Основні правила бібліографічного опису джерел, оформлювання покликань

Покликання – уривок, витяг з якого-небудь тексту, який цитують у викладі матеріалу, з точною назвою джерела й вказівкою на відповідну сторінку. Бібліографічні покликання – це сукупність бібліографічних відомостей про цитовану працю.

 

«Це своєрідний текстовий калейдоскоп строкатої реальності з її

соціяльними недугами й екзистенційними потребами, соціокультурними

типажами, знайомими ситуаціями, комедійністю, абсурдністю й

жорстокістю буття, у якому живе українська людина» [5, 13].

Еліптичні речення П. Дудик вважає різновидом неповних,

специфіка яких полягає в тому, що «уявлення про відсутній елемент

встановлюється не з об'єктивної ситуації <...> і не з сусідніх речень,

а безпосередньо випливає з лексико-граматичних особливостей цих

речень, підказується їх значенням і формою» [2,216].

0. Пєшковський, на думку якого еліптичні речення – недостатні

граматичні сполучення, що представлені в схемі повного речення, але

позбавлені тих чи інших форм [5,126-127], визначив низку чинників,

якими обумовлена реченнєва неповнота.

У сучасній науковій традиції існує кілька підходів до вивчення

дискурсу як одного з найважливіших понять лінгвістики [Бацевич

2004, Селіванова 2002].

 

Список використаних джерел – важливий елемент бібліографіч­ного апарату наукового дослідження, його вміщують наприкінці робо­ти, але готують до початку її написання. До нього заносять цитовані, аналізовані джерела, архівні матеріали, дотичні до теми.

Розрізняють такі способи розташування літератури у списку:

ü Абетковий: список використаних джерел має самостійну ну­мерацію за прізвищами авторів;

ü перших слів назв, якщо авторів не зазначено;

ü авторів з однаковими прізвищами розміщують за абеткою їх ініціалів, а роботи одного автора – за назвою ро­боти;

ü окремо подають абетковий ряд кирилицею (українською, російською мовами) і ряд мовами з латинським написанням літер (англійською, французькою, німецькою тощо).

ü За типами документів: матеріал у списку розташовують за ти­пом видання (книжки, статті, офіційні документи, стандарти тощо), а в межах розділу – за абеткою.

ü Хронологічний список зазвичай використовують у працях іс­торичного спрямування, де важливо продемонструвати періоди і звернути увагу на те, коли опубліковано те чи інше джерело.

ü За ступенем використання: такий спосіб застосовують за­звичай у статтях (доповідях), де список використаних джерел невеликий

 

І. Однотомні видання Книжки одного, двох, трьох авторів Пономарів О. Культура слова: Мовностилістичні поради: Навч. посіб. — К.: Либідь, 2001. – 240 с. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. – К: Видавничий центр «Академія», 2004. — 344 с. Книги чотирьох авторів Словник-довідник з культури української мови / Д. Гринчишин, А. Капелюшний, О. Сербенська, 3. Терлак,- 3-тє вид, випр.-К.: Зна­ ння, 2006. – 367 с. Масова комунікація: Підручник / Москаленко А. 3, Губерн­ ський Л. В, Іванов В.Ф, Вергун В. А.-К.: Либідь, 1997,-216 с. Перекладні видання Пейн Т. Права людини / Пер. з англ. Ігор Савчак.- Львів: Літопис, 2000.-288 с. Іншомовні джерела Garnett J. L. Communicating for Results in Government: A Strategic Approach for Public Managers. – San Francisco: Jossey-Bass Publishers, 1992,- 306 p. Праці конгресів, симпозіумів, конференцій, семінарів і т.п. Олійник Т. Прізвисько як джерело національних традицій // Наукові записки Кіровоградського держ. пед. ун-ту, – Вип. 37,- Кіровоград, 2001,-С. 134-137. Словники, довідники, енциклопедії Довідник здобувача наукового ступеня: 36. нормат. док. та інформац. мат. з питань атестації наук, кадрів вищої кваліф. / Упоряд. Ю. І. Цеков, пере­ днє слово Р.В. Бойка.- К: Редакція «Бюлетеня ВАК України», 2000.-64 с. Антології Слово. Знак. Дискурс: Антологія світової літературно-критичної думки XX ст. / За ред.М. Зубрицької.- Львів: Літопис, 1996.- 633 с. Хрестоматії Матеріали з історії національної журналістики Східної України почат­ ку XX ст. / Упоряд. Н.М. Сидоренко, О. І. Сидоренко,- К, 2000.-456 с.
Навчальні програми Українська мова за професійним спрямуванням: Типова програма вступного іспиту до аспірантури / Уклад. Шевчук С. В, Висоцький А. В, Клименко І. В. – К.: Видавництво Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. – 20 с.
II. Багатотомні видання Українські письменники: Бібліогр. словник: У 5 т. / АН УРСР. Ін-т л-ри;  Редкол.: О.І. Білецький (голов, ред.)та ін,-К., 1960-1965.-Т. 1: Давня українська література (ХІ-ХІІ ст.) / Уклад. Л. Є. Махновець,- I960.- 979 с. III. Неопубліковані джерела Дисертації Автореферати Дияк 0. В. Структурно-семантична організація словотвірних гнізд із коренями на позначення металів: Автореф. дис.... канд. філол. наук / Національний педагогічний ун-т ім. М. П. Драгоманова. – К, 2006 -21с. Архівні матеріали Наукове товариство ім. Шевченка // Львівська наукова бібліотека імені В. Стефаника НАН України. Від. рукописів.- Ф. 1, on. 1, спр. 78.- Арк. 1-7;  Спр. 499/1.-Арк. 1-92;  Спр. 499/10,-Арк. 1-9;  Оп. 2, спр. 56, 57. Електронні джерела Українська мова в Інтернеті- http://www.novamowa.com.ua IV. Складова документа Розділ або інша складова з книги Владимиров В.М. Теоретичні основи журналістики в світлі теорії розуміння // Владимиров В. М. Журналістика, особа, суспільство: про­блема розуміння: Монографія,- К., 2003,- С. 73-113. Передмова, вступна стаття, післямова Москаленко А. Переднє слово // Животко А. П. Історія української преси / Упоряд., авт. іст.-біогр. нарису та приміт. М. С. Тимошик.- К.: Наша культура і наука, 1999.- С. 7-8. Стаття зі збірника, журналу, наукових праць і т. п. Дияк О. В. Формально-семантичні відношення слова-вершини срібл-(-о) і членів ад'єкативної парадигми // Система і структура східнослов'янских мов: Сучасні тенденції розвитку слов'янских мов: 36. наук, праць. – К.: Т-во «Знання» України, 2003. – С. 36-42. Клименко Н. Ф., Карпіловська Є. А., Даниленко Л. І. Динаміка слов­никового складу сучасної української мови на тлі міжслов'янських паралелей // Мовознавство. – 2003. -№ 2-3. – С. 96-111. Стаття з газети Пепа В. 3 горіха мова // Слово Просвіти,- 2003,- 12-18 листоп. Стаття з енциклопедії, довідника Бібліофіл // Літературознавчий словник-довідник / P. Т. Гром'як, Ю.І. Ковалів та ін,- К.: ВЦ «Академія», 1997,- С. 88.

 

Реферативні анотації не тільки подають перелік основних тем, а й розкривають їх зміст. Вони відповідають на два питання: про що повідо­мляється в основному документі? що саме з цього приводу повідомляється?

Текст анотації вирізняється лаконічністю, високим рівнем узагаль­нення інформації, що представлена в первинному документі. У тексті анотації не варто використовувати складні синтаксичні конструкції, що перешкоджають сприйняттю тексту.

План аналізу документа під час складання довідкової анотації

1. Відомості про автора.

2. Відомості про форму (жанр) тексту.

3. Предмет, об'єкт або тема.

4. Характеристика змісту анотованого документа.

5. Характеристика довідкового апарату видання.

6. Цільове й читацьке призначення документа.

План аналізу документа під час складання рекомендаційної анотації

1. Відомості про автора.

2. Характеристика анотованого твору.

3. Оцінка твору.

4. Характеристика художньо-поліграфічного та редакційно- видавничого оформлення.

5. Цільове й читацьке призначення документа.

Для того, щоб швидко віднайти в тексті аналізованого документа основне, варто послуговуватися маркерами – словами і словосполу­ченнями, що стали стійкими ознаками певного аспекту.

 

Відомості про автора(про­фесія, науковий ступінь, вчене звання)	Автор статті (монографії, брошури) –... Стаття (монографія) відомого вченого (науковця, дослідника...) Автори посібника висококваліфіковані фахівці в галузі... Академік... присвятив свою працю... Автор, доктор філологічний наук, професор...
Форма (жанр) анотованого твору	Видання (монографія, стаття, посібник, підручник, брошура, практикум, словник...) присвячено... У збірник (антологію) увійшли праці з проблем... Довідник містить...
Системний виклад	У монографії всебічно проаналізовано... Збірник – результат комплексного дослідження...
Притаманні осо­бливості, но­визна поданого матеріалу	Уперше введено в науковий обіг... Збірник присвячено маловивченій проблемі... У монографії вперше представлено...
Характеристика довідкового апа­рату видання	Завершується монографія післямовою... списком ілюстрацій, додатками... Полегшить користування посібником довідковий апарат, короткий словник, допоміжні покажчики Автор наводить переконливі приклади...
Цільова ауди­торія (призна­чення)	Книга адресована (розрахована, орієнтована, призначена) Видання може зацікавити... Стаття корисна для... Варто рекомендувати посібник...

 

Якщо для наукових досліджень анотації часто подають стандартні формулювання (автор розповідає, стаття присвячена, у монографії роз­глядаються), то для текстів науково-популярних, художніх, публіцистичних тощо варто подбати про оригінальні конструкції: доцільно використовувати різноманітні варіанти подачі матеріалу: запитання до читача, порівняння з іншими документами, виділення головної ідеї тощо. Бажано, щоб у кількох рядках тексту існувала часова відповідність та однотипність дієслівних форм. Наукова термінологія, що використовується в анотації, має бути загальноприйнятою, відповідати сучасному рівню знань.

Текст бібліографічного опису не повинен зливатися з анотацією. Анотація починається з нового рядка.

Анотації до кандидатської та докторської дисертацій. Наприкінці автореферату дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата чи доктора наук подаються анотації, які лаконічно відображають основний зміст і результати наукового дослідження. Анотації друкуються у такій послідовності: українською, російською та англійською мовами;

 одна з них, на вибір здобувача, має бути розгорнутою, обсягом 2 сторінки машинописного тексту (до 5 000 друкованих знаків);

 дві інші – іден­тичні за змістом (обсягом до 0,5 сторінки, до 1 200 друкованих знаків). Після кожної анотації наводяться ключові слова відповідною мовою, загальна кількість – не менше трьох і не більше десяти.

 

Взірці анотацій:

 

Словник-довідник з культури української мови / Д. Гринчишин, А. Капе­люшний, О. Сербенська, 3. Терлак.- 3-те вид, випр.- К.: Знання, 2006.- 367 с. Культура мови є невід'ємна складова особистості – одна з перших ознак загальної культури людини та суспільства. Вона включає в себе багато понять і вимагає постійної уваги до мовної поведінки особистості. Довідник містить складні випадки слововживання і допоможе читачам засвоїти граматичні норми української мови. Для викладачів та студентів філологічних факультетів, мовознавців, працівників засобів масової інформації, вчителів, а також усіх, хто хоче підвищити рівень знання української мови.

Шевчук С.В. Ділове мовлення для державних службовців: Навч. посібник.- 3-те вид, випр, доповн. та переробл. – К.: Арій, 2008,- 424 с. Мета пропонованого навчального посібника – допомогти державним службовцям досконало оволодіти українською літературною мовою, піднести рівень культури усно­го й писемного мовлення, а також набути навичок укладання конкретних документів. Посібник написано відповідно до Національного стандарту України "Дер­жавна уніфікована система документації" ДСТУ 4163-203. Послідовно й до­хідливо викладено теоретичний матеріал, який знайомить з мовними нормами офіційно-ділового стилю, подано зразки організаційних, довідково-інформаційних, обліково-фінансових та інших документів. Особливу увагу приділено усному ді­ловому спілкуванню. Посібник стане у пригоді всім, хто не байдужий до української мови й хоче оволодіти мистецтвом ділового спілкування.

 

Анотація Кабиш О.О. Зміни в семантичній структурі та функціонуванні маркованої лексики. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 – українська мова. Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, м. Київ, 2007. У дисертації схарактеризовано основні наукові джерела з лексичної семантики, з'ясовано поняття "лексичне значення слова", "семантична структура слова", опи­сано типи семантичних модифікацій, виокремлено окремі групи маркованих слів та здійснено їх детальний опис. Проаналізовано лексико-семантичні й стилістичні процеси, що відбуваються в маркованій лексиці сучасної української мови: актуалізацію й пасивізацію окремих груп лексики, зміни денотативно-конотативного статусу маркованих лексичних одиниць, ускладнення й спрощення семантичної структури марко­ваних номенів. Ключові слова: маркована лексика, лексичне значення слова, семантична струк­тура слова, семантичні зміни, актуалізація, пасивізація, переорієнтація номінацій.

 

Реферування – процес аналітично-синтетичного опрацювання інформації, що полягає в аналізі первинного документа, знаходженні найвагоміших у змістовому відношенні даних (основних положень, фактів, доведень, результатів, висновків). Реферування має на меті скоротити фізичний обсяг первинного документа за збереження його основного смислового змісту, використовується у науковій, видавничій, інформаційній та бібліографічній діяльності.

Реферат – це 1) вторинний документ, результат аналітично- синтетичного опрацювання інформації, поданий у вигляді стислого ви­кладу наукової праці, вчення, змісту джерела із зазначенням характеру, ме­тодики, результатів дослідження та збереженням його мовностилістичних особливостей;

 2) вид письмового повідомлення, короткий виклад головних думок, поєднаних однією темою, їх систематизація, узагальнення й оцінка.

Студентам усіх напрямів вищої освіти навички реферування до­помагають опрацьовувати на якісному рівні та в значних обсягах науково-навчальну, науково-популярну, суто наукову літературу за спеці­альністю. Реферативне читання наукових джерел за фахом є обов'язковим під час написання курсовий, бакалаврських, дипломних робіт.

Основні функції реферату:

інформаційна – реферат подає інформацію про певний документ;

• пошукова – реферат використовується в інформаційно- пошукових й автоматизованих системах для пошуку конкретних тематичних документів та інформації.

Реферати класифікують за кількома ознаками:

1) належністю до певної галузі знань (реферати з суспільних, гу­манітарних, природничих, технічних, точних та інших галузей науки);

2) способом характеристики первинного документа (загальні реферати або реферати-конспекти, що послідовно передають у за­гальному вигляді зміст усього первинного документа;

3)  спеціалізовані або проблемно-орієнтовані реферати, що акцентують увагу читача на окремих темах або проблемах первинного документа);

4) кількістю джерел реферування (монографічні – в основу по­кладений один первинний документ;

5)  реферати-фрагменти, складені на окрему частину первинного документа, його розділ, підрозділ, пара­граф;

6)  оглядові або зведені, групові реферати, коли до роботи залучається кілька або ціла низка тематично споріднених реферованих праць);

7) формою викладу (текстові, табличні, ілюстровані або змі­шані);

8) обсягом або глибиною розгортання теми (короткі, обсяг яких обмежений – не більше 850 знаків;

9)  розширені, обсяг яких не лімітується і може складати 10-15% від обсягу первинного документа, залежно від його значущості, новизни й доступності);

10) укладачем (автором) реферату (автореферати, написані самим автором дисертації, монографії чи іншого твору;

11)  неавторські, складені працівниками реферативної чи інформаційно-бібліографічної служби);

12) рівнем формалізації реферування (наприклад, інтелектуальні реферати, складені людиною на підставі її інтуїтивного уявлення про значення інформації, що подається у первинному документі;

13)  або форма­лізовані реферати, складені на основі формалізованих методик – анкетні, аспектні реферати, реферати-екстракти (уривки) тощо).

Об'єктами реферування можуть бути:

ü S наукові статті (теоретичні, експериментальні, методичні, опи­сові та ін.);

ü розділи з монографій, збірників праць тощо;

ü патентні документи;

ü депоновані рукописи.

 

Взірець:

 

Петренко П.П. Загальне й галузеве редагування: Підручник. – К.:

Наукова думка, 2001. – 416 с, табл. 9, рис. 47, додатків 16.

У посібнику визначено поняття про едитологію як науку про видавничу

справу та виділено дві її складові: теорію редагування і теорію видавни­

чої діяльності. Описано об 'єкт, предмет, мету, завдання, методологію,

методи, методики, галузі та аспекти редагування. Під редагуванням ро­

зуміють оформлення тексту відповідно до норм. Сформульовано нор­

мативну концепцію теорії редагування. Скласифіковано й описано всі

основні методи контролю (параметричні, спискові, шаблонні, структурні,

аналітичні, когнітивні, положеннєві, компаративні й спеціальні), а також

виправлення (переставлення, видалення, заміна, вставлення, спеціальні,

скорочення, опрацювання й перероблення) помилок. Детально описано ін­

формаційні, соціальні (в тому числі юридичні, етичні, естетичні, політичні,

релігійні), композиційні, логічні, лінгвістичні, психолінгвістичні, видавничі

і поліграфічні норми редагування. Схарактеризовано складові видавничої

діяльності, розглянуто методи комп 'ютернзації процесу редагування. По­

сібник пропонує формалізовану методику проведення редагування, враховує

досягнення теорії редагування розвинутих країн Заходу.

 

Реферат, як доповідь на будь-яку тему, написана на основі критичного огляду літературних та інших джерел, готується за одним або кількома дже­релами, у ньому автор подає чужі та власні думки. Рекомендований обсяг реферату – 10-12 сторінок друкованого тексту (0,5 друкованого аркуша).

Як писати реферат

Визначити тему.

1. Дібрати літературу: а) документи, першоджерела;

2.  б) монографії, довідники, збірники;

3.  в) газетні та журнальні матеріали.

4. Ґрунтовно вивчити літературу, зробити виписки цитат, основ­них думок.

5. Скласти список розділів, який може і бути планом реферату.

6. Продумати план реферату, можливе його розширення.

7. Систематизувати опрацьований матеріал.

8. Остаточно продумати та уточнити план реферату.

9. У кінці реферату слід подавати список використаної літератури.

10. Бібліографічний опис джерела списку літератури оформити відповідно до вимог.

Структура реферату

1. Титульна сторінка (назва міністерства, якому підпорядкована установа;

2.  назва закладу;

3.  назва кафедри, на якій виконано ро­боту;

4.  назва дисципліни;

5.  тема реферату;

6.  назва виду документа (реферат);

7.  посада (студент) та номер групи, у якій навчається автор;

8.  прізвище, ім'я, по батькові автора;

9.  місто і рік написання).

10. План.

11. Текст, який складається зі вступу, основної частини, висновків.

12. Список використаної літератури.

Автореферат – короткий письмовий виклад наукового твору самим автором, найчастіше – автореферат дисертації. Призначення авторе­ферату – ознайомити наукових працівників з методикою дослідження, результатами й основними висновками дисертації.

 

Взірець титульної сторінки реферату:

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ М. П. ДРАГОМАНОВА Кафедра культури української мови Українська мова (за професійним спрямуванням) СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК НАУКОВОГО СТИЛЮ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Реферат студентки 305 ур групи Інституту української філології Корнієнко Тетяни Іванівни Київ 2010

 

 СТАТТЯ ЯК САМОСТІЙНИЙ НАУКОВИЙ ТВІР

Стаття – 1) науковий або публіцистичний твір невеликого розміру в збірнику, журналі, газеті;

 2) самостійний розділ, параграф у юридич­ному документі, описі, словнику.

Наукова стаття — один із видів наукових публікацій, де подаються кінцеві або проміжні результати дослідження, висвітлюються пріоритет­ні напрямки розробок ученого, накреслюються перспективи подальших напрацювань. У ній поєднуються аналіз, опис, критичне осмислення стану дослідження проблеми. У тексті статті робляться покликання на використану літературу. Обсяг наукової статті – 6-22 сторінки, тобто 0, 35-1 др. арк. (10-40 тисяч знаків).

Необхідними елементами мають бути:

постановка проблеми у загальному вигляді, її зв'язок з науко­вими чи практичними завданнями;

• аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано вирішення певної проблеми і на які спирається автор;

виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, кот­рим присвячується означена стаття;

 формулювання мети статті (постановка завдання);

 виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунту­ванням отриманих наукових результатів;

 • висновки цього дослідження;

накреслення перспектив подальших розвідок у цьому напрямку⁷⁶. Оформлення статті залежить переважно від вимог друкованого органу, куди її подано.

Взірець фрагмента наукової статті:

 

Клименко LB. УДК 811.161.2'38 ЯВИЩЕ ЕЛІПСА ЯК СПОСІБ ЕКОНОМІЇ МОВНИХ ЗАСОБІВ У статті проаналізовано феномен еліпса з точки зору структурно-семантичної незавершеності і семантичної відтворюваності/невідтворюваності, визначено стиліс­тичний потенціал, встановлено, що вивчення еліпса необхідне для розуміння процесів, пов 'язаних з економією мовних засобів. Еліпс с одним із засобів синтаксичної компресії і сприяє реалізації принципу економії мовних засобів. Ключові слова: еліпс, еліптична конструкція, синтаксична компресія. Тенденція до економії мовних засобів є універсальним процесом, що визначає розвиток і функціонування мови. Прагнення більш економно і достаньо ємно висло­ вити багатоманіття об'єктивного світу обумовлено потребами мислення і спілкування. Критерієм стислості висловлювання є співвідношення між сумою переданої інформації і витраченими для цього мовними (мовленнєвими) засобами. Скорочення висловлювання дозволяє збільшити його інформаційний обсяг, а багатство засобів економії в різних стилістичних групах – передати емоційні й стилістично-смислові відтінки. Питання про синтаксичну природу скорочених, неповних речень суперечливе: одні на­уковці приєднують їх до самостійних і незалежних речень, інші – до еліптичних, односкладних. Вивчення засобів економії мови стало актуальним лише порівняно недавно. Це зумовлено низкою суперечностей у тлумаченні природи еліпса як феномену двоєдиного порядку. Аналіз феномену еліпса, визначення стилістичного потенціалу еліптичних кон­струкцій – мета нашої розвідки, втілення якої передбачає розв'язання таких завдань: описати феномен еліпса, з'ясувати причини появи і поширення еліптичних конструкцій, встановити їх місце в реалізації синтаксичної компресії. Вивчення еліпса має давню і багату традицію, яка сягає своїм корінням в античну давнину, де він розумівся як дефект мовлення. Особливого розквіту «еліпсологія» набуває в XIX ст., де започатковно й сучасні лінгвістичні підходи до його вивчення – формально-логічний, власне-граматичний, психологічний тощо. Попри це, все ще не вироблено єди­ної та несуперечливої дефініції еліпса. Термін «еліпс» першим почав вживати Ш. Баллі,взявши за основу визначення семантичний критерій, який сприяє розумінню змісту без присутності мовленнєвого факту.

¹⁶ Постанова Президії вищої атестаційної комісії України від 15.01.2003 р. № 7-05/1 «Про підвищення вимог до фахових видань, внесених до переліків ВАК України».

 

  ВИМОГИ ДО ВИКОНАННЯ ТА ОФОРМЛЮВАННЯ КУРСОВОЇ, ДИПЛОМНОЇ РОБІТ

Курсова робота – самостійна робота дослідницького характеру, спрямована на вивчення конкретної проблеми.

Метою курсової роботи є:

- поглиблення знань студентів з актуальних проблем;

- подальший розвиток умінь самостійного критичного опрацю­вання наукових джерел;

- формування у них дослідницьких умінь та навичок;

- стимулювання їх до самостійного наукового пошуку;

- розвиток умінь аналізувати сучасний досвід;

- формування вмінь самостійної обробки навчально-методичних матеріалів та їх практичної реалізації.

Курсова робота дає можливість виявити здатність студента само­стійно осмислити проблему, творчо, критично її дослідити, вміння збирати, аналізувати і систематизувати літературні джерела;

 здатність застосовувати отримані знання під час розв'язання практичних за­вдань;

 формулювати висновки, пропозиції, рекомендації з предмета дослідження.

Матеріали курсової роботи можуть бути використані для подаль­шої дослідницької роботи – написання дипломної або магістерської роботи.

Основні вимоги до написання курсової роботи:

обсяг – 20-25 сторінок тексту для студента II курсу, 30-35 сто­рінок для студента III курсу;

• робота повинна мати чітку структуру, список використаної сучасної літератури (20-25 джерел, переважно останніх років);

оформлення має відповідати естетичним і мовним нормам;

• обов'язковими компонентами мають бути: визначення акту­альності дослідницького завдання та розроблення навчально- методичних матеріалів;

• вона має бути зброшурована, акуратно і грамотно оформлена.

Студенти мають право обирати тему з тем, визначених кафедрою.

Структура курсової роботи

1. Титульна сторінка

2. План (заголовок дається словом ЗМІСТ)

3. ВСТУП – обґрунтовується актуальність теми, її значення для теорії та практики певної науки, мета, завдання, об'єкт, предмет та методи дослідження.

4. Основна частина поділяється на теоретичний і практичний розділи.

- Теоретичний розділ включає аналіз опрацьованої наукової літера­тури відповідно до завдань дослідження;

-  певні авторські висновки з визначенням перспектив подальших дослідницьких пошуків.

- Практичний розділ містить опис виконаного дослідницького завдання та розроблення навчально-методичних та досліджу­ваних матеріалів.

5. ВИСНОВКИ

6. ДОДАТКИ (за потреби).

7. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ: на усі наукові дже­рела, що представлені в бібліографії, повинні бути покликання в тексті курсової роботи.

Під час захисту курсової роботи студент стисло доповідає про ре­зультати дослідження, відповідає на запитання. На підставі захисту та попередньої оцінки керівника, пропонованої в рецензії, виставляють остаточну оцінку.

Дипломна робота – самостійне оригінальне наукове дослідження студента з актуальних проблем фаху.

Теми дипломних робіт обираються студентами на основі розробле­ного і затвердженого кафедрою переліку орієнтованих тем дипломних робіт, а також з урахуванням власних наукових інтересів. Студент може сам запропонувати тему дипломної роботи, достатньо аргументовано обґрунтувавши доцільність її розроблення.

Матеріали дипломної роботи можуть бути використані для виголо­шення доповіді на загальноуніверситетській науково-практичній кон­ференції, написання статті, а також накопичення фактичного матеріалу для подальшої дослідницької роботи.

Вимоги до написання дипломної роботи

1. Тема дипломної роботи затверджується на засіданні кафедри і схвалюється вченою радою факультету інституту/університету.

2. У вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність;

3.  визна­чаються об'єкт, предмет, мета і конкретні завдання, гіпотеза дослідження, методи дослідження;

4.  його наукова новизна та теоретична і практична значущість одержаних результатів;

5.  опи­сується структура дипломної роботи.

6. Автор дипломної роботи повинен продемонструвати вміння методологічно і грамотно проводити дослідження, інтерпре­тувати, систематизувати і класифікувати одержані результати.

7. У роботі необхідно розкрити зміст дослідницької проблеми з урахуванням нових наукових підходів.

8. Дипломна робота має містити чітко сформульовані висновки, у яких подаються основні результати дослідницької діяльності студента, рекомендації щодо їх практичного використання.

9. Обсяг дипломної роботи – 50-60 сторінок друкованого тексту.

10. Дипломна робота має бути чітко структурованою із виділенням окремих її частин, абзаців, нумерацією сторінок, правильним оформленням покликань, виносок, цитат, висновків і списку використаної літератури (не менше 50 джерел), обов'язковим є використання літератури іноземними мовами.

11. Дипломну роботу оцінює рецензент. Керівник пише відгук, у якому висловлює думку щодо рекомендації дипломної роботи до захисту. Остаточну оцінку виставляють члени державної екзаменаційної на підставі рецензії та публічного захисту ди­пломної роботи.

Наводимо взірець визначення актуальності, мети, об'єкта, пред­мета, наукової новизни та теоретичної значущості а також практичної значущості дослідження в дипломній та курсовій роботах.

 

Тема дипломної роботи Морфоло-синтаксична сполучуваність термінологічних елементів та їх переклад українською мовою Актуальність дослідження визначається важливістю розгляду морфоло-синтаксичної сполучуваності термінологічних елементів на основі останніх досліджень сполучуваності лексичних елементів взагалі, і полягає у розгляді та порівняльному аналізі сполучуваності та перекладі термінологічних еле­ментів підмов математичної логіки та економіки, які ще не були предметом дослідження. Метою дослідження є аналіз морфоло-синтаксичної сполучуваності термінологічних елементів англійської мови та їх українських еквівалентів на прикладі двох підмов. У роботі використовували такі методи дослідження: лексикографічний, метод компонентного, дистрибутивного аналізу, елементи кількісного і статистичного аналізу фактичного матеріалу, метод лінгвіс­тичного зіставлення, метод контекстологічного аналізу, трансформаційний аналіз та метод пояснювальних трансформацій. Об'єкт дослідження -розгляд особливостей морфоло-сннтаксичноїспо­лучуваності термінологічних елементів англійської мови підмов математичної логіки та економіки у зіставленні з українською та способи їх перекладу. Предметом дослідження є 1037 термінологічних одиниць підмов мате­матичної логіки (528) та економіки (509), вилучені шляхом суцільного добору з 11 словників та 32 термінологічні одиниці – з трьох текстів, їх структурні,семантичні та перекладацькі особливості. Теоретичне значення дипломної роботи полягає у подальшому розробленні широкого кола питань сполучуваності та перекладу зазначених лексичних оди­ниць. Без розв 'язання тих питань неможливе подальше дослідження лексичної системи мови. Визначення типів словосполучень дозволяє визначити обсяг сполучуваності кожної частини мови і способи вираження зв 'язку між ними з метою їх подальшого правильного перекладу. Типи словосполучень розглядають­ ся як синтаксичні структури, а не визначаються за семантичним критерієм. Практична цінність дослідження полягає у можливості використання його результатів для викладання прикладної лінгвістики та загального мо­вознавства, а також на заняттях з практики перекладу та під час вивчення термінології підмов.

 

Дипломну (курсову) оформлюють на папері формату А4. Текст друкують через півтора міжрядкових інтевала, кегль шрифту -14.

Нумерація сторінок роботи починається з четвертої сторінки: ти­тульну сторінку, зміст, першу сторінку вступу враховують, але не ну­мерують. Номери проставляють посередині верхнього берега аркуша арабськими цифрами на відстані не менше 10 мм.

Рубрикація тексту роботи передбачає членування на частини та їх називання: вступ, розділ, висновки. Заголовки мають бути короткі та однозначні. Основні частини роботи починають писати з нової сторінки. Встановлені вимоги до змісту, структури та обсягу слід дотримуватися під час написання та оформлення наукових робіт⁷⁷.

Типові помилки у написанні та оформленні роботи⁷⁸

1. Нечітке формулювання теми дослідження.

2. Зміст роботи не відповідає плану або не розкриває тему по­вністю чи в її основній частині.

3. Мета і завдання сформульовані невиразно і не відображають сутності дослідження.

⁷⁷ Методичні вказівки до написання курсових (дипломних, магістерських) робіт / Уклад.: 3. Мацюк, О. Антонів,-Львів, 2004.

⁷⁸ Леута О.І., Гончаров В. 1. Магістерське мовознавче наукове дослідження: методика, методи, написання, оформлення, захист,- К.: Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, 2005,-С. 60.

1. Дослідник не опрацював всю основну і новітню літературу з цієї теми.

2. Невідповідне співвідношення між структурними компонентами роботи (вступом, основною частиною, висновками).

3. Огляд дослідження питання у наукових працях є їх анотацією, а не критичним аналізом, що не дає можливості виробити власну концепцію розуміння проблеми.

4. Кінцевий результат не відповідає меті дослідження, висновки не збігаються з поставленими завданнями.

5. У роботі недостатньо покликань на першоджерела, значна кіль­кість перепитувань.

 

РЕЦЕНЗІЯ, ВІДГУК

Важливим жанром наукової комунікації є рецензія. Автор її – фахівець, учений тієї ж галузі або спорідненої, до якої належить і рецензована наукова стаття, монографія, підручник і навчальний посібник, кваліфікаційна робота та дисертація. Рецензія передбачає аналіз та оцінювання певного твору (наукової праці), критичний розбір, рекомендацію до захисту чи друку, проведення наукового обговорення й діалогу.

Рецензія – критичний відгук (містить аналіз і оцінку) наукового керівника (консультанта), офіційних опонентів, провідної установи під час захисту кваліфікаційної роботи, кандидатської чи докторської дисертацій.

Реквізити:

1. Назва виду документа.

2. Заголовок (містить назву рецензованої роботи, прізвище та іні­ціали її автора, рік публікації, назву видавництва).

3. Текст.

4. Підпис рецензента.

5. Дата.

6. Засвідчення підпису печаткою або спеціальним штампом (за потреби).

Рецензія – документ, який передбачає коментування основних по­ложень рецензованої праці (тлумачення думки автора, висловлення особистого ставлення до поставленої проблеми);

 узагальнену аргумен­товану оцінку;

 висновки про значення аналізованої праці.

Типовіш план написання тексту рецензії

1. Об'єкт і предмет аналізу.

2. Актуальність теми.

3. Короткий зміст.

4. Формулювання основної тези.

5. Загальна оцінка.

6. Недоліки, хиби, огріхи праці.

7. Висновки.

Об'єктом оцінювання є повнота, глибина, всебічність розкриття теми;

 новизна та актуальність поставлених завдань і проблем;

 корек­тність аргументації і системи доказів;

 достовірність результатів;

 пере­конливість висновків.

 

Мовні кліше для написання рецензії

 

Об'єкт аналізу	Рукопис книги, стаття в журналі, кан­дидатська дисертація, автореферат, дипломний проект (праця автора, рецензо­вана робота...)
Актуальність теми	Актуальність теми обумовлена... Дослідження присвячене актуальній темі... Автор розглядає важливі питання сучас­ності...
Короткий зміст	Дослідження складається зі вступу,... роз­ділів, висновків,... додатків тощо (вказу­ється загальна кількість сторінок, позицій у списку використаних джерел, наявність ілюстрацій, таблиць, графіків)... На початку дослідження (статті, моно­графії, дисертації) автор указує на... Автор аналізує наявні джерела з цієї про­блеми... Дослідник розглядає питання... Автор (учений, науковець) доводить, що... Аргументовано стверджується думка, що...
Формулювання основної тези	Основна проблема дослідження полягає у... У статті на перше місце висувається питання про...
Загальна оцінка: позитивна	Робота вирізняється... значним фактич­ним матеріалом,... оригінальним підходом до аналізу та вирішення поставлених за­вдань,... високою інформативністю Автор доводить (підтверджує) свою думку значним ілюстративним (статистичним, експериментальним) матеріалом... Автор справедливо (слушно) зазначає,., аргументовано обґрунтовує,., чітко визна­чає, детально аналізує, ретельно розглядає, уважно простежує, доказово критикує... Як переконливо свідчить автор, не всі попередні ідеї витримали випробування часом... Автор уважно аналізує погляди опонен­тів... Ідея автора... досить продуктивна (плід­на, оригінальна, новаторська)... Праця важлива нестандартними підхода­ми до вирішення... Думка автора... (про що?) видається пер­спективною... Важко не погодитися з... Думки (положення) автора про... сформу­льовані чітко (доказово, переконливо). Висновки автора достовірні й результа­тивні. Вони ґрунтуються на аналізі зна­чного фактичного матеріалу... Безперечною заслугою автора варто вва­жати новий підхід до вирішення... запро­поновану класифікацію... способи узагаль­нення... уточнення поняття...
неоднозначна	Варто відзначити певні дискусійні момен­ти... Одначе, цікаві думки не підкріплені фак­тами... роздуми автора здаються декла­ративними... все ж робота заслуговує позитивної оцінки. Автор досить цікаво проаналізував сучас­ний стан проблеми. Водночас, на нашу дум­ку, аналіз міг бути глибшим і змістовнішим Справедливо вказуючи на..., автор помил­ково вважає, що... Деякі положення автора залишаються без­доказовими, зокрема й такі... У роботі (статті, дослідженні, моногра­фії) відчутно не вистачає ілюстративного та фактичного матеріалу, тому висновки автора здаються дещо некоректними... На підтвердження цієї тези автор наво­дить кілька аргументів (прикладів, даних), які не завжди переконливі. Незважаючи на дискусійність (неодноз­начність) основної концепції (положень, висновків, рекомендацій) цієї праці, варто відзначити ЇЇ значення та актуальність для...
Недоліки, хиби, огріхи	Серед недоліків дослідження – надмірна (невиправдана) категоричність висновків автора. Суттєвий (серйозний) недолік роботи по­лягає у... (непереконливості доказів, спро­щеному підході до... відсутності чіткої характеристики... критичної оцінки... До прорахунківроботи належать... Методично робота побудована нераціо­нально, варто скоротити...
	Поза розглядом дослідження залишилися питання... Автор не розглянув питання, що безпосе­редньо стосуються теми дослідження. Зазначені недоліки мають суто локальний (рекомендаційний) характер і не впли­вають на остаточні результати дослі­дження Вказані зауваження не впливають суттєво на загальну позитивну оцінку роботи.
Висновки	Загалом це цікава й корисна робота. Таким чином, розглянуте дослідження за­слуговує позитивної (високої) оцінки. Робота відповідає всім вимогам, може бути оцінена позитивно, а її автор за­слуговує на присудження... (наукового ступеня...).

 

Наукова рецензія виконує такі функції: інформування, тобто озна­йомлення з науковим твором (або кількома творами);

 оцінювання та осмислення у науковому соціумі певного знання.

Особливість рецензії полягає у вмінні спілкуватися, вести діалог (часто уявний) між рецензентом та автором твору, рецензентом і читача­ми. Нерідко автор рецензії виявляє свої особистісні цінності, виступає аналітиком чи полемістом, який зі знанням справи оцінює первинний документ, висуває свої зауваження, подає поради, рекомендації, про­понує імпульси до наукового діалогу.

Відгук – це 1) документ, що містить висновки уповноваженої особи (або кількох осіб) чи установи щодо запропонованих на розгляд ви­стави, рукописних робіт;

 2) стисла форма письмової оцінки виконаної роботи (курсової, бакалаврської, магістерської кваліфікаційних робіт, кандидатського чи докторського дослідження). За складом реквізитів збігається з рецензією.

Обсяг відгуку невеликий – 1-3 сторінки (3-5 сторінок для канди­датських і докторських дисертацій).

На відміну від рецензії, у відгуку подають загальну характеристику праці без докладного аналізу, проте він містить практичні поради.

РЕЦЕНЗІЯ на статтю Клименко І. В. «Явище еліпса як спосіб економії мовних засобів» (9 с.)   Сучасне мовознавство виявляє велике зацікавлення проблемою еліптичних речень та їх функціонування. Такі явища, як неофіційність, невимушеність спілкування, дозволяють скоротити висловлювання, використовувати лише необхідні для розуміння частини речення, тому вивчення еліпса необхідне для розуміння процесів, пов'язаних з еконо­мією мовних засобів. Будучи результатом процесу стиснення (компресії) певних смислонавантажених елементів висловлення, еліпс відіграє важливу роль в його конституюванні, а тому є вельми продуктивним способом компактного представлення інформації засобами, які належать практично до всіх рівнів мовної системи – лексичних, морфологічних і синтаксичних, а як симбіоз процесу та результату, еліптичне речення виступає дієвим засобом гармонізації форми та змісту мовленнєвих по­ відомлень. На наш погляд, автор здійснила ґрунтовний огляд підходів до ви­ значення та дослідження феномену еліпса, що дозволило сформувати науково-теоретичне підґрунтя для подальшого аналізу, зробила спробу довести інтегрованість природи еліпса як симбіозу процесу та результату гармонізації форм і змісту мовленнєвих повідомлень, з'ясувала причини появи еліптичних конструкцій, окреслила їх місце в реалізації синтак­сичної компресії. Робота має струнку, глибоко продуману структуру. Рецензована стаття відповідає усіма вимогам, її можна рекоменду­вати до друку. Науковий керівник – професор, кандидат філологічних наук, завідувач кафедри культури української мови Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова С. В. Шевчук

 

. Тема 3.3