Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


„ерез цвинтар ‘. ѕанчук




¬≥дв≥дуючи виставку, мене дуже зац≥кавила картина п≥д назвою Ђ„ерез цвинтарї ѕанчука ‘едора ¬асильовича, написана у 1954 роц≥.

Ќа картин≥ намальований старий цвинтар, €кий весь пор≥с чагарниками, де видн≥ютьс€ лише верх≥вки хрест≥в ≥ памТ€тник≥в. ÷ей цвинтар н≥би Ї наше минуле, €ке занедбане ≥ забутеЕ

¬узька при-вузька стежинка, на €ку р≥дко ступаЇ нога людини. Ћише старенька бабус€, можливо, зр≥дка приходить сюди не забуваючи свого кор≥нн€, свого походженн€. јдже людина €к дерево, не може жити без прав≥чного ірунту. ј та людина €ка забуваЇ св≥й родов≥д починаЇ всихати ≥ перероджуватис€ на перекотиполе.

јле чомусь, ми, молоде покол≥нн€ цього не усв≥домлюЇмо. ћи, н≥би того сам≥ не пом≥чаЇмо, але на сьогодн≥ вже втратили свою першооснову вв≥члив≥ форми в≥тань, зникли з ужитку ви€ви шл€хетност≥, кудись под≥лись почутт€ сорому. «никають традиц≥њ, затихаЇ у селах народна п≥сн€, виходить з ужитку чеснота мовного сп≥лкуванн€. ј все це наша ≥стор≥€, наше духовне багатство, без €кого ми спустошуЇмос€, м≥л≥Їмо.

Ќаше житт€ перетворюЇтьс€ н≥би на цей цвинтар, воно Ї, воно св≥тле, але Ї занедбане, ≥ занедбали його саме миЕ

—ьогодн≥ ц€ болюча проблема повинна хвилювати вс≥ верстви сусп≥льства.  уди ми йдемо, що будуЇмо? —еред багатьох в≥дпов≥дей най част≥ше звучить така Ц втрата духовноњ культури. —аме так, там, де руйнуЇтьс€ моральний ланцюг м≥ж покол≥нн€ми, неодм≥нно зТ€вл€ютьс€ духовн≥ порожнини. ўоб л≥кв≥дувати њх, мусимо починати з поверненн€ народов≥ його ≥сторичноњ памТ€т≥. ≤ починати маЇмо з найсв€т≥шого Ц родоводу.

 

√ринюка јндр≥€, 2јћ«-05

Quot;¬≥тер" ќ. Ќазаренко

Ќайб≥льше мене вразила картина Ќазаренка ќ.ќ. Ђ¬≥терї. ¬она мене вразила своњми жовто-багр€ними барвами, грою своњх кольор≥в. ÷€ картина надихаЇ мене на приЇмн≥ спогади, дивл€чись на нењ в≥дразу ж стаЇш весел≥шим. Ќа ц≥й картин≥ зображений теплий в≥тр€ний ос≥нн≥й день. Ќепом≥тною ходою п≥дкралас€ ос≥нь. Ќебо на початку осен≥ голубе та чисте. ƒн≥ сто€ть тепл≥ та €сн≥. ќс≥нь розфарбувала л≥с €скравими кольорами. Ћист€ бер≥з торкнула золотом. —онце ходило на неб≥ низько, але ще добре прип≥кало косим пром≥нн€м. јж раптом неспод≥вано налет≥в в≥тер. « неймов≥рною швидк≥стю захитались дерева. ѕочало опадати жовте лист€. ¬се це складаЇ неймов≥рний за красою пейзаж в≥д €кого не хочетьс€ в≥дводити очей. јвтор дуже вм≥ло передав настр≥й осен≥.

≤нша назва €ку € б дав ц≥й картин≥ Ђ«олота ос≥ньї, адже на н≥й дуже вм≥ло та гарно зображена ц€ пора.

ƒл€ ц≥Їњ картини п≥дходить однойменний в≥рш ≈м≥л€ ¬ерхарна:

¬≥тер

Ѕурхливий в≥тер вздовж р≥ки

∆ене березов≥ листки,

ЋютуЇ дикий листопад,

—кажений в≥тер у га€х.

«риваЇ гн≥зда на г≥лл€х,

ћете холодною м≥тлою,

Ќагонить страх.

≤ мов суворою зимою,

ЋютуЇ в≥тер,

ЋютуЇ дикий листопад.

яринчак Ќ.≤., 2≈ћ-05

Ќайб≥льше мен≥ сподобалась картина ѕирогова ¬. ¬. ДЋелекиФ. ѕро цих птах≥в можна говорити багато, але, на мою думку, дуже влучно њх охарактеризував ¬олодимир Ћ≥фшиц в своЇму в≥рш≥ ДјистФ:

јист

ѕо траве густой и влажной  расный клювик аистенок

’одит аист. –азевает-

’одит он походкой важной ќн наелс€, он напилс€,

» жука ест. ќн зевает.

ќн зовет свою любимую ћолвит аист аистихе

ѕодружку, ќчень строго:

ѕреподносит ей зеленую -∆дет нас осенью далека€

Ћ€гушку. ƒорога.

 

ќтошла она с поклонами -∆дет нас осенью далека€

¬ сторонку: ƒорога.

- ќтнеси-ка ты л€гушку ’орошо бы с ним зан€тьс€

јистенку! ’оть немного!..

ќн скучает, наша лапушка. -„то ты, что ты,

«доров ли? ќн совсем еще ребенок!

Ѕеспокоюсь, не свалилс€ бы он ¬едь и крылышки малы,

— кровли!.. » клювик тонок!..

-Ќадоело отговорки —олнце село. —тало сумрачно

—лушать эти! » тихо.

ћы к зан€ть€м приступаем ¬след за ним взлетела

Ќа рассвете!.. јистиха.

*

ј теперь € расскажу, ¬от и скрылись две задумчивые

 ак это было, ѕтицыЕ

—олнце снизу облака ’орошо, что есть на свете

ѕозолотило. Ќебылицы!

*

ј когда оно взошло ѕод землей живут кроты,

≈ще повыше, ¬ подполье Цмыши.

—бросил аист аистенка “о ли дело аистенок,-

 лювом с крыши! ќн на крыше!

»спугалс€ аистенок: ” него гнездо покрыто

”паду, мол!.. ћ€гким пухом.

Ќачал, начал, начал падатьЕ ќн л€гушку может съесть

» раздумал. ≈диным духом!

ќн раздумал ћолча аист с аистихой

» синиц увидев стаю: —ели р€дом.

- ѕогл€дите,- закричал им,- ќба смотр€т на сыночка

я летаю!.. Ќежным взгл€дом.

*

–ассказать мне захотелось

¬ам про это,

ѕотому что есть народна€ “ак ли это началось

ѕримета: »ли иначе,

я желаю люд€м счасть€

≈сли аисты справл€ют » удачи!

Ќовоселье-

«начит, будет в доме радость ј еще мое желание

» веселье. “акое:

„тобы жить нам,

ј не с€дет к вам разборчива€ Ётих птиц не беспоко€.

ѕтица-

«начит кто-то ¬озвратитс€ аистенок

ќчень злитс€. ¬ марте с юга.

ѕрилетит с ним белокрыла€

«начит, будет в доме ссора, ѕодруга.

будет свара,

≈сли мимо пролетает

ѕтичь€ пара.

ѕуть приметы сквозь столеть€

ƒлинный-длинный.

ѕоказалось люд€м следствие

ѕричиной.

ѕросто птицы эти

»здавна садились

“олько там, где не шумели,

Ќе бранилисьЕ

 

—еменова ќ.¬., 1≈ћ-05

Дћистецтво ѕод≥лл€Ф

ћистецтво нашого р≥дного краю Ц це частина культурноњ спадщини, заснована ≥ виплекана вже багато стол≥ть тому. ќриг≥нальн≥сть ≥ неповторн≥сть, в≥льний пол≥т авторськоњ думки у безмежж€ у€ви Ц все це €скраво вт≥лювалос€ у творчих проектах наших пращур≥в. ¬оно збер≥галос€ ≥ доносилос€ до нас кр≥зь призму часу, не втрачаючи своЇњ первозданност≥. ≤ ось саме те, що так важко передати словами, а саме потр≥бними, знаходимо на картинах видатних майстр≥в ѕод≥лл€, автор≥в ориг≥нальних картин.

ѕеред нами постаЇ куточок людськоњ душ≥, що вм≥щуЇ окрем≥ св≥ти з власним св≥тогл€дом, сприйн€тт€м ≥ в≥дображенн€м. “ак, окремий св≥т собою становить картина ћельника ¬асил€ ≤вановича Ц Д«ах≥д сонц€Ф, 1991р. створенн€. ѕеред нами зовс≥м звичайний пейзаж, але ж ск≥льки краси, ориг≥нальност≥ у виконанн≥ несе в≥н в соб≥.  артина сповнена особливого с€йва, то чи в≥д того сонц€, чи тепла, що переповнюЇ душу автора.

”вагу мою привернула ≥нша робота з незабутньою назвою Дѕодих весниФ ¬.≤. ћельника. ÷€ картина була написана в 1990р., в н≥й автор, поЇднуючи т≥льки йому властиву техн≥ку зм≥шуванн€ фарб, добиваЇтьс€ незвичного ефекту. ¬иникаЇ в≥дчутт€ невизначеност≥ в час≥. Ћедь осв≥тлен≥ береги р≥чки, на €к≥й саме йде льодох≥д, не даЇ точного визначенн€ в ор≥Їнтац≥њ часу. —постер≥гач сприймаЇ ранн≥й св≥танок, проте в≥дразу ж виникаЇ ≥люз≥€ передвеч≥рн≥х сут≥нок. ¬ цьому ≥ ориг≥нальн≥сть роботи автора.

ћитц≥ ѕод≥лл€ велику увагу прид≥л€ють саме природ≥ р≥дного краю, €ка ви€вл€Їтьс€ Їдиною ≥ неповторною, багатою ≥ щедрою. Ќеодноразово автори звертаютьс€ до змалюванн€ чи то окремих м≥н≥ пейзаж≥в, €к-от на картин≥ ќлександра Ќазаренка ДЌатюрмортФ, чи то присв€чен≥ змалюванню р≥зних м≥сцин Ц картина Ѕондара ћиколи ќлександровича, що маЇ назву Д¬≥нниц€ взимкуФ. „ималоњ уваги прид≥лено ≥ рел≥г≥йним темам. ÷е в≥дображено на картин≥ √рицини ¬≥ктора —тепановича Д’рамФ. Ќеаби€ку майстерн≥сть ви€вл€Ї автор у змалюванн≥ св€тин≥ христи€нськоњ церкви.

“а найб≥льше мен≥ сподобалась картина, ¬≥ктора ѕирогова ДЋелекаФ. ÷€ картина наповнена блакиттю небес, вона випром≥нюЇ свободу, у н≥й в≥дкриваЇтьс€ нестримний пол≥т, пол≥т лелеки, а може значно б≥льше. јсоц≥ативн≥ твердженн€: це пол≥т людськоњ думки.  оли воно, обірунтовано стр≥мко в≥дриваЇтьс€ в≥д причалу ≥ летить на зустр≥ч великим в≥дкритт€м. ≤нше по€сненн€: пол≥т лелеки Ц це, €к нестримний рух, прогрес, рух уперед, без будь-€ких звол≥кань, рух без перешкод, рух, що даЇ над≥ю. ÷е, €к рух, до €кого прагне людство, рух людськоњ цив≥л≥зац≥њ у вищ≥ вим≥ри душевност≥. Ћелека в≥дл≥таЇ, в≥н залишаЇ своЇ гн≥здо, на нього чекають мал≥ лелечата. ≤ це викликаЇ потребу повернутись назад, це н≥би шл€х, €кий людина проходить на земл≥ ≥ знову ж прагне повернутись до своњх виток≥в. ÷е, мабуть, глибокий ф≥лософський зм≥ст, €кий автор, твор€чи цю картину, хот≥в показати, ≥ з допомогою фарб наочно продемонструвати сутн≥сть правдивост≥, люд€ност≥ ≥ гармон≥йност≥ з житт€м.

¬ народ≥ лелека Ї символом щаст€, добробуту, коли птах осел€Їтьс€ в господар€, то за народними пов≥рТ€ми, його будуть охорон€ти св€т≥ сили. ’тозна, дивл€чись на картину, чи можна ж сказати, що птах, €кий п≥знаЇ щоразу у нестримному польот≥ далеч≥нь небес, њх незв≥даний прост≥р, чи не Ї частиною того загадкового ≥ водночас такого звичного дл€ нас...

ћабуть, €кби мен≥ було вир≥шувати, €к назвати картину, € б назвала њњ ДЌезв≥дана далеч≥ньФ чи Дѕол≥т у блакитьФ. „имало поез≥й ≥ твор≥в присв€чено саме вшануванню улюбленого птаха лелеки, а ось один з них, €кий написаний моЇю подружкою ћорозюк Ћесею:

ќ тв≥й пол≥т Ц це небеса

“акий нестримний ≥ далекий,

 уди полинеш ти, а €?

ќ м≥й прощальний г≥сть лелеко!

«алиш мене хоч на хвилинку

“и покружл€й десь там вгор≥.

ќ тв≥й пол≥т такий далекий,

ќ зник, та н≥, м≥й г≥сть лелеко

“и ринув десь у ту блакить,

ўо так мене до себе кличе,

ћоЇ серденько так щемить

¬≥зьми з собою, м≥й лелече!

≤ полечу € ≥з тобою,

” т≥ незв≥дан≥ св≥ти,

ўо ж там побачу € лелече?!

„и зможу долю в≥днайти,

«багнути серцем, зрозум≥ти

“е, про що вже знаЇш ти.

ќ м≥й далекий при€тель лелеко,

Ћети у вись, лети нестримно ж ти!

 





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 451 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

Ѕутерброд по-студенчески - кусок черного хлеба, а на него кусок белого. © Ќеизвестно
==> читать все изречени€...

1417 - | 1430 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.023 с.