На сучасному етапі помітно вирізняється підвищена увага до сім’ї з боку всіх соціальних інститутів виховання. Це пояснюється об’єктивними процесами, які розвиваються у суспільстві, й насамперед, розумінням того, що пріоритет у вихованні дітей належить сім’ї.
Існує безліч дефініцій поняття „сім’я”. У довідковій літературі сім’я тлумачиться як мала соціальна група, яка складається з поєднаних шлюбом чоловіка та жінки, їх дітей (власних чи усиновлених), інших осіб, пов′язаних родинними зв′язками з подружжям, кровних родичів [57].
Сучасна сім’я являє собою складну стійку систему, яка створює специфічну атмосферу життєдіяльності людей, формує норми взаємовідносин і поведінки людини.
За визначенням І.Трубавіної, сім’я – це соціально-педагогічний інститут та особлива соціальна система, яка є підсистемою суспільства й включає в себе інші підсистеми (членів сім’ї); це мала соціальна група, первинний контактний колектив. Основними ознаками сім’ї є шлюбні, міжпоколінні, кровні, встановлені зв’язки між членами сім’ї; родинні почуття, почуття безпеки, захищеності, любові, поваги; спільний побут і проживання членів сім’ї; наявність певних функцій у суспільстві (видів життєдіяльності сім’ї), прав сім’ї у суспільстві й прав членів сім’ї в родині, обов’язків членів сім’ї стосовно один одного та відповідальність перед суспільством за своїх членів [71, с.4]
Зарубіжні соціологи розглядають сім’ю як соціальний інститут лише в тому випадку, якщо вона характеризується трьома основними видами сімейних відносин: шлюбом, батьківством, спорідненням. При відсутності одного з показників використовується поняття „сімейна група”.
Шлюб – історично мінлива соціальна форма відносин між чоловіком і жінкою. Він регулює права й обов’язки членів сім’ї, визначає матеріальні та майнові аспекти спільного життя, контролюється державою.
Батьківство – це процес забезпечення батьками необхідних умов для повноцінного розвитку, виховання та навчання дітей.
Сім’я як соціальний інститут проходить ряд етапів свого розвитку. Російські вчені Ю.Василькова та Т.Василькова виділяють такі:укладення шлюбу; народження першої дитини; закінчення дітонародження; “порожнє гніздо” – діти залишають домівку; завершення функціонування сім’ї (смерть одного з подружжя) [6].
Фінський педагог Ю.Хямяляйнен виділяє такі періоди формування родини: 1) етап формування сім’ї, 2) сім’я, що чекає дитину, народження дитини, 3) сім’я, яка виховує дитину дошкільного віку, 4) сім’я школяра, 5) сім’я, яка виховує дитину старшого шкільного віку, 6) сім’я з дорослою дитиною, що „входить” у світ, 7) сім’я середнього віку („порожнє гніздо”), 8) престаріла сім’я.
Розвиток сім’ї проходить кілька стадій: І – новостворена сім’я; ІІ – народження дітей; ІІІ – сім’я з трьох поколінь (у дітей власні сім’ї, батьки вступають у близькі стосунки з родичами по шлюбу дітей, з їх друзями тощо); ІV – діти влаштовані, батьки виходять на пенсію; V – турбота про членів сім’ї, які потребують допомоги; середнє покоління допомагає дітям у вихованні внуків і турбуються про своїх батьків; VІ – заключний період сімейного циклу. Старше покоління – дідусі й бабусі – помирають, ведучі ролі передаються другому поколінню; з’являється новий глава сім’ї, але традиції продовжуються.
Сім’я для дитини – первинна соціальна мікросфера. М.Бердяєв писав, що сім’я є необхідним соціальним інститутом і керується тими ж законами, що і держава, господарство і т.ін.
Основою життєдіяльності сім’ї є спільний побут, економічний, морально-психологічний уклад, виховання дітей, взаємна відповідальність. Сім’я виступає моделлю конкретного історичного періоду розвитку суспільства, відображає його моральні та духовні суперечності. Як мала соціальна група і первинний колектив забезпечує соціалізацію людини, самореалізацію особистості, захист перед проблемами і катаклізмами суспільства; сприяє формуванню особистості з усталеною поведінкою.
Сім’я - це персональне середовище життя і розвитку дитини, тут відбувається засвоєння дитиною суспільних соціальних і культурних цінностей. Сім’я володіє такою системою передачі соціальної інформації, яку дитина швидко засвоює. Складовими цієї універсальної системи є батьківська любов, довіра дитини до батьків, морально-психологічний клімат сім’ї, її представництво як моделі суспільства. Саме через ці компоненти сімейного спілкування сім’я стає “опосередкованим ланцюгом”, через який дитина входить у складний світ суспільних відносин і проходить ефективну соціалізацію.
У сім’ї формується ставлення дитини до самої себе й оточуючих її людей; відбувається первинна соціалізація особистості, засвоюються перші соціальні ролі, закладаються основні цінності життя. Батьки природним способом здійснюють вплив на своїх дітей через механізми наслідування, ідентифікації та інтеріоризації зразків батьківської поведінки.
