житія святих та твори отців церкви, богословов: Іоан Златоуст, Василій Великий, Григорій Жиський. Їх діяльність та твори вплинули на подальший розвиток християнського богослов’я та церковного богослужіння, насамперед Київської Русі.

У візантійській архітектурі знайшли своє застосування і розвиток художні і технічні ідеї античності. Візантійські архітектори У візантійській архітектурі знайшли своє застосування і розвиток художні і технічні ідеї античності. Візантійські архітектори в пошуках нових форм храму вирішили складну творчу і інженерну задачу - об'єднали прямокутну в плані базиліку і куполоцентричний храм. Підсумком цих пошуків став саме видатний твір візантійської архітектури - храм Св. Софії (Софія – символ божественної мудрості) в Константінополі, побудований усього за п'ять років за наказом Юстиніана І. Рідкий для середньовіччя випадок, коли нам відомі імена архітекторів - Анфімій з Трал і Ісидор з Мілету. У плані храм представляє прямокутник, його центральна частина перекрита куполом, до якого примикають ще два напівкуполи. Головним же в задумі була організація внутрішнього простору храму. Надзвичайно багатий інтер'єр собору. В основи купола, зроблені по колу сорок вікон і для відвідувача внизу не видно стін, що створює ефект того, що купол звисає з неба. Пізніше складається хрестово-купольне планування храмів.

На відміну від архітектури у візантійському образотворчому мистецтві частка античної спадщини була іншою. Елліністичний початок яскраво виявлявся у ранніх фресках і мозаїках— жанрові сцени, реалістичне зображення людей, правильні пропорції. Однією з вершин є мозаїки у храмі Св. Софії. Надалі оформляється так званий візантійський канон, що передбачає площинне зображення, регламентовані релігійні сюжети. Сувора система існує і для розміщення сюжетів монументального живопису в храмах. Біблійна тематика стає переважаючою. Виникає особливий жанр живопису — іконопис (від грецького «ікона» — картина), в якому усі канони дотримуються дуже суворо. У нашій національній історії особлива роль належить привезеної у Київ в XII у. візантійській іконі, що пізніше отримала назву «Володимирська Богоматір».

До великих художніх висот піднялося в Візантії мистецтво оформлення книги. На книжковий живопис вся суворість канону не розповсюджувалася. Цим пояснюється більший реалізм і виразність книжкових мініатюр що виконувалися з великою живописною майстерністю і тонкістю (слово «мініатюра» походить від назва червоної фарби — «миниум»). Художники розробляли не тільки сюжети композицій, але й систему взаємозв'язку тексту і мініатюр, їх розташування, домагаючись художньої єдності.

Важким для образотворчого мистецтва виявився іконоборчий період (VIII ст.), коли імператори в боротьбі проти політичного впливу церкви заборонили шанування ікон, а також будь-яких зображень Христа і святих. Прикрашати церкви дозволялося тільки декоративним орнаментом. На початку IX в. заборони були відмінені, але до цього часу не тільки багато які ікони, але й мозаїки, фрески у Константинополі були знищені. Візантійська культурна традиція виявилася сильніше самої держави. Після перетворення Константинополя в столицю Османської імперії, вона отримала подальший розвиток у народів Східної Європи, в тому числі українського, де розповсюдилася разом з християнством.

Питання для роздуму: -* Назвіть основні риси романського та готичного стилів.

-***Порівняйте світоглядний комплекс східноєвропейської та західноєвропейської культур.

Література: 1. Бокань В А. Культурологія: Навч. посіб. - К., 2000.

2. Бокань В.Л., Польовий Л.П. Історія культури України. -К, 1998.

3. Греченко В.А., Чорній І.В., Кушнерук В.А., Режко В.А. Історія світової та української культури. - К., 2002.

4.Історія української та зарубіжної культури / За ред. С. М. Клапчука, В. Ф. Остафійчука. - К., 1999.

5. Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура: Курс лекцій. - К, 2002.

6. Кормич Л.І., Багацький В.В. Культурологія (історія і теорія світової культури XX століття): Навчальний посібник. - Харків, 2002.