Методологія і методи кримінологічної науки

го світу) та посереднє (із використанням спеціальних пристроїв); суцільне (з охопленням усієї кількості об'єктів пізнання) та вибіркове (стосується лише частини певним чином відібраних об'єктів); довільне та стандартизоване за визначеною схемою; зви­ чайне (пасивне, зовнішнє відтворення факту) та включене (із введенням суб'єкта спостереження «усередину» відносин та умов, у яких функціонує емпіричний факт). Про відмінності та застосування окремих різновидів спостереження стосовно кримінологічної інформації йдеться у главі 1 Книги 3 Курсу. Спос­тереження будь-якого виду має відбуватися лише на законних підставах. Варто нагадати, що Конституція України (ст. 32) не допускає збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, еко­номічного добробуту та прав людини.

Оскільки злочинність становить загрозу національній безпеці, збирання кримінологічної інформації про неї та осіб, які вчинили злочин або стосовно яких є висока ймовірність його вчинення, на нашу думку, не підпадає під обмеження, визначені ст. 32 Консти­туції України. Проте, безумовно, збирання інформації можливе лише із дотриманням вимог закону та норм суспільної моралі. Детальніше про це йтиметься у главі 8 Книги 1 та главі 1 Книги З Курсу.

До загальнонаукових емпіричних методів належить і метод експерименту (лат. ехрегітепШт — дослід, випробування). Він по­лягає у тому, що пізнання емпіричного факту здійснюється через дослідне відтворення відносин та умов його функціонування. При цьому, як правило, майже всі чи більшість із них зберігаються у ре­альному виявленні, а одна, значення якої експериментально пе­ревіряється, змінюється. Пізнання полягає у визначенні зміни емпіричного факту за умови експериментальної зміни зазначеної умови. Соціальний експеримент, різновидом якого є криміно­логічний експеримент, може застосовуватися лише з позитивною метою, у межах закону та суспільної моралі і з виключенням пору­шення прав, свобод і законних інтересів громадян. Слід зазначити, Що в умовах реальної дійсності застосування цього методу для потреб соціального експерименту, включаючи кримінологічний,

105

Глава 3.;   ..;. ., •.> ..,.-

викликає багато проблем. Вони пов'язані головним чином із труд­нощами реальної експериментальної зміни соціальних умов, чинників, що визначають кримінологічну обстановку¹.

Третю частину методів будь-якої науки, у тому числі криміно­логії, як зазначалося, складають методи інших наук. Вони викори­стовуються цією наукою під час пізнання із своєю метою об'єктів, що належать до предмету іншої науки або є спільним предметом обох наук.

У кримінології зокрема використовуються методи такої науки, як соціологія, її предметом є суспільні відносини загалом, соціаль­на організація, її структура, соціальні норми, ролі, процеси та інше, незалежно від галузі суспільних відносин, певного соціального змісту. Предметом кримінології є та частина названих об'єктів, яка має кримінологічне значення, тобто відрізняється суспільне не­прийнятним, суспільне небезпечним змістом, що обумовлює криміногенну мотивацію, виконує роль криміногенних чинників.

Соціологічні методи розкривають сутність злочинності як соціального феномену, соціально-демографічну та соціально-ро­льову характеристику осіб, які вчиняють злочини, організацію соціального контролю та соціальної профілактики антисуспільної поведінки тощо. Соціологічні методи використовуються ще й то­му, що дослідник не має змоги довгий час безпосередньо спос­терігати, а тим більше у різних місцях за об'єктами пізнання. Тому застосовуються різні відомі у соціології прийоми — методи зби­рання інформації про об'єкт дослідження не безпосередньо, а з інших джерел, найчастіше —- від інших осіб, які обізнані з ним. Усі названі обставини обумовлюють використання у кримінології соціологічних методів². Найчастіше використовують різні моди­фікації методу спостереження, а серед них метод опитування. Останнє, як і спостереження загалом, може бути суцільне і вибіркове, довільне і спрямоване (стандартизоване), безпосереднє та посереднє.

¹ Рузавин Г. Й. МетодьІ научного исследования. — М., 1974.

² Рабочая книга социолога. — М., 1976; Воронов Ю. П. МетодьІ сбора информации в социо-
логическом исследовании. — М., 1974; Чурилов Н. Н. Просктирование внборочного социо-
логического исследования. — К., 1986.

106