Проблеми найчастіше виникають у неблагонадійних сім’ях, багатодітних, студентських, у сім’ях мігрантів і біженців, у сім’ях з дітьми та батьками інвалідами, з нестандартною дитиною, у бідних і малозабезпечених сім’ях, одиноких та неповнолітніх матерів.
Проблеми сучасних сімей – найрізноманітніші: нестабільність шлюбу, нестійкість сім’ї, неповні сім’ї; розрив вікових, а також інтелектуальних та інших рівнів сім’ї, руйнування традицій сімейного виховання; формалізація стосунків дорослих членів родини з дитиною внаслідок зайнятості батьків; дефіцит чоловічого впливу на виховання дітей, водночас висока завантаженість жінок виробничими та економічно-господарськими, побутовими справами; педагогічна та психологічна неосвіченість дорослих членів сім’ї; дестабілізуючий вплив пияцтва та алкоголізму, цинізму та бездуховності на стійкість сімейних стосунків; значне і різке скорочення міжсімейних, міжособистих і навіть внутрішньосімейних контактів, зниження контактності, здатності до комунікації; проблеми сімейного дозвілля; домінування у сім’ях матеріальних цінностей над духовними, що сприяє виникненню у підростаючого покоління тенденції до прагматизму, скнарості, зневажливого ставлення до толерантних взаємин тощо.
Причини, які зумовлюють проблеми сім’ї, можна поділити на об’єктивні й суб’єктивні. Серед особистісно-суб’єктивних факторів виділяють такі: 1) обмеження самореалізації суб’єктів взаємодії – неможливість вільного самовираження і почуття свободи, гальмування цілей і потреб, загроза власної гідності, вражене самолюбство, образа; 2) відсутність відкритості і прагнення до спільності – егоїзм, нетерплячість, небажання проникнути у світ партнера, перевиховати партнера, усунути його недоліки; 3)відмінність особистісних структур – суперечності на соціальному рівні між різними життєвими позиціями: ціннісному – різні цінності, ідеали, когнітивному – зіткнення поглядів, думок, конкретних поглядів і способів їх розуміння; емоційному – конфлікт відношень, переживань, бажань, почуттів, особливі шляхи їх прояву (темпераментність), емоційна холодність, відсутність спроможності до емпатії; поведінковому – несинхронні дії, зіткнення цілей, комунікативна некомпетентність, невміння висловлювати свої думки, відсутність навичок вислухати співрозмовника.
До об’єктивних, тобто тих, що мають суспільну природу, належать зовнішні й внутрішні умови, що загострюють сімейні конфлікти: економічні причини (прожитковий рівень нижче межі бідності; низька зарплата, безробіття; сім’ї пенсіонерів); проблеми житла, нестабільність шлюбу, дефіцит чоловічого впливу, висока завантаженість жінок; соціальні (вплив батьків, друзів, важкі квартирні умови, відсутність її, тривала розлука), психофізіологічні (тривала хвороба, безплідність, сексуальна несумісність), психопатологічний розвиток особи (прояв агресивності, грубості, жорстокості, ревнощі); асоціальні (злочинність, алкоголізм, наркоманія, проституція тощо); психолого-етичні (жорстокість, агресивність, грубість, конфліктність, ревнощі, подружня зрада, егоїзм, неврівноваженість характерів, жадібність); медичні (хронічні інфекційні та венеричні захворювання, психічні та сексуальні відхилення, імпотенція тощо).
До об’єктивних причин, які зумовлюють проблеми сім’ї, можна віднести сімейні кризи, які, зазвичай, закономірні для майже всіх сімей: І криза – дошлюбна ідеалізація, первинна адаптація, несхожість характерів, ІІ – між 3-7 роками – поява першої дитини, прояв „подружньої втоми”, ІІІ – між 13-17 роками – нестача знань у вихованні, розбіжність методів виховання, ІV – після 25 років спільного життя – „седина в бровь, бес в ребро”.
Питома вага сімейних проблем зумовлюється кризовими періодами, пов’язаними з народженням і вихованням дітей. Серед них виділяють: очікування народження дитини; новонароджена дитина, немовля у сім’ї; дитина дошкільного віку; дитина йде до школи; „важка” дитина-підліток; дитина на порозі самостійного життя; „порожнє гніздо”; старість батьків.
Серед найбільш типових помилок сімейного виховання зустрічаються такі: відсутність вимог до дитини; недостатня уява про завдання і методи виховання (педагогічна некомпетентність); безконтрольність з боку батьків за поведінкою та успішністю дитини; надмірна батьківська любов; надмірна суворість виховання; байдужість батьків до дитини; відсутність врахування вікових та індивідуально-психологічних особливостей дитини; нетактовність у вихованні; насильство щодо дітей.
В.Гарбузов, указуючи на вирішальну роль сім’ї у формуванні характерологічних особливостей дитини, виокремив три типи неправильного сімейного виховання [78, с.278].
Виховання типу А (неприйняття, емоційне відторгнення) – неприйняття індивідуальних особливостей дитини, яке поєднується з жорстким контролем, з імперативним нав’язуванням дитині єдиного правильного типу поведінки.
Виховання типу В (гіперсоціалізуюче) виражається у тривожно-панічній концепції батьків про стан здоров’я дитини, її соціальний статус серед товаришів, і особливо в школі, підвищеному очікуванні успіхів у навчанні та майбутній професійній діяльності.
Виховання типу С (егоцентричне) – культивування уваги всіх членів сім’ї на дитині (кумир сім’ї, центр землі), іноді на шкоду іншим дітям чи членам сім’ї [78, с.278].
