У роботі з обдарованими дітьми необхідні знання різних підходів до оцінки, діагностики й розвитку обдарованості в дитини. Серед концепцій обдарованості найбільш відома “структура інтелекту” Дж.Гілфорда – одна з відомих моделей діагностики, прогнозування, навчання і розвитку обдарованих дітей. Гілфорд виділяє три блоки інтелекту і класифікує їх. В основі кожного блоку – виділення основних видів інтелектуальних процесів і операцій, які виконуються. Перший блок – пізнання, пам′ять, конвергентне мислення (логічне), дивергентне мислення (альтернативне), ціннісні судження. Другий – зміст матеріалу і його виклад, образне, символічне, семантичне, соціальний інтелект (поведінка). Третій – види мислення – елементи, класи, відношення, системи, трансформації, передбачення [27].
Найбільше використання у шкільній практиці мають тести на інтелект: шкали розумового розвитку Стенфорд-Біне, шкали вимірювання інтелекту Векслера. Щоб здійснювати оцінку інтелекту, здебільшого використовують два субтести – вербальний та невербальний. В одному пропонують задачі, що потребують дій за допомогою слів. В іншому субтесті потрібно виконувати завдання, практично не пов’язані з семантиними діями. Загальна оцінка визначається сумою оцінок вербального та невербального субтестів і називається коефіцієнтом інтелекту (IQ) – це кількісний показник рівня інтелектуального розвитку. Тести інтелекту створюються у цілком конкретних соціальних умовах, тому в них відображаються соцілаьні норми та цінності, а також стандарти поведінки та мислення, притаманні певній культурі.
Тести Стенфорд-Біне групуються за віковими рівнями, спрямовані на: вивчення словникового запасу (назва предметів, пояснення значення слів), тест-міркування (виявлення невідповідностей), тест на пам′ять (запам′ятовування предметів і однозначних чисел), тест на поінформованість (пояснення значення слів), тест на соціальну зрілість (сприймання норм суспільного життя), тест на виконання лічильних операцій, зорово-руховий тест (відтворення форм і фігур). У шкалах інтелекту Векслера діагностуються інтелектуальні здібності, інтереси, культурне середовище, обсяг уваги [27].
Популярна також методика Мюнхенського дослідження обдарованості, в якій основними джерелами інформації є: інтелект-тести на з’єднання цифр; тести на креативність, вербальну обдарованість, виявлення рівня розвитку творчого інтелекту; опитувальник із соціальної компетентності; комп’ютерні тести, тести з олівцем у руці на виявлення психомоторних здібностей; виявлення музичного слуху, метроритму, пам’яті, почуття ладу, музично-слухові уявлення, музикальність; опитувальник для виявлення особистісних характеристик - прагнення до оволодіння знаннями, надії на успіх, побоювання щодо невдач, стурбованість, самооцінка, атрибуції, навчального стилю; опитувальники щодо оточення - сімейного і шкільного клімату; опитувальник з активності в різних галузях [27].
Вчасна і досконала діагностика обдарованості посідає важливе місце в роботі з обдарованими дітьми й необхідна для ефективного розвитку обдарованості, сприяння успішній соціалізації обдарованої дитини. Вітчизняні та зарубіжні дослідники відзначають, що обдаровані діти часто стають групою ризику стосовно відхилень як у поведінці, так і в пасивній орієнтації: зловживання спиртним, наркотиками, суїцидальні прояви, що викликано перевантаженням і дискримінаційним ставленням до них інших дітей та дорослих.
