Культурні і життєві сценаріїї особистості. Культура мислення

Культура охоплює людське життя у всіх його проявах. Культура приборкує прояви ворожих тваринних інстинктів людини. Вона накладає на поведінку людей певні обмеження і заборони, завдяки яким стає можливим соціальне життя, тобто існування і розвиток суспільства. В суспільстві створюються принципово нові «надбіологічні» умови збереження і продовження біологічного життя людського роду. Культура, таким чином, не створює життєву енергію людини, вона лише спрямовує її на розумні цілі. І раціонально організує її використання в умовах людської спільноти.

Культура певним чином програмує життєдіяльність людей, адже кожна окрема особистість живе і діє, вибудовуючи своє індивідуальне життя за програмами, які визначаються соціальними умовами і засвоєними особистістю культурними установками. Такі програми в сучасній науці отримали назву сценаріїв.

Поняття життєвого сценарію ввів у науковий обіг американський психоаналітик Е. Берн. Під життєвим сценарієм він розумів певні моделі поведінки, згідно з якими особистість організує хід свого життя. Безумовно, людина сама планує своє життя. Але уявлення людей про те, як вони хотіли б його прожити, формується під впливом навколишнього соціального середовища. Так, існують еталонні сценарії життя селянина, аристократа, вченого, бізнесмена тощо.

Отже, сценарій – це розгорнутий у певному соціокультурному контексті план дій особистості. Він не завжди чітко усвідомлюється самою людиною і може бути досить розмитим, орієнтовним. Але будь-яка людина, якщо вона діє як розумна істота, завжди має якийсь, хоча б приблизний сценарій, що визначає можливі шляхи і способи її дій (сценарій телефонної розмови). Цей сценарій може бути намічений лише в загальних рисах, у ході розмови він може змінюватися залежно від різних обставин, але без нього навряд чи ми змогли б телефонувати.

Значно складнішими є довготривалі сценарії, які визначають нашу професійну діяльність, форми дозвілля, дружні або любовні стосунки, сімейне життя. Такі сценарії зазвичай формуються у вигляді окремих цілей, завдань і принципів. В них по факту життя вносить свої корективи. У таких сценаріях можна розрізняти два рівні – культурний та індивідуальний. На першому рівні сценарій має вигляд сюжету, який визначається об’єктивними умовами життя людини і тим, які знання, норми, цінності та ідеали може вона отримати з навколишнього культурного простору.

Культурний сценарій виступає як соціокультурно обумовлений сценарний план, як основна сюжетна лінія життєвих дій. У просторі культури можуть існувати еталонні сюжети культурних сценаріїв та інваріантні – незалежні від конкретних життєвих ситуацій побудови. Але в межах загального культурного сценарію може існувати ціла низка різноманітних варіантів основного сюжету. Кожна людина вибирає якийсь із них залежно від конкретних обставин свого життя і власних індивідуальних рис.

В індивідуальному сценарії діяльності сюжет набуває своєрідності, притаманної саме конкретній особистості. Він містить у собі варіативні, не загальноприйняті в даному суспільстві сценарії «репліки» і ходи, в яких відбиваються особистісні і ситуативні моменти.

Культурні сценарії – це платформи, на яких вибудовуються індивідуальні сценарії. Будь-який культурний сценарій, з одного боку, забезпечує відповідність дій людини умовам суспільного життя, її можливу успішність, внаслідок чого поведінка людей стає зрозумілою і передбачливою для інших. Сценарії, таким чином, впорядковують та значно спрощують систему соціальних відносин у суспільстві, але, з іншого боку, стандартизують мислення,що може призвести до негативних наслідків у разі, якщо людина опиниться в життєвій ситуації, яка не збігатиметься із звичними культурними умовами. У цьому випадку людина фактично опиняється наодинці із своїми проблемами, і змушена сама, на свій страх і ризик, винаходити нові, невідомі досі сюжети діяльності. Проте відхилення від усталених моделей поведінки, що виявляються позитивним для людини і суспільства, згодом можуть стати взірцями для нових культурних сценаріїв. Важливе місце серед культурних сценаріїв займають сценарії діяльності. Вони визначають у загальному вигляді характер, мету, норми поведінки людей, у певній галузі суспільного життя. Першочергове значення в повсякденному житті людей мають сценарії, що визначають культуру мислення, спілкування, праці, навчання, гри, відпочинку.

Культура мислення. Ефективність мисленя людини визначається здатністю вирішувати завдання, які постають перед нею. Ця спроможність залежить, з одного боку, від природної інтелектуальної обдарованності індивіда, а з іншого – від виховання, освіти, життєвого досвіду і, нарешті, від залучення особистості до культури. Саме з культури людина черпає знання, використовуючи їх для вирішення різних завдань; цінності та ідеали, які визначають її ставлення до цих завдань; навички, прийоми, правила мислення, що допомагають вирішувати ці завдання.

Мислення належить до понять, які досить складно визначити. Якщо сказати, що мислення – це узагальнене відображення дійсності людським мозком, то в данному випадку буде виявлений гносеологічний, тобто теоретико-пізнавальний аспект мислення. Фізіолог надав перевагу іншому визначенню мислення – це ідеальне виявлення вищої нервової діяльності мозку. Психіатри кажуть, що мислення – це інтелект у дії. Але в такому разі доводиться з’ясовувати, що таке інтелект.

На сучасному рівні наукових знань про процеси мислення сформувалося інформаційне визначення мислення. Так, англійський кібернетик У. Росс Ешбі розглядає мислення як специфичний процес оброблення інформації за певною програмою. Звісно, не можна отожнювати людське мислення з процесом оброблення інформації, бо воно має і біологічний, і соціальний аспекти. Але пізнавальний аспект мислення полягає в активному вилученні інформації із зовнішнього світу та її опрацюванні. І коли кажуть, що мислення є обробленням інформації, то не стільки визначають мислення, скільки вказують на одну з його особливостей.

Процес мислення ніколи не розпочинається «на порожньому місці...», «з нуля». Застосовуючи образ мислення дорослих, дитина починає використовувати його для визначення своїх завдань. Таким чином, осмислення будь-якого завдання будується за відповідними канонами, які в самому узагальненому вигляді утворюють сценарій процесу мислення. У відповідності з цим сценарієм людина намічає питання для обдумування, висуває якісь передбачення, підбирає аргументи, визначає їх істинність тощо.

У ході реалізації задуму сценарій може змінюватися, у цьому можуть бути певні «білі плями», для виявлення їх чіткості і виразності потрібні оригінальні і незвичні «стрибки» думки, але навіть вони (за винятком окремого творчого натхнення, інстинкту) не дуже відхиляється за межі загальноприйнятого в даній культурі образу мислення.

У кожній галузі діяльності є свої сценарії мислення – специфічні правила, прийоми і способи вирішення розумових завдань (думка художника формується інакше ніж думка вченого). Є субкультурні відмінності в мисленні людей, що належать до різних етнічних, вікових, гендерних, професійних груп. Так чи інакше, але сценарії мислительних процесів можуть видозмінюватися залежно від різних факторів. Проте існують і деякі загальні вимоги до сучасної культури мислення людини. До найбільш характерних вимог відносять рефлексивність, аргументованість, логічну культуру, професіоналізм, стратегічність.

Рефлексивність є певною організацією процесу мислення. Термін рефлексія (лат. звертання назад) – це унікальна здатність свідомості людини в процесі сприйняття дійсності сприймати і себе саму. Внаслідок цього людська свідомість постає водночас і як самосвідомість, думка про щось – як думка про думку, знання про щось – як знання про саме знання.

Аргументованість. Потрібно чітко розрізняти тезу та її аргументацію. Необгрунтовані думки повинні вважатися не більш, ніж гіпотезами. Ця норма передбачає критичність і самокритичність.

Критичність означає необхідність самостійної оцінки правильності будь-якої іншої думки – чи то «загальної», чи то думки «авторитету».

Самокритичність полягає у вмінні об’єктивно оцінювати аргументацію своїх власних думок і висновків. Емоції, бажання, «інтуїтивне відчуття» можуть відігравати велику роль у мисленні, виступаючи як стимули цілеспрямованого пошуку на користь тієї чи іншої думки. В пошуках істини нічого не потрібно приймати на віру. Віра – не аргумент. Віра є лише суб’єктивна психологічна установка, яка без пояснюючих її аргументів не забезпечує достовірність знань.

Логічна культура – це логічна грамотність. З часів Арістотеля встановлені логікою правила дедуктивних та індуктивних умовиводів стали вважитися обов’язковими нормами мислення. Подібно тому, як грамота є вмінням мислити без логічних помилок, у відповідності з законами логіки, послідовно і без протиріч.

Професіоналізм. Одночасно з загальними законами логічного мислення існує багато спеціальних методів, за допомогою яких вирішуються завдання у різних галузях знання. Сьогодні потрібні фахівці, що мають відповідний рівень професійної культури і володіють засобами професійного мислення.

Стратегічне управління. Вміння користуватися загальнологічними і спеціальними професійними методами дозволяє успішно справлятися зі стандартними завданнями, шлях до вирішення яких відомий із самого початку. Але якщо справа стосується складних нестандартних проблем, відносно яких заздалегіть невідомо, у якому напрямі шукати їх вирішення, то одного цього вміння може бути недостатньо. Виникає запитання: як знайти шлях, що веде до мети, як вибрати з великої кількості наявних засобів і методів ті, що потрібні для руху по цьому шляху і можуть бути найбільш ефективними і доцільними?

При недостатній культурі мислення людина може діяти «за інтуїцією», за принципом «проб і помилок», безсистемно, навмання тощо. Але в наш час існують багатоманітні форми стратегічного управління мисленням, що дають можливість найбільш раціональним чином організувати весь мислительний процес у цілому. Вони поділяють на два основні типи.

Перший – це алгоритмічні і напівалгоритмічні методики, за допомогою яких вирішуються стандартні завдання. Для цих методик характерним є те, що вони повністю або майже повністю визначають низку операцій, з яких складається вирішення завдання, тому з великим рівнем надійності, гарантують отримання рішення. Другий тип стратегії мислення – це евристичні стратегії (еврістика). Вони використовуються головним чином для вирішення нестандартних завдань. На відміну від стратегій алгоритмічного типу, вони не дають однозначних рішень відносно конкретних операцій мислення і не гарантують успіх. У них містяться лише деякі прийоми, які розширюють поле пошуку рішень і здатність наштовхнути думку на правильний шлях. Такі евристичні стратегії підвищують вірогідність успішного вирішення завдання і значно ефективніші, ніж «інтуїція» чи метод «проб і помилок».

«Стратегічність» - ознака сучасної культури мислення. Нині важко досягти успіху в будь-якій сфері інтелектуальної діяльності без регуляції і організації процесів мислення за допомогою алгоритмічних і евристичних стратегій, і кожен, хто займається розумовою працею, свідомо чи несвідомо їх використовує. Значне поширення в техніці отримали спеціально розроблені еврестичні стратегії винахідництва (метод аналогій, «мозковий штурм»).