8.1. Види. Видом називається зображення видимої зверненої до глядача частини предмета або деталі [2,7].
Класифікація видів:
1) основні;
2) додаткові;
3) місцеві.
Основні види – утворюються за рахунок ортогонального проектування предмету або Рис. 8.1
деталі на 6 внутрішніх граней кубу. Положення основних видів на кресленні відносно головного виду регламентовано державним стандартом (рис. 8.1).
Зображення основних видів на кресленні повинно виконуватися з додержанням проекційного зв’язку кожного елемента деталі на всіх зображеннях.
Головний вид (спереду) – повинен давати найбільш повну інформацію про конструкцію та розмір деталі. Найбільш широко, крім головного виду, використовують вид зверху та вид зліва. Всі інші види доповнюють ці три основні види.
Додаткові види використовують для зображення окремих нахилених відносно площин проекцій деталей. При цьому напрям проектування вказують стрілкою
Рис. 8.2 та великою літерою алфавіту.
Зображення додаткового виду розташовують на вільному місці креслення та супроводжується цією ж літерою (рис. 8.2).
Місцеві види – використовуються для зображення окремих конструктивних деталей елементів. Позначення та розташування місцевих видів аналогічно до додаткових, але зображення місцевого виду обмежують тонкою хвилястою лінією (рис. 8.3).
8.2. 
Розрізи. Розріз – це зображення частини предмету або деталі, яка розташована в січній площині та за нею. Розрізи використовують для Рис. 8.3
зображення внутрішньої конструкції деталі, яку неможливо представити на видах.
Класифікація розрізів:
По положенню січної площини відносно горизонтальної площини проекції розрізи ділять на:
1) вертикальні розрізи (січна площина розташована перпендикулярно до П1):
- фронтальний (на місці головного виду);
- профільний (зліва); Рис. 8.4
2) горизонтальний розріз (січна площина розташована паралельно до П1, розташований на місці виду зверху);
3) нахилені розрізи (січна площина розташована під довільним кутом нахилу до горизонтальної площини);
4) місцеві;
5) складні розрізи (2 або більше січних площин).
Приклад фронтального розрізу (рис. 8.4):
Ті елементи деталі, що розташовані в січній Рис. 8.5
площині на зображенні розрізів штрихують тонкою суцільною лінією. Відстань між штрихами 1-2 мм, кут нахилу 45°.
Нахилені розрізи використовуються для зображення внутрішньої конструкції окремих нахилених елементів деталі (рис. 8.5).
Положення січної площини на кресленні приводять за допомогою потовщеної лінії. Напрям проекціювання вказують стрілками, перпендикулярними до потовщеної лінії.
Розріз позначають великими літерами алфавіту, які розташовують тільки вертикально. Їх висота – це шрифт, на 1-2 порядки вищий, ніж у розмірних числах.
Позначають розріз тими ж літерами по типу «А-А» і не підкреслюють.
Місцеві розрізи – використовують для зображення внутрішньої конструкції мілких елементів деталі (рис. 8.6). Рис. 8.6
Зображення місцевих розрізів розташовують безпосередньо на відповідних видах деталей.
Складні розрізи – утворюються в результаті двох або більше січних площин.
Складні розрізи ділять на:
1) ступеневі;
2) ламані. Рис. 8.7
Ступеневі розрізи утворюються при використанні двох або більше січних площин, паралельних між собою (рис. 8.7).
Ламані розрізи утворюються в результаті використання двох або більше січних площин, які перетинаються між собою. Ламані розрізи використовують для зображення внутрішньої конструкції деталі, які мають нахилені елементи (рис. 8.8).
Рис. 8.8
8.3. Перерізи. Перерізи – це зображення частини деталі, яка розташована тільки в січній площині.
Відносно до розташування зображення перерізу відповідно виду деталі перерізи ділять на (рис. 8.9):
1) винесені;
2) накладені;
3) розташовані в розриві виду.
Винесений переріз Накладений переріз Переріз в розриві виду
Рис. 8.9
8.4. Виносні елементи. Використовують для зображення окремих дрібних конструктивних елементів деталей: центрові отвори, проточки, канавки (рис. 8.10).
Рис. 8.10
