Серед кейнсіанців-теоретиків, що розробили моделі зростання економіки, особливо виділяються англійський економіст Р. Харрод й американський вчений російського походження Е. Домар. Близькість їхніх поглядів дозволяє іноді говорити про єдину модель зростання Харрода-Домара. Однак пріоритет у формулюванні основних ідей тут, безумовно, належить Р. Харроду.
Неокейнсіанська теорія динаміки не обмежується однією лише побудовою моделей економічного зростання. Економічна дійсність указувала на необхідність зосередження не тільки на кризах і депресіях, але й на циклі у цілому, включаючи всі його чотири стадії, у тому числі пожвавлення й підйом. Виявилося, що бурхливі інфляційні буми для економіки - явище настільки ж небажане, як і затяжні спади, а тому цикл має потребу в регулюванні на всіх стадіях свого протікання. Але щоб регулювати цикл, необхідно знати його причини, внутрішній механізм функціонування. Так, саме життя підвело неокейнсіанську теорію до необхідності створення спеціальної теорії циклічних коливань. Над проблемою циклу працювали декілька видатних вчених, але найбільшої популярності у якості головного неокейнсіанського теоретика циклу набув американський економіст Е. Хансен. Роботи англійського економіста Р. Харрода "До теорії економічної динаміки" й американського вченого Е. Хансена "Економічні цикли й національний дохід" відносяться до числа класичних у післявоєнному кейнсіанстві. У них закладені основи сучасної теорії зростання, концепції циклу й антициклічного регулювання. Застосування цих теорій на практиці в 1950-1960-х роках давало, безсумнівно, позитивний ефект.
У роки домінування кейнсіанства в економічній науці її опонент - неокласична теорія теж розвивалася, доводячи життєздатність саморегулюючої системи ринкового господарства. Головні хранителі концепції Дж. Кейнса пішли шляхом інтеграції з неокласичною теорією, у результаті чого з'явився неокласичний синтез П. Самуельсона, що сформував модель змішаної економіки. Важливий внесок у розвиток неокейнсіанства вніс також Дж. Хікс - розроблювач знаменитої моделі загальної ринкової рівноваги (К-ЬМ).
Рой Харрод (1900-1978) - англійський економіст, головний продовжувач кейнсіанських ідей. Основний об'єкт його дослідження - аналіз процесів економічної динаміки. Основний висновок, до якого прийшов Р. Харрод, полягає в необхідності державного втручання за допомогою методів антициклічної політики й тривалого стимулювання темпів зростання.
Його основна робота "До теорії економічної динаміки" (1948) недавно перевидана у Росії (М.:Економіка, 1997). Уважається, що під впливом Дж. М. Кейнса Харрод вирішив стати професійним економістом. Знайомство із Дж. Кейнсом незабаром переросло у справжню дружбу. Між двома найбільшими англійськими економістами велася багаторічна жвава переписка. Р. Харрод був першим читачем основних праць Дж. М. Кейнса. Витяги з переписки Кейнса й Харрода доводять, що Харрод був також і першим інтерпретатором "Загальної теорії".
Численні статті й дві книги, які опублікував сам Харрод у 1928-1940 р., стосувалися проблем грошей, банків, міжнародної торгівлі, недосконалої конкуренції, коливань витрат, торговельного циклу й економічного розвитку. Ці роботи, як відзначає його біографія, склали значний внесок в економічну науку. Так, успіх мала перша книга Р. Харрода "Теорія міжнародної економіки" (1933), що витримала чотири видання підряд. її автор одним із перших виклав основний принцип в обґрунтуванні міжнародного розподілу праці - принцип порівняльних витрат, використовуючи поняття граничних витрат, тоді як Д. Рікардо аналізував лише постійні витрати. Прийнято вважати, що вже в цьому творі Р. Харрод фактично припускає наявність мультиплікатора зовнішньої торгівлі.
Центральною роботою у творчості Р. Харрода довоєнного періоду є монографія "Торговельний цикл" (1936), у якій містяться основні моменти майбутньої неокейнсіанської теорії циклічних коливань. Учений намагається інтерпретувати механізм циклу, виходячи з аналізу коливань інвестицій, споживання й випуску капітальних благ у їхньому взаємному впливі один на одного. У процесі побудови відповідної моделі він дійде висновку, відповідно до якого "...в аналізі взаємин між мультиплікатором і капітальним коефіцієнтом (тобто фактично акселератором) може бути виявлений секрет торговельного циклу". По суті, у самому загальному вигляді тут викладена ідея надмультиплікатора (поєднання в єдиному процесі мультиплікативного й акселеративного ефектів), що знайшла потім розвиток у працях кейнсіанських теоретиків циклу Дж. Хікса, П. Самуельсона, Е. Хансена.
Монографія "Торговельний цикл" (1936) містить і перші ознаки кейнсіанської теорії динаміки. По-перше, Р. Харрод прямо вказує на обмеженість статичного аналізу неокласичної школи, оскільки проблема циклу за самою своєю суттю є проблема динамічна. По-друге, саму проблему економічної динаміки він пов'язує з аналізом довгострокових змін інвестицій і заощаджень. Тепер уже очевидний вплив на Р. Харрода деяких ідей Дж. Кейнса, викладених ще в "Трактаті про гроші" (1930), але в цілому теорія економічної динаміки англійського економіста формувалася цілком самостійно.
В 1939 р. Р. Харрод публікує статтю, що завершує його ідейну еволюцію довоєнного часу, - "Нарис теорії динаміки", у якій визначається мета теорії динаміки й створюються передумови теорії економічного зростання. Однак ця стаття залишилася фактично непоміченою, тому що тривала депресія 1930-х років, що супроводжувалася застійними процесами, робила неактуальними розробки в області економічної динаміки.
Війна, що почалася, більш ніж на 6 років перервала теоретичну роботу Харрода. І лише в 1948 р. виходить його головна праця - "До теорії економічної динаміки". їй була уготована зовсім інша доля: у період післявоєнного бума, що носив нестійкий, переривчастий характер, тема динамічного розвитку раптово стала цікавити всіх. За Р. Харродом міцно закріпилася репутація новатора й порушника спокою, а теоретична модель (модель Харрода - Домара) принесла йому світове визнання, створила репутацію лідера післявоєнного кейнсіанства, одного з творців неокейнсіанської теорії динаміки.
Методологія Харрода близька до методології Кейнса: і той, і інший досліджують агреговані макроекономічні показники - сукупний дохід, сукупні заощадження, інвестиції й т. д. Такий аналіз допомагає відобразити насамперед кількісну сторону відтворюва-льних процесів капіталізму, залишаючи осторонь їхню якісну визначеність, соціальні наслідки. Розходження, як ми вже відзначали, полягають у тому, що Дж. Кейнс досліджує процес відтворення у статичному стані, у рамках короткострокового періоду, тоді як Р. Харрод зосереджує зусилля на аналізі динамічних процесів, у тому числі довгострокового плану.
У моделі Харрода щорічний економічний зріст прямо пропорційний нормі заощаджень і обернено пропорційний коефіцієнту ка-піталоємності. Оскільки даний коефіцієнт є величиною постійною, то для прискорення економічного зростання необхідно стимулювати заощадження, що є основним джерелом капіталоутворення.
Таким чином, підприємці планують збільшити потік інвестицій, виходячи з фактичних обсягів заощаджень.
У моделі Р. Харрода гарантований зріст постійний, оскільки домінуючим типом науково-технічного прогресу в економіці є нейтральний технічний прогрес, при якому винаходи, що збільшують витрати капіталу, компенсуються винаходами, що ведуть до його економії. У цьому випадку коефіцієнт капіталоємності постійний. Крім того, норма заощаджень також згодом не міняється, що обумовлено сталістю мотивів заощаджень.
Спільний розгляд двох основних рівнянь економічного зростання Харрода показує, що при рівності фактичного й гарантованого темпів зростання економіка в довгостроковому плані повинна бути рівноважною: G * с = Gw* Gr. Однак ситуація рівноваги в моделі Харрода є скоріше виключенням, ніж правилом.
Якщо фактичне зростання виявиться більшим прогнозованого (G > Gw), то це приведе до падіння розмірів додаткового капіталу, необхідного для подальшого розвитку економіки, нижче планованого рівня (С < С1). У такому випадку підприємці будуть відчувати недостачу встаткуваннядлярозширення виробництва, що приведе до нагнітання інвестиційного попиту й ще більше відхилить фактичну лінію росту від гарантованої.І навпаки,якщо фактичний ріст відстає відпрогнозованого C < Cw, то це викликає скорочення розмірів планованих підприємцями додаткових капіталовкладень нижче рівня фактичних інвестицій і гальмування розвитку економічної системи, і безтоговідстаючої від лінії стійкої рівноваги.
Такимчином,в економічній системі відсутній механізм, що підтримує стійке економічне зростання. Зниження частки нагромаджень у загальному обсязі виробництва, що супроводжує економічне зростання (чим більше Є, тим менше 0), є тим фактором, що постійно відхиляєекономікувід рівноважної траєкторії руху.
До аналогічнихвисновківна кілька років пізніше Р. Харрода прийшов Євсей Дейеид Домар (народ. 1914), що розширив умову економічногозростанняз урахуванням збільшення населення. Тому в економічній теорії зазвичай розглядаєтьсямодель рівноважного зростання Харрода-Домара, що об'єдналаосновні положення обох моделей.
Для забезпечення рівноважного темпу зростання економічної системи в даній моделі необхідно, щоб темпи росту населення збігалися з темпами росту капіталу. Зростання населення є важко керованою величиною, заданою закономірностями демографічних процесів і томуне підлягаючоюрегулюванню, у той час як темпи росту капіталу-керованийекономічний параметр.
Для аналізу довгострокових тенденцій в економіці Р. Харрод незалежно від Е. Домара розглядав третій тип економічного зростання -природний(G), під яким розуміється потенційно можливий при даному рівні розвитку науки й техніки темп росту капіталу й національного доходу, що забезпечує повну зайнятість наявних трудових ресурсів.Якщов економіці вже існує повна зайнятість, то природне зростаннязбігаєтьсяз темпом зростання населення.
