Європейська культура другої половини ХVІІ - ХVІІІ ст.. розвивалась під безпосереднім впливом Англійської буржуазної революції як прямої попередниці Французької революції 1789 р., з якою тісно пов’язано встановлення буржуазного ладу на Європейському континенті.
Період другої половини ХVІІ - ХVІІІ ст. став переломним моментом в історії України, мав неабиякий вплив на країни Центральної і Східної Європи. У цей час відбулася визвольна війна, склалася державність українського народу, гетьманщина.
Тенденція культурного розвитку, започатковані в часи Ренесансу і Реформації, знайшли своє продовження у ХVІІ - ХVІІІ ст. Для ХVІІ ст.. притаманними були розвиток мануфактури і бурхливі процеси первісного нагромадження капіталу. Одночасно а політичному житті завершувався процес формування великих національних держав на основі абсолютистських монархій. З останнім було пов’язано зростання національних особливостей культурного життя, в авангарді якого були Італія, Іспанія, Фландрія, Голандія, Франція.
Культурний розвиток кожної європейської країни набув своїх, лише їм притаманних рис.
Формування нових світоглядних орієнтирів було пов’язано не лише її загальною атмосферою епохи, а й з бурхливим розвитком природничих наук і філософії. В результаті прогресу природничих наук і математики виробляється механіко-математичне уявлення про природу. Воно найбільш повно виражено в класичній праці І.Ньютона «Математичні начала натуральної філософії» (1687). У світлі відкриття ним закону всесвітнього тяжіння нова картина світу постала у своїй відносній завершеності та однозначності. Вона вивільнилася від релігійних догм і формувалася лише на експериментальних даних та математичних методах розробки їх.
Велике значення в художньому освоєнні дійсності ХVІІ - ХVІІІ ст. мало мистецтво.
Образотворче мистецтво та архітектура. Епоха бароко настала після глибокої духовної кризи, зумовленої Реформацією і розколом церков. Для цього стилю характерний своєрідний погляд на людину і світ – як на величезний театр, де кожний виконує свою роль. Заспокійливий і врівноваженій картині буття, створеній культурою Відродження, протистояла картина бурхливого, збентеженого, патетичного, драматичного світу, який постав у суперечливій динаміці та «відкритості» для будь-яких змін.
Епоха бароко була започаткована в Італії і пов’язана з певним поверненням до середньовічної культурної традиції. Це відбувалося в країні, де ревно зберігалися багаті традиції Відродження. Прийшовши на зміну культурі Відродження, бароко відкрило нові можливості для розвитку мистецтва, що особливо виявилось у створенні грандіозних міських і паркових ансамблів.
Характерним для світської архітектури бароко є подальший розвиток міського палацу. Цікавим зразком цього типу будівель є палаццо Каріньяно в Турині, який спорудив великий майстер пізнього бароко архітектор і математик Гваріано Гваріні. Привертає увагу фасад цього палацу з ефективно вигнутою центральною частиною, увінчаною складним криволінійним фронтоном і прикрашений оригінальними скульптурними оздобами в центрі.
Взятий загалом фасад справляє враження насиченої і вишуканої архітектурної декорації.
Динамізм скульптури бароко, на відміну від ренесансної скульптури спокою, викликає не оптимістичне відчуття могутності, величі, можливостей людей, а захоплення легкістю, витонченістю, якоюсь нереальністю, неземною привабливістю.
Один із цікавих розділів барокової скульптури був портрет. Видатними представниками бароко у живопису були італієць Мерізі да Караваджо і фламанець Пітер Пауел Рубенс.М.Караваджо розробив прийом так званого нічного освітлення, завдяки чому добився різних контрастів світла і тіні. Творчості Рубенса властивий високий гуманістичний пафос. Майстерне використання контрастів світла і тіні перетворювало картини в наповнений динамікою живописний потік. Повною мірою це знайшло виявлення у творах Антоніса Ван-Дейка «Св. Мартін і жебраки», «Самсон і Даліла», Дієго Веласкеса «Здача Бреди» та «Венера з дзеркалом».
Значне місце у світській скульптурі епохи бароко посідали статуї для міських фонтанів.(фонтан Треві у Римі» та садово-паркова пластика.
Література і музика бароко, надихають ідеєю розуму, продовжували традиції Відродження. Проте їх віра в прогрес була багато в чому суперечливою. Людина – піщинка в нескінченному Всесвіті, а її життя сповнене трагічних випадковостей. Значні плоди ця суперечливість матеріального і духовного, спокою і екстазу принесла в музиці. Остання – це змога виразити складність і збентеженість почуттів, занурення в душевні переживання, молитвені благання, всепрощення і екстатичні емоційні вибухи, адже значна частина інструментальної музики мала релігійний характер. Поряд із цим у річищі бароко виник новий музичний жанр – опера, батьківщиною якої є Флоренція. Тут на рубежі ХVІІ - ХVІІІ ст. створюються перші «драми з музикою».Найвидатнішим оперним композитором першого століття її існування був Клаудіо Монтеверді (1567 -1643). Його опера «Орфей» (1607) викликає інтерес і в наш час.
