Ще з часів Київської Русі виявлялися гуманізм, чуйність, милосердя у ставленні народу до дітей-сиріт, дітей-„підкидьків”, які залишилися без батьків. Для них створювалися спеціальні притулки, які називалися богодільнями чи скудельницями. За дітьми доглядали досвідчені бабусі, а люди допомагали чим могли: їжею, одягом, саморобними іграшками, які зносили до притулків.
Особлива увага з боку держави і суспільства приділяється дітям, які опинилися у кризовій ситуації, і сьогодні. Адже аксіомою є те, що наше майбутнє визначається сучасним вихованням підростаючого покоління.
У підсумковому документі спеціальної сесії в інтересах дітей Генеральної Асамблеї ООН “Світ, сприятливий для дітей” зазначається, що світові лідери, держави беруть на себе зобов’язання “сприяти фізичному, психологічному, духовному і культурному розвитку дітей як пріоритетному напряму національних і глобальних дій”. Усвідомлення того, що діти є повноцінними членами соціуму, права яких захищені міжнародними нормами та національними законодавствами більшості країн світу, спонукає до вироблення нових підходів до реалізації прав дітей, розвитку державної політики щодо дітей, удосконалення механізму контролю за дотриманням чинного законодавства у сфері охорони дитинства.
Головною метою соціальної політики держави стосовно дітей, що перебувають у стані бродяжництва, є забезпечення їхніх прав на гідний рівень життя, особисту безпеку, медичну допомогута освіту. Виділяють три головні напрями реалізації цієї політики:
- надання допомоги для забезпечення сприятливих умов життя дитини в рідній сім'ї (для повернення дитини в рідну сім'ю);
- сприяння у набутті дитиною прийомної сім'ї та контроль за наявністю у такій сім'ї оптимальних умов життя дитини;
- створення сприятливих умов перебування дитини та її соціалізації у притулку для неповнолітніх, інтернаті, приймальнику-розподільнику, дитячому будинку, контролю за наявністю сприятливих умов у притулках благодійних і громадських організацій та інших недержавних установах.
Закон України “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх”, виходячи з Конституції України та Конвенції ООН про права дитини, визначає правові основи діяльності органів і служб у справах неповнолітніх і спеціальних установ для неповнолітніх, на які покладається здійснення соціального захисту і профілактики правопорушень серед осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку [17].
Закон України “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю” визначає організаційні і правові засади соціальної роботи з дітьми та молоддю [18].
На сьогодні дітьми, які перебувають у стані бродяжництва, опікуються такі установи й організації: управління (відділи) у справах сім'ї та молоді регіональних і місцевих державних адміністрацій; служби у справах неповнолітніх; центри соціальних служб для молоді; кримінальна міліція у справах неповнолітніх; притулки для неповнолітніх; інтернатні заклади; громадські та благодійні організації.
Управління у справах сім'ї та молодіздійснюють координацію роботи соціальних працівників з дітьми з неблагополучних сімей і узгоджують вирішення питань, що належать до компетенції різних установ. Вони проводять соціальний патронаж неблагополучних сімей, організовують рейди (відвідування неблагополучних сімен з метою проведення профілактичних бесід), різноманітні заходи (акції) гуманітарного характеру.
Служби у справах неповнолітніхвідповідно до покладених на них функцій організовують розроблення і здійснення заходів, спрямованих на запобігання бездоглядності дітей; забезпечують здійснення на відповідній території профілактичних заходів щодо виявлення та усунення причин і умов, які сприяють вчиненню неповнолітніх правопорушень; координують зусилля місцевих органів виконавчої влади та орган місцевого самоврядування, установ та організацій усіх форм власності у вирішенні питань соціального захисту неповнолітніх; здійснюють контроль за умовами утримання і виховання неповнолітніх у спеціальних установах, організацією виховної роботи навчальних закладах; утворюють притулки для неповнолітніх; беруть участь в утворенні спільно з управлінням охорони здоров'я центрів медико-соціальної реабілітації неповнолітніх тощо. Працівники служби разом з іншими підрозділами держадміністрації кримінальною міліцією у справах неповнолітніх проводять рейди по виявленню дітей бродяг та направляють їх до притулків для неповнолітніх, повертають у сім'ю або інтернат. Служба має право брати участь у розгляді судами справ щодо неповнолітніх і захисті їхніх прав та інтересів.
Притулки для неповнолітніхслужб у справах неповнолітніх забезпечують умови (соціально-побутові, харчування, одяг, надання медичної допомоги та інші послуг, почасти вирішують питання навчання) для тимчасового (до 90 діб) перебувань дитини до моменту вирішення її подальшої долі.
Центри соціальних служб для сім’ї, дітей і молодіздійснюють соціально-реабілітацій заходи щодо відновлення соціальних функцій, психічного та фізичного стану дітей, які зазнали жорстокості, насильства, потрапили в екстремальні ситуації. Із дітьми-бродягами СССДМ практикують в основному „вуличну” (виїзну) соціальну роботу. Працівники центрів здійснюють соціальне обслуговування дітей шляхом надання їм психологічних, соціально-педагогічних, юридичних, соціально-медичних, соціально-економічних та інформаційних послуг. Вони встановлюють довірчі стосунки з дітьми-бродягами, організовують масові, колективні та групові форми виховної роботи вулиці, почасти намагаються вирішувати питання навчання. Дітям періодично надається харчування, одяг, медична допомога, їх інформують і консультують з різних питань (про права дітей, як попередити насилля, з профілактики різних захворювань), роздають тематичні буклети. Завдання центрів СССДМ - здійснення соціального супроводу різних категорій сімей, у т.ч. неблагополучних, прийомних сімей шляхомстворення та забезпечення діяльності спеціалізованих служб [20, с.100].
Кримінальна міліція у справах неповнолітніхзаймається розкриттям та профілактикою правопорушень, скоєних неповнолітніми. Працівники кримінальної міліції самостійно або спільно з іншими державними службами проводять рейди, спрямовані на виявлення та затримання дітей-бродяг. Після затримання дитини з'ясовується місце проживання дитини, її причетність до скоєння правопорушень, причини бродяжництва (обставини, які змусили дитину піти з дому, інтернату), з нею проводять профілактично-виховну бесіду. Залежно від того, чи скоював підліток правопорушення, і якщо скоїв, то яке саме, його повертають у сім'ю, інтернат, доставляють у притулок для неповнолітніх або до приймальника-розподільника, направляють у колонію для неповнолітніх (за рішенням суду).
До обов'язків дільничних інспекторів міліції входить затримання дітей-бродяг та їх доставляння у кримінальну міліцію у справах неповнолітніх.
Інспектори виявляють місця скупчення дітей-бродяг, відвідують неблагополучні сім'ї, проводять профілактично-виховні бесіди, як з дітьми, так і з батьками дітей, які жебракують тощо.
Завдання інтернатних закладів -створити сприятливі умови для постійного проживання та соціалізації дитини, яка або не має сім'ї або проживання в сім'ї (з родичами) через ті чи інші причини неможливе.
Надання гуманітарної допомоги дітям-бродягам (харчування, одяг, іграшки тощо), соціальний патронаж кризових сімей та ін. здійснюють також різноманітні громадські й благодійні організації.
