Що ж це за феномен – антична культура. Під античністю мають на увазі греко-римську культуру. Стародавня Еллада та Рим – дві взаємопов’язані частини одного цілого, але не тотожні. В Європі її «відкрили» гуманісти епохи Відродження. З тих пір античне стало еталоном краси. Наукове ж її осмислення відбулося пізніше – у ХVIII ст. Термін «античності» вперше з'явився у французькій мові і спочатку означав особливий вид мистецтва, що належав до ранніх історичних періодів. У подальшому вживанні цей термін було звужено до рамок тільки греко-римської давнини. Вона зародилася з первісно душевного стану природної дикості і пройшла шлях доленосних відкриттів і зізнань, визначила місце людини як міри всіх речей, створила великі пам’ятки слова, архітектури, скульптури, винайшла форми соціального та політичного устрою, створила закони та етнічні норми, дійшло до логічного згасання та кінця Римської імперії. На зміну античності прийшла нова культура, в основу якої покладено християнство, що зародилося у надрах античності.
Антична культура – це середземноморський простір з м'яким кліматом, складним ландшафтом і, нарешті, морем.
Бідність посилювалася нерівномірним розподілом землі між населенням. А це, в свою чергу, призводило до боргового рабства членів племені. Це патріархальне рабство, як іржа, роз'їдало еллінське суспільство в добу архаїки і висувало проблему альтернатив: з одного боку, перехід до класичного рабства (рабства чужоземців); з іншого – відбувався поступовий вихід населення з сільської общини. Це привело до виникнення на основі міста та міського населення суверенної громадської общини – полісу.
Своєрідність шляху формування нового громадського суспільства, винайденого еллінами на початку архаїчного періоду, відбилася у вирішенні труднощів за рахунок сусідів, за допомогою колонізації, яка вивела надлишок аграрного населення за межі Еллади. Це відкрило нові можливості для постачання сировиною зростаюче ремісниче виробництво еллінів і збуту його продукції за морем, що зумовило появу нееквівалентного обміну, коли за предмети розкоші елліни отримували зерно та іншу сировину, а також сприяло широкому ввезеню рабів-чужоземців.
Велика грецька колонізація безпосередньо пов’язана з історією України, елліни вийшли із Босфору і почали обживати Чорне море.
Перші колонії з'явилися на Західному узбережжі, а наприкінці VІІ ст.. до н.е. виникли і на Північному узбережжі Чорного моря на острові Березань проти Дніпровського лиману.
Культура античних міст-держав вплинула на всі сторони життя скіфів, залишивши глибокий слід в українській культурі в цілому.
Існувала глибока обумовленість античного світогляду ладом соціального життя. В історичному плані можна простежити два найголовніші етапи в історії давньогрецького народу: стародавній, мікенський, якому притаманна ієрархічна система суспільства, з царем-анаксом на чолі соціальної піраміди, та міфологічна сутність думки, пізніший, полісний, коли суспільна структура почала визначатися принципом громадської рівності еллінів, а думка – раціоналізмом.
Бурхливе зростання та розквіт античної культури взаємопов’язані з рабовласництвом, яке вперше зумовило розподіл фізичної та розумової праці. Рабовласництво, яке б воно не було жахливим, перебуває у повній єдності з народженою на його грунті культурою. Така невблаганна й жорстока діалектика історії. Потворний, нелюдський грунт, на якому коли-не-коли зросли найвеличніші твори філософії, науки, мистецтва, не стає від цього більш людяним і тому прекраснішим. Однак і прекрасні твори культури, що зросли на такому грунті, теж повинні бути безперечно визнаними у своїй красі, глибині та загальнолюдській вагомості.
Античний світ мав особливий рівень сприйняття краси. Насамперед античність ґрунтується на принципі об’єктивізму. В античності є свій абсолют – почуттєво-матеріальний космос. Космос – це і є абсолютне божество. Античні боги – це ідеї, що втілюються у космосі, закони природи, які ним управляють. Звідси й античний пантеїзм. Те, що «наказує» космос, те й буде. Необхідність – це доля, поєднання фаталістичного і героїчного.
