Трикомпонентна теорія. Людина може розрізняти до 7 млн різних відтінків кольору. Кожен колір має свою хвильову характеристику. Так, довжина хвилі чисто червоного кольору - 570 нм, зеленого - 536 нм, синього -445 нм. Змішування цих кольорів дає проміжні кольори. Рівномірне змішування їх дає білий колір, а змішування червоного і зеленого кольорів -проміжний жовтий колір. Ці уявлення стали підґрунтям трикомпонентної теорії кольорового зору (Юнг, Гельмгольц). Вважають, що на рівні рецепторів кольоровий зір забезпечується наявністю у сітківці, як мінімум, трьох типів колбочок, кожна з яких працює як незалежний приймач. Одні колбочки містять пігмент, що реагує на червоний колір, інші - на зелений, треті - на фіолетовий. Будь-який колір впливає на всі три типи колбочок, але чутливість до "свого" є вищою. Комбінація їх збудження обробляється по всій аферентній "доріжці", аж до кори великого мозку, і тільки комплекс фізіологічних процесів, що виникають, сприймається у нашій свідомості як відповідний колір.
Теорія опонентних кольорів (Герінг). Було помічено, що під час розглядання двох кольорів, які знаходяться поруч, можна виявити додатковий третій або зникнення якого-небудь кольору. Так, наприклад, сіре коло в оточенні яскраво-зеленого кільця виглядає червоним. Герінг, який сформулював теорію опонентних кольорів, вважав, що існує чотири кольори, на основі яких можна виділити їх попарні кольороконтрасні поєднання: зелено-червоне і жовто-синє. Запропоновано виділити три типи колбочок: ті обидва, що сприймають зазначені дві пари кольорових контрастів, і ті, що сприймають біло-чорний колір. Інші кольорові відчуття народжуються із поєднання названих трьох. Однак припущення про наявність такого типу колбочок у сітківці не підтвердилося.
Протягом наступних років, коли навчилися відводити біопотенціали від окремих рецепторів і нервових клітин, було доведено достовірність обох теорій. Трикомпонентна теорія придатна для опису процесів, що відбуваються на рівні колбочок, а обробка кольорової інформації на більш високих рівнях, починаючи з гангліонарних нейронних ланцюгів сітківки, відбувається, очевидно, відповідно до теорії Герінга.
Клінічним доказом наявності кольороспецифічних колбочок є люди, у яких від народження відсутні колбочки, що сприймають той чи інший колір. Такі люди називаються дихроматами, тобто вони розрізняють два з трьох основних кольорів (люди з нормальним кольоровідчуттям мають трихроматичний зір). Найчастіше зустрічаються дальтоніки (протано-тропи) - люди, які не сприймають червоний колір. Дальтонізм спостерігається у 8% чоловіків. Протанотропи не сприймають червоний колір, а синьо-блакитні промені їм здаються безбарвними. Значно рідше зустрічається дейтеранопія ("зеленосліпі"), коли зелені кольори не відрізняються від темно-червоних і блакитних. Ще рідше зустрічаються люди з тританопією, що не сприймають промені синього і фіолетового кольору. Рідко, але зустрічається і повна кольорова сліпота внаслідок повного ушкодження колбочкового апарату. Така людина всі предмети бачить лише у вигляді різних відтінків сірого кольору.
