Динамічний стереотип лежить в основі виробки навичок, автоматичних рухів, визначає характер поведінки в навколишньому середовищі

Аналіко-синтетична діяльність мозку забезпечує вищі психічні функції: свідомість, мислення, мову

Свідомість – це специфічна форма відбиття (відображення) дійсності, яка визначає відношення людини до навколишнього середовища. Численні аналізатори відображають навколишній світ і формують емоції та різні відчуття. Свідомість узагальнює прості форми відображення і забезпечує поведінкову реакцію організму. Вона формується в процесі індивідуального життя людини, в процесі одержання нової інформації. Кожен сигнал навколишнього середовища є носієм інформації. Зміст її з віком збагачується і це вже не тільки сигнал, а формування безпосередньої реакції на отримання подразнення в вигляді певної поведінки. По поведінці людини судять, чи розуміє вона те, що відбувається і свою реакцію на це. Якщо розуміє, то кажуть, що вона зробила це свідомо.

Свідомість забезпечує:

1. Формування світогляду на базі здобутих та узагальнених знань.

2. Здатність концентрувати уваги.

3. Здатність до передбачення та прогнозування.

4. Прагнення до вдосконалення особистості.

5. Оцінку здібностей особистості та самокритику.

6. Контроль кожного кроку власної діяльності.

7. Забезпечує етичні та естетичні сторони життя.

8. Формує здатність до абстрактного мислення.

Несвідома діяльність здійснюється через підсвідомість та інтуїцію. Підсвідомість – все те, що колись було усвідомлено. Інтуїція – взаємодія слідів пам’яті, що виникає на базі власного досвіду і не контролюється свідомістю. Поєднання безпосередніх та словесних подразників з різними формами діяльності людини створили тимчасові зв’язки і стали основою для мислення. Завдяки свідомості та мисленню людина бачить у явищах навколишнього світу значно більше, ніж тварина. Задоволення потреб організму, розвиток фізичних та розумових здібностей породжує мислення. Мислення – здатність за допомогою слів та образів уявляти і виражати внутрішній стан організму, відношення до процесів навколишнього світу. В результаті поєднання безпосередніх і словесних подразників з різними формами діяльності людини утворюються тимчасові зв’язки. Вони стають основою для формування мислення. В процесі індивідуального життя нагромаджуються нові зв’язки, залишаються в пам’яті старі зв’язки, які забезпечують видобування інформації – все це слугує основою для розвитку мислення. Аналітико-синтетична діяльність кори великих півкуль є єдиним механізмом розвитку мислення.

Роль мислення:

1. Збагачує внутрішній світ людини.

2. Удосконалює взаємовідносини між людьми.

3. Розвиває розумові здібності.

4. Допомагає створювати матеріальну і духовну культуру.

5. Забезпечує оцінку поведінки людини.

Знаряддям свідомості та основою мислення є мова. Вона з’явилась внаслідок спілкування людей в процесі праці. Мова є сигналом і засобом передачі інформації.

Забезпечують мову декілька центрів:

1. Сенсорний центр Верніке – сприйняття зверненої мови.

2. Моторний центр Брока – здатність розмовляти;

3. Письмовий центр мови (кутова звивина) – розуміння письмової мови.

Письмова мова розвивається на базі усної мови, тому має звукову основу. В формуванні мови також приймають участь асоціативні зони тім’яної, скроневої та лобної ділянок кори. Центри мови закінчують формуватись у хлопчиків до 10 років, у дівчаток раніше – до 8 років. При руйнуванні центра Верніке виникає - сенсорна афазія, людина не розуміє і не сприймає звернену до неї мову. При руйнуванні центру Брока – виникає моторна афазія – людина розуміє, що говорять, а сама говорити реченнями не може. У більшості людей мовні центри (85%) асиметричні і знаходяться в лівій півкулі. Це – правші. У лівшів мовні центри знаходяться у правій півкулі. В зв’язку з цим вважають, що кожна півкуля виконує свої функції.

Джексон в 1864 році сформулював концепцію про домінантність півкуль: ведучою, домінантною є та півкуля, яка відповідає за мову. Півкулі неоднозначні ні структурно, ні функціонально. Ліва півкуля спеціалізована для мови, математичних операцій, абстрактного мислення. Вважають, що навіть ізольована півкуля може забезпечити мову та свідомість. Лівопівкульна людина весела, багато говорить, не помічає окремих деталей в малюнку, погано оцінює інтонацію, мова немає емоційного забарвлення.

Ліва півкуля забезпечує:

1. Свідомість;

2. Абстрактне мислення;

3. Швидкі поведінкові реакції;

4. Математичні дії;

5. Створення музичних творів;

6. Забезпечує усну та письмову мову.

Права півкуля артистична, але німа. Вона здійснює добре зорове сприйняття, забезпечує просторову орієнтацію, краще сприйняття музики. Для неї має значення мелодія, гармонія, ритм. Французький композитор Равель у 57 років одержав травму лівої півкулі. Він міг сприймати музику, знаходити в ній помилки, але не зміг ні грати, ні співати, ні записувати мелодію, що звучала в його голові. Правопівкульна людина, мовчазна, відповідає односкладно «так», «ні», добре відчуває інтонацію, класифікує предмети за образом, не допускає погрішностей в малюнку, вільно маніпулює предметами. Ізольована права півкуля не може забезпечити усну та письмову мови, людина не може щось розказати, але добре розрізняє предмети візуально, на дотик, розпізнає людей, має високорозвинену свідомість.

Права півкуля забезпечує:

1. Зорове сприйняття просторового розміщення предметів;

2. Сприйняття музичних творів, їх оцінку;

3. Рухи руками з предметами;

4. Прозріння, прогнозування, передбачення;

5. Формування інтуїції.

В клініці при епілепсії (судоми) приходиться розсікати мозолисте тіло, передню та задню спайки мозку (саме через ці структури інформація поступає з однієї півкулі в іншу). Це людина з “розщепленим мозком”, в якої зв’язок між півкулями відсутній. Розумові здібності та повсякденна поведінка у них практично не порушені, але є відмінності в сприйнятті подразника (досліди Р. Сперрі). Якщо в таких людей в праву половину поля зору потрапляють предмети, то хворий здатний їх відібрати, слова може прочитати, написати відповідь правою рукою. Якщо ці самі предмети потрапляють в ліву половину поля зору, то хворий не може їх назвати, але може їх взяти лівою рукою, не може прочитати слова. Якщо у людини з “розщепленим мозком” відключити ліву півкулю (заблокувати фармакологічно),то такий хворий не може говорити, тільки відповідає коротко: ”так”, ”ні”, спілкується знаками, жестами, нездібний до абстрактного мислення, але може заспівати пісню, що знав раніше. У людей з “розщепленим мозком” при виключенні правої півкулі будуть спостерігатись такі відхилення:

- Не впізнає знайомих – зорова агнозія;

- Втрачає здатність до музичної творчості;

- Не може скласти схему, замалювати образ, предмет.

Аналіз та синтез безпосередніх сигналів, предметів та явищ навколишнього світу створює 1-шу сигнальну систему, яка є спільною для людей та тварин. З`являються умовні рефлекси на сигнали зовнішнього світу та внутрішнього стану, розвивається умовне гальмування.1-ша сигнальна система формує конкретне уявлення про явища, предмети, процеси дає конкретно – чуттєве відображення дійсності сприяє розвитку конкретного мислення. Формування в корі півкуль тимчасових зв’язків вже починається через декілька днів після народження. Формування його відбувається в декілька етапів:

1. Спочатку появляються відчуття окремих властивостей предмета (кисле, солодке, кругле, тверде);

2. Пізніше формується сприйняття предмету в цілому (за рахунок збудження декількох зон в корі і утворення тимчасового зв’язку між ними);

3. Наприкінці появляється уявлення – це образне відображення дійсності в просторі і в часі на базі динамічного стереотипу.

Свідомість узагальнює прості форми відображення і формує поведінку людини. Внаслідок спілкування людей в процесі праці з`явилась мова. На її базі створилась 2-а сигнальна система. Вона є тільки у людей. І.П.Павлов назвав її “ сигнал сигналів ”. Вона формується в процесі індивідуального життя. Подразником являється слово-написане,почуте, сказане подумки. Структурною основою для розвитку 2-ої сигнальної системи є кора великих півкуль.Друга сигнальна система формує абстрактне мислення у людини. Вона забезпечує абстрактно-узагальнене відображення дійсності. Вона розвивається в декілька етапів:

1. Спочатку почуті та прочитані слова формують поняття;

2. Згодом з’являється здатність до розсуду (судження);

3. Пізніше формується здатність робити висновок;

4. Наприкінці з’являється здатність до абстрагування (узагальнення).