Поняття, предмет і система кримінології

залишатися за межами кримінології, а вона може лише використо­вувати здобутки цих наук. Також висловлювалася думка, яка має прихильників досі, що кримінологія внаслідок специфіки свого предмета не може обходитися без соціологічних, психологічних, психіатричних та інших «неправових» знань і тому має у межах своїх інтересів отримувати такі знання, в тому числі й через їх без­посереднє здобуття. Наведене означало, що кримінологічні дослідження мають охоплювати частину питань, які одночасно є предметом вивчення соціології, психології, психіатрії, тобто вклю­чати дослідження, що за своїм предметом належать до галузей названих наук. Для цього серед дослідників-кримінологів потрібно мати наукових фахівців відповідних профілів. Крім інших небажаних наслідків «втручання» кримінологів не в свою сферу, реалізація цього погляду призвела б до розмивання предме­та кримінології, її системи і структури, зрештою — до втрати нею свого самостійного наукового значення. Згодом запанувала думка, яку поділяють більшість сучасних вітчизняних кримінологів, про те, що до комплексу знань, які потрібні кримінології, безперечно входять знання з інших наук: економіки, соціології, політології, кримінального права, психології, психіатрії тощо. Ці знання кримінологія має набувати у взаємодії з названими та іншими на­уками. Взаємодія може мати різні форми: запозичення знань та їх інтерпретація кримінологами; спільні дослідження з представни­ками інших наук та з можливим використанням методик останніх; проведення таких досліджень у колективах кримінологів із залу­ченням до них фахівців інших наук або з консультуванням останніми цих досліджень тощо. Але «методи дослідження інших наук мають сприйматися зважено, очевидно, лише щодо того кон­кретного предмета, який є спільним об'єктом вивчення з відповідною наукою, та тільки в тих конкретних цілях, які ставить перед собою кримінологія. Також необхідно усвідомлювати, що така наукова співпраця не є «інтеграцією» кримінології в ці науки, бо кримінологічна наука має свій предмет та свої цілі»¹.

Концепція розвитку кримінологічної науки в Україні на початку XXI століття // Іпформ. бюлетень Координаційного бюро з проблем кримінології АПрНУ. - К., 2002. - № 5. -v''. 2.1,

15   ^;'

Глава і ••-' •

Отже, кримінологія знаходиться на стику правових, а точніше юридичних, та соціальної (соціологічної), психологічної, педа­гогічної, певною мірою і біологічної наук. Звідси постає питання про належність кримінології до тієї чи іншої галузі наук. Є при­хильники думки, що кримінологія не виходить за межі юридичних наук. Існує немало аргументів на підтримку цього погляду. Дійсно, кримінологія користується основним поняттям злочину, яке визначає кримінальне право. Тривалий час з кінця XIX — початку XX ст. фахівці, які вивчали проблеми походження злочинності, її причин, особи злочинця, окремих видів злочинів та заходів їх за­побігання, отримані наукові знання відносили до кримінології, вбачаючи її складовою кримінального права. Відомі твердження, що кримінологія вийшла з кримінального права. Дехто додає, що вона вийшла з нього та була витребувана суспільством як окрема наука через те, що кримінальне право виявилося самостійно не­спроможним своїми засобами забезпечити контроль та протидію злочинності у напрямі її скорочення. Більше того, окремі вчені стверджують, що саме кримінологія є центральною ланкою у циклі кримінально-правових наук, тому що лише вона розробляє систему запобігання, а звідси й скорочення та, певною мірою, по­долання злочинності. Щодо кримінально-правових засобів, то во­ни в широкому розумінні (загальна превенція) є запобіжними, підкореними більш загальному завданню, яке вирішує криміно­логія.

Проте уважний аналіз питань, вирішення яких є завданням кримінології, не дає змоги її відносити не лише до кримінального права, а певною мірою й до юридичних наук загалом. Це питання причин і умов злочинності, зокрема соціально-економічних, пси­хологічних тощо, поняття особи злочинця та її формування, знач­ної частини запобіжних заходів та інші, які не є юридичними (пра­вовими). Інша річ, що вони значною мірою використовуються для вирішення правових проблем.

Немало є прихильників віднесення кримінології до соціоло­гічних наук як теорії соціології злочинності. Виступаючи проти віднесення кримінології разом з кримінальним правом до однієї наукової спеціальності № 12.00.08 та загалом до номенклатури юридичних наук, А. Ф. Зелінський вважав, що злочинність, яка є