У 2001 р. Премія Центрального банку Швеції в галузі економіки пам'яті Альфреда Нобеля була поділена між Джорджем А. Акер-лофом з Каліфорнійського університету (США, м. Берклі), Майклом А. Спенсом із Стенфордського університету (США, м. Стен-форд) і Джозефом Е. Стігліцем з Колумбійського університету (США, м. Нью-Йорк). Протягом 1970-х рр. ці лауреати розробили фундаментальні положення загальної теорії ринків із асиметричною інформацією, застосування якої надзвичайно широке - від традиційних сільськогосподарських ринків до сучасних фінансових. Таким чином, внесок науковців - це основа сучасної інформаційної економіки.
Визнання мікроекономіки як науки має кілька підстав. Сучасні моделі прийняття рішень більше не є абстрактними, оскільки з 1980-х рр. вони адаптовані до реальності. У 1990-х рр. більш ніж половину Нобелівських премій було присуджено економістам, які аналізували поведінку індивідуумів на товарних і фінансових ринках. На той час у світі виникли нові проблеми: високий рівень безробіття, некерованість ринків, соціальні реформи, тому вищеназвані моделі стали необхідними для знаходження конкретних рішень у цих сферах.
В економіці багато ринків, які характеризуються асиметричною інформацією: дійові особи в ролі покупців, з одного боку ринку, набагато менше поінформовані, ніж продавці - з іншого. Наприклад, керівники та представники органів управління знають набагато більше про прибутковість підприємств, ніж акціонери; перспективні клієнти знають більше, ніж страхові компанії про випадкові ризики; орендарі знають більше, ніж землевласники про умови збирання врожаю та необхідні затрати праці; позичальники знають більше, ніж кредитори, про перспективи погашення боргів. На ринку праці спеціаліст знає свої можливості краще, ніж роботодавець, який шукає робочу силу. Ми можемо знайти асиметричну інформацію на різних ринках: ринку технічних товарів, продовольчому ринку, ринку освітніх послуг, ринку праці, страховому ринку, фінансовому ринку й ринку капіталу.
У статті Дж. Акерлофа "Ринок "лимонів": невизначеність якості та ринковий механізм" проаналізовано ринок продукції, де продавці краще інформовані, ніж покупці, про якість товару (наприклад, ринок автомобілів, що були в користуванні). Припустимо, автомобілі, що продаються, бувають двох якостей - низької і високої. Кожен покупець зацікавлений у придбанні однієї одиниці товару, але він не може помітити різниці в якості автомобілів на момент покупки. Всі покупці однаково визначають вартість двох різних за якістю машин. Усі автомобілі мають однакову ціну, і тільки продавець знає про якість автомобіля, що продає, та усвідомлює вартість двох різних за якістю машин. За наявності окремих ринків для товарів низької і високої якості різниця між вартістю товару менш низької та найнижчої якості дала б змогу здійснювати вигідні операції для обох сторін на ринку низької якості, як і різниця в ціні товару високої і найвищої якості. Таким чином можна досягти соціально ефективного результату: при цьому будуть отримані максимально можливі прибутки від торгівлі. Але якщо ринки не є регульованими й покупці не можуть визначити якості продукції (наприклад, автомобілі, що були в користуванні), непорядні продавці низькоякісних товарів будуть торгувати на ринку високоякісних товарів. Практично, ринки зіллються в єдиний ринок з однією ціною на всі автомобілі. Припустимо, що це сталося і що визначення вартості високоякісних товарів, здійснюване продавцями, перевищує середню оцінку, встановлену споживачами. Наслідки такі: продавці високоякісних автомобілів підуть із ринку, залишаючи тільки низькоякісний товар, тобто "лимони". Так, поняття "лимони" (жаргонна назва автомобілів з дефектами) стало добре відомим терміном у словнику економістів. Те, що стосується ринку автомобілів, що були в користуванні, стосується багатьох інших товарів.
У наступній статті "Кастова економіка, "перегони щурів" та інші страшні історії" Дж. Акерлоф досліджує підходи різних вчених до значення інформаційних асиметрій у широких контекстах, таких, як кастова система, умови виробництва, половинна система. Крім розробок з асиметричної інформації, інноваторство Дж. Акер-лофа полягає у поєднанні економічної теорії з соціологією та соціальною антропологією.
Наукові дослідження Майкла Спенса стосуються ринку праці та ринку освіти. В його статтях "Як досягти успіху на ринку праці" та "Як орієнтуватись на ринку" досліджено освіту як показник на ринку праці. Якщо роботодавець не може відрізнити високої та низької продуктивності праці, коли наймає нових працівників, то ринок праці скоротиться і перетвориться у ринок, де наймаються лише ті, хто має низьку продуктивність, за низьку плату. Це аналогічно до результату зворотного вибору на ринку, описаного Дж. Акерлофом, де залишаються тільки "лимони".
Припустимо, що претенденти на певну роботу можуть здобувати освіту до виходу на ринок праці. Як може роботодавець оцінювати майбутніх працівників? Хоча роботодавці не можуть безпосередньо оцінити продуктивність працівників, вони можуть дізнатися про їхній рівень освіти. Освіченість визначають за шкалою рівнів: грошовими витратами, докладеними зусиллями й часом. Як правило, претендентам здобути певний рівень освіти легше, ніж досягти високої продуктивності. З іншого боку, претенденти на роботу задовольняються мінімальним рівнем освіти. М. Спенс приходить до висновку, що замість невдачі на ринку, де високопродуктивні особи можуть залишитися за його межами, відбувається протилежне: працівники беруть участь у діяльності ринку праці та здобувають дорогу освіту лише для того, аби відрізнятися від низькопродуктивних претендентів на роботу.
М. Спенс також розглядає існування іншого явища, коли жоден претендент не здобуває освіти. Припустимо, що роботодавці не будуть сприймати освіту як ознаку продуктивності, тобто вони розраховують, що всі претенденти, незалежно від їхнього рівня освіти, мають однакову продуктивність на ринку праці. За таких умов роботодавці пропонують визначену платню всім претендентам на роботу, яких влаштовує саме така заробітна плата, оскільки вона є оптимальною для тих, хто отримав мінімальний рівень освіти.
Джозеф Стігліц аналізує ситуацію з асиметричною інформацією на страховому ринку. Аналогічно до акерлофського покупця та спенсового роботодавця, які не знають про якість, відому продавцеві, та продуктивності претендентів на роботу, страхові компанії не можуть визначити індивідуальні ризики страхувальника. З огляду на перспективи страхової компанії, страхувальники з високою імовірністю втрат вважаються "низькоякісними", тоді як страхувальники із низькою імовірністю - "високоякісними". Аналогічно до попередніх прикладів Дж. Акерлофа і М. Спенса, на ринку страхування наявна досконала конкуренція. Ця теорія, описана у статті Дж. Стігліца і Ротшильда "Рівновага на конкурентних страхових ринках: есе про економіку недосконалої інформації", є доповненням до попередніх робіт Дж. Акерлофа і М. Спенса.
Дж. Стігліц і Ротшильд встановили, що рівновага може бути двох видів - об'єднання та відокремлення. За рівноваги об'єднання всі індивідууми купують однаковий страховий поліс, а у випадку відокремленої рівноваги - різні угоди. Автори показують, що їхня модель не має рівноваги об'єднання. Поясненням цьому є те, що за такої рівноваги страхова компанія може вигідно "збирати вершки" на ринку, пропонуючи натомість угоду, більш вигідну для осіб із низьким рівнем ризику, але менш вигідну для індивідуумів високого рівня ризику. Єдиною можливою рівновагою є особлива відокремлююча рівновага, де дві відмінних угоди продаються на ринку. Одну угоду купують усі особи з високим рівнем ризику, і вона забезпечує повне покриття порівняно високого страхового внеску. Другу угоду купують усі особи низького рівня ризику, і вона гарантує незначну страхову премію з лише частковим покриттям. Як результат, кожен покупець вибирає між однією угодою без ніякої франшизи (франшиза - це, перш за все, контракт, в якому виражені умови ведення бізнесу з правом відшкодування використання торгового імені та фірмових технологій франчайзера) та іншою - з нижчою виплатою та франшизою.
Стаття Дж. Стігліца й Ротшильда є дуже актуальною, оскільки пояснює, чому парадигмою стала їхня класифікація: рівноваги об'єднання й відокремлення є тепер нормативними концепціями в мікроекономічній теорії взагалі та в інформаційній економіці зокрема.
Дж. Стігліц зробив великий внесок у дослідження ринків з асиметричною інформацією. У своїх працях, часто у співавторстві, він доводить, що економічні моделі можуть бути зовсім неправильними, якщо в них не братимуться до уваги інформаційні асиметрії. У праці "Раціонування кредиту на ринку з недосконалою інформацією" Дж. Стігліц і А. Вайс аналізують кредитні ринки з асиметричною інформацією. Вони показують, що для того, щоб зменшити втрати від непогашених кредитів, оптимальним для банків буде раціонування кредитів замість підняття ставки позичкового процента, як було передбачено класичним економічним аналізом. Оскільки раціонування кредиту є загальноприйнятим, то вищенаведені думки стали важливими кроками до більш реалістичної теорії кредитного ринку.
