Видатний польський економіст М. Калецьки (1899-1970) розробив теорію сукупного макропопиту при визначальній ролі інвестицій незалежно від Дж. Кейнса.
Методологічною основою аналізу, проведеного польським економістом, служить відмінність між заощадженнями окремого індивіда і наслідками для суспільства. Інтенсивне зростання заощаджень веде до скорочення попиту та, як наслідок, до зростання товарних запасів, скорочення виробництва, підвищення кількості безробітних.
Аналогічний результат виникає при скороченні підприємцями грошової заробітної плати. Всіляке зниження заробітків з метою економії витрат і стимулювання прибутків призводить до скорочення сукупного попиту.
Щоб обґрунтувати механізм економічного циклу, Калецьки побудував просту модель, що характеризує зв'язок основних параметрів: прибутку, основного капіталу, інвестицій, прослідкував їх вплив на рівні виробництва, зайнятості, ціни та інших показників. Калецьки, на відміну від Кейнса, аналізував механізм взаємодії виборчих компонентів, спираючись на реальні, а не на грошові величини.
Зміни темпів приросту інвестицій послугували основним фактором циклічних коливань. Згідно з концепцією Калецьки цикл з його фазами - це результат нестабільності інвестиційної діяльності.
Модель Калецьки може бути представлена у вигляді виразу
Калецьки відмічав, що якщо доля капіталовкладень (інвестицій) в національному доході залишається постійною, то темп зростання доходу також не змінюється. Капіталовкладення зростають такими ж темпами, що й національний дохід, який забезпечує постійний темп його приросту .Все це залишається вірним до того моменту, доки параметрик,а і и залишаються постійними. Потім модель деталізується і розглядаються фактори, які слід враховувати в умовах підвищення темпів зростання.
Монетарне кейнсіанство у США
Представникицьогонапрямку посткейнсіанства (воно виникло в США) вибрали інший шлях. Вони виступили як поборники відновлення щирого духу кейнсіанської революції, справжнього змісту його теорії.
Певноювіхоюв розвитку цього нового підходу була опублікована в 1965 р. стаття американського економістаР. Клауера "Кейнсіанська контрреволюція: теоретична оцінка".Устаттідавалося принципово новетлумаченнятеорії Дж. Кейнса на відміну від ортодоксального кейнсіанства, що трактувало її як "теорію рівноваги в умовах неповної зайнятості, як окремий випадок неокласичної теорії загальноїрівноваги".
ІнтерпретаціяР. Клауераотримала подальший розвиток у виданій у 1968 р. роботі іншого американського економіста - А. Лейонхуфвуда "Про кейнсіанську економічну теорію й теорію Кейнса". А. Лейонхуфвудрішучеоголосив, що стандартна інтерпретація теорії Дж. Кейнса (теорія прибутків-витрат) не тільки не розвила, але й відкинула головні елементи його теорії. Основними недоліками, на його думку, даної інтерпретації минулого є: 1) недооцінка ролі грошей("Яквийшло, - запитував він, - що теорія, що визнала важливість грошей, перетворилася в теорію, у якій гроші не мають істотного значення?");2) зменшення ролі процентної ставки, завдяки чому у центріуваги опинився лише мультиплікаційний процес, що розгортаєтьсяпідвпливом змін попиту; 3) перевага бюджетної політики й недооцінка значення кредитно-грошового регулювання. А. Лейонхуфвуд іронічно зауважує: так багато уваги приділяли проблемі безробіття, що про грошовий аспект теорії зовсім забули, зникла більша частина цінової і монетарної сторони теорії Дж. Кейнса; у підсумку на світ з'явилася дивна доктрина "неважливості грошей" й "неефективностікредитно-грошовоїполітики".
Оцінивши подібне трактування кейнсіанської теорії, відомий історик економічної думки М. Блауг писав: "Для Клауера й Лейонхуфвуда кейнсіанська теорія - це теорія неповної інформації, отримання якої пов'язане з витратами повільного пристосування цін; це теорія адаптації за допомогою зміни обсягів виробництва, а не цін; це гіпотеза двоїстого рішення й процесу, що обмежений доходом; неправильних і нерівновагих ринкових цін внаслідок відсутності вальрасівського аукціонника... Як тільки ми відходимо від досить специфічного випадку негайного пристосування цін, ми вже не можемо виходити з того, що робота цінового механізму автоматично веде до усунення надлишків і дефіциту на ринку, а отже, і до повної зайнятості" [1].
Інтерпретація теорії Дж. Кейнса Р. Клауером й А. Лейонхуфвудом викликала палкі суперечки й дуже вплинула на подальший розвиток економічної думки Заходу.
Наприкінці XX ст. цей напрямок посткейнсіанства активно розвивається представниками "нового" кейнсіанства.
Нове кейнсіанство
У 80-х рр. XX ст. означилась тенденція теоретичного відокремлення переважно представників монетарного посткейнсіанства від загального напряму посткейнсіанства у вигляді нового кейнсіанства. Початком використання в науковому вжитку терміна "нове кейнсіанство" акцентувались його суттєві відмінності від неокейнсіан-ства 50-70-х рр. і посткейнсіанства 60-70-х рр. Йдеться про сучасний етап подальшої еволюції кейнсіанства в широкому розумінні слова. Найважливіша роль у розробці ідей нового кейнсіанства належить таким американським економістам, як Брюс Грінвальд, Джозеф^ Стігліц (Стенфордський університет), Джордж Акерлоф і Жанет Иєллен (університет Берклі), Олів'є Бланшар і Джуліо Роте-мберг (Массачусетський технологічний інститут), Марк Гертлер (університет Вісконсін-Медісон), Бен Бернанк (Прінстонський університет), Грегорі Манків (Гарвард) та ін.
Нове кейнсіанство об'єднує з посткейнсіанством і відрізняє від неокласичної школи визнання наявності стійких факторів макро-економічної нестабільності ринкової економіки, існування в ній неповного використання ресурсів та необхідності вдосконалення коригуючого впливу державного регулювання економіки. Але щодо пріоритетів економічного аналізу нове кейнсіанство суттєво відрізняється від своїх попередників. До початку 80-х рр. в кейнсіанстві не була розроблена проблема мікроекономіки. Вона залишалася прерогативою неокласики, і саме за це кейнсіанство все більше піддавалося критиці, як з боку монетаристів, так і з боку представників нової класичної макроекономічної теорії. Посткейнсіанці також не використовували неокласичних ідей і категоріального апарату. Нові кейнсіанці, на відміну від своїх попередників, вдосконалюють методологію економічних досліджень шляхом залучення як неокласичних ідей, так і відповідного категоріального апарату, використовують формально-математичний апарат загальної рівноваги.
Нове кейнсіанство вже не можна назвати лише макроекономіч-ною теорією ефективного попиту. У ньому відбулося зміщення акцентів аналізу з проблеми ефективного попиту на аналіз ринків капіталу, праці, товарів та раціональної поведінки господарських агентів в умовах макроекономічної невизначеності та неповноти економічної інформації. Власне, від теорії Кейнса залишилось дуже мало - це ідея про те, що економіка не є цілком саморегульованою системою, а потребує регулювання держави. У центрі уваги нового кейнсіанства - аналіз проблем, породжених активним впливом фінансової сфери та грошового фактора на макроситуацію. Теорію ліквідності Кейнса представники цієї течії вважають спрощеною і надають перевагу розгляду механізму взаємозв'язку реального виробництва не тільки з коливаннями грошового попиту, але й зі змінами структури всієї фінансової сфери, боргової економіки, що базується на заборгованості населення, банків, фірм та держави.
З позицій нового кейнсіанства суттєвою основою макроеконо-міки є розвиток сучасної теорії ціноутворення з урахуванням умов існування великих фірм, сильних профспілок і колективних договорів, а також втручання держави в цей процес. Мова також йде про розробку нової концепції ціноутворення в умовах недосконалої конкуренції, тобто конкуренції, за якої ціни не змінюються настільки швидко й еластично, щоб у достатньо короткий строк привести у рівновагу нове співвідношення попиту й пропозиції. Нові кейнсіанці враховують, що сучасна економіка має договірний характер, а звідси - низька рухливість та негнучкість цін. Стійкістю характеризується і заробітна плата як головний елемент витрат, виходячи з яких складаються ціни на продукцію. Таким чином, нові кейнсіанці вважають, що кейнсіанська теорія сьогодні - це теорія малорухомих цін і заробітної плати, що це саме той ланцюг, який потребує дослідження при аналізі стійкої інфляції.
Як бачимо, руйнівний досвід кризових явищ 70-х рр. не пройшов для кейнсіанців безслідно. Вони визнали небезпечність невпинного та необачного зростання державних видатків і бюджетних дефіцитів. Це певною мірою позначилося на їхній економічній політиці, де стрижнем регулювання попиту традиційно виступала бюджетна політика. У кредитно-грошовому регулюванні акцент робиться на посиленні гнучкості всієї кредитно-грошової системи.
Вирішення проблеми зайнятості та інфляції представники нового кейнсіанства вбачають у тому, що державна антиінфляційна політика має бути переорієнтована на параметри, що визначають формування витрат і доходів. По суті, вони обґрунтовують нову макроеко-номічну стратегію, яка полягає у новій політиці доходів, коли державою здійснюється контроль за цінами й доходами шляхом оподаткування, коли відбувається регулювання процесів монополізації.
Таким чином, на сучасному етапі еволюція кейнсіанства у вигляді нового кейнсіанства відбувається у формі активного зближення з ідеями неоконсерватизму - цієї сучасної форми еволюції неокласичного напряму (див. розділ 4). У мікротеорії різниця стає мінімальною, посилюється тенденція до синтезу в аналізі цілої низки питань - поведінки економічних агентів на окремих ринках, очікуваннях, ризику, невизначеності. У макротеорії залишаються розбіжності, але й тут спостерігається вплив ідей неоконсерватизму: першочергова увага до аналізу грошей, фінансової сфери, ринків. Життєздатність цього нового синтезу перевірить його практичне застосування у державному регулюванні ринкової економічної системи початку третього тисячоліття.
