Договір дарування з обов'язком обдаровуваного на користь третьої особи

Відповідно до ч. 1 ст. 725 ЦК України договором дарування може бути встановлений обов'язок обдаровуваного вчинити певну дію майнового характеру на користь третьої особи або утриматися від її вчинення (передати грошову суму чи інше майно у власність, ви­плачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред'являти вимог до третьої особи про виселення тощо).

Слід мати на увазі, що покладення такого обов'язку на обдарову­ваного не може вважатися зустрічним задоволенням дарувальника, а отже, не скасовує безоплатності договору дарування.

Основними особливостями договору дарування з обов'язком обдаровуваного на користь третьої особи є такі:

1) до суб'єктів такого договору дарування, крім сторін, нале­жить також третя особа, стосовно якої на обдаровуваного по­кладено певний обов'язок;

2) суб'єктам договору надаються додаткові права, пов'язані з виконанням обов'язку обдаровуваним.

Так, дарувальник має право вимагати від обдаровуваного вико­нання покладеного на нього обов'язку на користь третьої особи.

У разі смерті дарувальника, оголошення його померлим, виз­нання безвісно відсутнім чи недієздатним це право переходить до третьої особи, на користь якої у договорі встановлений обов'язок обдаровуваного (ч. 2 ст. 725 ЦК України);

3) визначається додаткова підстава для розірвання такого дого­вору дарування: дарувальник має право вимагати розірвання договору і повернення дарунка у разі порушення обдаровува­ним обов'язку на користь третьої особи. При цьому, на від­міну від інших договорів дарування, якщо повернення да­рунка є неможливим, дарувальник має право вимагати відшкодування його вартості.

2.3. Договір про пожертву

Пожертвою є дарування нерухомих та рухомих речей, зокрема грошей та цінних паперів, обдаровуваному для досягнення ним пев­ної, наперед обумовленої мети (ч. 1 ст. 729 ЦК України).

Договір про пожертву, як і більшість договорів дарування, є ре­альним, тобто укладеним з моменту прийняття пожертви.

До цього договору застосовуються загальні положення про дого­вір дарування, якщо інше не встановлено законом.

Сторонами договору про пожертву є пожертвувач та обдарову­ваний.

Основні особливості такого договору проявляються у наступному: 1) на відміну від інших договорів дарування, предметом дого­вору про пожертву не можуть бути майнові права. Предме­том цього договору є тільки нерухомі та рухомі речі, зокрема гроші та цінні папери;

2) договір про пожертву є завжди каузальним, оскільки його істотною умовою є встановлена у договорі певна, наперед обумовлена мета, задля якої здійснюється пожертва.

Як і у договорі дарування з обов'язком обдаровуваного на ко­ристь третьої особи, встановлення обов'язку обдаровуваного щодо досягнення певної мети у договорі про пожертву не суперечить без­оплатній сутності договору дарування, оскільки такий обов'язок спрямований не на користь пожертвувача і зустрічного задоволення він не отримує.

Мета пожертви може бути як індивідуальною, спрямованою на задоволення особистих інтересів (наприклад, пожертва грошей на навчання, лікування конкретної особи), так і загальнокорисною, тобто певну дію потрібно вчинити в суспільних інтересах (пожертва грошей, речей для дитячого будинку, для постраждалих внаслідок землетрусу тощо).

Якщо використання пожертви за призначенням виявилося не­можливим, використання її за іншим призначенням можливе лише за згодою пожертвувача, а в разі його смерті чи ліквідації юридичної особи — за рішенням суду (ч. 2 ст. 730 ЦК України);

3) сутність договору про пожертву надає пожертвувачу додат­кове право здійснювати контроль за використанням пожерт­ви відповідно до мети, встановленої договором;

4) додатковою підставою для висунення пожертвувачем або його правонаступниками вимоги про розірвання договору є використання пожертви не за призначенням.

Список рекомендованої літератури

1. Зенина Е.И. Договор дарения / Под ред. М.Ю. Барщевского. - М.: Белые альвы, 1995. - 32 с.

2. Малеина М.Н. О договоре дарения // Правоведение. - 1998. -№4. -С. 129-133.

3. Пульнєва О.С., Фурса Є.І., Фурса СМ. Договір дарування. -К.: Видавець Фурса С.Я., 2005. - 52 с.

4. Эрделевский А. Прощение долга и договор дарения // Рос. юстиция. - 2000. - № 3. - С. 12-14.

ГЛАВА 3. ДОГОВІР РЕНТИ

Поняття та загальна характеристика договору ренти. Договір ренти належить до договорів про передачу майна у власність. Цей договір нині ще широко не застосовується, оскільки є новелою ци­вільного законодавства.

За договором ренти одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов'язується періодично виплачувати одер­жувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі (ч. 1 ст. 731 ЦК України).

Отже, договір ренти є реальним (вважається укладеним з момен­ту передачі майна у власність платника ренти), одностороннім (обо­в'язки покладаються тільки на платника ренти) та відплатним (дії одержувача ренти щодо передачі у власність майна відповідають обов'язку платника ренти періодично виплачувати ренту).

Сторонами рентних правовідносин є одержувач ренти і плат­ник ренти. Ними можуть бути як фізичні, так і юридичні особи (ст. 733 ЦК України).

Одержувачем ренти є особа, яка передає другій стороні у влас­ність майно за періодичну сплату ренти.

Платник ренти — це особа, яка зобов'язується періодично випла­чувати одержувачеві ренту взамін переданого їй у власність майна.

Права одержувача ренти, а також права та обов'язки платника ренти можуть переходити до їх правонаступників. Крім того, одер­жувач ренти може відступити своє право вимоги до платника ренти або обов'язки по сплаті ренти можуть перейти до іншої особи.

Предметом договору ренти є майно (окрема річ, сукупність ре­чей або майнові права та обов'язки), яке передається у власність платника ренти, і сама рента.

Відчужуване під виплату ренти майно може переходити у влас­ність платника як за плату, так і безоплатно (ч. 1 ст. 734 ЦК Укра­їни). Таким чином, законодавець розмежовує два види відчуження майна під виплату ренти. При першому з них одержувач ренти відчужує майно платникові ренти з умовою виплати йому не тільки ренти, а й відшкодування вартості переданого майна, тобто майно передається у власність за плату. У цьому випадку до відносин сто-

рін щодо передання майна застосовуються загальні положення про купівлю-продаж. При другому - майно передається у власність платника ренти безоплатно, тобто платник ренти зобов'язується тільки виплачувати ренту. На подібні відносини поширюються по­ложення про договір дарування. Однак норми щодо договорів купів-лі-продажу й дарування можуть застосовуватися тільки якщо це не суперечить суті договору ренти (ч. 2 ст. 734 ЦК України).

Для забезпечення виконання зобов'язання платником ренти її одержувачу законом надано право іпотеки на нерухоме майно — пред­мет договору ренти (ч. 1 ст. 735 ЦК України). Крім того, виплата ренти може бути забезпечена шляхом встановлення обов'язку плат­ника ренти застрахувати ризик невиконання ним своїх обов'язків за договором ренти (ч. З ст. 735 ЦК України).

Платник ренти має право відчужувати майно, передане йому під виплату ренти, але тільки за згодою одержувача ренти. У разі відчу­ження нерухомого майна іншій особі обов'язки платника ренти пе­реходять до неї (ч. 2 ст. 735 ЦК України). Крім того, в одержувача ренти залишається право застави на таке майно. Таким чином, платник ренти зобов'язаний повідомити про ці факти набувача, якому він відчужує майно. Хто повинен сплачувати одержувачу ренту при відчуженні рухомого майна (чи залишається обов'язок по сплаті ренти у платника ренти, чи його обов'язки переходять до набувача майна) визначається домовленістю між платником ренти і набувачем майна.

Оскільки зобов'язанням, що виникають на підставі договору ренти, притаманний тривалий характер, особливого значення набу­ває питання про розподіл між сторонами ризику випадкового зни­щення або випадкового пошкодження майна, переданого під вип­лату ренти. Вирішення даного питання залежить від двох умов (ст. 742, 743 ЦК України):

1) за плату чи безоплатно передано майно платнику ренти;

2) укладено строковий чи безстроковий договір ренти.

Якщо укладено безстроковий договір ренти, то у випадку, коли майно передано безоплатно, ризик випадкового знищення або ви­падкового пошкодження майна несе платник ренти; а коли майно передано за плату, платник має право вимагати відповідно припи­нення зобов'язання щодо виплати ренти або зміни умов її виплати.

Коли договір ренти укладено на певний строк, то у разі випад­кового знищення або випадкового пошкодження майна, переданого під виплату ренти, платник ренти не звільняється від обов'язку ви­плачувати її до закінчення строку виплати ренти на умовах, вста­новлених договором ренти.

Розмір ренти встановлюється сторонами цього договору. ЦК України визначає лише особливості встановлення розміру ренти при передачі у власність платника ренти грошової суми: він вста­новлюється у розмірі облікової ставки Національного банку України і змінюється відповідно до зміни її розміру. Однак сторони в договорі можуть встановити більший розмір ренти, а також порядок його зміни (ч. 2 ст. 737 ЦК України).

Якщо договором ренти не встановлено порядок виплати ренти, то вона виплачується після закінчення кожного календарного квар­талу (ст. 738 ЦК України).

Цей договір за домовленістю сторін може бути безстроковим або укладеним на певний строк (ст. 731 ЦК України).

Відповідно до ст. 608 ЦК України зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його осо­бою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою, а смертю кредитора — якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою. Оскільки зобов'язання по виплаті ренти не пов'язано нерозривно з особою боржника або кредитора і може виконуватися й іншими особами, то при укладенні безстрокового договору строк виплати ренти не обмежується строком життя або існування сторін.

Договір ренти обов'язково укладається в письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Договір про передачу неру­хомого майна під виплату ренти, крім того, підлягає державній ре­єстрації (ст. 732 ЦК України). У разі недодержання вимоги щодо форми договору ренти він є нікчемним, а отже, тягне відповідні пра­вові наслідки, передбачені ст. 216, 220 ЦК України.

Відмінність договору ренти від інших договорів. Договір ренти належить до групи договорів, що передбачають відчуження майна, і за цією ознакою подібний з договорами купівлі-продажу товару в кредит, міни, дарування, довічного утримання. Крім того, він має спільні риси з договором найму (оренди). Однак цей договір має свої особливості, які у сукупності відрізняють його від всіх інших дого­ворів, а саме:

1) предметом договору ренти може бути будь-яке майно (буди­нок, земельна ділянка, грошові кошти, колекція срібних ви­робів, меблі тощо);

2) предмет договору ренти передається платнику ренти у влас­ність;

3) договір ренти завжди є відплатним: навіть якщо предмет дого­вору ренти передається безоплатно, платник ренти залиша­ється зобов'язаним виплачувати ренту, тобто одержувач рен­ти завжди отримує зустрічне задоволення від платника ренти;

4) найчастіше сторони договору ренти, особливо безстрокового, не можуть наперед визначити загальний розмір ренти, що доведеться сплатити (розмір ренти може змінитися відповідно до розміру облікової ставки Національного банку України, платник безстрокової ренти може відмовитися від договору тощо), крім того, він не може бути обмежений вартістю май­на. За цією ознакою договір ренти належить до алеаторних (ризикових) договорів, оскільки є ймовірність, що одна зі сто­рін фактично отримає менше ніж інша;

5) рента може виплачуватися не тільки у грошовій формі, а й шляхом передання речей, виконання робіт, надання послуг (ч. 1 ст. 737 ЦК України);

6) відносини, що виникають із договору ренти, мають довготри­валий характер.

Права та обов'язки сторін за договором ренти. За договором ренти одержувачеві ренти надані лише права. Він має право:

1) застави на земельну ділянку або інше нерухоме майно, пере­дане під виплату ренти (ч. 1 ст. 735 ЦК України);

2) вимагати розірвання безстрокового договору ренти у визна­чених законом або договором ренти випадках (ст. 740 ЦК Ук­раїни);

3) у разі розірвання договору ренти вимагати від платника ренти виплати річної суми ренти, якщо майно було передано у його власність безоплатно (ч. 2 ст. 741 ЦК України);

4) у разі розірвання договору ренти вимагати від платника ренти виплати річної суми ренти та вартості переданого майна, як­що майно було передано у його власність за плату (ч. З ст. 741 ЦК України).

Обов'язки платника ренти:

1) періодично виплачувати одержувачеві ренту за передане у йо­го власність майно (ч. 1 ст. 731 ЦК України);

2) у деяких випадках застрахувати ризик невиконання ним своїх обов'язків за договором ренти (ч. З ст. 735 ЦК України);

3) сплатити проценти одержувачеві ренти за прострочення вип­лати ренти (ст. 736 ЦК України);

4) виходячи зі змісту ст. 735 ЦК України, у разі відчуження ру­хомого майна іншій особі платник ренти залишається зобо­в'язаним виплачувати ренту.

Платник ренти має право:

1) відчужувати майно, передане йому під виплату ренти, але тільки за згодою одержувача ренти (ч. 2 ст. 735 ЦК України);

2) відмовитися від безстрокового договору ренти (ч. 1 ст. 739 ЦК України);

3) у разі випадкового знищення або випадкового пошкодження майна, переданого за плату під виплату безстрокової ренти, вимагати відповідно припинення зобов'язання щодо виплати ренти або зміни умов її виплати (ч. 2 ст. 742 ЦК України).

Припинення договору ренти. Договір ренти може бути припи­нений як на деяких загальних підставах припинення зобов'язань, передбачених гл. 50 ЦК України, так і на спеціальних, властивих тільки рентним правовідносинам.

До спеціальних підстав припинення договору ренти належать:

1) відмова платника безстрокової ренти від договору (ст. 739 ЦК України);

2) розірвання договору одержувачем безстрокової ренти (ст. 740 ЦК України).

Право платника безстрокової ренти відмовитися від договору ренти законодавець визначив як імперативне. Тому умова догово­ру, відповідно до якої платник безстрокової ренти не може відмови­тися від договору ренти, є нікчемною.

Сторони можуть встановити умови здійснення платником без­строкової ренти відмови від договору.

Договір ренти припиняється після спливу трьох місяців від дня одержання одержувачем ренти письмової відмови платника безстро­кової ренти від договору за умови повного розрахунку між ними.

Одержувач безстрокової ренти має право вимагати розірвання договору ренти у разі, якщо:

1) платник безстрокової ренти прострочив її виплату більш як на один рік;

2) платник безстрокової ренти порушив свої зобов'язання щодо забезпечення виплати ренти;

3) платник безстрокової ренти визнаний неплатоспроможним або виникли інші обставини, які явно свідчать про немож­ливість виплати ним ренти в розмірі і в строки, що встанов­лені договором;

4) договором ренти встановлені інші випадки, в яких одержувач безстрокової ренти має право вимагати розірвання договору.

Крім того, договір ренти може бути розірваним у разі вимоги платника ренти про припинення зобов'язання щодо виплати ренти при випадковому знищенні або випадковому пошкодженні майна, переданого за плату під виплату безстрокової ренти (ч. 2 ст. 742 ЦК України).

Стаття 741 ЦК України передбачає правові наслідки розірвання договору ренти, якщо вони не встановлені сторонами в договорі. Так, якщо майно було передано у власність платника ренти безоплатно, при розірванні цього договору одержувач ренти має право вимагати від платника виплати річної суми ренти. Коли ж майно було передано у власність платника ренти за плату, одержувач ренти має право вимагати від платника виплати річної суми ренти та вартості переданого майна¹.

Потрібно мати на увазі, що за договором ренти майно переда­ється у власність платнику ренти, тому при розірванні цього дого­вору, за умови повного розрахунку між сторонами, воно одержувачу ренти не повертається.

¹ На нашу думку, законодавець помилився при встановленні правових нас­лідків розірвання договору ренти, оскільки доцільніше було б визначити їх навпаки: якщо майно було передано у власність платника ренти безоплатно, то при розірванні договору одержувач ренти має право вимагати від платника виплати річної суми ренти та вартості переданого майна; якщо ж майно було передано у власність платника ренти за плату — лише виплати річної суми ренти.

Список рекомендованої літератури

"І.Нікітюк Г. Правове регулювання інституту земельної ренти в Україні // Право України. - 1999. - № 6. - С 58-60.

2. Домбругов.а А. Договір ренти за новим Цивільним кодексом України // Юрид. вісн. України. - 27.12.03-02.01.04. - № 52 (444). - С 14.

3. Золотько Н.В. Договоры ренты в гражданском праве России: Автореф. дис— канд. юрид. наук: 12.00.03. - Краснодар, 2002. -26 с.

4. Сердюк Л. Договір ренти // Юрид. вісн. України. - 2003. -23-29 серп. - № 34 (426). - С 14.

ГЛАВА 4. ДОГОВІР ДОВІЧНОГО УТРИМАННЯ (ДОГЛЯДУ)

Поняття та загальна характеристика договору довічного утри­мання (догляду). Фізична особа може попіклуватися про свою ста­рість різними способами: отримати гарну пенсію, розраховувати на допомогу дітей, укласти спадковий договір або договір довічного утримання (догляду). Хоча укладення останнього для догляду саме за особами похилого віку не є обов'язковою умовою.

За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житло­вий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобо­в'язується забезпечувати відчужувана утриманням та (або) догля­дом довічно (ст. 744 ЦК України).

Договір довічного утримання є реальним (укладеним з моменту передачі відчужувачем майна у власність набувача), одностороннім (після укладення договору обов'язки виникають тільки у набувача) та відплатним (за отримання у власність майна набувач зобов'я­зується забезпечувати відчужувана утриманням та (або) доглядом).

Сторонами договору довічного утримання є відчужувач і на­бувач.

Відчужувач - це особа, яка передає набувачеві у власність майно за забезпечення довічним утриманням та (або) доглядом себе чи тре­тьої особи. Відчужувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути фізична особа незалежно від її віку та стану здоров'я (ч. 1 ст. 746 ЦК України). Вона обов'язково повинна бути власником майна, яке передається за договором.

Набувачем є особа, яка взамін переданого йому у власність май­на зобов'язується забезпечувати відчужувача чи третю особу утри­манням та (або) доглядом довічно. Набувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа (ч. 2 ст. 746 ЦК України).

Набувач укладає даний договір з метою отримання у свою влас­ність певного майна, відчужувач же має на меті забезпечити себе чи третю особу належним довічним утриманням та (або) доглядом.

Як відчужуваній, так і набувачів за договором довічного утри­мання (догляду) може бути кілька. Крім того, цей договір може бути укладений відчужувачем на користь третьої особи.

Коли набувачами є кілька фізичних осіб, вони стають співвлас­никами переданого їм майна на праві спільної сумісної власності. У такому випадку їх обов'язок перед відчужувачем є солідарним.

Співвласники, яким майно належить на праві спільної сумісної власності, мають право його відчужувати на підставі договору довічного утримання (догляду). У разі ж смерті одного із співвлас­ників обсяг зобов'язання набувача відповідно зменшується, тобто право на частину довічного утримання та послуг по догляду, що припадала на померлого відчужувача, не переходить до інших спів­власників. Крім того, з моменту смерті одного із співвласників набу­вач має право у повному обсязі розпоряджатися частиною майна, набутою від померлого, на неї може бути накладено стягнення, од­нак лише за умови можливості визначення такої частини.

Коли відчужувачем є тільки один із співвласників майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, договір довічного утримання (догляду) може бути укладений після визначення його частки у спільному майні або визначення між співвласниками по­рядку користування цим майном (ч. 2 ст. 747 ЦК України).

ЦК України (ст. 752) передбачає можливість заміни набувача у разі неможливості подальшого виконання ним обов'язків за дого­вором з підстав, що мають істотне значення. У такому випадку обо­в'язки набувача можуть бути передані за згодою відчужувача члену сім'ї набувача або іншій особі за їх згодою.

Відмова відчужувача у наданні згоди на передання обов'язків на­бувача за договором довічного утримання (догляду) іншій особі мо­же бути оскаржена до суду. У цьому разі суд бере до уваги тривалість виконання договору та інші обставини, які мають істотне значення.

Предметом договору довічного утримання (догляду) є майно, що передається у власність набувача, а також довічне утримання та (або) догляд, якими повинен забезпечуватися відчужувач.

У власність набувача може передаватися житловий будинок, квартира або їх частина, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність. Оскільки законодавець не визначає імпера­тивно поняття значної цінності, це питання повинно вирішуватися

сторонами за домовленістю. Вважається, що це може бути автомо­біль, колекція живопису, антикварні речі тощо.

Набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно до ст. 334 ЦК України. Отже, право власності на майно, яке є предметом договору, у набу­вача виникає з моменту нотаріального посвідчення або з моменту набрання законної сили рішення суду про визнання договору довіч­ного утримання (догляду), не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо даний договір підлягає державній реєстрації, тобто предметом договору довічного утримання (догляду) є нерухоме майно, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Однак набувач не має права у повному обсязі розпоряджатися майном, переданим йому за договором. Для захисту інтересів відчу­жувача законодавець передбачає забезпечення виконання договору довічного утримання (догляду) (ст. 754 ЦК України), а саме:

1) набувач не має права до смерті відчужувача (або третьої особи, на користь якої укладено договір) продавати, дарувати, міня­ти майно, передане за договором довічного утримання (дог­ляду), укладати щодо нього договір застави, передавати його у власність іншій особі на підставі іншого правочину;

2) на майно, передане набувачеві за договором довічного утри­мання (догляду), не може бути звернене стягнення протягом життя відчужувача;

3) втрата (знищення), пошкодження майна, яке було передане набувачеві, не є підставою для припинення чи зменшення об­сягу його обов'язків перед відчужувачем.

Під час дії договору довічного утримання (догляду) сторони мо­жуть вирішити замінити майно, передане за договором у власність набувача, на інше. У цьому разі обсяг обов'язків набувача може бути за домовленістю сторін змінений або залишений незмінним (ст. 753 ЦК України).

Довічне утримання та (або) догляд, якими повинен забезпе­чуватися відчужувач, можуть виражатися у будь-якій формі, вста­новленій сторонами у договорі (наприклад, забезпечення житлом, харчуванням, придатним для носіння одягом та взуттям, лікуваль­ними засобами, періодичними виданнями, прогулянками, належ­ним відпочинком, надання необхідної допомоги, побутових послуг

тощо). При цьому не вимагається, щоб їх вартість відповідала вар­тості майна, переданого у власність набувачеві, оскільки вона, на­самперед, залежить від тривалості життя відчужувача. Єдиною умовою є грошова оцінка матеріального забезпечення, яке щомісяч­но має надаватися відчужувачеві. Вона підлягає індексації у поряд­ку, встановленому законом (ст. 751 ЦК України).

Для того, щоб не виникали в майбутньому спори між відчужу-вачем і набувачем, у договорі довічного утримання (догляду) краще визначити всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужу­вача, їх обсяг, періодичність та якість.

Якщо ж спір все-таки виник, оскільки обов'язки набувача не були конкретно визначені, чи виникла потреба забезпечити відчу­жувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду, він має вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності (ст. 749 ЦК України).

Крім того, коли набувач зобов'язаний забезпечити відчужувача або третю особу житлом у будинку (квартирі), що йому переданий, у договорі довічного утримання (догляду) має бути конкретно визна­чена частина помешкання, в якій дані особи мають право прожи­вати (ст. 750 ЦК України).

Договір довічного утримання (догляду) не можна укласти на певний строк, оскільки він завжди є терміновим: припинення та­кого договору виконанням пов'язане з вказівкою на подію, яка має неминуче настати - смерть відчужувача або третьої особи, на ко­ристь якої укладено договір. А отже, наперед невідомо скільки буде тривати зобов'язання, яким буде загальний розмір витрат набувача на утримання та (або) догляд відчужувача. За цією ознакою договір довічного утримання (догляду) належить до алеаторних (ризико-вих) договорів.

Законодавець передбачив обов'язкову письмову форму та нота­ріальне посвідчення договору довічного утримання (догляду). Якщо у власність набувача передається нерухоме майно, даний договір підлягає ще й державній реєстрації (ст. 745 ЦК України).

Таким чином, можна виділити основні ознаки договору довіч­ного утримання (догляду):

1) предметом договору може бути тільки житловий будинок, квартира або їх частина, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність;

2) майно передається відчужувачем набувачеві у власність;

3) взамін переданого майна набувач зобов'язується забезпечу­вати відчужувача або третю особу утриманням та (або) дог­лядом;

4) термін дії даного договору — довічно, тобто до смерті відчужу­вача або третьої особи.

Договір довічного утримання (догляду) має деякі спільні риси з договорами купівлі-продажу, міни, ренти, найму (оренди). Однак зазначені основні ознаки дозволяють відокремити його від усіх ін­ших цивільно-правових договорів.

Основні права та обов'язки сторін за договором довічного утри­мання (догляду). Як уже зазначалося, договір довічного утримання (догляду) належить до односторонніх договорів, оскільки відчужу-вач має лише права, а саме:

1) на всі види матеріального забезпечення, а також усі види дог­ляду (опікування), якими набувач зобов'язаний його забез­печувати за договором (ч. 1 ст. 749 ЦК України);

2) вимагати розірвання договору довічного утримання (догляду) за рішенням суду в разі невиконання або неналежного вико­нання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини (п. 1 ч. 1 ст. 755 ЦК України);

3) вимагати повернення майна, яке було ним передане набува­чу, при розірванні договору довічного утримання (догляду) у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набу­вачем обов'язків за договором (ч. 1 ст. 756 ЦК України).

Набувач зобов'язаний:

1) взамін переданого йому у власність майна довічно забезпечу­вати відчужувача або третю особу всіма видами матеріального забезпечення, а також усіма видами догляду (опікування), що визначені у договорі (ст. 744, ч. 1 ст. 749 ЦК України);

2) у разі смерті відчужувача поховати його, навіть якщо це не було передбачено договором довічного утримання (догляду). Однак у випадку, коли частина майна відчужувача перейшла до його спадкоємців, витрати на його поховання мають бути

справедливо розподілені між ними та набувачем (ч. З ст. 749 ЦК України);

3) у деяких випадках забезпечити відчужувача або третю особу житлом у будинку (квартирі), який йому переданий за дого­вором (ст. 750 ЦК України);

4) до закінчення дії договору довічного утримання (догляду) не відчужувати майно, передане йому за договором, не укладати щодо нього договір застави (ч. 1 ст. 754 ЦК України).

Набувач має право:

1) у разі неможливості подальшого виконання обов'язків набу­вача з підстав, що мають істотне значення, передати їх іншій особі за її згодою та згодою відчужувача (ч. 1 ст. 752 ЦК Ук­раїни);

2) вимагати розірвання договору довічного утримання (догляду) за рішенням суду (п. 2 ч. 1 ст. 755 ЦК України);

3) на залишення за ним права власності на частину майна за рішенням суду при розірванні договору у зв'язку з неможли­вістю його подальшого виконання з підстав, що мають істотне значення (ч. 2 ст. 756 ЦК України).

Припинення договору довічного утримання (догляду). Договір довічного утримання (догляду) припиняється на загальних підста­вах припинення зобов'язань (згідно зі ст. 602 ЦК України не до­пускається тільки зарахування зустрічних вимог), а також у разі:

1) смерті відчужувача або третьої особи, на користь якої було укладено договір;

2) його розірвання за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у випадку невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини;

3) його розірвання за рішенням суду на вимогу набувача (ст. 755 ЦК України);

4) відсутності у набувача спадкоємців або їх відмови від прий­няття майна, переданого відчужувачем (ч. 2 ст. 757 ЦК Ук­раїни);

5) ліквідації юридичної особи-набувача (ч. 2 ст. 758 ЦК України). Як уже зазначалося, у випадку смерті відчужувача договір до­вічного утримання (догляду) припиняється виконанням, тобто з

права власності набувача знімаються всі обмеження. Він може віль­но розпоряджатися своїм майном, набутим за договором.

У разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором право власності на майно, передане набу­вачеві, повертається відчужувачу. При цьому витрати, зроблені на­бувачем на утримання та (або) догляд відчужувача, не відшкодову­ються (ч. 1 ст. 756 ЦК України).

При розірванні договору довічного утримання (догляду) у зв'яз­ку з неможливістю його подальшого виконання набувачем з під­став, що мають істотне значення, суд може залишити за ним право власності на частину майна, з урахуванням тривалості часу, про­тягом якого він належно виконував свої обов'язки за договором (ч. 2 ст. 756 ЦК України).

Смерть набувача, звичайно, не є підставою припинення договору довічного утримання (догляду), оскільки його обов'язки за договором переходять до тих спадкоємців, до яких перейшло право власності на майно, що було передане відчужувачем. І лише тоді, коли у набувача немає спадкоємців або вони відмовилися від прийняття майна, пере­даного відчужувачем, договір довічного утримання (догляду) припи­няється. Право власності на майно, яке було предметом договору, повертається відчужувачу (ст. 757 ЦК України).

Припинення юридичної особи-набувача також не є підставою припинення договору довічного утримання (догляду). Права та обо­в'язки за договором переходять до її правонаступників (ч. 1 ст. 758 ЦК України).

У разі ліквідації юридичної особи-набувача право власності на майно, передане за договором довічного утримання (догляду), пере­ходить до відчужувача. Однак є виняток: відповідно до ч. 2 ст. 758 ЦК України, якщо в результаті ліквідації юридичної особи-набу­вача майно, що було передане їй за договором довічного утримання (догляду), перейшло до її засновника (учасника), до нього перехо­дять права та обов'язки набувача за договором довічного утримання (догляду).

Список рекомендованої літератури

1. Домбругова А. Довічне утримання за новим Цивільним кодек­сом України // Юрид. вісн. України. - 2003. - 1-7 листоп. - № 44 (436). - С 14-15.

2. Ефимов С. Кто является собственником по договору пожиз­ненного содержания // Бизнес. - 2000. - 21. февр. - № 8 (371): Бухгалтерия. - С. 92-93.

3. Жигалкин И. О праве собственности по договору пожизнен­ного содержания // Підприємництво, господарство і право. - 2001. -№12.-С. 35-36.

4. Клименко ОМ. Договір довічного утримання (догляду). - К.: Видавець Фурса С.Я., 2006. - 40 с.

5. Космін Ю. Договір довічного утримання // Право України. -2000. -№ 2. -С. 69-71.

ГЛАВА 5. ДОГОВІР НАЙМУ (ОРЕНДИ)

§ 1. Загальні положення про договір найму (оренди)