його чисто вживана назва — «кримінальна політика». Хоча більш точно його слід іменувати «державна політика стосовно запобігання та протидії злочинності» або «антикримінальна політика».
Серйозною проблемою для України та одним із негативних наслідків панівного донедавна режиму, як зазначалося, є відсутність офіційно визначеної антикримінальної державної політики. Минулий режим, очевидно, був незацікавлений у її виробленні, що спричинило б усунення ряду негараздів у практиці протидії злочинності, про які йшлося вище. Разом із тим, слід визнати, що відсутності уваги влади до опрацювання зазначеної політики сприяла й пасивність певного роду фахівців, у тому числі кримінологів. Думається, вже давно слід було б розробити проект або основи державної політики щодо запобігання та протидії злочинності та подати такий документ на розгляд вищих органів державної влади України. Проте з ряду причин, пов'язаних зі складністю такої роботи, а можливо, щоб не бентежити владу невчасними питаннями, це не було зроблено. Влада, що прийшла на зміну режиму Л. Д. Кучми, декларує демократичні, правові цінності, прагнення захисту громадян від будь-якого порушення їхніх прав і свобод, у тому числі від злочинних посягань. За цих умов кримінологи мають виконати свою частину роботи з обґрунтування сучасної державної політики щодо запобігання і протидії злочинності та ініціювати її розроблення і схвалення. Тим самим буде вирішено багато проблемних питань, у тому числі визначена генеральна мета системи управління діяльністю щодо запобігання та протидії злочинності та самої цієї діяльності.
2. Кримінологічні обґрунтування стратегії системи управління діяльністю щодо запобігання та протидії злочинності та самою антикримінальною діяльністю. На відміну від державної політики, головним призначенням якої є проголошення мети як загальної (генеральної), стратегія конкретизує її через визначення найбільш доцільних та досконалих напрямів та методів її досягнення. Якщо політика визначає мету у вигляді сутнісного результату діяльності у його політичному значенні, то стратегія — це дороговказ до цього результату, якого можна досягти лише через дотримання вказаних нею напрямів і методів, кожен із яких є міні-метою на шляху до генеральної. Стратегія зазвичай визначається на трьох рівнях:
383
Глава 9
безпосередньо виконавської діяльності; управління нею; всілякого забезпечення першої і другого. Тобто стратегія — це меншою мірою політичний, а більшою — методологічний та перспективно-моделюючий документ професійного призначення. У ньому на основі концептуально-теоретичних положень та узагальнення практики протидії злочинності визначається метод найбільш ефективного ведення цієї діяльності, запобігання та припинення злочинів. Таким чином, за своєю сутністю та змістом стратегія управління діяльністю щодо запобігання та протидії злочинності — це, в основному, кримінологічний документ, в якому пропонуються напрями та методи вирішення кримінологічних проблем.
Висновок щодо загалом кримінологічного характеру стратегії управління вказаним різновидом діяльності ґрунтується не лише на оцінці його теоретико-методологічного значення, а й на сучасній практиці розроблення такого роду документів. Саме у кримінологічному аспекті автором Курсу було розроблено ще в 1995 р. на той час першу в Україні Стратегію і основні засади тактики боротьби з організованою злочинністю. Цей документ отримав схвалення Координаційного Комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю при Президентові України, його положення лягли в основу ряду законодавчих актів, управлінських документів центральних установ правоохоронних органів. Далі (1999, 2002) Стратегія оновлювалася іншими авторами, проте закладена спочатку кримінологічна її спрямованість лишалася майже незмінною.
Дещо відрізняється від стратегії за своїм призначенням та формою кримінологічна концепція. Вона створюється здебільшого у разі виникнення якоїсь нової або складної проблеми у сфері протидії злочинності, її завдання — окреслити цю проблему, розкрити її сутність, природу, чинники, суспільну небезпечність, концептуально намітити напрями і засоби розв'язання, необхідну для цього систему забезпечення. Таким чином, у концепції предмет розгляду, як правило, вужчий ніж у стратегії, але сфера його висвітлення більш глибока та різнобічна. Класичним прикладом такого роду стратегічного документа може бути підготовлена під керівництвом автора Курсу Концепція боротьби з корупцією на 1998-2005 рр., затверджена Указом Президента України від
384
