Проблема злочинності неповнолітніх, її причини. Нормативно-законодавча база в роботі з неповнолітніми правопорушниками

Матеріальна незабезпеченість, безробіття, професійні проблеми, вторинна зайнятість, неможливість забезпечити сім’ю, деформованість сімейно-шлюбних відносин дали поштовх до зростання групової і рецидивної злочинності і правопорушень неповнолітніх. На долю неповнолітніх припадає 178 вбивств, 229 тяжких тілесних ушкоджень, 308 зґвалтувань, 1/5 всіх грабежів, розбійних нападів, 27853 крадіжки державного та особистого майна громадян, 22002 випадки хуліганства, 2261 крадіжка транспортних засобів. При цьому щороку більш як 11 тисяч дітей вчинили злочин, не досягнувши віку, з якого наступає кримінальна відповідальність.

За десять років статистика свідчить, що спостерігається тенденція до зростання злочинності неповнолітніх. Серед причин цього явища дослідники виокремлюють такі:

- різке скорочення закладів організованого відпочинку, відсутність виховної роботи за місцем проживання;

- проблема трудової зайнятості молоді;

- гуртки, клуби, школи за інтересами вимагають значної оплати, тому не є доступними для всіх, особливо матеріально незабезпечених;

- значне зростання злочинності у сільській місцевості;

- погане освітлення вулиць;

- відсутність належного контролю за продажем спиртного неповнолітнім;

- збільшення кількості торгових точок, які реалізують спиртні напої;

- незайнятість дітей у позаурочний час, зростання кількості дітей, які займаються протиправним бізнесом;

- зростання числа дітей, які ніде не навчаються і не працюють після закінчення школи;

- не належно організована діяльність органів по боротьбі з дитячою безпритульністю;

- недостатність контролю за роботою комісій у справах неповнолітніх, приймальників-розподільників, спеціальних навчально-виховних закладів;

- втрачена система профілактичної роботи або її повна відсутність.

Основними нормативними актами, які регулюють відносини держави та неповнолітніх, що скоїли правопорушення, є Конституція України, Конвенція про права дитини, Декларація прав дитини, Кодекс України про шлюб і сім’ю, Кримінальний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення та Кримінально-процесуальний кодекс України.

Згідно з цими документами, неповнолітніми вважаються особи, які не досягли 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона досягає повноліття раніше. Крім того, враховуючи біологічні, психологічні та соціальні особливості неповнолітніх, закон, по-перше, забезпечує їх посилену правову охорону, по-друге, передбачає особливості притягнення їх до відповідальності, звільнення від покарання і його відбування. Ця позиція базується на міжнародно-правових актах, зокрема Декларації прав дитини, у Преамбулі якої зазначається, що неповнолітні, у зв’язку з їх фізичною і розумовою незрілістю, потребують спеціальної охорони і захисту, включаючи належний правовий захист.

Конвенція про права дитини застерігає, щоб жодна дитина не піддавалася катуванням та іншим жорстоким, нелюдським або принижуючим гідність видам поводження чи покарання. Ні смертна кара, ні довічне тюремне ув’язнення, які не передбачають можливості звільнення, не призначаються за злочини, вчинені особами, молодшими 18 років; жодна дитина не може бути позбавлена волі незаконно або свавільно. Арешт, затримання чи тюремне ув’язнення дитини здійснюється згідно із законом та використовується лише як крайній захід і протягом якомога більш короткого відповідного періоду часу. Держави-сторони забезпечують гуманне ставлення до кожної позбавленої волі дитини і повагу до гідності її особи з урахуванням потреб осіб її віку; крім того, щоб кожна позбавлена волі дитина мала право на негайний доступ до правової та іншої допомоги, а також право оскаржувати законність позбавлення її волі перед судом чи іншим компетентним, незалежним і безстороннім органом.

Що ж стосується правопорушень, то вони бувають двох видів: адміністративні проступки і кримінальні злочини.

Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

До осіб віком від 16 до 18 років, які вчинили адміністративне правопорушення, можуть бути застосовані такі заходи впливу:

1) зобов’язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;

2) попередження;

3) догана або сувора догана;

4) передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою.

У разі вчинення особами віком від 16 до 18 років адміністративних правопорушень, передбачених статтями 44 (незаконні вироблення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах), 51 (дрібне розкрадання державного або колективного майна), 121-127 (порушення правил дорожнього руху громадянами), 130 (керування транспортними засобами особами, які перебувають у стані сп’яніння), 173 (дрібне хуліганство), 174 (стрільба з різних видів зброї в населених пунктах і в не відведених для цього місцях) Кодексу України про адміністративні правопорушення, вони підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах, тобто до них можуть застосовуватися такі адміністративні стягнення: 1) попередження; 2)штраф; 3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; 4) конфіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення; 5) позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові; 6) виправні роботи; 7)адміністративний арешт.

Злочином визнається передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політичну й економічні системи, власність і особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а також інше суспільно небезпечне діяння, яке посягає на державний правопорядок.

Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років. Злочинність неповнолітніх – сукупність суспільно небезпечних дій, здійснюваних дітьми й підлітками.

Особи, які вчинили злочин у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності лише за такі злочини: умисне вбивство, посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу та інших осіб, умисне тяжке тілесне ушкодження, диверсію, бандитизм, терористичний акт, захоплення заручників, зґвалтування, крадіжку, грабіж, розбій, вимагання, незаконне заволодіння транспортним засобом, хуліганство.

Обмеження мінімального віку кримінальної відповідальності (14-16 роками) пов’язано з тим, що саме у цьому віці відбувається становлення підлітка як особистості, перехід від дитячого стану до дорослого. У цьому віці неповнолітні вже можуть розуміти й оцінювати свої вчинки, хоча психіка їх ще не зовсім сформована. Вони не завжди критично ставляться до своїх дій, схильні до наслідування, можуть вчинити правопорушення із помилкових уявлень про товариство, нерідко неспроможні протистояти негативному впливові їх оточення. Враховуючи все це, Кримінальний кодекс передбачає певні особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх (розділ 15 Загальної частини Кримінального кодексу).

Малолітні, віком до 14 років, а також особи, які вчинили у віці від 14 до 16 років суспільно небезпечне діяння, не зазначені у відповідній статті, не можуть бути суб’єктом злочину, а тому кримінальній відповідальності не підлягають.

Вчинення злочину неповнолітнім визнається обставиною, яка пом’якшує покарання.

Неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру. У разі ухилення неповнолітнього від застосування до нього примусових заходів виховного характеру ці заходи скасовуються і він притягується до кримінальної відповідальності.

Примусові заходи виховного характеру є мірою державного примусу, яка застосовується незалежно від бажання винного. Їх покладення, крім іншого, зумовлене необхідністю позбавлення неповнолітнього, який вчинив злочин, ілюзії про безкарність його дій та повне прощення вчиненого у зв’язку зі звільненням від кримінальної відповідальності.

Суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру: застереження; обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання; направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років.

До неповнолітніх, визнаних у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань: штраф; громадські роботи; виправні роботи; арешт; позбавлення волі на певний строк.

При призначенні покарання неповнолітньому суд враховує умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості його особи. Крім того, за сукупністю злочинів або вироків остаточне покарання у вигляді позбавлення волі не може перевищувати 15 років.

Суд може звільнити неповнолітнього від відбування покарання, але призначити випробування чи застосувати примусові заходи виховного характеру.