Договір роздрібної купівлі-продажу 3 страница

Так, приймання продукції за кількістю провадиться в такі стро­ки:

1) продукції, що надійшла без тари, у відкритій та ушкодженій тарі, а також продукції, що надійшла в справній тарі по вазі брутто й кількості місць - у момент одержання її від поста­чальника або зі складу органу транспорту чи в момент роз­криття опломбованих і розвантаження неопломбованих тран­спортних засобів і контейнерів, але не пізніше строків, встановлених для їх розвантаження;

2) продукції, що надійшла в справній тарі по вазі, нетто й кіль­кості товарних одиниць у кожному місці - одночасно з роз­криттям тари, але не пізніше 10 днів, а по продукції, яка швидко псується, не пізніше 24 год з моменту одержання про­дукції - при доставці продукції постачальником або при ви­везенні її покупцем зі складу постачальника з моменту видачі вантажу органом транспорту — у всіх інших випадках.

Приймання продукції за якістю й комплектністю проводиться:

1) при іногородній поставці — не пізніше 20 днів, а швидкопсув­ної продукції — не пізніше 24 год після видачі продукції орга­ном транспорту або надходження її на склад покупця при до­ставці продукції постачальником або при вивезенні продукції покупцем;

2) при одноміській поставці — не пізніше 10 днів, а швидкопсув­ної продукції - 24 год після надходження продукції на склад покупця.

Приймання продукції за кількістю та якістю провадиться за транспортними і супровідними документами (рахунок-фактура,

специфікація, опис, пакувальний ярлик тощо) постачальника. Від­сутність зазначених документів або деяких з них не припиняє прий­мання продукції. У цьому випадку складається акт про фактичну наявність продукції із зазначенням, які документи відсутні.

При виявленні недостачі, невідповідності якості, комплектності, маркування продукції, що надійшла, тари або упаковки вимогам стандартів, технічних умов, кресленням, зразкам (еталонам), дого­вору або даним, зазначеним у маркуванні й супровідних докумен­тах, що засвідчують якість продукції, покупець зобов'язаний призу­пинити подальше приймання, забезпечити схоронність продукції, а також вжити заходів для запобігання її змішання з іншою одно­рідною продукцією. Крім цього, він складає акт, у якому вказує кількість оглянутої продукції, характер виявлених при прийманні дефектів та виявлену недостачу продукції.

Одночасно із призупиненням приймання покупець зобов'язаний викликати для участі в продовженні приймання продукції й скла­дання двостороннього акта представника одноміського постачаль­ника. Представника іногороднього постачальника покупець зобо­в'язаний викликати, якщо це передбачено в нормативно-правових актах або договорі.

Акт про приховані недоліки продукції повинен бути складений протягом п'яти днів після виявлення недоліків, однак не пізніше чотирьох місяців від дня надходження продукції на склад покупця, що виявив приховані недоліки, якщо інші строки не встановлені обов'язковими для сторін правилами.

Зміна та розірвання договору поставки. Умови договору по­ставки в період його виконання можуть бути змінені за взаємною згодою сторін.

Крім того, сторони можуть дійти згоди про дострокове розірвання даного договору. Одностороння відмова від виконання договору по­ставки (цілком або частково) допускається тільки у випадку пору­шення договору однією зі сторін (ст. 615 ЦК України).

Відповідно до ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, який змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором, законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідальність сторін за договором поставки. Важливим розді­лом договору поставки є його частина, в якій встановлюються види

й межі відповідальності за порушення договірних зобов'язань і по­рядок її застосування. Якщо в договорі не зазначені підстави відпо­відальності сторін, то застосовуються правила відповідальності за порушення умов договору поставки, передбачені законом.

Зокрема, підставами відповідальності постачальника за дого­вором поставки є:

- прострочення поставки товару, тобто передача постачальни-

ком покупцеві товару після закінчення строку поставки, пе­редбаченого договором;

- недопоставка, тобто передача постачальником покупцеві у встановлений строк меншої кількості товару, ніж передбачено договором;

- поставка неякісного товару;

- поставка некомплектного товару.

Розглянемо більш детально деякі з перерахованих підстав.

Відповідно до ст. 268 ГК України, у разі поставки товарів нижчої якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами чи зраз­ком (еталоном), постачальник зобов'язаний повернути покупцю, який відмовляється від прийняття товару, сплачену суму.

Якщо недоліки поставлених товарів можуть бути усунені без по­вернення їх постачальнику, покупець має право вимагати від поста­чальника усунення недоліків у місцезнаходженні товарів або усу­нути їх своїми засобами за рахунок постачальника.

У разі, якщо покупець (одержувач) відмовився від прийняття товарів, які не відповідають за якістю стандартам, технічним умо­вам, зразкам (еталонам) або умовам договору, постачальник (ви­робник) зобов'язаний розпорядитися товарами у десятиденний строк, а щодо товарів, які швидко псуються, — протягом 24 год з моменту одержання повідомлення покупця (одержувача) про відмову від товарів. Якщо постачальник (виробник) у зазначений строк не розпорядиться товарами, покупець (одержувач) має право реалізу­вати їх на місці або повернути виробникові. Товари, що швидко псуються, підлягають в усіх випадках реалізації на місці.

Постачальник (виробник) зобов'язаний за свій рахунок усунути дефекти виробу, виявлені протягом гарантійного строку, або замі­нити товари, якщо не доведе, що дефекти виникли внаслідок пору­шення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання

виробу. У разі усунення дефектів у виробі, на який встановлено га­рантійний строк експлуатації, цей строк продовжується на час, протягом якого він не використовувався через дефект, а при заміні виробу гарантійний строк обчислюється заново від дня заміни (ч. 6 ст. 269 ГК України).

У випадку поставки товарів неналежної якості покупець (одер­жувач) має право стягнути з виготовлювача (постачальника) штраф у розмірі, передбаченому ст. 231 ГК України, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

У разі поставки некомплектних виробів постачальник (вироб­ник) зобов'язаний на вимогу покупця (одержувача) доукомплекту­вати їх у двадцятиденний строк після одержання вимоги або за­мінити комплектними виробами у той же строк, якщо сторонами не погоджено інший строк. Надалі до укомплектування виробу або його заміни покупець (одержувач) має право відмовитися від його оплати, а якіцо товар уже оплачений, вимагати в установленому порядку повернення сплачених сум. У разі, якщо постачальник (ви­робник) у встановлений строк не укомплектує виріб або не замі­нить його комплектним, покупець має право відмовитися від товару (ч. З ст. 270 ГК України).

Прийняття покупцем некомплектних виробів не звільняє поста­чальника (виробника) від відповідальності.

Питання відповідальності за договором поставки також регулю­ються ст. 622-625 ЦК України.

Список рекомендованої літератури

1. Білоус Ж А. Предмет договору купівлі-продажу та поставки // Часопис Київ, ун-ту права. - 2002. - № 3. - С 35-42.

2. Захарьина А.В. Договор поставки: Практ. пособ. - М.: ДИС,

2004. - 128 с

3. Притыка Д.Н., Осетинский А.И. Правовое регулирование

поставок. - К., 1989. - 255 с.

4. Яновский А. Инкотермс: Условия поставок товаров // Пред­принимательство, хозяйство и право. - 1997. - № 4. - С. 35-38.

§ 4. Договір контрактації сільськогосподарської продукції

Поняття та загальна характеристика договору контрактації сільськогосподарської продукції. Договір контрактації сільсько­господарської продукції визначає відносини щодо заготівлі сільсько­господарської продукції, що становить основу добробуту будьякого суспільства. Специфікою сільськогосподарського виробництва є пряма залежність від погодних умов, інших випадкових факторів, що впли­вають на результат (хвороби тварин, шкідники рослин тощо). Це ро­бить виробника сільськогосподарської продукції економічно слабшою стороною договору (на відміну, наприклад, від продавця за договором поставки). Тому основна спрямованість регулювання відносин щодо контрактації сільськогосподарської продукції — це підвищення рівня правового захисту виробника-продавця.

Важливість договору контрактації для сільгоспвиробників оче­видна: він надає можливість одержати авансом кошти, необхідні для виробництва сільськогосподарської продукції (наприклад, для придбання насіння, паливно-мастильних матеріалів, необхідних запчастин), визначити найбільш вигідні (а отже, й найбільш необ­хідні для споживача) напрями своєї діяльності, розширити вироб­ництво тощо.

Держава за допомогою договорів контрактації може впливати на кількісні показники виробництва сільськогосподарської продукції, стимулюючи ті або інші напрями виробництва й тим самим регу­лювати ціни на таку продукцію.

Даний договір — один із видів договорів купівлі-продажу. Водно­час його зміст охоплюється загальним поняттям договору постав­ки, тому договір контрактації сільськогосподарської продукції є різ­новидом поставки. Такий характер договору обумовлює особливий характер його правового регулювання, що здійснюється на основі ст. 713 ЦК України та ст. 272-274 ГК України й норм, що засто­совуються до договору поставки, а також загальних положень про купівлю-продаж.

Отже, за договором контрактації сільськогосподарської про­дукції виробник сільськогосподарської продукції зобов'язується виробити визначену договором сільськогосподарську продукцію і передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визна-

ченому ним одержувачеві, а заготівельник зобов'язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору (ч. 1 ст. 713 ЦК України).

Договір контрактації сільськогосподарської продукції є двосто­роннім (права та обов'язки мають обидві сторони договору), консен-суальним (вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами) та відплатним (на заготівельника покладається обо­в'язок оплатити передану йому продукцію).

Виходячи з даного визначення, можна виділити ознаки даного договору, що відмежовують його від інших видів договорів купівлі-продажу. До них, зокрема, належать суб'єктний склад договору, предмет договору та особливості його передачі.

Сторонами договору контрактації сільськогосподарської про­дукції є виробник сільськогосподарської продукції та її заготівель­ник (контрактант).

Виробником може бути юридична особа або фізична особа-підпри-ємець, яка вирощує (виробляє) сільськогосподарську продукцію.

Заготівельником (контрактантом) є також юридична особа або фізична особа-підприємець, яка закуповує сільськогосподарську продукцію для наступного продажу або наступної переробки.

У деяких випадках до суб'єктів договору контрактації сільсько­господарської продукції, крім сторін, може також належати визна­чений заготівельником (контрактантом) одержувач.

У договорах контрактації сільськогосподарської продукції ма­ють передбачатися:

- види продукції (асортимент), номер державного стандарту або

технічних умов, гранично допустимий вміст у продукції шкід­ливих речовин;

- кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо

у виробника;

- ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і умови до-

ставки, строки здавання-приймання продукції;

- обов'язки контрактанта щодо надання допомоги в організації

виробництва сільськогосподарської продукції та її транспор­тування на приймальні пункти і підприємства;

- взаємна майнова відповідальність сторін у разі невиконання

ними умов договору тощо (ч. З ст. 272 ГК України).

При регулюванні відносин за договором контрактації сільсько­господарської продукції законодавець для визначення його предме­та використовує не термін "товар" (як у інших договорах купівлі-продажу), а термін "сільськогосподарська продукція".

Кількість сільськогосподарської продукції, що підлягає передачі за договором контрактації, не завжди може бути виражена точною цифрою, а асортимент, наприклад, вирощуваних товарів, як пра­вило, повинен визначатися заготівельником ще до посіву.

Кількість сільськогосподарської продукції різних найменувань може бути визначено не в точних розмірах (тоннах, центнерах то­що), а у двох граничних цифрах — найменшої й найбільшої, тобто "від і до". У цьому випадку в договорі потрібно зазначити, що заго­тівельник (контрактант) не вправі відмовитися від прийняття най­більшої кількості, а виробник сільськогосподарської продукції має право здати найменшу кількість із зазначеної в договорі.

Асортимент продукції після початку процесу виробництва вже не можна змінити (так, після закінчення посіву залишається лише че­кати врожаю).

Предмет договору контрактації має певні особливості:

1) предметом договору є сільськогосподарська продукція, яка ще підлягає вирощуванню (зерно, овочі тощо) або виробництву, розведенню в умовах сільського господарства (жива худоба, птахи тощо);

2) вирощування (розведення) пов'язане з різними стадіями сіль­ськогосподарського виробництва (обробкою ґрунту, посівом, збиранням тощо) і його умовами, що іноді не залежать від во­лі виробника (посуха, повінь, хвороби тварин тощо).

Таким чином, момент укладання договору і його виконання не тільки не збігаються, а й значно віддалені в часі.

Однією з особливостей виконання договору контрактації сіль­ськогосподарської продукції є те, що виробник повинен не пізніш як за п'ятнадцять днів до початку заготівлі продукції повідомити контрактанта про кількість і строки здачі сільськогосподарської продукції, що пропонується до продажу, та погодити календарний графік її здачі (ч. 1 ст. 273 ГК України).

Права, обов'язки та відповідальність сторін за договором конт­рактації сільськогосподарської продукції. За договором контрактації

сільськогосподарської продукції сторони мають взаємні права та обов'язки.

Основний обов'язок виробника сільськогосподарської продукції полягає в передачі заготівельникові виробленої продукції в пого­дженому асортименті та кількості.

Основний обов'язок заготівельника (контрактанта) зводить­ся до прийняття товару і його оплати.

Стаття 274 ГК України передбачає підстави відповідальності сторін за договором контрактації сільськогосподарської продукції.

Так, за нездачу сільськогосподарської продукції у строки, перед­бачені договором контрактації, виробник сплачує контрактанту неустойку в розмірі, встановленому договором, якщо інший розмір не передбачений законом.

У разі, якщо продукцію не було своєчасно підготовлено до зда-вання-приймання і про це не було попереджено контрактанта, ви­робник відшкодовує контрактанту завдані цим збитки.

За невиконання зобов'язання щодо приймання сільськогоспо­дарської продукції безпосередньо у виробника, а також у разі від­мови від приймання продукції, пред'явленої виробником у строки і в порядку, що погоджені сторонами, контрактант сплачу є ви­робнику штраф у розмірі п'яти відсотків вартості неприйнятої про­дукції, враховуючи надбавки і знижки, а також відшкодовує зав­дані виробникові збитки, а щодо продукції, яка швидко псується, - повну її вартість.

У договорі контрактації сільськогосподарської продукції можуть бути передбачені також інші санкції за невиконання або неналежне виконання зобов'язань.

Однак, вирішуючи питання про відповідальність виробника сільськогосподарської продукції, необхідно враховувати специфіку сільськогосподарського виробництва. Виробник, який довів відсут­ність своєї вини у невиконанні або неналежному виконанні дого­вору, звільняється від відповідальності. Відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини (наприклад, у разі впливу на виконання зобов'язань непереборної сили) доводить виробник сіль­ськогосподарської продукції.

В якості обставин непереборної сили, що звільняють виробника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання

Постачальник — особа, яка здійснює продаж споживачам енер­гетичних та інших ресурсів.

Споживачем (абонентом) може виступати юридична або фізич­на особа. Фізичні особи, як правило, укладають договір постачання енергетичними та іншими ресурсами з метою їх одержання для по­бутового споживання. Однак договором може бути передбачене ви­користання даних ресурсів і для забезпечення підприємницької ді­яльності.

До істотних умов даного договору належать умови щодо пред­мета договору, кількості, якості енергетичних та інших ресурсів, строку дії договору та ціни.

Предметом договору є енергетичні або інші ресурси, що нада­ються споживачеві (абонентові). Дані ресурси як товарна продукція відрізняються тим, що саме їх існування проявляється в споживан­ні, витраті.

Загальна кількість енергетичних та інших ресурсів, що поста­чальник зобов'язаний надавати споживачеві (абонентові), визна­чається за погодженням сторін. Сторони можуть встановити кіль­кість ресурсів не лише на строк дії договору, а й визначити їх місячну та, навіть, добову норму.

Коли споживачем (абонентом) за договором постачання енерге­тичними та іншими ресурсами виступає фізична особа, яка викори­стовує їх для побутового споживання: вона вправі використати дані ресурси в необхідній їй кількості з оплатою відповідно до фактич­ного споживання, що встановлюється за показниками лічильника.

Показники якості енергетичних та інших ресурсів узгоджу­ються сторонами на підставі державних стандартів або технічних умов шляхом погодження переліку (величини) показників, підтри­мання яких є обов'язком для сторін договору (ч. З ст. 276 ГК Укра­їни). Наприклад, якість електричної енергії визначається, голов­ним чином, двома показниками - напругою і частотою струму.

Розрахунки за даними договорами проводяться на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Строки постачання енергетичних та інших ресурсів встанов­люються сторонами в договорі, виходячи, як правило, з необхід­ності забезпечення їх ритмічного та безперебійного надходження споживачу (абоненту) (ч. 4 ст. 276 ГК України).

На відміну від інших договорів купівлі-продажу, що передбачають обов'язок покупця прийняти товар, за договором постачання енерге­тичними та іншими ресурсами на споживача (абонента) не покладається обов'язку одержати певну кількість енергетичних або інших ресурсів; водночас абонент зобов'язаний дотримуватися передбаченого договором режиму використання енергетичних та інших ресурсів, забезпечувати безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. Нарешті, для цього договору не характерні такі атрибути багатьох договорів ку­півлі-продажу, як гарантійний строк і строк придатності товару, комп­лектність товару, тара й упаковка тощо.

Права та обов'язки сторін за договором постачання енерге­тичними та іншими ресурсами через приєднану мережу. Основний обов'язок постачальника полягає в тому, щоб надавати абонентові енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, через приєднану мережу (ч. 1 ст. 714 ЦК України).

Постачання ресурсів означає в цьому випадку надання спожи­вачеві (абонентові) можливості одержувати з мережі енергетичні та інші ресурси в обумовленій кількості й зазначеної в договорі якості. Дані ресурси надходять до мережі споживача (абонента) і він вико­ристовує їх за необхідністю. З моменту надходження енергетичних та інших ресурсів з мережі постачальника до мережі споживача (або­нента) вони вважаються переданими абонентові й ризик їх випад­кового витоку або інших втрат покладається на нього. Момент над­ходження ресурсів до мережі споживача (абонента) фіксується приладами обліку, що, як правило, встановлюються на межі його мережі й мережі постачальника.

Виконання постачальником обов'язку надання ресурсів спожи­вачеві (абонентові) полягає в забезпеченні наявності ресурсів у ме­режі в будь-який час та дотриманні певного режиму, основними принципами якого є безперебійність, безперервність, якість. Основними обов'язками споживача (абонента) є: 1) оплата вартості прийнятих ним ресурсів. Оплата енерге­тичних та інших ресурсів, що відпускаються, здійснюєть­ся, як правило, у формі попередньої оплати. За погоджен­ням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущені енергетичні та інші ресурси (ч. 7 ст. 276 ГК України);

2) дотримання передбаченого договором режиму використання енергетичних та інших ресурсів. Як правило, він встанов­люється в договорах зі споживачами (абонентами), які вико­ристовують ресурси з метою забезпечення виробничої або ін­шої аналогічної діяльності. Поняття "режим" охоплює в цьому випадку дотримання певного порядку споживання по годинах, днях, тижнях, змінах тощо;

3) забезпечення безпечної експлуатації енергетичного та іншого обладнання.

Споживач (абонент) також зобов'язаний негайно повідомляти постачальника про аварії, пожежі, несправності приладів обліку ресурсів й про інші порушення, що виникають при користуванні енергетичними та іншими ресурсами. Надзвичайна важливість даного обов'язку обумовлена властивостями ресурсів як продукції, використання якої пов'язане з небезпекою.

Відповідальність сторін за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу встановлюється законом або договором.

Зокрема, споживач (абонент) несе відповідальність за:

1) прострочення терміну внесення платежів;

2) порушення правил користування енергетичними та іншими ресурсами;

3) споживання ресурсів без приладів обліку;

4) пошкодження приладу обліку тощо.

На постачальника відповідальність покладається у разі:

1) переривання постачання енергетичними та іншими ресурса­ми з його вини;

2) відпуску енергетичних та інших ресурсів, параметри якості яких не відповідають показникам, зазначеним у договорі;

3) порушення прав споживачів (наприклад, відмова споживачеві в реалізації його прав, надання послуг, що за якістю не відпо­відають вимогам нормативно-технічних документів, відмова у наданні необхідної та достовірної інформації, ухилення від перевірки якості енергетичних та інших ресурсів) тощо.

Постачальник не несе відповідальності за тимчасове припи­нення постачання енергетичними та іншими ресурсами, постачання енергетичними та іншими ресурсами, параметри якості яких не

відповідають показникам, зазначеним у договорі, або за шкоду, за­подіяну споживачу (абоненту), якщо доведе, що вони виникли не з його вини, а внаслідок дії обставин непереборної сили або з вини споживача (абонента).

Крім того, постачальник не несе відповідальності за майнову шкоду, заподіяну споживачу (абоненту) або третім особам внаслідок припинення або обмеження постачання енергетичними та іншими ресурсами, здійсненого у встановленому порядку.

Список рекомендованої літератури

1. Блинкова EJ5. Конклюдентные деяния как форма заключения договоров снабжения товарами через присоединенную сеть // Юрист. - 2004. - № 10. - С. 13-16.

2. Гуйван П. Особенности сделок энергоснабжения и их место в системе договоров // Предпринимательство, хозяйство и право. -2000.-№ 2.-С. 13-16.

3. Керефова Б.Б. Особенности заключения и расторжения договора энергоснабжения // Право и экономика. - 2004. - № 8. - С. 26-29.

4. Особливості діяльності енергетичних компаній та державне регулювання тарифів на електричну і теплову енергію / За ред. B.I. Пили, О.С. Чмир. - К.: ФАДА ЛТД, 2002. - 94 с

Договір міни

Поняття та загальна характеристика договору міни. Міна вва­жається одним із найдавніших цивільно-правових договорів. До появи купівлі-продажу, коли обіг товарів відбувався у формі обміну речі на річ, міна була основним контрактом, що укладався за часів римського цивільного права. З часом її майже повністю витіснила купівля-продаж, проте і міна, незважаючи на значне обмеження, зберегла свою життєздатність до наших часів.

Відповідно до ст. 715 ЦК України за договором міни (бартеру) кожна зі сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший.

Договір міни є консенсуальним (вважається укладеним з момен­ту досягнення домовленостей сторонами за всіма істотними

умовами), двостороннім (правами та обов'язками наділені обидві сторони договору), відплатним (обов'язку однієї сторони вчинити певні дії відповідає обов'язок іншої сторони вчинити зустрічні дії: так, продавець (покупець) зобов'язаний передати один товар, а по­купець (продавець) взамін нього - інший) та каузальним (мета укла­дання договору міни чітко зрозуміла - набуття права власності на річ).

Відповідно до ст. 716 ЦК України до договору міни застосо­вуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті даного зобов'язання.

Поширення на відносини міни більшості норм ЦК України, що регулюють купівлю-продаж, свідчить про подібну правову природу цих договорів. Проте слід враховувати той факт, що норми ЦК Ук­раїни, які стосуються договору купівлі-продажу, застосовуються до договору міни тільки в частині загальних положень. Правила ку­півлі-продажу, що не властиві договору міни або суперечать його змісту, зокрема правила про сплату за куплену річ певної грошової суми, до договору міни не застосовуються.

Окрім положень про купівлю-продаж, правове регулювання дого­вору міни може здійснюватися на основі норм, що регулюють дого­вори поставки та контрактації, основною метою яких є набуття пра­ва власності на майно. А з урахуванням того факту, що міна може опосередковувати не тільки обмін товарами, але й обмін майна на роботи (послуги), не викликає сумнівів законність застосування до договору міни правил щодо договору підряду, договору про надання послуг та інших подібних договорів.

Водночас не застосовуються норми про договір міни до подібних, на перший погляд, відносин обміну. Так, не є договором міни право-чини про обмін фізичними особами жилих приміщень, які вони займають як наймачі, оскільки в цьому випадку не відбувається зміни власників. Не можна вважати договором міни й обмін не­доброякісних промислових товарів, придбаних фізичними особами в роздрібній торговельній мережі: це право покупців є одним з еле­ментів змісту самого договору купівлі-продажу.

Сторонами договору міни є покупець та продавець - фізичні та юридичні особи, які є власниками обмінюваного майна (якщо про-

давець товару не є його власником, то покупець набуває право влас­ності лише у випадку, коли власник не має права вимагати його повернення). Держава не може бути стороною договору міни, оскіль­ки натуральний обмін товарами суперечить основним принципам бюджетного устрою держави.

Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який вона передає в обмін, і покупцем товару, який вона одержує взамін.

Предметом договору міни є товари (речі, майнові та особисті немайнові права, призначені для продажу), роботи (діяльність, ре­зультати якої мають матеріальний вираз і можуть бути реалізовані для задоволення потреб фізичних чи юридичних осіб) та послуги (діяльність, результати якої не мають, як правило, матеріального виразу, а реалізуються і споживаються в процесі здійснення самої діяльності).

При цьому, якщо предметом договору міни є товари, відповідно до ст. 716, ч. 1 ст. 656 ЦК України вони мають бути в наявності у продавця на момент укладення договору або бути створеними (прид­баними, набутими) продавцем у майбутньому.

Товари, послуги та роботи, що становлять предмет договору мі­ни, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, повинні бути рівноцінними. В іншому разі договором міни може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.

Свої особливості має визначення моменту набуття права влас­ності на отримані за договором міни товари.

За загальним правилом, право власності у набувача майна за до­говором виникає з моменту передання майна (ст. 334 ЦК України).

Визначення моменту набуття права власності на майно має ве­лике юридичне значення, адже саме з цього моменту власник майна може ним розпоряджатися (ст. 319 ЦК України), несе тягар його утримання (ст. 322 ЦК України) та ризик випадкового знищення чи випадкового пошкодження (псування) (ст. 323 ЦК України) тощо.

Особливість виникнення права власності на обмінювані товари за договором міни полягає в тому, що воно переходить до сторін од­ночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 4

ст. 715 ЦК України). Тобто ЦК України передбачає одночасність виникнення права власності на обмінювані товари в обох сторін піс­ля останньої за часом передачі товару, незалежно від того, хто отри­мав товар у своє розпорядження раніше.