Правова природа страхових внесків

Страхові внески - це особливий вид публічних (державних * до­ходів, пов'язаних із реалізацією соціальної функції держави. На дер­жавному рівні соціальне та пенсійне страхування виступає як важ­лива складова соціальної політики.

У зв'язку з недосконалістю українського законодавства, числен­ними колізіями правових норм, на сьогодні у вітчизняній юридичній науці відсутній єдиний підхід щодо визначення правової природи страхових внесків. Вирішення даної проблеми має не тільки теоре­тичне, але і практичне значення, оскільки дасть відповідь на запи­тання, чи підпадають під предмет фінансово-правового регулювання відносини, які виникають з приводу справляння соціальних внесків, чині.

У США, країнах Західної Європи, Російській Федерації та Казах­стані законодавці та практики вже з'ясували це питання, фактично поєднавши платежі на соціальне страхування із податковими плате­жами або включивши їх до групи неподаткових зборів.

Представники фінансово-правової науки висловлюють різні по­гляди щодо статусу страхових фондів. Частина вчених заперечує можливість розгляду їх як державних. Однак норми чинного зако­нодавства України підтверджують висновок, що вказані фонди за су­часних умов слід розглядати саме як державні фонди.

1. Пенсійний фонд України та Фонди соціального страхування законодавець визначає як державні грошові фонди. А відноси­ни з акумуляції коштів саме до державних грошових фондів є (складовою предмета фінансово-правового регулювання. Усі на­звані вище фонди у статті 74 Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» віднесено до державних цільових фондів, обслуговування яких здійснюється органами Держав­ного казначейства України. 2. Фонди як юридичні особи наділені владними повноваженнями щодо справляння страхових внесків. 3. Фонди як владні суб'єкти наділені правом застосовувати при­мусові заходи до платника страхових внесків. Виходячи як із предмета правового регулювання, так і його ме­тоду, можна однозначно стверджувати, що група правовідносин, пов'язаних із сплатою та стягненням обов'язкових платежів – єдиного стра­хового внеску до Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіт­тя, підпадає під фінансово-правове регулювання. Що стосується відносин: щодо встановлення страхових внесків; щодо використан­ня коштів страхових фондів, в тому числі сформованих і за рахунок надходжень від страхових внесків; щодо статусу органів управління страховими фондами - то їх регулювання здійснюється нормами ін­ших галузей права, відмінних від фінансового.

Вищевикладене дозволяє зробити висновок, що страхові внески належать до публічних доходів та є обов'язковими платежами, уре­гульованими нормами фінансового права.

Як слушно зауважує професор П.С. Пацурківський, не поши­рити дію фінансового права на якусь частину публічних фінансів, означало б приректи їх на хаотичність, не надати їм відповідної правової форми та не в публічних інтересах використовувати їх потенціал.

В українському законодавстві відсутнє визначення поняття «внесків», як і поняття обов'язкових пла­тежів. Науковці визначають внески як платежі, що можуть витрача­тися в повному обсязі тільки за цільовим призначенням. «Викори­стовувати ці внески не за призначенням не дозволяється, а змінити цільове призначення можна тільки на законодавчій основі». Водно час законодавець, на наш погляд, не вбачає різниці між поняттями «внесок» та «відрахування», ототожнюючи їх, як це зроблено, напри­клад, у пункті 10 статті 2 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похо­ванням» від 18 січня 2001 року, де записано, що страхові внески - це відрахування.

Проте, ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» в ред. 02.12 2010.дає визначення внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок* – це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в обов’язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їх сімей на отримання страхових виплат (послу* за діючими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Законодавець однозначно виключає зі складу податкової систе­ми України єдиного страхового внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зауважуючи, що «на нього не поширюється по­даткове законодавство». При цьому зазначений платіж, по-перше, є обов'язковим платежем, справляння якого в обов'язковому порядку запроваджується на всій території України, по-друге, його справляння, у т. ч. і стягнення, регулюється законодавством, відмінним від по­даткового. Але можна стверджувати, що це законодавство фінансове. Підставою для такого висновку є те, що Пенсійний фонд до 2009 року, тобто на перехідний період, залишається державним фондом.

Однак після 2009 року відносини щодо справляння страхових внесків до Пенсійного фонду можна буде включити до предмета фінансово-правового регулювання лише за умови, що теорія фінан­сового права визначить предметом свого регулювання не тільки від­носини щодо державних фондів, а охопить усі розподільні і перероз­подільні відносини у сфері публічних фінансів.

Вказаний внесок регулюються спеціальним законодав­ством з питань соціального страхування, його можна розглядати як особливий вид обов'язкових платежів;

Законодавець, передбачивши можливість сплати внеску у примусовому порядку та розробивши систему санкцій, що засто­совується до боржників, тим самим підтвердив обов'язковий характер внеску на обов'язкове соціальне страхування. Як уже зазначалося вище, виходячи з положень, закріплених в українському законодавстві, внесок на соціальне страхування слід розглядати як особливий вид обов'язкових платежів. Це пов'язано з тим, що:

1* указаний платіж, хоча і не є податковими, але має ряд спіль­них рис із податками;

2* внесок має двояку природу. З одного боку, він є обов'язковим платежем, а з іншого, для чітко окресленого кола платників - вне­сок є видом добровільного платежу. Наприклад, добровільними платниками внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є члени творчих спілок, громадяни - підприємці, які виконують роботи згідно з цивільно-правовими угодами.

Щодо спільних рис з податками, то:

Страхові внески є обов'язковими платежами;

При сплаті внеску відбувається перехід права власності, оператив­ного управління, права повного господарського відання на суму сплачених коштів;

Сплата внеску здійснюється у чітко визначені строки;

Частина внеску, що сплачується (нараховується* роботодавцем, є для останнього платежем безвідплатного характеру. При цьому йдеться саме про індивідуальну безоплатність, тобто про відсут­ність прямого взаємозв'язку між конкретною особою, що сплати­ла страховий внесок (роботодавцем*, та отриманням страхового відшкодування. Страхове відшкодування надається особі, від­мінній від платника. На відміну від роботодавця, для застрахованої особи страховий платіж завжди характеризується присутністю елементу оплатності, який полягає в тому, що страхові внески завжди становлять частину заробітної плати чи доходу застрахованої особи, навіть у тому випад­ку, коли за найманого працівника внески сплачує роботодавець¹.

У багатьох країнах світу платежі на соціальне страхування відно­сять саме до податків. Так, у країнах-членах Організації економічної співпраці та розвитку (далі - ОЕСР* запроваджено спільну класифі­кацію платежів, відповідно до якої виділяють такі групи податків:

- 1000 - податки на доходи, прибутки та приріст капіталу;

- 2000 - внески до фонду соціального забезпечення;

- 3000 - податки на заробітну плату та робочу силу;

- 4000 - податки на власність;

- 5000 - податки на товари й послуги;

- 6000 - інші податки³.

У країнах-членах ОЕСР запропонована класифікація дає підста­ви включати до предмета регулювання податкового права відносини, які виникають при сплаті страхових внесків до фондів соціального страхування⁴.

Дотримуючись цієї класифікації, західні вчені, в той же час, підтверджують, що страхові платежі «не зовсім відповідають ви­могам, які дозволяють віднести їх до податків, проте мають певні якості, що наближують їх до податків». Однією з таких якостей є обов'язковість і регулярність платежів. Крім того, термін «внески» асоціюється з добровільним платежем, а соціальні внески платники схильні вважати податком.

У США обов'язкові внески до фондів соціального страхування входять до складу податкової системи держави. В американській правовій літературі їх роз­глядають як обов'язкові платежі, як синонім податків. Відповідні внески забезпечують функціонування двох основних систем соці­ального страхування: 1* федеральної системи пенсійного забезпе­чення у зв'язку зі старістю; 2* системи страху­вання із безробіття, яка діє на рівні феде­рації і штатів. У першому випадку платниками внесків є працівники та роботодавці - у рівних частках, у другому - тільки роботодавці.

На податковому характері внесків наголошував і Конституційний Суд Російської Федерації. У своїй постанові від 24 лютого 1998 року № 7-П він зазначив, що риси страхових внесків не дозволяють відме­жувати їх від податків та зборів. З його позицій, страхові внески є «особливими обов'язковими платежами» і при їх встановленні повинні дотримуватися конституційні вимоги щодо законодавчого регулювання будь-яких фінансових обтяжень та обмеження прав і свобод громадян.

При розробці Податкового кодексу РФ автори законопроекту відзначали, що риси обов'язкових платежів у соціальні позабюджетні фонди дозволяють віднести їх до розряду податків. Такими рисами є обов'язковість, одноразовість платежу, верховенство представницької влади у їх встановленні. Що стосується нехарактерного податкам принципу «поворотності» обов'язкових платежів, то особи, які зобо­в'язані сплачувати внески, можуть отримати суму або більшу, ніж сплачені страхові внески, або меншу, а не обов'язково її еквівалент.

У країнах, де визнається податкова природа страхових внесків, їх відносять до групи спеціальних податків.

Німецькі вчені відмежовують страхові внески від податків, зауважуючи, що самими значними, крім податків, установлених фінансовим законодавством, є внески на соціальне страхування; вони являють собою фінансово-економічну основу колективної підтримки на випадок старості, хвороби і кризи. Але при цьому розглядають їх як спеціальні податки, уведені законодавством, відмінним від фінансового. Відповідно до пункту 12 статті 74 Основного закону Німеччини «федерації надано конкуруючу законодавчу компетенцію в сфері соціального страхування, включаючи страхування з безробіття. Це право регулювання спеціального фінансово-економічного фонду для покриття соціальних потреб використовується також і для фінансування соціального страхування, тобто для введення податків із соціального страхування».

Деякі науковці мають протилежну думку щодо місця зазначених платежів. Так, відомий французький учений Поль Годме, розгля­даючи неподаткові збори в широкому значенні, включав до їх складу і обов'язкові внески на користь органів соціального забезпечення. Але водночас він зазначав, що в більш вузькому розумінні неподат­кові збори не включають внесків на соціальне забезпечення, які підпадають під спеціальний режим.

На відміну від податків, страхові внески: Мають чітко визначене цільове призначення; Мають умовний частково-компенсаційний характер; Не зараховуються до бюджету, а сплачуються тільки до позабю­джетних фондів; Для визначеного законодавцем кола платників внески можуть мати добровільний характер. Тобто, якщо податок - це завжди обов'язковий платіж, то внески можуть бути як обов'язковим платежем, так і платежем добровільного характеру; Закон, який регулює справляння того чи іншого страхового вне­ску, має відмінну за елементами структуру, ніж податковий закон. Так, у законі, крім платника, обов'язково зазначається застрахована особа, відсутні пільги, а розмір внесків регулюєть­ся окремим законом. Визначаючи внесок як компенсаційний платіж, треба зазначити, що він не має на меті повної компенсації відповідно до суми сплачених ним внесків. Про компенсаційність можна говорити лише як умовну та часткову.

Російські вчені наголошують, що страхування характеризується справлянням внесків із застрахованих, роботодавців за участю дер­жави, а також наявністю встановленої системи соціальних випадків (ризиків*, при настанні яких у застрахованих громадян виникає суб'єктивне право на забезпечення. Громадянин зобов'язаний спла­чувати страхові внески (або за нього це робить роботодавець, що не змінює економічної природи внесків, які є частиною заробітної плати чи доходу застрахованої особи*, держава в особі її органів має право вимагати їх сплати з метою забезпечення поточних потреб соціально-страхової системи, тобто для виплати пенсій та допомог. При цьому соціальне страхування реалізує публічну функцію перерозподілу суспільного продукту через страхові фонди.

Отримання компенсації (у вигляді матеріальної допомоги чи послуг* застрахованою особою пов'язане із фактом виникнення у неї відповідних умов, визначених законодавцем як страховий ви­падок, який для конкретної застрахованої особи може ніколи і не настати. Наприклад, коли отримання такої компенсації пов'язане з народженням дитини чи інвалідністю. Крім того, компенсація передбачається лише на користь застрахованої особи (хоча в окремих випадках, визначених чинним законодавством, здійснюється забез­печення незастрахованих осіб*. Інші платники внесків (роботодавці*позбавлені права на матеріальне забезпечення та соціальні послуги, що здійснюються за рахунок коштів відповідних фондів соціального страхування. Законодавець не ставить залежно від розміру сплачених внесків розмір наданої допомоги. Так, як уже зазначалося вище, до­помога надається і незастрахованим особам, наприклад безробітним. Усе вищевикладене свідчить, що страхові внески мають умовний частково-компенсаційний характер.