Фізіологічна суть спортивного тренування. Під впливом систематичних тренувань в організмі учнів відбуваються біохімічні (посилюється обмін речовин, активність біологічних каталізаторів – ферментів), морфологічні (потовщення мембран синапсів, збільшення кількості медіатора, гіперемія, гепертрофія, зростає кількість міоглобіну, мітохондрій, запаси енергоресурсів, киснева ємність крові,) та функціональні (утворення рухових навичок, підвищення лабільності нервових центрів, рухливості нервових процесів, зростання швидкості, сили, витривалості, спритності, швидка та повна мобілізація ресурсів організму, економне їх використовування) перебудови, які призводять до підвищення працездатності їхнього організму. Цей стан називають тренованістю. Він є результатом довготривалої адаптації організму до фізичних вправ в процесі спортивного тренування.
Види тренованості. 1.Найвищий рівень розвитку тренованості називається спортивною формою – це стан оптимальної готовності спортсмена для досягнення максимального результату. Оптимальна готовність організму досягається поступовими змінами у фізіологічних системах організму і характеризується високою мірою злагодженості функцій рухового апарату і внутрішніх органів (швидке впрацьовування і відновлення, усунення «мертвої точки»), спроможністю до максимальної інтенсифікації функцій, стійкістю до несприятливих чинників зовнішнього та внутрішнього середовища, «відчуттям м’яча, снігу, води». Час досягнення спортивної форми знаходиться в межах 5-6 місяців. Цими термінами визначається і тривалість підготовчого періоду в річному тренувальному циклі. Досягнення оптимальної функціональної готовності окремих систем організму відбувається не завжди одночасно. Фізична працездатність у своєму розвитку може випереджати технічну і тактичну підготовленість або навпаки.
Внутрішніми показниками спортивної форми є зниження темпів біологічних перебудов, а зовнішніми – стабілізація високих спортивних результатів із збереженням тенденції до їхнього росту. Спортивна форма досягається в результаті великих тренувальних навантажень, тому довго підтримуватися не може. Тривалість збереження спортивної форми коливається від 2-3 до 4-5 місяців.
2. Після змагального періоду спортсмени потребують зниження тренувальних навантажень. У цей період (перехідний) тренованість спортсмена знижується. У стані низької тренованості спортсмен знаходиться і в підготовчий період спортивного тренування.
3. Спеціальна тренованість – це рівень працездатності спортсмена у вибраному виді спорту. Різні види спорту через свої специфічні особливості висувають різні вимоги до окремих органів і систем організму. Наприклад, швидкісна робота перш за все сприяє удосконаленню нервової системи та рухового апарату, а робота на витривалість – серцево-судинної та дихальної. Показниками спеціальної тренованості є спортивні результати, а також дані випробовувань, які отримують під час виконання вправ змагального характеру.
4. Під загальною тренованістю розуміють загальну фізичну працездатність, що виявляється спортсменами в різних видах м’язової діяльності. Показниками загальної працездатності є результати, які спортсмени показують в неспеціальних загальнорозвиваючих вправах силового, швидкісного або швидкісно-силового характеру.
Особливості морфо-функціонального стану різних систем організму, що виникають завдяки спортивному тренуванню, називаються фізіологічними показниками тренованості. Вони вивчаються у стані м’язового спокою, при виконанні стандартних навантажень і навантажень граничної потужності.
Показники тренованості у стані спокою. 1. Економічність фізіологічних функцій. Спортивне тренування сприяє розвитку дихальних м’язів, збільшенню ЖЄЛ (5-7 л), МВЛ (150-250 л·хв-1), глибини дихання (700-800 мл), зменшенню частоти дихання (8-10 рух·хв-1). У спортсменів збільшуються порожнини серця, ємності коронарних судин, загальний об’єм серця (на 30-40%), маса серця - 400-500 г. Гіпертрофія серцевого м’яза і збільшення порожнин серця надають можливість збільшувати УО і ХОК, тому у спортсменів у стані спокою спостерігається брадикардія. Серце, яке відповідає вищезазначеним характеристикам називають «спортивним серцем». Проте, деколи різке зменшення ЧСС може бути спричинено надмірними тренувальними навантаженнями. Тому брадикардія не завжди може бути показником тренованості організму.
2. Морфологічні показники: підвищується міцність кісток, на них утворюються гребінці (місця кріплення скелетних м’язів); гіпертрофія, гіперемія; зростають кількість міоглобіну, запаси енергоресурсів, киснева ємність крові, загальний об’єм крові, лужний резерв крові.
Основний обмін може бути дещо підвищеним.
Показники тренованості при стандартних навантаженнях. Стандартне навантаження (тести) – це навантаження, яке є сталим за своєю структурою, об’ємом та інтенсивністю. Воно доступне для всіх, як тренованих, так і нетренованих людей. Тести дають однакові результати в осіб з однаковим рівнем тренованості і виявляє відмінності в осіб з різним її рівнем. Щоби прослідкувати за змінами тренованості, необхідно періодично (наприклад, через кожні два місяця) вивчати реакції організму (ЧСС, артеріальний тиск та ін.) на тести. Зменшення реакції на навантаження розцінюється як підвищення тренованості.
При стандартній роботі виявляються три основні фізіологічні особливості тренованих спортсменів.
1. Швидка активізація функцій організму на початку роботи – швидке впрацьовування. Це обумовлено узгодженістю в роботі рухового апарату і вегетативних органів.
2. Раціональне використовування ресурсів організму. Воно виявляється у меншій величині фізіологічних змін в організмі, які встановилися після впрацьовування, в економному витрачанні енергії. Пояснюється це наявністю досконалої спортивної техніки. В роботу включається оптимальна кількість м’язових волокон. Імпульси з рухових центрів надходять до м’язів коротшими серіями, в чітко визначений період м’язової активності, що забезпечує точно спрямовані зусилля.
3. Швидке відновлення фізіологічних реакцій після закінчення роботи.
Показники тренованості при виконанні граничних навантажень (контрольні «прикидки»). Показники тренованості отримані даним шляхом будуть об’єктивними, проте контрольні «прикидки» мають і негативні сторони. Вони можуть справляти сильний незапланований вплив на організм (емоційний стан, бажання «викластися»), тому часто їх застосовувати не можна. Граничну роботу можна виконувати і в лабораторних умовах. З цією метою випробовуваному, наприклад, при роботі на велоергометрі, пропонують виконати тривалу роботу «до відмови».
Під час граничної роботи виявляються наступні особливості тренованості спортсменів.
1. Довготривалість функціонування на максимумі власних можливостей. Добре треновані люди, на відміну від нетренованих, спроможні щохвилини споживати 5-6 л кисню і працювати в цих умовах на протязі 10-15 хв, при 95% від МСК – 30 хв, при 85% від МСК – 60 хв, при 80% від МСК – 120 хв. Малотреновані люди не можуть тривалий час працювати при максимальних показниках ХОД, УО, ХОК, ЧСС тощо.
2. Спроможність працювати в умовах сильно зміненого гомеостаза. У спортсменів високого класу вміст молочної кислоти в крові може збільшуватися до 300 мг%, рН знижуватися до 7,0, а вміст глюкози до 50мг/100мл крові. Малотреновані люди в таких умовах роботу припиняють.
3. Досконале керування руховою діяльністю. У сучасних спортсменів практично такі ж величини МСК і кисневого боргу, які вони були 10-20 років тому, проте спортивні рекорди безперервно ростуть. Отже, головна причина росту рекордів – досконале керування функціями організму.
