Переклад і редагування наукових текстів

План

1. Суть і види перекладу

2. Тиові помилки під час перекладу наукових тек­стів українською мовою.

3. Переклад термінів.

4. Особливості редагування наукового тексту.

5. Найпоширеніші синтаксичні помилки у науко­вих текстах та шляхи їх уникнення.

6. Коректурні знаки для виправлення текстових оригіналів.

 

Студенти повинні знати:

типи та види перекладу;

• основні випадки розбіжностей між граматичними структу­рами української та російської мов;

• способи перекладу стійких словосполучень;

• основи редагування перекладу;

• норми сучасної української літературної мови;

• специфіку текстів наукового стилю.

Студенти повинні вміти:

• перекладати письмово фахові тести з російської мови укра­їнською;

• вдало добирати синоніми;

• застосовувати основні коректурні знаки для виправлення тек­стового оригіналу;

• послуговуватися різними типами словників під час перекладу і редагування;

• дотримуватися норм сучасної української літературної мови.

Ключові поняття: переклад, види перекладу: послідовний, син­хронний, буквальний, адекватний, реферативний, анотаційний, авто­матизований;

ТЕОРЕТИЧНИЙ БЛОК

 

Переклад, що супроводжується всебічним аналізом матеріалу на всіх мовних рівнях, створює широку й міцну базу знань, розвиває «чуття» мови й підвищує інтерес до предмета дослідів.

О. Яременко

 

1. СУТЬ І ВИДИ ПЕРЕКЛАДУ

 

Переклад – один із найважливіших шляхів взаємодії національних культур, дієвий спосіб міжкультурної комунікації. Мета будь-якого перекладу – донести до читача, який не володіє мовою оригіналу, і ближче ознайомити його з відповідним текстом. Перекласти означає точно й повно висловити засобами однієї мови те, що вже зафіксовано засобами іншої мови у нерозривній єдності змісту і форми.

Розвиток науки у наш час неможливий без обміну спеціальною інформацією, що з'являється в різних країнах у наукових періодичних виданнях, спеціальних бюлетенях, монографіях тощо.

Переклад – 1) процес відтворення письмового тексту чи усного вислову засобами іншої мови;

 2) результат цього процесу.

Процес перекладання – це цілеспрямований процес, який охоплює такі етапи: 1) зорове чи слухове сприймання інформації чужою мовою, усвідомлення її змісту;

 2) аналіз інформації мовою оригіналу і синтез рідною мовою;

 3) відтворення змісту рідною мовою.

Оскільки переклад – це передавання змісту того, що було висловлено, то перекладаються не слова, граматичні конструкції чи інші засоби мови оригіналу, а думки, зміст оригіналу. Згідно з теорією перекладу немає неперекладних матеріалів, є складні для перекладу тексти. Труднощі під час перекладання пов'язані з недостатнім знанням мови оригіналу, мови, якою перекладають, або з відсутністю в цій мові готових відповідників.

Види перекладу

1. За формою переклад переділяють на усний і письмовий.

Усний переклад використовують для обміну інформацією під час особистого контакту фахівців під час укладання контрактів, на ви­ставках, міжнародних науково-технічних конференціях, симпозіумах, на лекціях, під час доповідей тощо. На відміну від письмового пере­кладу усний роблять негайно, не маючи можливості послуговуватися довідковою літературою.

Усний переклад може бути послідовним або синхронним. Послідовний переклад – це усний переклад повідомлення з од­нієї мови іншою після його прослуховування. Важливо, щоб переклад здійснювався у паузах після логічно завершених частин, щоб був зро­зумілий контекст.

Синхронний переклад робить перекладач-професіонал одночасно з отриманням усного повідомлення.

2.За способом перекладу розрізняють буквальний і адекватний переклад.

Буквальний переклад називають також дослівним, у такому перекла­ді можуть зберігатися порядок слів та граматичні конструкції, невластиві мові, якою перекладають, наприклад: Ваш проект самый интересный. — Ваш проект самий цікавий (треба — найцікавіший). Я считаю, что Вы правы. – Я рахую, що Ви праві (треба – Я вважаю, що Ви маєте рацію).

Адекватний переклад точно передає зміст оригіналу, його стиль, і відповідає усім нормам літературної мови, наприклад: Клиент проживает по адресу... — Клієнт мешкає за адресою... Предоставленные бумаги к делу не относятся. — Подані папери не стосуються справи.

3. За змістом виділяють такі основні різновиди перекладу:

• суспільно-політичний, який передбачає усне чи письмове від­творення засобами іншої мови суспільно-політичних матеріалів: виступів та заяв політичних діячів, інтерв'ю, матеріалів брифінгів, прес-конференцій, дипломатичних документів, наукових праць з політології, соціології тощо;

художній, тобто переклад творів художньої літератури (поезія, проза, драма). Художній переклад дає змогу кожному народові до­лучитися до скарбів світової літератури, а також сприяє популяри­зації національної культури. Твори світової класики українською перекладали Леся Українка, Іван Франко, Микола Зеров, Борис Тен, Максим Рильський, Микола Лукаш, Григорій Кочур та багато інших;

• науково-технічний (технічний) – переклад, який використову­ють для обміну науково-технічною інформацією між людьми, які спілкуються різними мовами.

Повний переклад наукового тексту здійснюють за такими етапа­ми: читання всього тексту з метою усвідомлення змісту;

 поділ тексту на завершені за змістом частини, їх переклад;

 стилістичне редагування повного тексту (слід оформити текст відповідно до норм літературної мови, усунути повтори;

 усі терміни і назви мають бути однозначни­ми;

 якщо думку можна висловити кількома способами, перевагу слід віддати стислому, якщо іншомовне слово можна без шкоди для змісту замінити українським, то варто це зробити).

Реферативний переклад – 1) письмовий переклад заздалегідь ві­дібраних частин оригіналу, що складають зв'язний текст;

 2) виклад основних положень змісту оригіналу, що супроводжується висновками й оцінюванням. Реферативний переклад у 5-10 і більше разів коротший за оригінал.

Робота над першим різновидом реферативного перекладу перед­бачає такі етапи: ознайомлення з оригіналом;

 за потреби – вивчення спеціальної літератури;

 виділення в тексті основного і другорядного (відступи, повтори, багатослівність, екскурси в суміжні галузі тощо);

 перечитування основної частини, усування можливих диспропорцій, нелогічності;

 переклад основної частини, зв'язний і логічний виклад змісту оригіналу.

Робота над другим різновидом реферативного перекладу відбува­ється за такою схемою: докладне вивчення оригіналу;

 стислий виклад змісту оригіналу за власним планом;

 формулювання висновків, можливе висловлення оцінки.

Анотаційний переклад – це стисла характеристика оригіналу, що є переліком основних питань, іноді містить критичну оцінку. Та­кий переклад дає фахівцеві уявлення про характер оригіналу (наукова стаття, технічний опис, науково-популярна книга), про його структуру (які питання розглянуто, у якій послідовності, висновки автора), про призначення, актуальність оригіналу, обґрунтованість висновків тощо. Обсяг анотації не може перевищувати 500 друкованих знаків.

Автоматизований (комп'ютерний) переклад. Ідея автоматизо­ваного перекладу виникла ще 1924 p., а 1933 року радянському інже­нерові П. Смирнову-Троянському було видано патент на машину для перекладання, яка працювала за принципом зіставлення відповідників з різних мов механічним способом. Машинний переклад у сучасному розумінні цього терміна вперше було зроблено 1954 року в Джордж- таунському університеті. Сьогодні створено багато експериментальних і практичних систем автоматичного перекладу, напр, системи SYSTRAN, LOGOS, ALPS, METAL, GETA, EUROTRA тощо, до яких входить по­над 15 версій для різних пар мов.

Під час перекладання комп'ютер працює на різних мовних рівнях: розпізнає графічні образи, робить морфологічний аналіз, перекладає слова і словосполучення, аналізує синтаксис тексту (словосполуче­ння і речення), проводить семантичні (смислові) перетворення, що забезпечує змістову відповідність уведеного й отриманого речення або тексту. Перекладання тексту з однієї мови іншою є важким завданням для комп'ютера, оскільки вимагає не заміни слів однієї мови словами іншої, а відтворення думок у повному обсязі, з усіма відтінками, тому проблема створення систем досконалого машинного перекладу є час­тиною проблеми створення штучного інтелекту.

Сучасні програми комп'ютерного перекладу можна з успіхом ви­користовувати, проте перекладений текст слід перевірити, звернувши особливу увагу на переклад власних назв, термінів, слів у непрямому значенні та багатозначних, паронімів, омонімів, граматичних форм тощо.

 

2. ТИПОВІ ПОМИЛКИ ПІД ЧАС ПЕРЕКЛАДУ НАУКОВИХ ТЕКСТІВ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ

 

Під час перекладу українською мовою наукових текстів неправильно добирають українські еквіваленти загальновживаних лексем російської мови, перекладають дослівно усталені словосполуки, а постійне ти­ражування одних і тих помилок у наукових текстах зумовлює до роз­хитування мовної норми.

Як свідчить досвід, складним виявляється переклад поширеної у на­уковому стилі конструкції з фразеологічним сполученням в качестве кого-то (чего-то). Наприклад, словосполучення в качестве сетевой операционной системы слід перекласти так: як мережева операційна система;

 но чтобы служить в качестве денег, предмет должен про­йти одно испытание.../але щоб служити (бути) грошима, предмет повинен пройти одне випробування...

Для наукового стилю характерна наявність слів, які позначають процесуальні поняття. У цьому зв'язку треба розрізняти назви дій (про­цесів) і назви наслідків дії (процесу). В українській мові на позначення дій (процесів) зазвичай бажано уживати віддієслівні іменники, утворені від дієслів недоконаного виду за допомоги -ення, -ання, -іння, -иття, -іття, -уття: змінювати – змінювання.

Віддієслівні іменники, що означають наслідок дії, утворюються пе­реважно від дієслів недоконаного виду, що означають багаторазову дію:

• безсуфіксним способом: обмінювати – обмін;

•  гнути, згинати – згин;

• за допомоги додавання -а, -ина, -ок: міняти, змінювати – змі­на;

•  колоти, розколювати -розколина;

•  лити, виливати – ви­ливок;

• за допомоги додавання -овання, якщо дієслово має форму, яка закінчується на -овувати: групувати, угруповувати -угрупо­вання;

•  статкувати, устатковувати – устатковання.

У наукових текстах переклад дієслів залежить від контексту:

§ иногда встречаются ошибки – інколи трапляються помилки

§ к таким понятиям относятся... – до таких понять належать...

§ оказать влияние – вплинути

§ следовать примеру – брати за приклад

§ следует выполнить – належить виконати

§ следует отметить – слід зауважити

§ из теоремы следует – з теореми випливає

§ сделать возможным – уможливити

§ сделать невозможным — унеможливити

§ термітами являются слова...— термінами є слова...

§ требуются специальные приемы — необхідні спеціальні заходи

§ включая пользователей – включно з користувачами

§ учитывая то что – з огляду на те, гцо.

Виникають труднощі і під час перекладу конструкцій з активно вживаним дієсловом является, яке в українській мові уживається тільки в художньому стилі, переважно в поетичних творах (згадаймо І. Франка: «Чому являєшся мені у сні?»). У науковому стилі уживаються форми виявляється, є;

 але обирати відповідну форму слід, врахову­ючи значення контексту. Наприклад, конструкція Что является Чем перекладають Що є Чим або Чим є Що. Якщо ж російське дієсло­во являться уживається зі значенням обнаруживать, проявлять, воно перекладається за допомоги дієслова виявляється, порівняймо: Основным компонентом... является знаковая система... /Основним компонентом... є знакова система. Оценка господина А. С. Маркулы явилась правильной/Оцінка пана А. С. Маркули виявилася правильною.

Значні проблеми під чае перекладу текстів наукового стилю спри­чиняє дієприкметник, який активно уживаний у текстах наукового стилю російської мови.

Активні дієприкметники теперішнього часу, які утворюються від дієслів І і II дієвідміни обмежені утворенні й використанні. У сучасній мові функціонують тільки ті дієприкметники, які втратили дієслівні ознаки й перейшли до класу прикметників. При цьому слід пам'ятати, що активні дієприкметники теперішнього часу відтворюються при­кметниками: господствующий – панівний, разрушающий – руйнівний, металлорежущий – металорізний, нержавеющий – нержавний. Нато­мість поширені у сучасній українській мові віддієслівні прикметники на -льний: знижувальний, ослаблювальний.

Пасивні дієприкметники на -мий здебільшого заступаються діє­прикметниками на -ний: управляемый – керований, производимый – вироблюваний;

 познаваемый – пізнаваний тощо.

Окремо зазначимо особливості перекладу російських конструкцій із дієприкметником следующий. Дієприкметник слідуючий неможливий в українській мові навіть теоретично, оскільки немає дієслів, від яких він міг би утворитися. Отже, перекладається:

ü словом наступний (у часовому й просторовому значенні), порів­няймо: Следующий вариант стандарта использует в качестве среды передачи /Наступний варіант стандарту використовує як середовище передачі;

ü  словом такий (перед переліком або поясненням).

Переклад речень, у яких уживаються дієприкметникові звороти, здійснюється так: якщо дієприкметниковий зворот утворено за допо­моги активних дієприкметників теперішнього часу, він перекладається складнопідрядним реченням, порівняймо: Примером может служить двигатель, питающийся от преобразователя и приводящий в движение механизм /Прикладом може слугувати двигун, який (що) живиться від перетворювача й надає руху механізму.

У наукових текстах часто вживаються так звані кліше, які струк- турують текст. Вони мають перекладатися як одне ціле:

§ в заключе­ние — на закінчення, підсумовуючи;

§ другими словами – інакше кажучи;

§ прежде всего – насамперед;

§ с другой стороны – з іншого боку;

§ с одной стороны – з одного боку: в настоящее время – зараз, нині, наразі;

§ в основному — здебільшого;

§ в отличие — на відміну;

§ в результате — внаслідок, як наслідок;

§ в связи с тем что, поскольку — позаяк, оскільки;

§ в то же время — водночас;

§ в частности — зокрема;

§ во многом – багато в чому;

§ вместо этого — натомість;

§ впрочем — а втім, зрештою;

§ как правило — зазвичай;

§ наконец — нарешті, зрештою;

§ ни в коем случае — у жодному разі;

§ по крайней мере – принаймні;

§ при этом используют­ся...- водночас використовуються;

§ при анализе – під час аналізу;

§ с помощью – за допомоги;

§ учитывая то что – з огляду на те що.

Під час перекладу прийменникових конструкцій слід звертати увагу на їх значення:

1) російським конструкціям з прийменником по в українській мові відповідають конструкції з прийменниками:

а)   по (якщо вказується на простір, поверхню, межі): В практике горного дела принято ориентировать линии падения и простирания пласта по сторонам света / У практиці гірничої справи прийнято орієнтувати лінії падіння і простягання пласта по сторонах світу;

б)   орудним відмінком без прийменника (якщо вказується напря­мок): по компенсационному каналу поступает сигнал /компенсаційним каналом, надходить сигнал;

в)   за, на, з (у значенні згідно з чимось): по принципу построения/за принципом побудови;

 по запросу клиента / на запит клієнта;

 по инте­ресующим их вопросам / з питань, що їх цікавлять;

 по другому адресу / на іншу адресу;

г)    за, з, із, через (у значенні причини, наслідку, деякі інші випадки): по недоразумению / через непорозуміння;

 не однородны по составу / не однорідні за складом;

 доступ по вызову / доступ за викликом.

2) прийменник при – це уживаний і універсальний прийменник ро­сійської мови, натомість в українській має набагато вужчу сферу вжи­вання, тому, перекладаючи відповідні прийменникові конструкції, треба бути дуже уважним, бо калькування російськомовних висловів не тільки позбавляє текст виразності, якої можна досягти вживанням суто україн­ських мовних засобів, а й може змінити зміст цього тексту. Український прийменник при має лише такі значення: розташування (просторової близькості), хоча в багатьох випадках краще вживати й інші прийменники (біля, поряд, коло тощо);

3)  підпорядкованості або належності, наявності чогось, обставин, що їх характеризує наявність чогось поряд.

Прийменник при не вживають у значенні під час (рос. во время) наприклад, рос. при испытании, при изменении, при выполнении, при измерении тощо. У таких випадках російський при слід перекладати за допомоги за, під час, коли, для.

 

Запам'ятайте! Залежно від змісту конструкції з прийменником при перекладають різними засобами: під час (рос. во время), у разі (у випадку) (рос. в случае), унаслідок (у результаті) (рос. в результате)

 

Наведений перелік не вичерпує всіх сталих словосполучень, які потребують уваги перекладача.

Очевидно, укладати двомовні словники для перекладу загально­вживаної лексики наукових текстів повинні фахівці, що доскона­ло володіють обома мовами, або ті, хто уміє працювати з наявними тлумачними і граматичними словниками цих мов та довідниками. Адже причина недосконалості словників полягає у недооцінюван­ні їх авторами відмінностей між двома мовами та переоцінюванні власних знань.

Редагування перекладу, тобто вдосконалення вже наявного його варіанта, буває двох типів. По-перше, це авторське редагування, коли редактором свого тексту виступає сам перекладач. По-друге, це реда­гування готового тексту, яке здійснює інша людина, тобто редактор чи сам перекладач. Саморедагування, здійснене автором, та редагування того ж повідомлення професійним редактором, повинні доповнювати одне одного, адже обидва види правок спрямовані на поліпшення якості тексту, досягнення його довершеності.

Процес редагування та перевірки можна переділити на такі етапи:

1) ознайомлення з текстом оригіналу та перекладу,

2) звірення тексту перекладу з вихідним текстом: це послідов­на, ретельна перевірка відповідності кожного слова, кожної фрази перекладу вихідному тексту, єдності використаної термінології, логіки викладу. Цей етап передбачає роботу зі словниками, довід­никами, мережею Інтернет, консультації колег та фахівців тієї чи іншої галузі;

3) внесення смислових і стилістичних правок;

4)  оформлення тексту відповідно до граматичних, орфографічних, пунктуаційних, синтак­сичних норм.

Виправити помилку недостатньо, адже необхідно узгодити все речення, перевірити його завершеність, не забувати при цьому про індивідуальний стиль перекладача.

4) завершальний етап – порівняння попереднього тексту з його новим варіантом, остаточна перевірка тексту.

Слід підкреслити, що в піднесенні культури мови надзвичайно велику роль відіграють словники різних типів і призначення, насампе­ред це словники, у яких подано розгорнуту семантичну, стилістичну й граматичну характеристики вміщеної лексики й фразеології, наведено численні приклади (ілюстрації) слововживання й словосполучення тощо. Перекладні або двомовні словники (передусім іншомовно- українські), крім іншого цінні тим, що вони суттєво допомагають під час добору синонімів, фразеології чи усталених словосполучень рідної мови. Неабияку допомогу можуть надати фразеологічні та синонімічні словники, термінологічні й енциклопедичні, орфографічні та орфоепічні тощо. Двомовній людині розрізнити українські й російські мовні засоби важко: звертання, прийменникові конструкції, слова й словосполуки, що позначають процеси, науково-технічні й управлінські терміни, слово­сполуки із числівників, усталені вислови наукової мови. Різноманітні словники та довідники дають уявлення про новітні та спеціальні ви­дання, до яких слід звертатися, коли виникають труднощі з перекладом або написанням певного слова (терміна).

 

3. ПЕРЕКЛАД ТЕРМІНІВ

У працях українських мовознавців та термінологів О. Курило, С. Ка- раванського, Т. Кияка, Б. Кінаша, О. Кочерги, О. Пономарева, С. Яреми та ін. запропоновано методи передавання термінів засобами української мови, створено чітку систему словотворчих правил, виведених із тра­дицій української народної мови.

Застосовуючи систему словотворчих правил, можна уникнути мов­них конструкцій, непритаманних українській мові, досягти точності та однозначності термінів і висловів у текстах. Бо зрозуміло, що не бажано уживати той самий суфікс для творення термінів, що означають різні, а особливо протилежні за змістом поняття, наприклад, такі властивості, як здатність виконувати дію та здатність бути об'єктом дії. Ніхто у ро­сійській мові не плутає дієприкметники на -щий з дієприкметниками на -емый. Не слід забувати, що для кожного правила в будь-якій мові є певна кількість винятків.

Для перекладу термінів варто послуговуватися словниками останніх років видання. Коли є кілька словників приблизно одного часу видання, то вибирати варто за такими пріоритетами: стандарт, галузева енци­клопедія, галузевий словник, універсальна енциклопедія.

Переозначаючи терміни, слід обов'язково зазначити, що нове зна­чення буде вживатися або як «локальне», тобто лише в межах цього повідомлення, або як основне, що пропонується для всієї галузі.

Щодо нових термінів норми інші. Запропонований автором новий термін повинен задовольняти такі обов'язкові вимоги: мати означен­ня;

 відтворювати суттєві ознаки поняття;

 бути однозначним (його вживання з іншим значенням допустиме лише в інших галузях);

 не мати синонімів;

 мати семантичні зв'язки з іншими термінами (в означення терміна повинні входити інші терміни цієї ж галу­зі);

 бути лінгвістично нормативним, тобто відповідати правилам орфографії;

 мати найвищу частоту вживання (порівняно з іншими словами, що можуть бути запропоновані як варіанти для утворення терміна).

 

4. ОСОБЛИВОСТІ РЕДАГУВАННЯ НАУКОВОГО ТЕКСТУ

Редагування (від лат. redactus – приведений у порядок) – це аналіз, перевіряння та виправлення будь-якого тексту.

Редагують наукові тексти за законами логіки. Редагуючи текст, необ­хідно пам'ятати основні вимоги, які висувають до доказів (аргументів) як особливої форми думки, а саме:

• чітке формулювання тези й аргументів;

•  формулювання тези під час доказів залишається незмінним;

• теза і аргументи не повинні суперечити один одному;

• як аргумент використовувати положення, правдивість яких не викликає сумніву;

• докази повинні бути повними й достатніми.

Редагування наукового тексту здійснюють у три етапи:

1. Первинне ознайомлення з текстом документа. Перед тим, як розпочати редагування тексту, слід прочитати його повністю. Під час першого прочитання не бажано вносити правки, проте

можна зробити помітки на берегах чи фіксувати побіжні заува­ження на окремому аркуші паперу.

2. Перевірка фактичного матеріалу. На цьому етапі доцільно перевірити правильність та вірогідність поданих відомостей, про­думати, чи достатньо фактичного матеріалу для певного тексту.

3. Власне редагування матеріалу. Цей етап вимагає мовної ко­рекції: виправлення орфографічних, пунктуаційних та стиліс­тичних помилок. Правки в тексті роблять синім або чорним чорнилом (а не червоним). Слова, цифри в тексті мають бути чіткими та охайними. Виправлений текст треба передрукувати, ще раз вичитати.

Прийоми виділення окремих частин тексту

Для виділення в тексті окремих слів або частин можна порекомен­дувати чотири способи:

1. Великими літерами. Цей спосіб слугує для виділення окремих слів.

2. Розрідженням оформлюють окремі слова й короткі фрази. Коли слово подають розріджено, то після кожної літери роблять проміжок в один знак, а між словами й текстом – відступ у 2-3 знаки, щоб слова відділялися. Розділові знаки після таких слів ставлять на від­стані одного знака, а наступне слово починають через 2-3 знаки.

3. Підкреслення – найзручніший спосіб виділення окремих слів і фраз. Лінію підкреслення починають під першою, а закінчують під останньою буквою слова, яке виділяють, включаючи лапки й дужки;

4.  розділовий знак, що стоїть після слова, не підкреслюють. Ціле речення треба підкреслювати суцільною рискою, почина­ючи від першої букви й закінчуючи останньою буквою речення.

5. Курсивом виділяють слова, речення, частини тексту. Цим способом переважно послуговуються, коли текст набирають на комп'ютері.

Розрізняють такі види правок:

• Правка-вичитування – це звіряння виправленого тексту з текстом, що має редакторські правки і який прийнятий за взірець. За такої правки усувають технічні помилки (вписують пропущені літери).

•Правка-скорочення – усунення з тексту повторів несуттєвого матеріалу.

• Правка-перероблення застосовується у тих випадках, коли автор тексту погано володіє літературною мовою й невдало висловлює свою думку.

• Правка-оброблення – комплексний вид правки, яким перед­бачено аналіз й відбір фактичного матеріалу;

•  оцінювання й покращання структури наукового тесту;

•  мовну правку тексту;

•  перевірку правильності зовнішнього оформлення тексту.

 

5. НАЙПОШИРЕНІШІ СИНТАКСИЧНІ ПОМИЛКИ У НАУКОВИХ ТЕКСТАХ ТА ШЛЯХИ ЇХ УНИКНЕННЯ

 

У сучасних науково-технічних та фахових текстах широко вжи­вають синтаксичні конструкції, не властиві українській мові, частина яких узвичаїлась під багаторічним впливом російської мови, але кожна мова має власні традиції та норми побудови словосполук і речень^[5]. Свідченням багатства української мови є різноманітність мовних за­собів усіх рівнів, зокрема й синтаксису.

Не завжди вживання розщепленого присудка є виправданим і до­речним;

 досить часто це данина традиції, яку дехто розуміє надто спро­щено, а то й неправильно. Допоміжні дієслова можуть сполучатися далеко не з усіма віддієслівними іменниками. Напр.: питання ставити, порушувати, висувати — можна;

 питання піднімати, загострюва­ти – не можна;

 допускатися (припускатися) помилки, суперечності, недоречності – можна;

 допускатися (припускатися) браку, поломки, розкрадання – не можна;

 викликати – захоплення, радість, овації – можна;

 протест, хворобу – не можна.

Серед розщеплених присудків трапляються і порожні, беззмістов­ні, а то і просто неграмотні словосполуки, наприклад: забезпечувати покращання, відбувається зростання, організувати використання, проявити пошану та ін.

Труднощі узгодження. Йдеться насамперед про узгодження при­судка з підметом. Тут є кілька правил, які варто нагадати:

• Якщо підмет має в своєму складі числівник, який закінчується на одиницю, наприклад, 21,141,1991, присудок ставиться у формі однини.

• Якщо числівник у підметі закінчується на два, три, чотири, при­судок ставиться у множині. Однина тут можлива лише тоді, коли по­відомлення фіксує певний факт, як підсумок, або коли повідомленню надається безособовий характер, напр.: Було переведено три працівники. Такі конструкції в ділових і наукових текстах цілком доречні.

• За підмета типу п'ять осіб, сто п 'ятнадцять тонн, сімнадцять агрегатів та інших присудок може стояти як в однині, так і в множині. Однина підкреслює внутрішню нерозчленованість, цілісність;

•  вона надає висловленню безособового характеру, виділяє загальний підсум­ковий результат;

•  однина тут може ще позначати пасивність предметів. Позначаючи велику кількість предметів, теж обирається форма однини.

• Підмети зі словами більшість, меншість, низка, частина, багато, кілька вимагають від присудка однини. Множина з'являється лише тоді, як підмет або присудок – однорідні члени, коли підмет і присудок відді­лені другорядними членами речення, підрядним реченням;

•  коли підмет стоїть перед присудком. Ось один із можливих прикладів: Більшість абітурієнтів, які успішно склали вступні іспити, будуть зараховані на стипендію та забезпечені гуртожитком. Порівняймо це речення без підрядного: Більшість абітурієнтів буде зарахована на стипендію та забезпечена гуртожитком.

• За підмета, вираженого займенником хто, присудок подають у формі однини: Усі, хто не пройшов реєстрації, повинні з'явитися. За підмета, вираженого займенником ніхто, ніщо та іншими, прису­док – в однині: Ніхто з присутніх на сесії участі у голосуванні не брав.

• Якщо до складу підмета входить прикладка, виражена іменником іншого, ніж підмет, роду, присудок у цих випадках узгоджується в роді з підметом, а не з прикладкою. Не завжди буває легко встановити, де у словосполученнях типу виставка-продаж, вагон-лабораторія, музей-садиба, школа-інтернат та інших підмет, а де прикладка (тобто означення, яке дає підмету нову назву). Вважається, що прикладкою є поняття вужче, видове, а підметом – ширше, родове поняття (виставка, вагон, музей, школа).

Складні випадки керування. Недостатньо чітке формулювання, з одного боку, збільшує обсяг тексту, а з другого – викривлює зміст написаного. Розглянемо конкретні мовні ситуації.

Особливо часто помилки виникають внаслідок того, що з дієслова­ми, які вимагають неоднакових відмінків, уживається спільний додаток, наприклад: у доповіді було також відзначено, що ми повинні прагнути до вдосконалення і повного опанування методами. Порівняймо: опану­вати — методами, але вдосконалення методів, тому спільний додаток тут неможливий.

Близькозначні слова можуть вимагати після себе не однакових від­мінків. При недостатньому знанні мови одне слово підміняється іншим, а спосіб керування залишається – так з'являється помилка.

Ось кілька близькозначних слів, які найчастіше спричиняють по­яву помилок:

Властивий (кому) – характерний (для кого) Сповнений (чого) — наповнений (чим) Оснований (на чому) — заснований (ким) Багата (на що) – славиться (чим) Дорівнювати (чому) —рівнятися (на що) Торкатися (чого) – доторкатися (до чого)

Перегляньмо ще раз цей перелік – опануймо його або оволодіймо ним, нехай знання ці будуть властиві нам або характерні для нас (але не властиві й характерні нам – це неправильно!)

Помилки виникають і за нерозмежування засобів української і ро­сійської мов: те саме за значенням дієслово може вимагати від додатків неоднакових відмінкових форм в обох мовах, порівняймо: благодарить (кого) – дякувати (кому) причинять (что) – завдавати (чого) снабжать (чем) – постачати (що) нуждаться (в чем) – потребувати (чого) подражать (кому) — наслідувати (кого) извинять (кого) – пробачити (кому)

Нерозрізнення дієслівного керування призводить також до помил­кового вживання прийменників.

Російською мовою                  Українською мовою

подготовиться к (чему)                   підготуватися до (чого)

стремиться к (чему)                         прагнути до (чого)

предупреждать о (чем)                    попереджати про (що)

думать о (чем)                                 думати про (що)

забота о (чем)                                  піклування, турбота про (що)

случилось по вине                           трапилось через провину

работать по (совместительству)      працювати за (сумісництвом) выполнять по (распоряжению)                              виконувати за (розпорядженням) обратиться по (адресу)                                            звернурися на (адресу)

получить в рассрочку                     одержати на виплату

по возможности быстрее                 якомога швидше

в тот же момент                               тої ж миті

Однорідні члени речення. Науковому текстові властиві логічність, послідовність викладу, в ньому витримано ієрархію підпорядкування понять. Тому тут ставляться досить жорсткі вимоги до однорідного ряду, у якому ці логічні зв'язки особливо виразні.

У ролі однорідних не повинні виступати слова, що виражають ро­дові (ширші) та видові (вужчі) питання. Напр.: Було посіяно зернових всього 500 га, вико-бобових 50 га, ячменю 40 га. Однорідний ряд по­будований неправильно, треба: Було посіяно зернових 540 га, у тому числі ячменю 40 га і вико-бобових 50 га.

Не можна будувати однорідного ряду зі слів, значення яких у чо­мусь збігаються або перехрещуються, наприклад: Було закуплено нову апаратуру, вимірювальні прилади і пристрої на суму 14000 грн (тут значення виділених слів частково збігаються).

У наукових текстах не слід вживати як однорідні ті слова, що ви­ражають різнопланові тематично не пов'язані поняття. Це можливо й доречно в художніх текстах.

Потребує особливої уваги сполучуванність слів. Неправильно побудо­вано речення: У постанові висловленні висновки і побажання, які колектив повинен врахувати у своїй подальшій роботі, проте лише побажання можна висловити, а висновки – зробити', а цього в реченні не враховано.

З погляду побудови речення розрізняють три різновиди синтаксич­них конструкцій:

• активна конструкція – це конструкція, у якій присудок описує дію, спрямовану на об'єкт, що в реченні є додатком: Кожен метод зна­ходить своє втілення у певній системі конкретних дій дослідника',

• зворотна конструкція – це конструкція, у якій підмет одно­часно є як суб'єктом, так і об'єктом: готуватися до екзамену, сперечатися з приводу походження українськоїмови\

• пасивна конструкція – це конструкції, у якій присудок описує дію, спрямовану на об'єкт, що в реченні є підметом;

•  пасивні конструкції обов'язково мають підмет. В українській мові функціонують три форми пасивного стану: 1) форми утворені за допомоги постфікса -ся від дієслів недоконаного виду;

•  2) пасивні дієприкметники, утворені від дієслів дійсного способу доконаного і недоконаного виду;

•  3) віддієприкметникові предикативні форми на -но,-то.

У центрі українського вислову завжди процес, а не предмет, тому логічний наголос у фразі найчастіше падає на присудок, а не на підмет. Енергетика українського тексту зосереджена в безпосередній дії, ви­раженій дієсловом. Зважаючи на це найхарактернішою стилістичною помилкою у фахових текстах є:

1. Надуживання віддієслівними іменниками на -нн (я). Віддієс­лівні іменники на -ння,-ття не властиві українській мові. Замість віддієслівних іменників на -нн (я) доцільно вживати:

ü неозначену форму дієслів, наприклад: для прогнозування необхідно – щоб спрогнозувати;

ü братися до виконання — братися виконувати',

ü особові форми дієслова: при записуванні результатів дослідження виявилося — коли записували результати дослідження, виявилося',

ü дієприслівникові звороти: при досліджуванні цього питання вони забули найголовніше — досліджуючи це питання, вони за­були найголовніше.

2. Уживання конструкцій з розщепленими присудками, що не є усталеними дієслівно-іменниковими зворотами.

Найпоширенішою синтаксичною помилкою є надуживання ре­ченнями з розщепленим присудком у формі дієслово + віддієслівний іменник, де значення передає саме іменник, а дієслово лише вказує на дію взагалі. Такий присудок, з одного боку, є типовим виявом іменного характеру викладу, не властивого українській мові, у якій логічний наголос найчастіше падає на дієслова, а з іншого боку – об­тяжує речення зайвими словами. Українські мовознавці радять замість розщеплених присудків, що не є усталеними дієслівно-іменниковими сполуками, уживати природніший для української мови й економніший засіб – дієслово: вести випробовування – випробовувати;

 займатися аналізом — аналізувати;

 здійснювати гармонізацію — гармонізувати;

 давати оцінку – оцінювати.

Зауважимо, що:

1) не всі словосполуки дієслово + іменник, часто вживані у фахо­вих текстах, мають однослівний дієслівний відповідник, наприклад: брати участь, вжити захід, виявити увагу, виправити брак, вести справу, визнати провину, відвернути правопорушення тощо. Такі уста­лені дієслівно-іменникові словосполуки можна вживати без обмежень;

2) є окремі випадки, коли значення дієслівного відповідника не збі­гається зі значенням словосполуки дієслово + віддієслівний іменник. На­приклад, змагаються спортсмени, а проводять змагання організатори',

3) до складу словосполуки можна ввести одне або кілька означень: надати (грошову, матеріальну, технічну тощо) допомогу, вести (дипло­матичні, торговельні тощо) перемовини. Замінити такі словосполуки дієсловами не завжди можливо і доречно.

3. Неправильне оформлення додатка та обставини.

Обтяжують речення додатки та обставини, позначені словосполукою

з двох віддієслівних іменників, перший з яких ведення / проведення, виконання, здійснення, забезпечення, реалізація тощо. Аналогічно роз­щепленим присудкам семантику такої словосполуки передає тільки другий віддієслівний іменник. Тому перший зазвичай можна взагалі опустити: забезпечити проведення тестування – забезпечити тесту­вання;

 під час виконання вимірювання – під час вимірювання.

4. Помилки вживання дієслівних форм на -но, -то.

Особливе місце серед безособових конструкцій посідають дво­компонентні конструкції з присудком, вираженим дієслівною формою на -но, -то, і об'єктом – прямим додатком у знахідному (або родовому) відмінку без прийменника. Наприклад: застосовано (що?) метод;

 до­сліджено (що?) зразок. У таких реченнях увагу сконцентровано на події, що відбулася або відбудеться. Унаслідок походження, а також через те, що зазначені конструкції є основним засобом перекладу іншомовних пасивних конструкцій, їх часто класифікують як пасивні. Проте речення з дієслівною формою на -но, -то треба віднести до активних, оскільки вони не мають підмета й описують подію з об'єктом, що в реченні є додатком. Треба чітко розрізняти безпідметові конструкції з дієслівною формою на -но, -то й підметові конструкції з пасивним дієприкмет­ником. Підкреслимо, що обидві конструкції не суперечать нормам української мови, але між ними є поняттєва відмінність.

 

	Приклад	Умови вживання
Дієслівна форма на -но, -то	Більшість національних стан­дартів, які стосуються якості харчових продуктів, буде моди­фіковано відповідно до вимог міжнародних стандартів. Розміри застандартизовано в...	коли є потреба наголоси­ти на процесі, спрямова­ному на об'єкт, не вказу­ючи суб'єкта
Конструкція 3 пасивним діє­прикметником	Міжнародний стандарт уважа­ють прийнятим, якщо націо­нальний стандарт ідентичний чи модифікований щодо міжнародного стандарту. Розміри застандартизовані, а не довільні	якщо потрібно відтінити не процес, а ознаки, на­буті внаслідок процесу

 

З наведеного можна зробити висновок, що дієприкметники доцільні лише там, де йдеться про ознаки. Це правило не можна порушувати, особливо ставити в одному реченні два дієприкметники, один з яких є означенням, а другий – присудком: Розроблені (означення) засоби зорі­єнтовані (присудок) на забезпечення точності сприйняття;

 Розроблені (присудок) засоби, зорієнтовані (означення) на забезпечення точності сприйняття. Порівнюючи ці два речення, бачимо, що від однієї коми кардинально змінюється зміст. Уживання за прямою призначеністю пасивних дієприкметників лише як означень, а дієслівних форм на -но, -то – як присудків робить речення однозначно зрозумілими: Розроблені (означення) засоби зорієнтовано (присудок) на забезпечення точності сприйняття;

 Розроблено (присудок) засоби, зорієнтовані (означення) на забезпечення точності сприйняття.

Є дві типові помилки вживання дієслівних форму форм на -но, -то.

§ Дієслівні форми на -но, -то не можна вживати, коли з логіч­них причин узагалі не може бути діяча. Наприклад: Дослідники збирали зразки диких рослин, якими вкрито цілинний степ (не­правильно) — Дослідники збирали зразки диких рослин, якими вкритий цілинний степ (правильно).

§ Введення в речення діяча у формі іменника чи займенника в орудному відмінку. Наприклад: Закон прийнято Верховною Радою. Орудний відмінок тут неможливий ані з логічних, ані з граматичних причин. Ці конструкції передають поняття «хтось зробив» і тому не можуть містити логічного діяча. Дієслівні форми на -но, -то незмінні, вони не мають закінчення, яке б ука­зувало на особу-діяча. Наведену вище помилкову конструкцію треба перебудувати в активну: Верховна Рада прийняла Закон. Але якщо ми хочемо наголосити саме на події, не вказуючи, хто це зробив, то можна, вилучивши діяча, залишити присудок у формі на -но,-то, наприклад: Закон прийнято.

5. Не властиві українській мові пасивні конструкції.

На штучність і неприродність таких пасивних конструкцій в укра­їнських текстах наголошували відомі мовознавці О. Курило, К. Горо- денська, Н. Непийвода, О. Сербенська та інші. Вони радять будувати речення природно – об'єкт повинен бути додатком, а присудок опису­вати дію, спрямовану на додаток. На відміну від активних конструк­цій пасивні завжди мають підмет. Залежно від наявності / відсутності в реченні діяча у формі додатка в орудному відмінку розрізняють три­компонентні та двокомпонентні пасивні конструкції, а залежно від форми присудка – конструкції з дієсловом пасивного стану на -ся та з пасивним дієприкметником.

Характерною ознакою трикомпонентних пасивних конструкції з дієсловом пасивного стану на -ся є те, що логічний суб'єкт, який за змістом означає діяча і має бути підметом, чомусь став додатком в орудному відмінку, а натомість логічний об'єкт, на якого фактично спрямована дія і який має бути додатком, став підметом: обсяги робіт визначаються (ким?) замовником;

 (ким?) нами надсилаються Вам за­уваги до стандарту. Щоб показати протилежний природному напрямок дії, у цих прикладах ужито дієслово-присудок пасивного стану на -ся. Обидві наведені конструкції неприродні. Дієслово визначатися можна вживати лише як зворотне: ставати виразним, чітко окресленим, бути помітним, вирізнятися якими-небудь ознаками між іншими або серед когось, чогось. Тому речення треба зробити активними: перше – дво­складним з дієслівним присудком (простим чи складеним), а замість другої пасивної конструкції, доцільно вжити означено-особове речен­ня: обсяги робіт визначає (хто?) замовник;

 надсилаємо Вам зауваги до стандарту.

Двокомпонентні пасивні конструкції з дієсловом пасивного стану на -ся відрізняються від попередньо розглянутих відсутністю логіч­ного суб'єкта (його вже названо в попередніх реченнях або він узагалі не цікавить мовця): відповідальність за дотримання правил безпеки покладається на;

 усі пристрої розробляються відповідно до вимог цього стандарту. Ці речення лише наголошують на події (що відбу­лася чи відбудеться) або на дії (що тривала, триває, триватиме). Такі пасивні конструкції також штучні та неприродні. Якщо йдеться про подію, то замість двокомпонентної пасивної конструкції треба вживати дієслівну форму на -но, -то, яка саме передає результативність викона­ної дії. Якщо йдеться про дію, то треба вживати неозначено-особове речення: відповідальність за дотримання правил безпеки покладено на;

 усі пристрої розробляють відповідно до вимог цього стандарту.

Не можна також уживати двокомпонентні й трикомпонентні пасивні конструкції з дієсловом пасивного стану на -ся в підрядних частинах, де підметом є займенники що, який: треба враховувати час, що (який) витрачається на ремонт;

 цей порядок поширюється на всі товари, що (які) ввозяться в Україну. Замість першої помилкової конструкції треба вжити зворот з пасивним дієприкметником, який виконує роль означення: треба враховувати час, витрачений на ремонт. Якщо з якихось причин пасивний дієприкметник не можна утворити, підрядну частину роблять активною: цей порядок поширюється на всі товари, що їх увозять в Україну.

У наукових і фахових текстах треба усувати не властиві українській мові пасивні конструкції, заміняючи їх, де це можливо, на активні.

6. Не властиві українській мові дієприкметникові звороти з діячем в орудному відмінку.

Наведені дієприкметникові звороти: отримані (ким?) дослідни­ками результати мали велике наукове значення;

 зразки випробували за методикою, попередньо розробленою (ким?) науковцями – мають додаток в орудному відмінку, що відповідає на запитання ким? Вони не відповідають нормам української мови. Уникнути помилок можна, замінивши дієприкметникові звороти підрядними частинами: результа­ти, що їх отримали (хто?) дослідники, мали велике наукове значення;

 зразки випробували за методикою, яку попередньо розробили (хто?) науковці. Якщо підрядна частина обтяжує вислів, речення зазвичай можна перебудувати так, щоб у ньому не було ні орудного відмінка ді­яча, ні підрядної частини: результати (кого?) дослідників мали велике наукове значення;

 результати, що їх отримали (хто?) дослідники, мали велике наукове значення.

Треба уникати не властивих українській мові дієприкметникових зворотів з додатком в орудному відмінку, який позначає діяча і відпові­дає на питання ким? Проте не є помилкою додаток в орудному відмінку, коли він позначає знаряддя і відповідає на питання чим?

7. Поєднання дієприкметникових зворотів з підрядними час­тинами.

Типовою помилкою є поєднання в одній конструкції підрядної час­тини з дієприкметниковим зворотом: результати, які (що) одержані в лабораторії, можна використовувати. У таких випадках правильно вживати або дієприкметниковий зворот, або підрядну частину: резуль­тати, одержані (що їх одержали, що їх одержано) в лабораторії, можна використовувати;

 одержані в лабораторії результати можна використовувати.