Реабілітація – це комплексна, багаторівнева, етапна та динамічна система взаємопов’язаних дій, спрямованих на відновлення неповнолітнього правопорушника в правах, статусі, здоров’ї, дієздатності у власних очах і перед оточуючими. Вона містить аспекти профілактики та корекції відхилень у розвитку неповнолітнього.
Профілактика в системі реабілітації пов’язана з усуненням, згладжуванням, зняттям причин, які викликають ті чи інші відхилення у розвитку особистості. Найчастіше вона пов’язана із середовищем, соціальним оточенням дитини.
Корекція передбачає роботу з конкретними відхиленнями й спрямована перш за все на самого неповнолітнього.
Відновлення неповнолітнього в правах передбачає врахування основних положень Конвенції ООН про права дитини: її право на життя і виживання, право на виховання і освіту, захист прав і свобод особистості, забезпечення можливостей для сприятливого розвитку, активної участі у житті суспільства.
Реабілітація неможлива без відновлення неповнолітнього у статусі і дієздатності. У психолого-педагогічному змісті це означає відновлення дитини як соціального суб’єкта і як суб’єкта провідної (формуючої) діяльності. Реабілітація не лише пов’язана з подоланням сімейних, шкільних репресій і соціальної дискримінації неповнолітніх, але і зміна уявлень дитини про себе саму – її Я-концепції.
Реабілітація неповнолітнього правопорушника можлива тільки через оптимізацію його провідної діяльності і нормалізацію усієї системи відносин з оточуючими.
Реабілітація у психолого-педагогічному аспекті може розглядатися як процес відновлення психічних проявів і здібностей неповнолітнього після певного порушення. У результаті створюється певна рівновага у психіці й поведінці дитини, що відповідають нормам поведінки, адекватне і віку дитини, і вимогам середовища, в якому вона живе. Це досягається включенням та інтегруванням поведінки індивіда в умовах, що відповідають вимогам нормального життя. В цьому плані реабілітацію часто називають перевихованням.
Психолого-педагогічна реабілітація – це відновлення дитини як суб’єкта провідної діяльності (гра, навчання) і спілкування в умовах освіти і виховання.
Будь-які моделі реабілітації соціальної і педагогічної злочинності дітей і підлітків повинні будуватися на основі комплексної діагностики.
Соціально-педагогічна реабілітація неповнолітніх правопорушників – їх повернення, включення, реінтеграція у суспільство (сім’я, школа, клас, колектив однолітків, система учбово-трудових і дозвіллєвих відносин), що сприяє повноцінному функціонуванню в якості соціального суб’єкта.
Основними завданнями профільних закладів соціально-педагогічної реабілітації є:
- профілактична робота з попередження протиправної поведінки дітей і підлітків;
- виявлення джерел і причин протиправної поведінки неповнолітніх;
- розробка та забезпечення реалізації індивідуальних програм соціальної реабілітації дітей і підлітків, що містять професійно-трудовий, навчально-пізнавальний, соціокультурний, фізкультурно-оздоровчий та інші компоненти;
- підготовка рекомендацій і здійснення взаємодії з родинами дезадаптованих дітей для забезпечення безперервності корекційно-реабілітаційних заходів з ними в домашніх умовах;
- забезпечення тимчасового проживання неповнолітніх правопорушників з неблагополучних сімей у нормальних побутових умовах з наданням безкоштовного харчування, комунальних послуг, медичного обслуговування, відповідного догляду і дотримання норм гігієни, а також надання їм необхідної соціальної допомоги;
- надання психологічної, психокорекційної і іншої допомоги по ліквідації кризової ситуації у сім’ї і допомога повернення дитини до батьків чи осіб, що їх замінюють.
Соціально-педагогічна реабілітація в освітніх закладах полягає у подоланні шкільних і сімейних репресій стосовно неповнолітніх правопорушників, вирішення конфліктних ситуацій, подолання обструкції по відношенню до них з боку однолітків, корекції їх спілкування і поведінки, а також відновлення їх у статусі суб’єкта навчальної діяльності, що формує відносини учня з оточуючими.
Корекція протиправної поведінки передбачає створення умов для пристосування неповнолітніх правопорушників до життя у соціумі, подолання чи послаблення їх недоліків і дефектів розвитку в спеціально створених для цього умовах.
Корекційне виховання здійснюється в спеціальних організаціях (закритого і відкритого типу), які спеціалізуються на вихованні дітей, що скоїли правопорушення.
Для того, щоб більш цілісно і всебічно підійти до вивчення особистості дитини, вивчити вплив на неї соціально-економічних умов, врахувати біологічний момент поведінки, простежити динаміку розвитку дитини, перед корекційною діяльністю необхідно розробити спеціальну програму вивчення особистості неповнолітнього правопорушника. Вона складається з таких розділів:
1. Соціальні та біологічні умови поведінки (соціальний профіль; лист обстеження дитини)
2. Вивчення форм поведінки (індивідуальні: тести, лабораторний експеримент, лист обстеження дитини; колективні - програма вивчення колективу, лист обстеження дитини)
3. Вивчення особистості в цілому (лист обстеження дитини, спостереження, природний експеримент)
4. Шкільна успішність (тести шкільної успішності, аналіз трудової і творчої продукції дитини).
5. План медико-педагогічної корекції на основі програми вивчення дитини щодо:
а соціально-економічних умов,
б) біологічних умов,
в) окремих форм поведінки, як індивідуальних, так і колективних,
г) особистості в цілому,
д) шкільної успішності та соціальної придатності.
У корекційній діяльності з неповнолітніми правопорушниками соціальні педагоги використовують такі методи:
- метод корекції через працю,
- метод корекції шляхом раціональної організації дитячого колективу,
- корективне виховання в сім’ї.
Метод корекції через працю надзвичайно важливий як для загального соціального виховання неповнолітнього правопорушника, так і для корекції окремих форм його поведінки.
Трудова діяльність дитини є джерелом не лише її професійної освіти, але і соціального виховання. Та найбільш суттєву роль праця відіграє тоді, коли розглядається з погляду колективного виховання, формування соціально активної особистості. Праця дозволяє перш за все розвинути й зміцнити мотивацію соціального самоствердження дитини.
В умовах колективної праці неповнолітній починає цінувати себе й інших, привчається ставитися до інших так само, як до себе, починає усвідомлювати усі переваги спільних форм діяльності і правил їх здійснення. Так починають закладатися основи його найбільш цінних особистісних якостей.
Одночасно праця стимулює розвиток позитивних творчих здібностей. Тому найбільш сприятливими будуть умови, які передбачають саме творчість.
У загальному вигляді система корекції неповнолітнього правопорушника охоплює: 1) розвиток загальної працездатності у дітей, особливо у тих, які мають відразу до праці в результаті ненормального сімейного та шкільного виховання; 2) вироблення систематичності й витримки в роботі, що дозволяє примусити дитину довести до кінця розпочату роботу; 3) культура інтересу, що має два напрямки: по-перше, відволікає дитину від небажаних негативних інтересів шляхом заміни його близькими, але соціально корисними; по-друге, розвиває нові інтереси; 4) розвиток загальної активності, особливо у пасивних дітей.
Інший метод роботи з неповнолітніми правопорушниками – метод корекції шляхом раціональної організації дитячого колективу. У дітей умови колективного життя і праці виліковують властиві їм недоліки. Потрапивши в атмосферу колективу, неповнолітній правопорушник зустрічається з особистостями товаришів, які висувають до нього вимоги взаємоповаги й взаємодопомоги. Коли неповнолітній не підкоряється законним вимогам своїх товаришів, він багато втрачає, так як перестає бути повноправним членом колективу. Колектив ніколи не мириться з тим, щоб хто-небудь тримався у ньому антиколективно, антисоціально. Водночас, педагогу необхідно уважно слідкувати за тим, щоб входження неповнолітнього правопорушника у колектив не було пов’язано зі ще глибшим посиленням конфлікту між ним і колективом. Іншим результатом впливу колективу на дитину є зростання у неї загальної активності та формування навичок організованої роботи.
Далі колектив прищеплює характеру дитини багато соціально цінних емоцій, яких їй не вистачає: наприклад, розвиває дружбу, взаємодопомогу, співчуття тощо. Тут згладжуються контрасти, з’являється нормальна честолюбність, вирівнюються як емоційні, так і активно-вольові недоліки характеру.
Колектив також привчає дитину до законних форм взаємної конкуренції, яка так часто відсутня у цих дітей і що особливо потрібно буде у їхньому подальшому житті.
Щодо корективного виховання у сім’ї, то в нескладних, не дуже занедбаних випадках можлива корекція неповнолітніх правопорушників вдома, тобто не звертаючись до ізоляції з сім’ї. У цьому випадку після ретельного всебічного обстеження дитини батькам пояснюється, у чому полягає дефективність характеру та складності виховання дитини. Потім даються вказівки, як треба урегулювати харчування, сон, користування природними факторами; як дозувати розумову, м’язову роботу та відпочинок. Поряд з цим, детально і конкретно пояснюється правильне відношення до дитини членів сім’ї, а також педагогів у тих закладах, де дитина виховується.
Іноді на допомогу батькам для проведення більш витриманої системи корективного виховання приходить педагог, якому набагато простіше налагодити у сім’ї режим, що не допускав би брутальних помилок виховання, створити потрібну тактику ставлення до дитини, правильний вплив на неї. Успіх у цьому випадку багато в чому залежить від бажання сім’ї допомогти дитині.
Корекція є невід’ємною складовою у роботі педагога з неповнолітніми правопорушниками. Завдяки їй можна повністю змінити світогляд дитини. Але потрібно докладати зусилля багатьох сторін, маючи на меті досягнення позитивного та надійного результату.
Навчальний елемент 4.6
