Так, підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці здійснюється членами дільничної виборчої комісії на її засіданні, яке проводиться в тім же приміщенні, де відбувалося голосування, починається відразу після закінчення голосування, проводиться без перерви і закінчується лише після складення та підписання протоколу про підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці.
Дільнична виборча комісія може визнати голосування на виборчій дільниці недійсним у разі встановлення нею порушень вимог цього Закону, внаслідок яких неможливо достовірно встановити результати волевиявлення виборців. Дільнична виборча комісія може визнати голосування на виборчій дільниці недійсним (про що складається відповідний акт) за наявності таких обставин:
1) виявлення фактів незаконного голосування (наприклад, вкидання виборчого бюлетеня до виборчої скриньки за виборця іншою особою, голосування особами, які не мають права голосу; голосування особами, яких не внесено до списку виборців на виборчій дільниці або внесено до нього безпідставно; голосування виборцем більше ніж один раз) у кількості, що перевищує 10% кількості виборців, які взяли участь у голосуванні на виборчій дільниці;
2) знищення або пошкодження виборчої скриньки (скриньок), що унеможливлює встановлення змісту виборчих бюлетенів, якщо кількість цих бюлетенів перевищує 20% кількості виборців, які взяли участь у голосуванні на виборчій дільниці.
Протокол про підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці та інші документи дільничної виборчої комісії передаються відповідній територіальній виборчій комісії на її засіданні. Територіальна виборча комісія на підставі протоколів дільничних виборчих комісій про підрахунок голосів виборців на виборчих дільницях і повідомлень про зміст таких протоколів дільничних виборчих комісій, переданих за допомогою технічних засобів зв'язку зі спеціальних виборчих дільниць, утворених на суднах, що перебувають у день виборів у плаванні під Державним Прапором України, на полярних станціях України, встановлює підсумки голосування в межах територіального виборчого округу.
Встановлення результатів виборів. Протокол про підсумки голосування на виборах народних депутатів України територіальна виборча комісія невідкладно надсилає до Центральної виборчої комісії, яка на своєму засіданні на підставі протоколів територіальних виборчих комісій про підсумки голосування в межах відповідних територіальних виборчих округів і протоколів закордонних дільничних виборчих комісій не пізніш як на 15-й день з дня виборів установлює результати виборів депутатів, про що складає протокол.
При цьому депутатські мандати розподіляються між виборчими списками партій (блоків) пропорційно до кількості отриманих голосів виборців кандидатами у депутати, включеними до виборчих списків партій (блоків), у послідовності, зазначеній на схемі 24.
Результатом виборів депутатів є визначення в порядку черговості у виборчих списках партій (блоків) осіб, обраних депутатами від партій (блоків), відповідно до кількості депутатських мандатів, отриманих виборчими списками партій (блоків). Проілюструвати викладену методику розподілу депутатських мандатів (по загальнодержавному виборчому округу) можуть результати виборів до Верховної Ради України 2006 р., наведені в таблиці 1.
З цієї таблиці видно, що в розподілі депутатських мандатів було враховано голоси лише 77,73% виборців, які проголосували «за» виборчі списки партій (блоків), що подолали тривідсотковий бар'єр.
Схема 24. Встановлення результатів виборів народних депутатів України
Офіційним оприлюдненням результатів виборів депутатів та реєстрацією депутатів фактично завершується виборчий процес. Зокрема, порядок офіційного оприлюднення результатів виборів народних депутатів України встановлюється в ст. 78 Закону України «Про вибори народних депутатів України». Він передбачає, що Центральна виборча комісія не пізніш як на п'ятий день з дня встановлення результатів виборів офіційно оприлюднює результати виборів депутатів у газетах «Голос України» та «Урядовий кур'єр». Список обраних депутатів публікується із зазначенням в алфавітному порядку їхніх прізвища, імені, по батькові, року народження, професії, посади (заняття), місця роботи, місця проживання, партійності, суб'єкта висування.
Заміщення народних депутатів України, обраних по виборчих списках партій (блоків), у разі їх вибуття, тобто дострокового припинення їх повноважень, відбувається за схемою: за рішенням Центральної виборчої комісії обраним депутатом визнається наступний за черговістю кандидат у депутати у виборчому списку відповідної партії (блоку). Якщо черговість для отримання депутатського мандата вичерпана, депутатський мандат залишається вакантним до проведення чергових або позачергових виборів.
Наприклад, до виборчого списку партії (блоку) включено 78 кандидатів. Після встановлення результатів виборів народних депутатів України виборчий список партії (блоку) отримав 44 депутатські мандати, відповідно, депутатами було визнано кандидатів, чиї порядкові номери в цьому списку були від 1 по 44. У разі вибуття одного з депутатів обраним депутатом за рішенням Центральної виборчої комісії визнається кандидат, чий порядковий номер у списку - 45-й.
* * *
Для забезпечення чесних і прозорих виборів великого значення, і це продемонстрував перебіг президентських виборів 2004 року та парламентських і місцевих виборів 2006 року, набуває проблема юридичної відповідальності за порушення виборчого законодавства, виборчих прав громадян України. Особливістю конституційно-правового регулювання такої відповідальності є те, що:
по-перше, частина відповідних норм виборчого законодавства бланкетний характер - вони не визначають конкретних складів правопорушень, а констатують загальне правило, відповідно до якого за порушення виборчого законодавства настає юридична відповідальність. Що стосується санкцій, то вони визначені в нормах інших галузей права. Прикладом є ст. 117 Закону України «Про вибори народних депутатів України»: «Особи, винні в порушенні законодавства про вибори депутатів, притягаються до кримінальної, адміністративної або іншої відповідальності в порядку, встановленому законом»;
по-друге, за окремі діяння, пов'язані з порушенням виборчого законодавства встановлюється конституційно-правова відповідальність. Для прикладу можна навести конкретні форми конститу-ційно-правової відповідальності, передбачені в Законі України «Про вибори народних депутатів України»:
- позбавлення певних осіб, за рішенням виборчої комісії,
права бути присутніми на засіданні виборчої комісії (ч. 5 ст. 34);
- дострокове припинення повноважень складу виборчої комісії або члена виборчої комісії (ст. 37);
- оголошення кандидатові в депутати попередження, що
оприлюднюється в засобах масової інформації, або скасування реєстрації кандидата в депутати (п. 10 ч. 1 і ч. 4 ст. 64);
- тимчасове зупинення дії ліцензії або випуску (друку) засобу масової інформації (ч. 10 ст. 71);
- дострокове припинення повноважень офіційного спостерігача, в також оголошення йому попередження чи позбавлення права бути присутнім на засіданні виборчої комісії (ч. 5 ст. 74; ч. 9 ст. 75; ч. 14 ст. 76).
Види злочинів проти виборчих прав громадян України та санкції за їх учинення передбачаються Кримінальним кодексом України (статті 157-159). Це, зокрема:
1. Перешкоджання насильством, обманом, погрозами, підкупом або іншим чином вільному здійсненню громадянином права обирати і бути обраним Президентом України, народним депутатом України, депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатом місцевої ради або сільським, селищним, міським головою, вести передвиборну агітацію - ст. 157 КК України.
2. Неправомірне використання виборчих бюлетенів, підлог
виборчих документів або неправильний підрахунок голосів чи
неправильне оголошення результатів виборів - ст. 158 КК Ук
раїни.
3. Незаконне знищення виборчої документації або документів
референдуму поза встановленим законом строком зберігання у
державних архівних установах та в Центральній виборчій комісії
України після проведення виборів або референдуму, а так само пошкодження виборчої документації або документів референдуму - ст. 158-1 КК України.
4. Умисне порушення таємниці голосування під час проведення передбачених законом України виборів, вчинене членом виборчої комісії або іншою службовою особою з використанням влади чи службового становища - ст. 159 КК України.
Адміністративна відповідальність за порушення виборчого законодавства передбачається ст. 186-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка передбачає відповідальність за такі діяння:
1)публічні заклики або агітація за бойкотування виборів народного депутата;
2)опублікування або поширення іншим способом неправдивих
відомостей про кандидата у депутати;
3)агітація за або проти кандидата в день виборів;
4)видача членом дільничної виборчої комісії бюлетеня для голосування за іншу особу;
5)втручання в роботу виборчих комісій, що перешкоджає виконанню ними обов'язків, пов'язаних з реєстрацією кандидатів у
депутати, підрахунком голосів чи визначенням результатів або підбиттям загальних підсумків виборів.
У літературі зазначається, що певні правопорушення можуть бути підставою для притягнення посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування і згідно з вимогами ст. 5 Закону України «Про корупцію», а саме: відмова фізичним і юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, умисна затримка її, надання недостовірної чи неповної інформації; неправомірне втручаннях використанням свого посадового становища в діяльність інших державних органів чи посадових осіб із метою перешкодити виконанню ними своїх повноважень; надання незаконних переваг юридичним чи фізичним особам під час підготовки та прийняття нормативно-правових актів і рішень1.
Референдум
Поняття і види референдумів; правова регламентація питань організації та проведення референдумів в Україні.
Референдум - важлива форма безпосередньої демократії, що полягає в голосуванні виборців (певної, визначеної законом групи виборців), шляхом якого приймаються рішення з будь-яких питань державного або самоврядного характеру, за винятком тих, котрі згідно з законом не можуть бути винесені на референдум. Ці рішення - обов'язкові до виконання органами, організаціями і громадянами, щодо яких вони мають імперативний характер.
Основна відмінність референдуму від виборів, процедура яких також передбачає голосування виборців, полягає в об'єкті та меті волевиявлення виборців. Так, якщо на виборах таким об'єктом є кандидат або список кандидатів, то об'єктом референдуму може стати конституція, закон, законопроект, будь-яке питання зовнішньої чи внутрішньої політики. Метою виборів є обрання народних представників, що по суті являє собою делегування їм певної частини належних народові або територіальній громаді владних повноважень, тоді як мета референдуму - прийняття рішення за сутністю винесеного на нього питання, тобто воля народу знаходить свій вираз у формі референдуму чіткіше й конкретніше та передбачає подальшого делегування владних повноважень.
1Див.: Коментар Закону України «Про вибори народних депутатів України» / За заг. рсд. А. І. Мартинюка.- К.: Юридична думка, 2006.- С. 655.
У спеціальній юридичній літературі прийнято вважати датою проведення першого в історії референдуму 1439 р., а його «батьківщиною» - Швейцарію (кантон Берн)1, хоча з цього приводу висловлюються й інші думки2. А в Україні було проведено два референдуми - 1 грудня 1991 р. та 17 квітня 2000 р.
Поряд із терміном «референдум» у міжнародно-правових документах, законодавчих актах інших країн та в юридичній літературі використовується також термін «плебісцит». Хоча законодавство України і не користується цим терміном, слід мати на увазі, що в деяких державах під плебісцитом розуміють усі види голосування (наприклад, ФРН) або лише голосування, за допомогою якого виборчий корпус висловлює свою підтримку окремій особі чи політиці, яку вона проводить (наприклад, Франція).
У міжнародному праві плебісцит розглядається як один із видів народного голосування, що застосовується в опитуванні населення
мовної території щодо її належності тій чи іншім державі3. Одночасно в літературі висловлюється позиція, що ніякої різниці між референдумом і плебісцитом у формально-юридичній площині немає4. Класифікація референдумів здійснюється з використанням досить широкого кола критеріїв, а це, в свою чергу, обумовлює виділення великої кількості їхніх видів (таблиця 2).
|
|
Таблиця 2
* * *
Правова регламентація питань організації та проведення референдумів в Україні здійснюється Конституцією України (статті 72-74) та Законом України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 3 липня 1991 р. Окремі питання організації місцевих референдумів регламентуються також Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. (ст. 7).
Залежно від території проведення законодавство України виділяє три види референдумів: всеукраїнські, референдуми Автономної Республіки Крим і місцеві. Останні два види можна об'єднати в один, оскільки референдуми Автономної Республіки Крим за територією проведення також мають місцевий характер.
1Див.: Дмитриев Ю. А., Комаров В. В. Референдум в системе народовластия.- Смоленск, 1996.- С. 5.
2Див., наприклад: В. М. Шаповал. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник.- С. 62.
3Див.: Конституционное (государственное) право: Справочник / Под ред. В. И. Лафитского.- С. 111.
4Див., наприклад: Троицкий С. В. Институт референдума в освободившихся странах Южной Азии // Избирательное право и выборы.- М., 1990.- С. 30.
Всеукраїнський референдум (схема 25) може призначатися Президентом України, Верховною Радою України (ст. 72 Конституції України) або проголошуватися за народною ініціативою Президентом України (п. 6 ст. 106 Конституції України).
Схема 25. Всеукраїнський референдум
При цьому Верховна Рада України призначає лише обов'язковим референдум із питання про зміну території України, а Президент України - обов'язковий референдум щодо внесення змін до Конституції України (розділу І «Загальні засади», розділу III «Вибори. Референдум» і розділу XIII «Внесення змін до Конституції України»).
Всеукраїнський референдум також проголошується Президентом України за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, котрі мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області. Зокрема, всеукраїнський референдум 16 квітня 2002 р. був проголошений Президентом України за народною ініціативою.
Предметом референдуму € питання, що виноситься на референдум, або сукупність запропонованих варіантів кількох питань. Конституція України визначає межі використання всеукраїнського референдуму, зокрема його предмет не можуть становити питання податків, бюджету та амністії (ст. 74).
Питання зміни території України (ст. 73 Конституції України) та внесення змін до розділів І, III, XIII Конституції (ст. 156 Конституції України) віднесено до предмета обов'язкового всеукраїнського референдуму, тобто вони не можуть бути вирішені будь-яким органом державної влади.
Предметом всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р. було питання про затвердження Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р., і з погляду міжнародного права його безумовно можна віднести до обов'язкових референдумів, оскільки на нього було винесене питання самовизначення українського народу. Предметом всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 р. були такі питання.
1.Чи підтримуєте Ви пропозиції про доповнення ст. 90 Конституції України новою третьою частиною такого змісту: «Президент України може також достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо Верховна Рада України протягом одного місяця не змогла сформувати постійно діючу парламентську більшість або у разі незатвердження нею протягом трьох місяців підготовленого і поданого в установленому порядку Кабінетом Міністрів України Державного бюджету України», яка б установлювала додаткові підстави для розпуску Президентом України Верховної Ради України, та відповідне доповнення п. 8 ч. 1 ст. 106 Конституції України словами: «та в інших випадках, передбачених Конституцією України?»
2.Чи згодні Ви з необхідністю обмеження депутатської недоторканності народних депутатів України і вилученням у зв'язку з цим
частини третьої ст. 80 Конституції України: «Народні депутати
України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані?»
3. Чи згодні Ви із зменшенням загальної кількості народних
депутатів України з 450 до 300 і пов'язаною з цим заміною у частині першій ст. 76 Конституції України слів «чотириста п'ятдесят»
на слово «триста», а також внесенням відповідних змін до виборчого законодавства?
4. Чи підтримуєте Ви необхідність формування двопалатного
парламенту в Україні, одна з палат якого представляла б інтереси
регіонів України і сприяла б їх реалізації, та внесення відповідних
змін до Конституції України і виборчого законодавства?
Зазначені питання згідно з Конституцією не належать до тих, що можуть бути вирішені тільки проведенням всеукраїнського референдуму, тому референдум 16 квітня 2000 р. за предметом можна віднести до факультативних.
Місцевий референдум згідно з Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» є формою вирішення територіальною громадою питань місцевого значення шляхом прямого волевиявлення.
Предметом місцевого референдуму може бути будь-яке питання, віднесене Конституцією України та законами України до відання місцевого самоврядування. На місцевий референдум не можуть бути винесені питання, віднесені законом до відання органів державної влади.
Організація референдуму та голосування на ньому подібні до виборів, за винятком того, що виборець голосує не за кандидата або список кандидатів, а за пропозицію, яка містить проект рішення з певного питання.
Зокрема, значну роль в організації підготування та проведення всеукраїнського референдуму відіграє Центральна виборча комісія, яка:
1)забезпечує в межах, визначених законами України, реалізацію та захист конституційного права громадян України брати участь у всеукраїнському референдумі;
2)організовує підготування і проведення всеукраїнського референдуму;
3)реєструє ініціативні групи зі всеукраїнського референдуму,
встановлює форму підписних листів для збирання підписів для проведення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою;
4)здійснює в порядку, передбаченому законом, на всій території України контроль за виконанням законодавства про всеукраїнський референдум і забезпечує його однакове застосування;
5) звертається в разі необхідності до Конституційного Суду
України щодо тлумачення Закону України «Про всеукраїнський та
місцеві референдуми», інших законів України або окремих їхніх положень із питань проведення всеукраїнського референдуму, вносить у встановленому порядку пропозиції щодо вдосконалення законів із питань проведення всеукраїнського референдуму;
6)спрямовує діяльність комісій із всеукраїнського референдуму;
7)розподіляє кошти по комісіях із всеукраїнського референдуму, контролює забезпечення комісій із всеукраїнського референдуму приміщеннями, транспортом, зв'язком, розглядає інші питання матеріально-технічного забезпечення всеукраїнського референдуму;
8)встановлює форми списків громадян, які мають право брати
участь у всеукраїнському референдумі, протоколів засідань комісій із всеукраїнського референдуму, інших документів з проведення всеукраїнського референдуму, зразки скриньок для голосування
і печаток комісій із всеукраїнського референдуму, порядок зберігання документів із проведення всеукраїнського референдуму;
9) заслуховує повідомлення комісій із всеукраїнського рефе
рендуму, а також керівників міністерств, інших центральних і міс
цевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування
з питань, пов'язаних з підготуванням і проведенням всеукраїнсь
кого референдуму;
10)забезпечує акредитацію на всеукраїнських референдумах
офіційних спостерігачів від інших держав і міжнародних організацій згідно з положенням про статус спостерігачів, що затверджується Комісією, видає їм відповідні посвідчення;
11)підбиває підсумки всеукраїнського референдуму в цілому
по Україні, публікує в пресі повідомлення про його підсумки;
12)розглядає заяви і скарги на рішення, дії чи бездіяльність комісій зі всеукраїнського референдуму та приймає рішення з цих питань тощо.
Питання, що виносяться на референдум (формула або предмет референдуму) можуть бути по-різному сформульовані. В літературі виділяють два види формул: перший являє собою звернене до виборця запитання, на яке він повинен відповісти однозначно - «так» або «ні»; другий передбачає пропозицію виборцеві двох чи більше варіантів відповіді, один з яких він може обрати або відхилити всі (народний вибір)1.
1Див.: Конституционное (государственное) право зарубежных стран.-С. 395.
Розділ VI
