Перехід їжі із шлунка в дванадцятипалу кишку протікає порціями, що пов’язаний з періодичною діяльністю пілоричного сфінктера. В дванадцятипалій кишці на травні маси діє кишковий, підшлунковий сік і жовч, які і продовжують подальшу хімічну і ферментативну обробку цих мас.
Довжина тонкого відділу кишечнику відносно довжини тулуба складає: для кішок – 1:4, собак 1:6, кролів – 1:10, коней – 1:12, свиней – 1:14, великої рогатої худоби – 1:20, овець і кіз – 1:25.
Кількість кишкового соку, що виділяється за добу, визначають шляхом розрахунку на підставі екстраполяції даних, отриманих у тварин з ізольованою ділянкою кишки певного розміру. Загальна кількість кишкового соку, що виділяється власне залозами товстих кишок незначна: вона складає 10-15% кількості соку, що виділяється в тонких кишках.
Окрім соку підшлункової залози в дванадцятипалу кишку вливається і жовч, яка виробляється печінкою. Після того, як був розроблений метод накладання жовчної фістули відкрилась можливість з’ясувати роль жовчі в травленні.
Існує два види жовчі: печінкова жовч, яку можна отримати з протоків печінки та міхурова жовч (з жовчного міхура). У однокопитних тварин жовчного міхура немає, в них виробляється тільки печінкова жовч. Оскільки в жовчному міхурі відбувається зворотне всмоктування рідких частин жовчі, міхурова жовч темніша, густіша, має більшу питому вагу (1,026 – 1,048), ніж печінкова – 1,009-1,013.
У склад міхурової і печінкової жовчі входять жовчні кислоти і жовчні пігменти. Жовчні кислоти є дійсним секретом печінки, вони беруть участь в процесах травлення. Натрієві солі жовчних кислот зменшують поверхневий натяг води і жиру, тим самим сприяють утворенню емульсій. Крім того, жовчні кислоти адсорбуються на поверхні краплин жиру і перешкоджають їх злиттю. Жовчні кислоти активують діяльність ліпази і приймають участь в процесі всмоктування жирів і жирних кислот.
Поряд з цим, жовчні кислоти з’єднуються з нерозчинними у воді жирними кислотами, в результаті чого утворюються водорозчинні комплекси, які всмоктуються в кишечнику. Жовч також активує ферменти соку підшлункової залози, стимулює рухи кишечнику, нейтралізує кислий вміст шлунку і має бактерицидну дію.
Жовчні пігменти – білірубін і білівердин є продуктами розпаду гемоглобіну (з 1 г гемоглобіну утворюється біля 40 мл білірубіну). Білірубін надає жовчі жовтуватий колір, а білівердин – зелений.
Жовчоутворення і надходження жовчі в дванадцятипалу кишку регулюється гуморальним ірефлекторним шляхом.
Вигляд корму, умовні перетравні сигнали посилюють жовчоутворення і жовчовиділення, що вказує на умовно-рефлекторний вплив, «уявна» годівля також викликає скорочення жовчного міхура і виділення жовчі в дванадцятипалу кишку, а подразнення механо- і хіміорецепторів шлунку і дванадцятипалої кишки посилює жовчоутворення та її виділення.
Мета досліду: вивчити основні властивості жовчі, вплив на емульгування і фільтрацію жирів та на поверхневий натяг води.
Для роботи необхідно: штатив з пробірками, піпетки мірні по 5 мл, скляні воронки, паперові фільтри, дистильована вода, молота сірка, олія, жовч.
Хід роботи: В пробірки 1 і 2 прилити по 5мл дистильованої води і насипати невелику кількість молотої сірки. В пробірку 2 додати 5 крапель жовчі. Суміш в пробірках перемішати.
В пробірки 3 і 4 налити по 3мл олії. В пробірку 3 додати 3мл жовчі. В пробірку 4 – 3мл води. Суміш перемішати.
В пробірки 5 і 6 помістити скляні воронки з паперовими фільтрами, фільтр в пробірці 5 змочують водою, а в пробірці 6 – декількома краплинами жовчі в кожну воронку прилити по 10мл олії, через 30 хвилин перевірити результат.
Отримані дані занести до таблиці 26.
Таблиця 26
