Семіотика культури. Роль мови в культурі

Семіотика культури. Під семіотикою культури розуміється сукупність знакових засобів, за допомогою яких кодується соціальна інформація. Розуміти яку-небудь культуру – значить розуміти її семіотику, уловлювати значення використовуваних у ній знаків і розшифрувати тексти, складені з них (словом «текст» у культурології називають не тільки письмове повідомлення, але будь-який об’єкт – твір мистецтва, річ, звичай і т.п., які розглядаються як носії інформації).

Основні типи знаків і знакових систем, використовуваних у всіх культурах:

Природні знаки – це речі і явища природи, які вказують на якісь інші предмети й розглядаються в якості носіїв інформації про них. Найчастіше природній знак є частиною якогось цілого й тому подає інформацію про останній. Природні знаки – це знаки-ознаки. Приклад: дим як знак вогню.

Щоб розуміти природні знаки, треба знати, ознаками чого вони виступають, і вміти витягати інформацію, що втримується в них. Прикмети погоди, сліди звірів можуть сказати багато тільки тому, хто здатний «розшифрувати» дані знаки. Той же, хто не може цього зробити, швидше за все, не сприйме їх як знаки.

Функціональні знаки. Який-небудь предмет стає функціональним знаком, якщо зв’язок між ним і тим, на що він указує, виникає в процесі людської діяльності й ґрунтується на способі його вживання людиною. Приклад: зброя з кургану – функціональний знак, що свідчить про те, що в кургані похований воїн. У якості функціональних знаків можуть виступати не тільки предмети, але й дії людей (якщо викладач водить пальцем за списком студентів, то він зараз викличе когось).

Функціональні знаки - теж знаки-ознаки. Але на відміну від природніх знаків, зв’зок функціональних знаків з тим, на що вони вказують, обумовлена не їх об’єктивними властивостями, а тими функціями, які вони виконують у діяльності людей. Ці знаки створюються людиною для практичного використання, а не з метою наділити їх знаковою функцією; використовуючись за прямим призначенням, вони ще виконують і знакову функцію. Вони можуть виступати в якості знаків тільки тому, що включені в людську діяльність і несуть у собі інформацію про неї. Щоб витягти з них цю інформацію, потрібно мати якісь попередні знання про умови їх застосування в людській діяльності.

Іконічні знаки. Це принципово інший клас знаків у порівнянні із природніми й функціональними. Іконічні (гр. зображення) знаки – знаки-образи, що мають подібність із тим, що вони позначають. Це знаки в повному розумінні слова. Якщо для предметів, що виступають у якості природніх і функціональних знаків, знакова функція є побічною й виконується ними як би «по сумісництву», то для іконічних знаків вона головна й основна. Вони, як правило, штучно створюються такими, щоб їх зовнішній вигляд відображав вигляд позначуваних ними речей.

Конвенціональні (умовні) знаки. Конвенціональний (лат. угода, договір, умова) знак служить позначенням предмета «за умовою» - тому що люди вмовилися вважати його знаком даного предмета. Конвенціональні знаки звичайно мають мало спільного з тим, на що вказують, і надання їм певного значення є лише результат угоди, договору. Конвенціональні знаки створюються спеціально для того, щоб виконати знакову функцію, і ні для якої іншої мети не потрібні.

Видами конвенціональних знаків є сигнали – знаки повідомлення або попередження (кольори світлофора, автомобільні гудки) і індекси – умовні позначки чого-небудь, що має компактний, легко доступний для огляду вид і застосовуваються для того, щоб виділити деякі предмети й ситуації з ряду інших (показання приладів, картографічні знаки).

Особливе місце серед конвенціональних знаків займають символи. Вони не тільки позначають деякий об’єкт, але й несут у собі додатковий смисл: виражають загальні ідеї й поняття, пов’язані із тлумаченням цього об’єкта. Символи звичайно мають не тільки конвенціональний, але й іконічний характер, тобто є зображеннями якогось предмета. Символи: емблеми, герби, ордена, прапори; хрест у християнській релігії і т.д. Символ має двошарову будову. Його зовнішній вигляд, «первинний» шар – образ якогось об’єкта, а «вторинний», властиво символічний шар – ідея, що подумки сполучається із цим об’єктом (іноді по своєму змісту досить далека від нього). Символічний шар може містити в собі ідеї й поняття різного ступеня спільності й абстрактності. Мова символів абстрактні ідеї виражає в конкретно-наочній формі.

Вербальні знакові системи – природні мови. Це знакові системи, які історично склалися, і утворюють основу – семіотичний базис – усієї культури народів, які на них говорять. Їх називають «природніми», щоб відрізнити від «штучних» (наприклад, формалізованих) мов.

Природня мова має ряд переваг перед іншими знаковими системами: зручна для користування (не має потреби в попередній підготовці яких-небудь матеріальних засобів, залишає вільними руки), економічна (при малих витратах енергії здатна за малий час передати великі обсяги інформації), надійна (кодує інформацію в більшої, ніж необхідно для її сприйняття, кількості знаків, що дозволяє уникнути помилок, навіть коли в повідомленні є пропуски й викривлення).

Мова являє собою поліструктурну, розгалужену, ієрархічну, багаторівневу систему знаків, яка відкрита для змін і здатна до необмеженого розвитку. Завдяки своїй організації мова виявляється унікальним і дивовижно багатим за своїми можливостями засобом вираження, зберігання, обробки й передачі найрізноманітнішої інформації.

Знакові системи запису. Особливість знакових систем запису полягає в тому, що вони виникають на базі інших знакових систем – розмовної мови, музики, танцю – і вторинні стосовно них. Винахід знакових систем запису – найбільше досягнення людської думки. Писемність дозволила культурі вийти із примітивного стану. Без писемності був би неможливий розвиток науки, техніки, мистецтва, права і т.д.

Зародком писемності було так зване «предметна писемність», що виникла ще в первіснім суспільстві використання предметів для передачі повідомлень (маслинова гілка як знак миру). Першою стадією історії писемності була писемність у малюнках (піктографія). Далі ідеографічна писемність, у якій малюнки здобувають усе більш спрощений і схематичний характер (ієрогліфи). Третя стадія – алфавітна писемність, у якої використовується порівняно невеликий набір письмових знаків, що означають не слова, а складові їх звуки усного мовлення.

Аналогічно розвивалися й записи музики – нотна писемність, і система запису танцю. У наш час для записів музики й танцю часто використовують технічні засоби танцю – аудіо- і відео-системи. Одним з важливих напрямків розвитку систем запису стало створення формалізованих мов, з розробкою яких зв’язаний розвиток електронно-обчислювальної техніки.

Поява й розвиток писемності породжує принципово нові можливості культурного прогресу. Безписемні мови могли забезпечити передачу лише того обсягу знань, який зберігався у фольклорі й обмежувався можливостями пам’яті жерця або розповідача казок. Писемність дозволяє суспільству транслювати інформацію, кількість якої набагато перевершує обсяг пам’яті окремої людину. Виникають бібліотеки, що виконують функцію сховищ знань, що й робить його доступним для наступних поколінь. Знімаються часові й просторові границі спілкування: стає можливою комунікація між людьми, що живуть на більших відстанях друг від друга й у різний історичний час. Завдяки писемності змінюються якості інформації, що зберігається в суспільстві. Оригінальна, нестандартна думка. Яка серед сучасників уважається, що не заслуговує запам’ятовування, без писемності була б після смерті автора забута й нащадки б про неї не знали. Писемність дає можливість запам’ятати й зберегти її. Це створює широкі можливості для розвитку творчості.

Писемність відкрила шлях до тиражування текстів – друкарству. У результаті коло читачів надзвичайно розширилося. Виникли умови для масової освіти народу. Разом з тим шкільне навчання грамоті стало неодмінною умовою функціонування письмового мовлення, збереження мовних традицій і безперервності існування культури.