Поняття, предмет і система кримінології

Закалюк А. П.

3-18  Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: У 3 кн. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2007.

і  І5ВН 978-966-313-339-3

;  Кн. 1: Теоретичні засади та історія української кримінологічної ' науки. — 424 с.

ІЗВМ 978-966-313-341-6

Курс є науковим виданням. У Книзі 1 системно викладено сучасний стан та історію розроблення в українській кримінологічній науці теоре­тичних проблем її поняття, предмету, системи, методології, сутності злочинності, її причин і умов, особи злочинця, механізму злочинної по­ведінки, прогнозування злочинних проявів, їх запобігання. У Книзі 2 наведено новітню кримінологічну інформацію стосовно найбільш не­безпечних, поширених та малодосліджених видів злочинів. У Книзі З «Практична кримінологія» вперше висвітлено кримінологічні засоби запобіжної та іншої правоохоронної діяльності, містяться міркування автора щодо перспектив кримінології в Україні.

? '       Курс розрахований на науковців, які досліджують кримінологічні

проблеми, викладачів та студентів, які вивчають дисципліну «Криміно­логія», а також для використання у практичній діяльності криміноло-, гічних засобів запобігання та протидії злочинності. Курс також може; бути корисним читачам, заінтересованим у скороченні злочинних про­явів в українському суспільстві.

ББК 67.9(4УКР)61+67.61

І5ВМ 978-966-313-339-3 І5ВМ 978-966-313-341-6 (т. 1)

© Закалюк А. П., 2007

© Видавничий Дім «Ін Юре»

2007

Передмова

Ця книга задумана давно, коли за умов здобуття Україною дер­жавного суверенітету в країні почала складатися власна криміно­логічна ситуація, що потребувала належної оцінки та рекомен­дацій саме українських кримінологів.

Був також інший мотив. У країні майже 100 років тому започат­ковані кримінологічні дослідження. Десятки років викладається курс кримінології в українських вищих навчальних закладах, роз­вивається кримінологічна наука. У часи її відродження в СРСР у 60-х роках XX ст. саме українські кримінологи П. П. Михайленко та Й. А. Гельфанд опублікували одну з перших монографій на кримінологічну тематику (1964), ще до того, як ЦК КПРС своєю постановою «санкціонував» можливість кримінологічних дослі­джень, викладання у вищих навчальних закладах курсу криміно­логії, видання підручників з цієї дисципліни. Нині кримінологічні дослідження проводять фахівці понад 20 наукових установ та на­вчальних закладів України. За неповними даними, понад 230 з них мають науковий ступінь з кримінології, у тому числі майже півто­ра десятка є докторами наук.

Однак ні за радянських часів, ні після здобуття Україною дер­жавного суверенітету не було видано системного предметного опису здобутків українських кримінологів, їх поглядів щодо основних проблем кримінології. Короткий історичний огляд у підручниках, що почали видавати в Україні, а також окремі праці І. М. Даньшина та О. В. Філонова щодо історії вітчизняних дослі­джень з кримінології не могли дати розгорнутого уявлення стосов­но розвитку та сучасного стану української кримінології. У цьому аспекті українські кримінологи суттєво відстали від своїх росій­ських колег, які вже кілька років видають спеціальну літературу, зокрема енциклопедії, з системним викладом саме російської

Передмова

кримінологічної думки¹. Автор вважав своїм обов'язком науковця у міру власних можливостей заповнити цю прогалину.

Спонукали до цього й інші міркування. Науку, як і будь-який суспільне корисний продукт, творять люди. Кримінологія у цьому аспекті — не виняток. За кожним науковим положенням, виснов­ком, рекомендацією стоять конкретні їх розробники. Проте, як повелося ще з радянських часів, коли натхненником і організато­ром усіх здобутків у всіх сферах офіційно визнавалося керів­ництво комуністичної партії, у підручниках та системних курсах з кримінології рідко можна було зустріти прізвище того фахівця, якому належить ідея та розробка певного положення, визначення, вчення. За цих умов останні слід вважати такими, що належать науці загалом. І дійсно, в їх опрацюванні брала і бере участь, як пра­вило, група вчених, кожний з яких робить свій внесок у загальний процес карбування наукового знання. Але комусь першому нале­жить відповідна оригінальна ідея, хтось започаткував певну роз­робку, запропонував свій підхід до її обґрунтування і визначення.

У цьому Курсі автор прагнув, скільки це можливо і вдалося, «персоніфікувати» здобутки українських кримінологів щодо утво­рення нового кримінологічного знання.

Головною метою та визначальним спонукальним мотивом на­писання Курсу є потреба висвітлити саме сучасний стан україн­ської кримінологічної думки, дати об'єктивну наукову оцінку су­часній кримінологічній ситуації в країні, що складалася у період докорінних соціально-економічних та політичних трансформацій, яких потребувало українське суспільство в часи переходу від то­талітарного режиму до демократичного цивілізованого устрою з ринковою економікою, соціальне орієнтованою правовою держа­вою, що проголошена у Конституції 1996 р. Потреба в такій кримі­нологічній оцінці особливо актуалізувалася тим, що через істотні викривлення та гальмування необхідних перетворень країна отри­мала переважно тіньову, напівкриміналізовану економіку, її анти-суспільну, недемократичну, кланово-олігархічну модель з елемен-

¹ Российская кримипологичсская зпциклопедия / Под общ. ред. А. Й. Долговой, — М., 2000; Кузпецова Н. Ф. К вонросу о совремснной стратстии российской кримипологии // Государ-ство й право. — 2004. — № 3.

Передмова

тами авторитаризму, а розвиток підприємництва, малого та серед­нього бізнесу, іноземних інвестицій фактично був паралізований. Згадані процеси та їх результати викликали гострі суперечності та кризові явища у соціальній сфері, кричущі диспропорції між бага­томільйонними прибутками менш ніж 0,5 % населення та зубо­жінням переважної його маси. Хронічні матеріальні нестатки, об­меження освітніх можливостей, культурного розвитку призвели до втрати життєвої перспективи, особливо значною частиною мо­лоді. Лицемірство і фальш, імітація суспільної довіри і лояльності, що стали неписаною нормою поведінки на всіх рівнях влади, мали своїм наслідком тотальне падіння суспільної моралі, правовий нігілізм, моральну та духовну деградацію, депресію серед більшості прошарків населення та на їх ґрунті — поширення алко­голізму, наркоманії, сексуальних збочень, СНІДу. Пошук засобів виживання, задоволення у будь-який спосіб нагальних потреб привели значну масу населення, передусім молоді, до нехтування правом і законом, протиправної поведінки та злочинних проявів. Одним із багатьох негативних наслідків режиму, що панував понад 10 років (1994-2004) та ще не одержав належної соціально-по­літичної та кримінологічної оцінки і потребує її невідкладного проведення, зокрема у цьому Курсі, стало фактичне істотне погір­шення кримінологічної ситуації в Україні, передусім у галузях економіки, фінансів, сферах управлінських, митних, податкових відносин, правоохоронної діяльності. На жаль, і після заміни ви­щої влади в країні реальних змін у цьому аспекті, зокрема у визна­ченні та оцінці фактичної кримінологічної обстановки, практично не відбулося.

Негативні зміни кримінологічної ситуації, особливо після 1996 р., з потурання влади старанно вуалювалися за допомогою офіційних статистичних показників скорочення злочинності, у зв'язку з чим останні не відображають її реального стану. Реагу­вання у вигляді порушення кримінальної справи і тим самим включення злочинів до офіційного обліку отримує незначна кіль­кість повідомлень громадян про їх вчинення, частка яких з року в рік зменшується й у 2006 р. становила лише 1/6 таких пові­домлень, а інші 5/6 звертань за захистом від злочинних порушень прав залишилися без реагування. Ще менша частка зареєстрова-

Передмова

них злочинних проявів у сфері економіки, особливо службових зловживань, посягань на державну власність, завуальованих розкрадань бюджетних коштів. За оцінками фахівців, вона не перевищує 10 % реальних посягань, а фактів хабарництва високо-посадовців — не досягає й 1 %. Цілком обґрунтовано більшість громадян, опитаних наприкінці грудня 2004 р., оцінили як «дуже погану» боротьбу режиму Л. Д. Кучми зі злочинністю (71 %) та корупцією (72 %).

Таким чином, вища влада, що правила в Україні понад 10 років, не забезпечила належного, передбаченого законом реагування на злочинність, виявилася значною мірою пов'язаною з криміналіте-том, причетною до продукування соціальних передумов та безпо­середніх криміногенних чинників, фактично безучасною (не беру­чи до уваги численних декларацій) до поширення їх дії та обумов­леної ними злочинності. Перелік негативів цього режиму — суспільний застій, викривлення економіки, напруження та штучні маніпуляції у політичному житті, гуманітарній сфері — мають бу­ти доповнені консервуванням гострих криміногенних чинників, приховуванням реального стану злочинності- її інформаційна сфера стала переважно маніпульованою. Влада виявилася без­діяльною та неспроможною виконати одну з основних функцій правової держави, що полягає в організації виявлення та усунення причин і умов правопорушень.

Слід зазначити, що хронічно незадовільний стан боротьби зі злочинністю у країні в окремих випадках визнавався і на офіцій­ному рівні. Це констатувалося, зокрема, в узагальненні, проведе­ному у 2004 р. у Комітеті Верховної Ради України з питань законо­давчого забезпечення правоохоронної діяльності, та стверджува­лося, що правоохоронні органи не дотримуються основоположних принципів діяльності, встановлених законом, у тому числі поваги до прав і свобод людини і громадянина¹.

Окремі українські кримінологи також робили спроби показати реальний стан злочинності (О. Г. Кулик — 1994, 1998), порушити проблему зв'язку з нею влади, вказати на недосконалість держав­ної системи її реєстрації та протидії їй (В. І. ЦІакун — 1997, 2003,

' Дзеркало тижня. — 25 грудня 2004 р.

Передмова

2004). Проте це була переважно лише постановка проблем або їх розгляд загалом чи констатація необхідності глибокого критично­го кримінологічного аналізу.

Автор Курсу неодноразово намагався більш предметне і кри­тично висвітлити ці проблеми. Зокрема у своїй доповіді на першо­му Всеукраїнському з'їзді кримінологів (1998) він звернув увагу на невідому досі у світі суперечливу ситуацію, коли без будь-яких позитивних змін щодо гальмування дії криміногенних чинників статистика злочинності показувала її скорочення. Присутні на з'їзді міністр внутрішніх справ та інші керівники центральних установ правоохоронних органів ніяк не могли пояснити цей «український парадокс». У ряді подальших публічних виступів та публікацій 1998-2001 рр. з проблем протидії корупції, організо­ваній злочинності, «відмиванню» коштів, здобутих злочинним шляхом тощо, автор викривав їх суспільне коріння та пов'язаність із чинною системою влади. При цьому зазначалося, що загрозливі тенденції кримінологічної ситуації, «не отримуючи рішучого супротиву політичної влади, мають потенціал подальшого нега­тивного, у тому числі криміногенного розвитку і впливу»¹.

Проте ці висновки не викликали позитивного реагування полі­тичного та державного керівництва, а мали зовсім інші наслідки. Окремі керівники Служби безпеки України почали цікавитися особою автора. Зрозуміло, що за тих умов марно було розрахову­вати на конструктивне ставлення до результатів об'єктивного та критичного кримінологічного аналізу злочинності в Україні, її економічних і політичних передумов та зв'язку з ними чинної вла­ди. Слід визнати, що наведене загальмувало на декілька років реалізацію ідеї написання цієї книги. Завершення її стало можли­вим лише за умов, коли були задекларовані плюралізм, свобода творчої думки та почала проголошуватися увага до проблем всебічної, захищеної від злочинності впорядкованості суспільної організації в інтересах людини.

Були й інші чинники, що перешкоджали написанню Курсу, як і загалом великих за обсягом публікацій. Передусім, чинник часу.

' Концепція розвитку кримінологічної науки в Україні па початку XXI століття // Іпформ. бюлетень Координаційного бюро з проблем кримінології Акад. правових наук України. — К., 2002. - № 5. - С. 14.

Передмова

Автор розумів, що виконання такої роботи вимагатиме значних за­трат часу, у тому числі масштабного аналізу та узагальнення кримінологічної інформації. Це, у свою чергу, значно ускладнить часові можливості займатися побіжними кримінологічними про­блемами, зокрема у порядку службової діяльності, яка вимагає відслідкування актуальних проблем, підготовку кримінологічного обґрунтування щодо прийняття законів, інших нормативно-правових актів, безпосередньої участі у розробці та авторському супроводі їх проектів, інших кримінологічних засобів запобігання та протидії злочинності. Зрештою, автор розумів, що цю кропітку роботу доведеться сполучати зі службовою, це зумовить непо­мірне фізичне та психічне навантаження. Проте потреба створен­ня Курсу переважила всі труднощі, хоча нерідко вони небез­підставно сприймалися як нездоланні.

Видання, пропоноване читачеві, — не звичайний вузівський підручник. У розділі «Теоретичні засади та історія української кримінологічної науки» (Книга 1) значна увага приділяється недосконало та певною мірою догматично (що зберігається від радянської кримінології) розробленим теоретичним проблемам, дискусійним питанням, починаючи із визначення поняття і сутності злочинності, її спричинення та іншої детермінації, роз­криття особливостей особи злочинця, механізму злочинної поведінки, теорії запобігання злочинним проявам.

Під час розгляду сучасних кримінологічних знань щодо окре­мих видів злочинів (Книга 2) більше уваги приділено характери­стиці та особливостям запобігання найбільш небезпечним із них, передусім які нечітко визначені в сучасній кримінології (ор­ганізована злочинна діяльність, злочинність у сфері економіки тощо), або більш поширеним (злочини з корисливою мотивацією, пов'язані з наркотиками, вчинені раніше засудженими, злочини з необережності), чи таким, що досі системно не розглядалися (зло­чини осіб з аномаліями психіки в межах осудності). Деякі види злочинів з різних причин не отримали окремого розгляду. Це сто­сується, приміром, злочинності серед жінок, яка згідно з давно проведеними прискіпливими зарубіжними дослідженнями, вис­новки яких поділяє автор Курсу, не залежить безпосередньо від статевої належності та характеризується значно більшою подіб-

Передмова

ністю зі злочинністю серед чоловіків, ніж раніше вважалося¹. Во­на не має своїх специфічних (статевих) чинників і повинна роз­глядатися крізь призму особливих характеристик особи жіночої статі та особливостей вчинення нею окремих видів злочинів. До того ж, як відомо, злочинність чоловіків ще окремо не досліджу­валася, тому порівняння показників жіночої злочинності й зло­чинності загалом є некоректним, бо остання включає і злочини жінок. Окремо не розглядаються й ті види злочинності, стосовно яких досі немає повної та переконливої кримінологічної інфор­мації. Серед них злочинність, пов'язана з використанням інфор­мації на електронних носіях (нерідко позначається — «комп'ютерна злочинність»). Кримінологічні проблеми такої інформації, на думку автора, повинні розглядатися значно шир­ше: у загальному ракурсі розвитку інформаційного та грома­дянського суспільства, а також щодо кримінологічної інформації — передусім стосовно ЇЇ відкритості, можливостей та засобів ав­томатизації, інформатизації, захисту від будь-яких посягань, у тому числі, що чиняться нібито в інтересах національної безпеки тощо. Певною мірою ці напрями відтворено у главі 1 «Криміно­логічна інформація» Книги 3 Курсу.

Особливістю Курсу є широке використання даних сучасних досліджень, через здобуття яких, тобто в емпіричному напрямі, значною мірою й відбувається нинішній розвиток української кримінологічної думки, у тому числі стосовно кримінологічної класифікації злочинності. Питання про неї та структуризацію кримінологічного знання щодо злочинності залишаються диску­сійними, а деякі сучасні пропозиції російських кримінологів з цього приводу, зокрема стосовно «дроблення» єдиної науки кримінології на ряд «кримінологій», є штучними та торкаються не сутності, а лише термінологічних маніпуляцій².

Суттєвою відмінністю Курсу від подібних публікацій є і те, що він розрахований не лише для навчальних цілей, а й для практич-

¹                 ЕШоССО. Сспсіог, с1е1ігк)испсу апсі зосіеіу. — Аісісг зЬой АусЬигу, 1998. — XIV. — 141 р.

²                 Як приклад дивись в Інтернаті пропозиції П. О. Кабанова в лекції «Структура криминоло-
гических знаний», розробленій у 2005 р. у Нижпьокамському філіалі Московського гу-
маштаріїо-єкономічного інституту.

Передмова

ного використання. Кримінологія до останнього часу розглядала­ся, в основному, як теоретична наука або навчальна дисципліна. Проте, на погляд автора, вона повинна все більше впливати на практику запобігання та протидії злочинності. Тому у Курсі впер­ше введений та системно викладений (у межах розробленого на сьогодні) окремий розділ «Практична кримінологія» (Книга 3), де запропоновано відповідні кримінологічні засоби та технології для прикладного використання.

Курс є авторським. Він відтворює позицію автора з основних проблем кримінології. Очевидно, не з усіх питань вона буде одно­значно сприйнята. Деякі фрагменти стануть приводом для науко­вої дискусії. Це не бентежить автора. Він прагнув істини, яка від­повідає фундаментальним теоретико-методологічним засадам класичної кримінології, сучасній кримінологічній інформації, її неупередженому аналізу, а також об'єктивному критичному оці­нюванню нинішньої практики реагування на злочинність, чого яв­но не вистачає багатьом сучасним дослідженням.

Написання Курсу забрало в автора кілька років життя, багато інтелектуальних та фізичних сил. Тут викладена авторська думка, що ґрунтується на результатах наукової праці впродовж десятків років. Автор намагався поділитися своїм науковим досвідом з ко­легами, передусім молоддю, яка здобуває знання з кримінології, та практиками, які мають їх використовувати. Не переоцінюючи сво­го наукового авторитету, автор має підстави стверджувати, що нинішній рівень професійних знань з кримінології у масі своїй є досить низьким, а їх використання зовсім недостатнім. З ряду при­чин, у тому числі пов'язаних з рівнем наукової творчості самих кримінологів, кримінологія ще не отримала достойного визнання в українському суспільстві, її можливості впливу на цивілізацій-ний розвиток суспільства, зміцнення правових та моральних засад ще далеко не використовуються. Найбільш прикро, що це сто­сується сфери управління суспільством, у тому числі високого державного рівня, а також політиків, які повинні визначати (свідо­мо не пишу «визначають») державну політику у такій суспільне важливій та небезпечній сфері, якою є злочинність та протидія їй. Державної політики у цій сфері фактично не визначено. Ініціа­тивні пропозиції щодо неї мають розробляти передусім криміно-

10

Передмова

логи, чого ще зовсім недостатньо. Написанням Курсу автор спо­дівається зробити внесок в обґрунтування основних положень цієї політики. Наскільки йому вдалося втілити у написане свої праг­нення та задумки, — судити читачеві. Якщо певною мірою це вдалося, автор вважатиме своє завдання виконаним.

Автор висловлює щиру подяку науковцям, чиї емпіричні дані використані у Курсі, глибоко шанованим рецензентам — Петру Пе­тровичу Михайленку, Валерію Олександровичу Глушкову, Василю Івановичу Шакуну, редакторам і видавцям книги, керівнику Видавничого Дому «Ін Юре» Олександру Дмитровичу Святоцько-му та всім, хто сприяв та тривалий час надихав на створення цієї, очевидно, підсумкової наукової праці. Особливо низький уклін моїй дружині — Тамарі Антонівні, у якої мої заняття криміно­логією, зокрема написання цієї книги, відняли багато днів та годин спілкування, уваги, порозуміння і здоров'я.

11

Глава 1

Поняття, предмет і система кримінології

$ 1. Визначення поняття кримінології як науки, її співвідношення з іншими науками

Для будь-якого суспільства, включаючи сучасне українське суспільство, однією з найбільш актуальних і гострих є проблема злочинності, суспільної протидії їй. Коли йдеться про наявність якоїсь проблеми у суспільстві, це вказує на наявність невиріше-них питань стосовно певних суспільних явищ (подій, ситуацій), що не дають змогу адекватно розуміти останні, їх сутність, зако­номірності, а звідси — вишукувати та визначати засоби забезпе­чення їх суспільне бажаного вирішення. Якщо йдеться про суспільне бажане явище, проблема полягає у визначенні засобів забезпечення його функціонування, розвитку. Якщо ж це суспільне небажане явище, вирішення проблеми залежить від по­шуку, визначення і застосування засобів запобігання і протидії останньому.

Розв'язання будь-якої суспільної проблеми потребує, як прави­ло, вирішення різних за своєю природою і змістом складових її проблем. Серед них: соціально-економічні, політичні, правові, ор­ганізаційно-управлінські, соціокультурні та ін. Перша частина цих проблем за методами і засобами розв'язання є прикладними, які вирішуються через практичну діяльність. Друга частина — наукові проблеми, вирішення яких потребує застосування наукових методів або, ширше, наукового забезпечення.

Все наведене стосується проблеми злочинності та суспільної протидії їй. Оскільки злочинність — це безперечно суспільне неба­жаний, соціальне неприйнятний і, в цьому розумінні, антисуспіль-

12