Давньоіндійська культура була створена багатьма народами, що населяли Індію у ІІІ – І тис. до н.е. В свою чергу, індійська культура впливала на культурний розвиток сусідніх народів. Найдавніша релігія Індії полягала у тотемізмі, обожненні природи і культу предків. Був значно поширений культ вогню, пов'язаний з побутом патріархальної сім'ї.
Поступово давні боги природи перетворювались у богів-покровителів держави, царя та царської влади. З утворенням великих централізованих держав виникають елементи єдинобожжя. Остаточно формується брахманізм. В епоху посилення брахманської касти з'являється особлива жрецька та богословська література – брахманські книжки, в яких розглядалось своєрідне вчення про той релігійний ритуал, який повинні знати жреці-брахмани.
Проти брахманської релігії та кастової системи виступив буддизм, який виник десь у VІ ст. до н.е. і значно поширився вже у ІІІ ст.. до н.е. У вченні Будди відбився протест визнання кожної людини, що народилася у касті брахманів жерцем.
Писемність існувала в Індії вже у ІІІ тис. до н.е. Найдавніші ієрогліфічні написи і досі не прочитані. Так з'явилися перші знання в царині медицини, астрономії, математики. Початкові форми наукових знань тісно переплітались з релігійними віруваннями та магічними уявленнями. Вказівки на лікарські знання збереглися в Рігведі – збірнику найдавніших індійських гімнів. Лікарі вже мали деякі анатомічні знання.
Індійці володіли знаннями з астрономії. Вони встановили фази місяця, місячний зодіак, розробили своєрідну форму календаря. Спочатку рік налічував 360 днів, потім 366, а в VІ ст. до н.е. було більш точно встановлено тривалість року.
Значного розвитку в Індії досягла математика. Вже у ІІІ – ІІ ст.. до н.е. тут склалася десяткова система обчислення. В Індії вперше було застосовано знак нуль. До речі, цифри, які ми називаємо арабськими, насправді були винайдені індійцями, а потім перейшли до арабів.
Найдавнішими пам'ятками давньоіндійської літератури є Веди. Ведична література дуже широка за своїм змістом, і до неї входять тексти різних історичних періодів. Насамперед це збірники-самхіти: «Рігведа» (збірник гімнів), «Самаведа» (збірник пісень), «Яджурведа» (збірник жертовних формул), «Атхарваведа» (збірник магічних заклинань та формул), Брахмани (тлумачення ритуальних текстів самхіт), Араняки (тексти для пустинників), У панішади (релігійно-філософські трактати).
Найдавнішим твором є Рігведа (кінець ІІ початок І тс. до н.е.). Вже у Рігведі можна знайти початки драматургії. Найдавнішими епічними поемами Стародавньої Індії є «Махабхарата» та «Рамайяна», які були створені у ІV ст.. до н.е.
Китайська культура бере свій початок у глибокій давнині. Зародження китайської цивілізації належить до часів царства Шан (середина ІІ тс. до н.е. – ХІІ ст.. до н.е.) та Чжоу (ХІІ – ІІІ ст.. до н.е.). Тоді були накопичені первинні наукові знання. Китайці знали місячний календар, поділяли рік на чотири сезони, фіксували сонячні та місячні затемнення, виділяли сузір’я. У давніх китайських літописах збереглися записи про астрономічні спостереження, цінність яких підтвердилась сучасною астрономією. У ІV ст.. до н.е. вчений Ши Шень упорядкував перший в світі зоряний каталог. Починаючи з 240 р. до н.е. китайські вчені точно фіксували кожну появу комети Галлея. Чжан Хен (139 -78 рр. до н.е) створив небесний глобус, який відтворював рух світил. Він також винайшов перший сейсмограф.
Найдавніші китайські написи дають можливість простежити етапи розвитку ієрогліфічної писемності, яка була вже досить розвинена у ХV ст. До н.е. Давні перекази, що збереглися в літературних джерелах, свідчать про існування в більш ранній період первісного способу фіксації думок за допомогою вузликів на мотузці. До цього часу відносять також появу малюнкового письма – піктографії. Впродовж століть ця система вдосконалювалась. Збільшувалась кількість ієрогліфів. У часи династії Хань (220 -206 рр. до н.е.) їх налічувалось 18 тис. Було створено спеціальні довідники, де містились вказівки щодо пошуків необхідних знаків.
У ІІІ ст.. до н.е. матеріалом для письма став шовк. На рубежі нашої ери було винайдено туш. Нарешті, у І ст.. китайці винайшли папір.
У тісному зв’язку з розвитком писемності розвивалась література. Однією з найдавніших літературних пам'яток є «Книга пісень», в якій міститься понад 300 пісень та віршів. Найдавнішим представником історичної та художньої прози, класиком китайської літератури вважається Сима Цянь (145 -86 рр. до н.е.). Він став фундатором китайської історіографії.
Найбільшого значення в Китаї набули релігійно-філософські системи, що склалися у VI – V ст.. до н.е. Непересічне значення у культурному житті Китаю мала релігійно-філософська система Крнфуція. Основним принципом конфуціанства – традиція.Взагалі вивчення конфуція відстоювало утвердження патріархальних традицій та непорушність соціальних підвалин.
Буддизм до Китаю прийшов з Індії у V ст.. до н.е. Етика буддизму мала багато спільного з даосизмом.
Найдавніші пам’ятки мистецтва Китаю датуються ІІІ тис. до н.е. – часом неоліту. Це різного роду керамічні вироби, зроблені вручну або на гончарному крузі. Посуд часто розписаний, орнаментований візерунками.
У період Шан з'явилися перші укріплені поселення. Міста мали правильне планування по кварталах. Найчисленнішими витворами мистецтва цього періоду є вироби з бронзи, особливо бронзового посуду, побутового та культового призначення, знайдені в похованнях. Була високо розвинена техніка різьблення по каменю та кістці. Особливо полюбляли китайці нефрит. Культуру Шан сприйняла та розвинула культура Чжоу – писемність, архітектурні прийоми, релігійні уявлення. В мистецтві розширилось коло сюжетів і тем: поряд з абстрактною символікою з'являються зображення людей та реальних тварин. Цей період характеризується появою живопису, про що свідчать знахідки картин, написаних по шовку.
Найвищого розвитку архітектура та образотворче мистецтво досягли (ІІІ ст.. до н.е. – ІІІ ст.. н.е.) в період династії Цинь та Хань.
Від періоду Цинь до нашого часу майже не збереглося пам'яток, а про ханське мистецтво маємо досить цілісне уявлення.
Період Хань – час блискучого розквіту культури Китаю. В цей час особливо розвивається монументальне мистецтво – скульптура та живопис. У центрі міст будували розкішні палаци, багатоповерхові вежі. Житлові споруди були багато декоровані. Ансамблі ханських поховальних споруд досягали значних розмірів і являли собою комплекси підземних печер.
Культура Стародавнього Китаю відіграла велику роль у подальшому розвитку китайської культури. Вона мала непересічне значення для країн Сходу – Японії, Кореї, Індокитаю, Монголії, які впродовж багатьох віків використовували культурні досягнення Стародавнього Китаю.
Культура суспільств Стародавнього Сходу є важливим кроком уперед у розвитку духовного життя людства. Саме тут виникли різні системи писемності – клинопис, ієрогліфи тощо. Було покладено початок науковим знанням у царині астрономії, математики, медицини, філософії, створена художні література, зодчі та художники знайшли рішення цілого ряду принципових питань архітектури, скульптури, живопису, декоративно ужиткового мистецтва.
Традиції культури Стародавнього Сходу збереглися впродовж віків і справили велике значення на розвиток багатьох народів Азії і Європи в подальші періоди.
КУЛЬТУРА АНТИЧНОГО СВІТУ
РОЗДІЛ 4
Культура античного світу значно вплинула на загальний процес становлення світової культури. За образним визначенням французького мислителя Поля Валері, все, що бере свій початок з Афін, Риму та Єрусалиму, є дійсно європейським. Проте для цього антична спадщина та християнство повинні були з'єднатися з культурами народів Стародавньої Європи: кельтів, германців, слов'ян. Саме цей своєрідний культурний сплав заклав фундамент сучасної європейської культури.
Говорячи про вплив античності на сучасність, слід пам’ятати, що багато понять і термінів дійшли до нас з античного світу: академія, ліцей, школа, демократія, тиранія, імперія, олігархія. Та й сам термін «культура» походить з латинської мови, що означає «обробка, виховання, освіта».
