Конституційно-правові основи національної безпеки і оборони України

Указом Президента України про введення надзвичайного стану в інтересах національної безпеки та громадського порядку з метою запобігання заворушенням або злочинам, для охорони здоров'я населення, захисту прав і свобод інших людей на період надзвичайного стану можуть запроваджуватися такі заходи, як: встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, а також обмеження свободи пересування територією, де вводиться надзвичайний стан; обмеження руху транспортних засобів та їх огляд; посилення охорони громадського порядку та об'єктів, що забезпечують життєдіяльність населення та народного господарства; заборона проведення масових заходів, крім заходів, заборона на проведення яких встановлюється судом; заборона страйків¹.

При запровадженні надзвичайного стану у зв'язку з виникненням надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру, що створюють реальну загрозу життю та здоров'ю населення, можуть здійснюватися такі заходи: тимчасова чи безповоротна евакуація людей з місць, небезпечних для проживання, з обов'язковим наданням їм стаціонарних або тимчасових жилих приміщень; встановлення для юридичних осіб квартир, повинності для тимчасового розміщення евакуйованого або тимчасово переселеного населення, аварійно-рятувальних формувань та військових підрозділів, залучених до подолання надзвичайних ситуацій; тимчасова заборона будівництва нових, розширення діючих підприємств та інших об'єктів, діяльність яких не пов'язана з ліквідацією надзвичайної ситуації або забезпеченням життєдіяльності населення та аварійно-рятувальних формувань; встановлення карантину та проведення інших обов'язкових санітарних та протиепідемічних заходів; запровадження особливого порядку розподілення продуктів харчування і предметів першої необхідності; мобілізація та використання ресурсів підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності для відвернення небезпеки та ліквідації надзвичайних ситуацій з обов'язковою компенсацією понесених втрат; зміна режиму роботи підприємств, установ, організацій усіх форм власності, переорієнтація їх на виробництво необхідної в умовах надзвичайної ситуації продукції, інші зміни виробничої діяльності, необхідні для проведення аварійно-рятувальних

¹ Закон України «Про правовий режим надзвичайного стану» від 16.03.2000 // Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 23. — Ст. 176.

і відновлювальних робіт; усунення від роботи на період надзвичайного стану, у разі неналежного виконання своїх обов'язків, керівників державних підприємств, установ і організацій, від діяльності яких залежить нормалізація обстановки в районі надзвичайного стану, і покладення тимчасового виконання обов'язків зазначених керівників на інших осіб. У виняткових випадках, пов'язаних з необхідністю проведення невідкладних аварійно-рятувальних робіт, допускається тимчасове переведення або залучення на добровільній основі працездатного населення і транспортних засобів громадян для виконання зазначених робіт за дозволом відповідного керівника аварійно-рятувальних робіт за умови обов'язкового забезпечення безпеки праці. Забороняється залучення неповнолітніх, а також вагітних жінок до робіт, які можуть негативно вплинути на стан їх здоров'я.

У разі виникнення масових порушень громадського порядку можуть бути запроваджені і додаткові заходи для забезпечення правового режи му надзвичайного стану: запровадження комендантської години (заборона перебувати на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень особи у встановлені години доби); перевірка документів у громадян, а в необхідних випадках — проведення особистого огляду, огляду речей, транспортних засобів, багажу і вантажів, службових приміщень та житла громадян; заборона призовникам і військовозобов'язаним змінювати місце проживання без відома відповідного військового комісаріату; обмеження або тимчасова заборона продажу зброї, отруйних і сильнодіючих хімічних речовин, а також алкогольних напоїв та речовин, вироблених на спиртовій основі; тимчасове вилучення у громадян холодної зброї та боєприпасів, а у підприємств, установ і організацій — також навчальної військової техніки, вибухових, радіоактивних речовин і матеріалів, отруйних і сильнодіючих хімічних речовин; заборона виготовлення і розповсюдження інформаційних матеріалів, які можуть дестабілізувати обстановку; регулювання роботи цивільних теле- та радіоцентрів, заборона роботи аматорських радіопередаваль-них засобів та радіовипромінювальних пристроїв особистого і колективного користування; особливі правила користування зв'язком та передачі інформації через комп'ютерні мережі; порушення у порядку, визначеному Конституцією і законами України, питання про заборону діяльності політичних партій, громадських організацій в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

770

771

Розділ 27

Конституційно-правові основи національної безпеки і оборони України

При запровадженні надзвичайного стану чинне законодавство України передбачає систему забезпечення гарантій, додержання законності, прав і свобод людини та громадянина, юридичних осіб. Так, на період дії надзвичайного стану забороняється: зміна Конституції України, зміна Конституції Автономної Республіки Крим; зміна виборчих законів; проведення виборів Президента України, а також виборів до Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування; проведення всеукраїнських та місцевих референдумів; обмеження прав і повноважень народних депутатів України. В умовах надзвичайного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини та громадянина, визначені в частині другій ст. 64 Конституції України. Крім того, введення надзвичайного стану не може бути підставою для застосування тортур, жорстокого чи такого, що принижує людську гідність, поводження або покарання, будь-якого обмеження права на життя, на свободу думки, совісті, релігії у розумінні цих прав і свобод, як вони визначені у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 р. і законами України.

Будь-які спроби використати введення надзвичайного стану для захоплення влади або зловживання нею зумовлюють відповідальність згідно з законом.

Особам, які втратили житло у зв'язку з обставинами, пов'язаними з дією надзвичайного стану, у т. ч. з проведенням робіт для їх відвернення або ліквідації, відповідно до закону надаються жилі приміщення; особам, які постраждали під час проведення аварійно-рятувальних робіт, відшкодовуються заподіяні матеріальні збитки та надається інша необхідна допомога на умовах і в порядку, встановлених законом. Юридичним особам, майно і ресурси яких використовувалися для відвернення або ліквідації ситуацій, що стали причиною введення надзвичайного стану, відшкодовується їх повна вартість у встановленому законом порядку. Встановлено також відповідні гарантії трудових прав громадян. Зокрема, особам, тимчасово переведеним на роботу, не обумовлену трудовим договором, а також залученим до робіт по ліквідації надзвичайних ситуацій, гарантується оплата праці відповідно до чинного законодавства України.

Конституцією України (частина 21 ст. 106) визначено, що надзвичайний стан оголошується Президентом України, який звертається до Верховної Ради України щодо затвердження його указу про введення надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях (частина 31 ст. 85).

Поряд із Конституцією України та чинним законодавством важливою гарантією у забезпеченні прав і свобод людини та громадянина в умовах запровадження надзвичайного стану є зобов'язання Української держави відповідно до норм Міжнародного пакту забезпечувати громадські і політичні права. Зокрема, згідно зі ст. 44 Міжнародного пакту Президент України не пізніше трьох діб з дня запровадження надзвичайного стану повідомляє про це рішення Генерального секретаря ООН, відповідно до якого вводяться обмеження прав та свобод людини і громадянина, мету цих обмежень, причини прийняття такого рішення, а також термін дії цих обмежень.

Система загальносоціальних та правових гарантій, що діє в умовах надзвичайного стану, забезпечує функціонування основних правових інститутів, які виступають гарантом захисту основних прав та свобод людини і громадянина. Так, на період запровадження надзвичайного стану продовжують свою діяльність Конституційний Суд України, суди, органи прокуратури України. Утворення будь-яких інших судових або позасудових органів забороняється (наприклад, військово-польових, особливих присутніх, квазісудових органів кримінальних репресій тощо). Зберігаються передбачені законом форми судочинства. Забороняється введення будь-яких скорочених чи прискорених форм досудового слідства і судового розгляду, зокрема, винесення вироку без усебічного і повного дослідження доказів (статті 15, 37 КПК України). Учасники судового процесу зберігають право оскарження судових рішень і вироків до вищих судових інстанцій. Затримання і арешти проводяться лише за наявності передбачених законом підстав (статті 4, 14, 94, 98 КПК України). Зберігається право оскарження судової постанови про арешт судовими органами, а також існуючий порядок арешту, тримання під вартою і затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочинів.

Адміністративний арешт як міра покарання за порушення встановлених вимог режиму надзвичайного стану застосовується судами до 30 діб і тривалістю адміністративного затримання з 3 годин до 72 годин плюс до 3 діб для розгляду справи в суді (статті 31, 33 КПК України; статті 32, 261 Кодексу України про адміністративні правопорушення). Такі заходи виправдані за умови, що адміністративне затримання контролюватиметься прокурором або судом.

Надзвичайний стан не усуває колегіального розгляду кримінальних і цивільних справ судом у випадках, коли закон передбачає участь у судовому процесі народних або присяжних засідателів. Надзвичай-

772

773

Розділ 27

Конституційно-правові основи національної безпеки і оборони України

ним станом передбачено призупинення чи відкладення судових справ у зв'язку із запровадженням надзвичайного стану.

На території, де запроваджено надзвичайний стан, продовжує функціонувати адвокатура. Зберігає силу загальне правило про допущення захисника до участі у розгляді кримінальної справи з моменту ознайомлення підозрюваного з протоколом, затримання або пред'явлення постанови про арешт, а в інших випадках — з моменту пред'явлення обвинувачення. Гласність розгляду судових процесів може бути обмежена лише за умов, передбачених ст. 20 КПК України (охорона державної таємниці, справи про неповнолітніх, про зґвалтування тощо).

Конституція України передбачає також і запровадження воєнного стану (ч. 20 ст. 109) в окремих місцевостях або на всій території України у випадках оголошення стану війни, зафози воєнного нападу чи афесії, небезпеки державній незалежності України.

Воєнний стан — особливий правовий режим, порядок управління, що відповідно до чинного законодавства запроваджується на всій території держави або в окремих її місцевостях у разі оголошення війни, збройної агресії чи загрози воєнного нападу.

Метою введення воєнного стану є необхідність: створення умов для забезпечення функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування, об'єднань громадян і громадських організацій, військового командування; здійснення заходів щодо локалізації та нейтралізації загрози національній безпеці країни, захист її національних інтересів; забезпечення обороноздатності країни, прав і свобод людини і фомадянина в умовах особливого періоду (ст. 85, 92, 106 Конституції України).

На період запровадження воєнного стану надаються (розширю ються) додаткові повноваження військовому командуванню (військових формувань, оперативних командувань, начальникам зон територіальної оборони тощо), відповідним правоохоронним органам де вводяться окремі тимчасові обмеження у реалізації конституційних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб з метою відвернення зафози національним інтересам та забезпеченню безпеки людини, суспільства та держави, захист її конституційного ладу.

Під час введення воєнного стану в інтересах оборони країни, захисту її національних інтересів запроваджуються обмеження діяльності підприємств, установ і організацій, прав та свобод фомадян, розширюються повноваження відповідних правоохоронних органів.

774

Воєнний стан скасовується у разі зникнення зафози воєнного нападу (афесії) та зі скасуванням стану війни (Закон України «Про правовий режим воєнного стану», 2000 p.).

В умовах воєнного стану продовжують здійснювати свої повноваження Конституційний Суд України, суди загальної юрисдикції, органи прокуратури України, а також органи досудового слідства.

Конституція України та інші законодавчі акти передбачають також застосування інших адекватних оборонних заходів Української держави із запровадженням на її території (або окремій місцевості) відповідного стану та встановлення правового режиму його дії. Так, у разі збройної афесії проти України або зафози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.

Стан війни оголошується у разі воєнного нападу (афесії) на Україну та необхідності виконання міжнародних договорів щодо спільної оборони від афесії і скасовується після укладення мирної угоди з протилежною воюючою стороною.

Органи державної влади та військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі афесії. На підставі відповідного рішення Президента України, Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії.

З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час. Початком воєнного часу є день і час оголошення стану війни або воєнного нападу (агресії). Кінцем воєнного часу є оголошений день і час припинення воєнних дій. Однак зауважимо, що у разі збройної афесії (нападу) на Україну військове командування Збройних Сил та державні органи влади й управління, не чекаючи оголошення війни, зобов'язані вжити всіх заходів для відсічі нападу і розфому афесора.

З оголошенням стану війни або воєнного стану оголошується загальна або часткова мобілізація для здійснення заходів щодо мобілізаційного розгортання Збройних Сил України та переведення галузей народного господарства з мирного на воєнний стан. Порядок

775

Розділ 27

Конституційно-правові основи національної безпеки і оборони України

проведення мобілізації та демобілізації визначається Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (1993 p.).

Керівники, інші посадові особи державних органів влади і управління, підприємств, установ і організацій та громадяни, винні у порушенні законодавства про оборону України, притягуються до відповідальності у встановленому законом порядку (статті 85, 106, 107 Конституції, ст. 1.1 Воєнної доктрини України, статті 14, 15, 16 Закону України «Про оборону України», ст. 26 Закону України «Про надзвичайний стан» та ін.).

27.3. Система забезпечення національної безпеки України

Стан захищеності життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, яким забезпечується сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам залежить насамперед від наявності та ефективно діючої системи національної безпеки держави. Саме тому відповідно до чинного законодавства України для формування збалансованої державної політики та ефективного впровадження низки узгоджених заходів щодо захисту національних інтересів у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній та інших сферах у державі створюється загальна (цілісна) система забезпечення національної безпеки України.

Система забезпечення національної безпеки —- це сукупність держав них інститутів (законодавчої, виконавчої та судової влади), громадських організацій, посадових осіб та окремих громадян, об'єднаних цілями й завданнями для захисту національних інтересів, які здійснюють узгоджену діяльність у межах законодавства України.

Загальна система забезпечення національної безпеки України створює єдиний державно-правовий механізм, в якому кожний суб'єкт безпеки вирішує завдання і виконує функції захисту життєво важливих інтересів людини й громадянина, держави і суспільства в межах повноважень, які визначаються чинним законодавством України.

Діяльність суб'єктів щодо забезпечення національної безпеки має бути доступною для відкритого і демократичного цивільного контро-

лю, визначеного чинним законодавством України, та з дотриманням вимог щодо забезпечення державної таємниці.

Контроль за реалізацією заходів у сфері національної безпеки здійснюється відповідно Президентом України, Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Радою національної безпеки і оборони України в межах їх повноважень, визначених Конституцією і законами України.

Забезпечення життєво важливих інтересів народу України, його безпеки здійснюється суб'єктами національної безпеки з допомогою притаманних їм функцій.

Основними функціями системи забезпечення національної безпеки в усіх сферах діяльності є: вироблення і періодичне уточнення Стратегії національної безпеки України і Воєнної доктрини України, доктрин, концепцій, стратегій і програм у сфері національної безпеки, планування і здійснення конкретних заходів щодо протидії і нейтралізації загроз національним інтересам України; створення нормативно-правової бази, необхідної для ефективного функціонування системи національної безпеки; удосконалення її організаційної структури; комплексне кадрове, фінансове, матеріальне, технічне, інформаційне та інше забезпечення життєдіяльності складових (структурних елементів) системи; підготовка сил та засобів суб'єктів системи до їх застосування згідно з призначенням; постійний моніторинг впливу на національну безпеку процесів, що відбуваються в політичній, соціальній, економічній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній, воєнній та інших сферах, релігійному середовищі, міжетнічних стосунках.

Сили і засоби забезпечення національної безпеки створюються і застосовуються згідно із призначенням та відповідно до рішень Верховної Ради України, указів Президента України, рішень Кабінету Міністрів України, коротко- та довгострокових державних програм забезпечення безпеки.

Сили забезпечення національної безпеки включають:

а) Збройні Сили України; Службу безпеки України; органи і підрозділи МВС України; військові підрозділи Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи й інші військові формування, створені відповідно до Конституції України, які виконують свої функції у даній сфері згідно з чинним законодавством; б) органи, що забезпечують безпечне ведення робіт у промисловості, енергетиці, на

776

25а-8152

777

Розділ 27

Конституційно-правові основи національної безпеки і оборони України

транспорті та в сільському господарстві; служби забезпечення безпеки засобів зв'язку та інформації; митні служби; природоохоронні служби; органи охорони здоров'я населення та інші державні органи забезпечення безпеки, які діють відповідно до законодавства України.

Засоби забезпечення національної безпеки — це система державних, організаційно-правових та спеціальних заходів, застосування яких належить до компетенції державних органів влади загальної і спеціальної компетенції у випадках захисту інтересів людини, держави й суспільства залежно від характеру прояву зовнішніх чи внутрішніх загроз.

У широкому розумінні всі засоби забезпечення національної безпеки поділяють на: матеріальні й духовні; насильницькі та ненасильницькі; воєнні й невоєнні.

Невоєнні засоби забезпечення національної безпеки — це сукупність матеріальних та духовних цінностей держави та суспільства, за винятком військової сили, а також міжнародні інститути безпеки, які можуть бути задіяні у протидії воєнним загрозам (агресії).

У системі невоєнних засобів забезпечення національної безпеки Української держави провідне місце посідають політичні засоби. Політичні засоби забезпечення національної безпеки формують, направляють діяльність людей, суспільства, держави, світового співтовариства щодо виявлення, запобігання, послаблення, усунення і відвернення загрози національним інтересам. Політичні засоби розглядаються у контексті забезпечення національної безпеки одним із основних мотивів діяльності людей, де масштаби та інтенсивність цієї діяльності неухильно зростають. Під політичними засобами забезпечення національної безпеки слід розуміти такі концептуальні ідеї та погляди, форми, методи і способи діяльності суб'єктів безпеки, які забезпечують мирне розв'язання проблем, що виникають у випадках захисту інтересів людини, держави і суспільства. До таких засобів необхідно віднести: сучасне політичне мислення; переговори, угоди; особисті зустрічі політичних та державних діячів; зміцнення взаємної довіри у військовій справі, зокрема у відносинах між збройними силами; військово-політичне співробітництво та ін.

Підстави і порядок застосування матеріальних спеціальних заходів органами Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, службами Міністерства оборони України, Прикордонних військ тощо при захисті інтересів людини, суспільства і держави пе-

редбачені Законами України «Про Службу безпеки України» (ст. 26); «Про міліцію» (ст. 14); «Про оперативно-розшукову діяльність» (ст. 8, 9) та іншими.

Керівники органів забезпечення національної безпеки несуть відповідальність за порушення встановленого порядку застосування сил і засобів забезпечення безпеки та своєї діяльності.

У системі забезпечення національної безпеки особливе місце та статус має Рада національної безпеки і оборони України (надалі — РНБО). Вона є конституційним та координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. Цей орган координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері безпеки і оборони. До складу РНБО входять: її голова, секретар, постійні члени та члени.

Головою РНБО України є Президент України (ст. 107 Конституції). Секретар РНБО призначається Президентом України, він входить до постійних її членів. Він очолює апарат РНБО, який забезпечує її організаційно-технічну та інформаційну діяльність.

Персональний склад РНБО формує Президент України. Постійними членами РНБО України за посадою є: Прем'єр-міністр України, міністр оборони України, голова Служби безпеки України, міністр внутрішніх справ України, міністр закордонних справ України.

Членами РНБО можуть бути керівники міністерств і відомств, зокрема економіки, фінансів, юстиції, надзвичайних ситуацій, охорони здоров'я, а також інші посадові особи, призначені Президентом України. Крім того, залежно від змісту питання, що розглядається, РНБО може залучати до участі в її засіданнях на правах консультантів інших осіб.

У засіданнях РНБО України може брати участь Голова Верховної Ради України (ст. 107 Конституції).

Компетенція та функції РНБО визначаються Законом України «Про Раду національної безпеки і оборони України».

РНБО вирішує такі основні питання: розробляє основні напрями стратегії та проекти програм державної політики щодо забезпечення національної безпеки України; розробляє пропозиції вдосконалення системи національної безпеки України; прогнозує наслідки рішень державних органів з питань внутрішньої та зовнішньої політики у галузі національної безпеки; готує рекомендації Президентові для прийняття рішень у сфері забезпечення безпеки громадян, держави й суспільства.

778

779

Розділ 27

Конституційно-правові основи національної безпеки і оборони України

РНБО відповідно до своїх основних завдань створює постійні, а за Необхідності — й тимчасові міжвідомчі комісії.

Враховуючи характер і небезпеку загроз, а також геополітичну та внутрішню ситуацію в Україні, діяльність усіх державних органів має бути зосереджена на: прогнозуванні, своєчасному виявленні, запобіганні і нейтралізації зовнішніх і внутрішніх загроз національній безпеці, захисті суверенітету і територіальної цілісності України, безпеки її прикордонного простору, піднесенні економіки країни, забезпеченні особистої безпеки, конституційних прав і свобод людини і громадянина, викоріненні злочинності, вдосконаленні системи державної влади, зміцненні законності і правопорядку та збереженні соціально-політичної стабільності суспільства, зміцненні позицій України у світі, підтриманні на належному рівні її оборонного потенціалу і обороноздатності, радикальному поліпшенні екологічної ситуації (ст. 8 Закону України «Про основи національної безпеки України»).

Загальний контроль за виконанням державної політики по забезпеченню національної безпеки і оборони здійснює Верховна Рада України через Комітет з питань державної безпеки і оборони та інші свої постійні комітети. Нагляд за законністю в діяльності органів, що забезпечують безпеку й оборону, здійснює Генеральний прокурор України та прокурори, які йому підпорядковані.

27.4. Поняття, основи та організація оборони Української держави

Оборона України — це існуюча у державі система політичних, еко номічних, соціальних, воєнних, науково-технічних, інформаційних, пра вових, організаційних та інших заходів щодо підготовки, захисту її національних інтересів у разі збройної агресії або збройного конфлікту. Система оборони держави безпосередньо залежить від обороноздатності держави, досягнутого нею рівня розвитку матеріальних, духовних можливостей та їх реалізації, а також безпосередньо від її обороноздатності.

Обороноздатність уособлює, акумулює та виражає ступінь підготовки держави, її суспільства до захисту від збройного конфлікту або агресії. Вона складається з матеріальних і духовних елементів і є сукупністю воєнного, економічного, соціального та морально-політич-

ного потенціалу у сфері оборони та належних умов. Обороноздатність прямо залежить від способу виробництва, рівня економічного, соціально-політичного і культурного розвитку держави та суспільства.

Оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх ланок Воєнної організації України, органів місцевого самоврядування, Цивільної оборони України, національної економіки до переведення за необхідності з мирного на воєнний стан та відсічі збройної агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони (ст. 2 Закону України «Про оборону України»).

Організація оборони Української держави включає: формування воєнної політики держави та воєнної доктрини, розвиток воєнної науки; прогнозування й оцінку воєнної загрози чи загрози воєнного нападу, здійснення відповідних заходів на міжнародній арені для запобігання агресії; охорону державних кордонів; підготовку, розвиток, формування структури і забезпечення необхідної чисельності Збройних Сил України, підтримання їх боєздатності, бойової та мобілізаційної готовності до оборони держави; вироблення й проведення військово-технічної політики та забезпечення Збройних Сил озброєнням, військовою технікою, продовольством, речовим майном та іншими матеріальними ресурсами у повному обсязі; мобілізаційну підготовку народного господарства, державних органів і систем управління до дій в умовах воєнного стану, підготовку населення і території країни до оборони.

Для організації оборони держави Президент України за поданням Кабінету Міністрів України затверджує військово-адміністративний поділ території України. З метою запобігання збройній агресії чи збройному конфлікту, забезпечення національних інтересів і реалізації власної воєнної політики Україна, дотримуючись норм відповідальної і заснованої на співробітництві поведінки у галузі безпеки, бере участь у міжнародних системах безпеки та міжнародному співробітництві у сфері оборони на підставі міжнародних договорів України та в порядку і на умовах, визначених законодавством України.

Визнаючи способи забезпечення власної безпеки у процесі підготовки держави до оборони та під час проведення воєнних дій, Україна дотримується принципів і норм міжнародного права, враховує законні інтереси безпеки інших держав.

Забезпечення фінансування потреб національної оборони Української держави здійснюється виключно за рахунок Державного бюджету

780

781

Розділ 27

Конституційно-правові основи національної безпеки і оборони України

України в обсягах, розмір яких визначається щорічно Законом України про Державний бюджет України, згідно з яким забезпечується належне виконання завдань оборони, але не менше трьох відсотків від запланованого обсягу валового внутрішнього продукту (ст. 2 Закону України «Про оборону України»).

Підготовка держави до оборони в мирний час включає: прогнозування та оцінку воєнної небезпеки і воєнної загрози; здійснення заходів у зовнішньополітичній сфері, спрямованих на запобігання збройному конфлікту та відсіч збройній агресії; формування та реалізацію воєнної, воєнно-економічної, військово-технічної та військово-промислової політики держави; удосконалення структури, уточнення завдань і функцій Збройних Сил України та інших військових формувань, забезпечення необхідної чисельності їх особового складу, а також їх розвиток, підготовку і підтримання на належному рівні боєздатності, бойової та мобілізаційної готовності до оборони держави, планування їх застосування; розвиток військово-промислового комплексу, створення сприятливих умов для мобілізаційного розгортання галузей національної економіки з метою виробництва озброєння, військової техніки і майна в необхідних обсягах; забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період; створення державного матеріального резерву та резервних фондів грошових коштів; забезпечення охорони державного кордону України; військово-патріотичне виховання громадян України, підготовку молоді до служби в Збройних Силах України, забезпечення престижу військової служби

Територіальна оборона України — це система загальнодержавних воєнних і спеціальних заходів, що здійснюються в особливий період із ос новними завданнями: оборони та захисту державного кордону; забезпе чення умов для надійного функціонування органів державної влади,

органів військового управління, стратегічного (оперативного) розгор тання військ (сил); охорони та оборони важливих об'єктів і комунікацій; боротьби з диверсійно-розвідувальними силами, іншими озброєними фор муваннями агресора та антидержавними незаконно утвореними озброєними формуваннями; організація та здійснення евакуаційних заходів; проведення аварійно-рятувальних робіт та інших невідкладних робіт у небезпечних районах; захисту населення від наслідків воєнних дій, аварій (руйнувань), зумовлених застосуванням засобів ураження, терористичними актами та диверсіями; підтримання режиму воєнного стану.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про оборону України» територіальну оборону на всій території України організовує Генеральний штаб Збройних Сил України, на території Автономної Республіки Крим, в областях, у містах Києві та Севастополі — відповідно Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голови обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Безпосереднє керівництво територіальною обороною Української держави покладається на заступника міністра оборони України — командувача Сухопутних військ Збройних Сил України.

До виконання завдань територіальної оборони в межах повноважень залучаються Збройні Сили України, інші військові формування, утворені відповідно до чинного законодавства України, органи внутрішніх справ, органи управління у справах цивільної оборони, сили і засоби цивільної оборони та відповідні правоохоронні органи.

Основні завдання, заходи щодо підготовки та ведення територіальної оборони, повноваження Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, військових формувань та основи їх взаємодії визначаються Положенням про територіальну оборону України, яке затверджує Президент України.

Цивільна оборона України є державною системою органів управління, сил та засобів, що створюється для організації та забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.

Завдання та організація цивільної оборони визначаються законодавством.

Правові основи діяльності державних органів та їх повноваження щодо забезпечення оборони. Забезпечення оборони України здійснюється на підставі розмежування повноважень державних органів влади у цій сфері.

782

783

Розділ 27

Конституційно-правові основи національної безпеки і оборони України

Верховна Рада України в межах повноважень, визначених Конституцією України, формує і проводить єдину воєнну політику та здійснює законодавче регулювання питань сфери оборони і військового будівництва.

Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в Україні (ст. 75 Конституції) затверджує: а) воєнну доктрину і концепцію військового будівництва; основні напрями співробітництва України з іншими державами у воєнній сфері; обсяг бюджетних асигнувань на оборону, загальну структуру, чисельний склад та функції Збройних Сил України; державну програму розвитку озброєння і військової техніки, її фінансування; б) заслуховує щорічне (позачергове) послання Президента України про стан оборони держави; оголошує за поданням Президента України стан війни і укладення миру; схвалює рішення Президента про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України, а також про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил до іншої держави чи про допуск підрозділів Збройних Сил інших держав на територію України; затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України про введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, про загальну чи часткову мобілізацію (п. 9, 22, 23, 31 ст. 85 Конституції; ст. 4 Закону України «Про оборону України» тощо).

Президент України за чинною Конституцією є главою держави і виступає від її імені. Він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини й громадянина, і у зв'язку з цим має велике коло функцій і повноважень внутрішнього та зовнішнього характеру. Тому цілком природно, що Президент України як Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України та Голова Ради національної безпеки і оборони України вживає необхідних заходів для забезпечення обороноздатності України й постійної бойової готовності її Збройних Сил, видає укази, розпорядження, директиви і накази.

Президент України здійснює також інші функції у сфері безпеки й оборони, передбачені чинним законодавством України (п. 1, 17, 18, 19, 20, 21 ст. 106; ст. 107 Конституції; ст. 5 Закону України «Про оборону України»; п. 2 ст. 2 Закону України «Про міжнародні договори України» тощо).

Рада національної безпеки і оборони України відповідно до ст. 7 Закону України «Про оборону України» координує і контролює

784

діяльність органів виконавчої влади у сфері оборони в межах повноважень, визначених Конституцією України та Законом України «Про Раду національної безпеки і оборони України».

В особливий період може створюватися Ставка Верховного Головнокомандувача як вищий колегіальний орган воєнного керівництва обороною держави у цей період. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про оборону України» Ставка забезпечує стратегічне керівництво Збройними Силами України, іншими військовими формуваннями та правоохоронними органами.

Пропозиції про створення Ставки Верховного Головнокомандувача, її персональний склад та граничну чисельність подаються РНБО на розгляд Президентові України і вводяться в дію його указом. Положення про Ставку Верховного Головнокомандувача затверджує Президент України.

Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, обороноздатності України, громадського порядку і боротьби із злочинністю.

Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань.

Міністерства та інші органи виконавчої влади у взаємодії з Міністерством оборони України у межах своїх повноважень організовують і забезпечують виконання законодавства у сфері оборони.

Завдання підприємств, установ та організацій та їх посадових осіб усіх форм власності у сфері оборони. Важливість оборони країни, захист її інтересів зумовлені тим, що на законодавчому рівні закріплюються відповідні функції, завдання та обов'язки підприємств, установ та організацій у цій сфері, де, зокрема, вони: виконують державні оборонні замовлення, в тому числі проводять наукові дослідження та виконують розробки у сфері оборони, створюють і підтримують у готовності мобілізаційні потужності, зберігають матеріальні цінності мобілізаційного резерву; здійснюють на договірних засадах виробництво і поставки Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, утвореним відповідно до законів України, та правоохоронним органам продукції, виконують інші роботи, надають комунально-побутові та інші послуги, що не входять у державне обо-

785

Розділ 27

Конституційно-правові основи національної безпеки і оборони України

ронне замовлення; здійснюють згідно із законодавством заходи щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації; забезпечують та беруть участь у здійсненні заходів цивільної оборони.

Посадові особи підприємств, установ та організацій усіх форм власності виконують передбачені законодавством обов'язки у сфері оборони; сприяють забезпеченню ведення персонального військового обліку військовозобов'язаних і призовників, їх підготовці до військової служби, призову на строкову військову службу, навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори і під час мобілізації, створенню працівникам належних умов для виконання ними військового обов'язку згідно із законодавством, забезпечують здійснення заходів з їх військово-патріотичного виховання; несуть відповідальність за підготовку підприємств, установ та організацій до виконання мобілізаційних завдань, збереження матеріальних цінностей мобілізаційного резерву; забезпечують виробництво оборонної продукції та постачання її за призначенням у встановлені строки та за визначеною номенклатурою, а також виконання робіт, надання послуг.

Конституційними обов'язками громадянина України є захист незалежності та територіальної цілісності України та відбувати військову службу відповідно до законодавства (ст. 65 Конституції; статті 9, 10, 12 Закону України «Про оборону України» тощо).

Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі — також за відповідною фаховою підготовкою повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.

Громадяни проходять військову службу та виконують військовий обов'язок у запасі відповідно до законодавства.

Громадяни, які проходять державну військову службу в Збройних Силах України, при виконанні обов'язків служби носять військову форму одягу, їм довічно встановлюються законом військові звання. Порядок позбавлення військового звання визначається законом.

В умовах воєнного стану відповідно до закону допускається примусове вилучення приватного майна та відчуження об'єктів права приватної власності громадян з наступним повним відшкодуванням їх вартості у порядку та терміни, встановлені Кабінетом Міністрів України.

Громадяни України в установленому законом порядку можуть створювати фомадські організації для сприяння зміцненню оборони держави.

Посадові особи і фомадяни, винні у порушенні законодавства та інших нормативно-правових актів у сфері оборони України несуть відповідальність згідно із чинним законодавством.

27.5. Збройні Сили України

Україна як суверенна і незалежна, демократична, соціальна та правова держава, враховуючи необхідність забезпечення власної воєнної безпеки та оборони, усвідомлюючи свою відповідальність у справі підтримання міжнародної стабільності, має Збройні Сили із необхідним рівнем їх бойової готовності та боєздатності.

Збройні Сили України — це військове формування, на яке відповідно до cm. 17Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та суверенітету. Збройні Сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного просто ру у межах територіального моря України.

Збройною афесією проти України згідно зі ст. 1 Закону України «Про оборону України» вважається будь-яка в таких дій: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або фупи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави або фупи держав; напад збройних сил іншої держави або фупи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України; засилання іншою державою або від її імені озброєних фуп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України, які мають характер дій, що представлений у п. 5—7 ст. 1 Закону України «Про оборону України»; дії іншоїдержави (держав), яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження третьої держави, використовувалася для вчинення дій, що зазначені у п. 5—8 ст. 1 Закону України «Про оборону України»; застосування підрозділів збройних сил іншої держави або групи держав, які перебувають на території України відповідно до укладених з Україною міжнародних договорів, проти третьої держави або фупи держав, інше порушення умов, передбачених такими договорами, або продовження перебування цих

786

787

Розділ 27

Конституційно-правові основи національної безпеки і оборони України

■^««глуїуіпчл™^^

підрозділів на території України після припинення дії зазначених договорів.

Поряд із обороною України, захистом її суверенітету, територіальної цілісності й недоторканності з'єднання, військові частини і підрозділи Збройних Сил України відповідно до чинного законодавства, в межах, визначених указами Президента України, що затверджуються Верховною Радою України, можуть залучатися до: здійснення заходів правового режиму воєнного і надзвичайного стану; посилення охорони державного кордону України і виключної (морської) економічної зони; континентального шельфу України та їх правового оформлення; ліквідації надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру; надання військової допомоги іншим державам, а також брати участь у міжнародному військовому співробітництві та міжнародних миротворчих операціях на підставі міжнародних договорів України та в порядку і на умовах, визначених законодавством України.

Поряд із цим органи військового управління забезпечують неухильне додержання вимог Конституції України стосовно того, що Збройні Сили України не можуть бути використані для обмеження прав і усунення органів державної влади чи перешкоджання їх діяльності (ст. 17 Конституції України).

Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, об'єднань, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій. До загальної структури Збройних Сил України входять: Генеральний штаб Збройних Сил України як основний орган військового управління; види Збройних Сил України (Сухопутні війська, Повітряні Сили, Військово-Морські Сили); об'єднання, з'єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації, що не належать до видів Збройних Сил України.

Загальна структура Збройних Сил України, їх чисельний склад, озброєння, фінансове та матеріально-технічне забезпечення затверджуються Верховною Радою України за поданням Президента України (п. 22 ст. 85 Конституції; ст. 4 Закону України «Про оборону України»). Керівництво Збройними Силами України в межах, передбачених Конституцією України, здійснює Президент України як Вер ховний Головнокомандувач Збройних Сил та Голова Ради національної безпеки і оборони України (ст. 106, 107 Конституції).

Головнокомандувачем Збройних Сил України є за посадою міністр оборони України, якщо він військовослужбовець, а в разі, коли міністром оборони України призначається цивільна особа, — начальник Генерального штабу Збройних Сил України.

Повноваження Кабінету Міністрів України як вищого органу в системі органів виконавчої влади стосовно Збройних Сил України здійснюється відповідно до п. 7 ст. 116 Конституції, а також ст. 9 Закону України «Про Збройні Сили України».

Функції, повноваження та організаційна діяльність Міністерства оборони України по керівництву ЗС України визначаються на основі законів України «Про Збройні Сили України», «Про оборону України», інших законодавчих актів України та Положення про Міністерство оборони України (1997 p.), яке затверджується Президентом України.

Дислокація органів військового управління, об'єднань, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організації Збройних Сил України здійснюється на території держави або тимчасово за її межами відповідно до завдань оборони, стратегічного плану застосування і завдань Збройних Сил України з урахуванням військово-адміністративного поділу території України та соціально-економічних умов районів дислокації. План дислокації Збройних Сил України розробляється Генеральним штабом Збройних Сил України, узгоджується Міністерством оборони України з Кабінетом Міністрів України і затверджується Президентом України. Передислокація військових частин, а також військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України до рівня з'єднання здійснюється за рішенням Міністерства оборони України за погодженням з Кабінетом Міністрів України, а з'єднань і об'єднань — за рішенням Президента України (ст. 6 Закону України «Про Збройні Сили України»).

Будівництво і діяльність Збройних Сил України здійснюється на засадах: вірності конституційному обов'язку та військовій присязі; верховенства права, законності та гуманності, поваги до людини, її конституційних прав і свобод; гласності, відкритості для демократичного цивільного контролю; поєднання єдиноначальності і колегіального розроблення найбільш важливих рішень; комплектування шляхом призову громадян на військову службу та прийняття на військову службу за контрактом; постійної бойової та мобілізаційної готовності; збереження державної та військової таємниці; виховання

788

789

Розділ 27

Конституційно-правові основи національної безпеки і оборони України

військовослужбовців на патріотичних, бойових традиціях Українського народу, додержання військової дисципліни; забезпечення державного соціально-економічного та соціально-правового захисту громадян, які перебувають на службі у Збройних Силах України, а також членів їх сімей; заборони створення і діяльності організаційних структур політичних партій.

Основними складовими елементами діяльності Збройних Сил України є: підготовка Збройних Сил України до виконання покладених на них Конституцією України (п. 2 ст. 17) завдань, організація та забезпечення їх виконання; підтримання на належному рівні бойової і мобілізаційної готовності та боєздатності; виховна робота, збереження життя і здоров'я особового складу; забезпечення законності та військової дисципліни у Збройних Силах України. Вирішення цих завдань здійснюються органами військового управління, командирами і начальниками всіх рівнів відповідно до вимог Конституції України та законів України, інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері оборони.

Загальний військовий обов'язок та його законодавче регулювання. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності є конституційним обов'язком кожного громадянина України, справою всього Українського народу (ст. 17, 65 Конституції України). Загальний військовий обов'язок забезпечує комплектування Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, як у мирний, так і воєнний час необхідною кількістю особового складу військовослужбовців усіх категорій, а також підготовки населення до оборони України.

Суб'єктами загального військового обов'язку є громадяни України. Цей обов'язок не поширюється на іноземних громадян і осіб без громадянства, які постійно або тимчасово проживають на території України. Порядок і форма виконання громадянином загального військового обов'язку залежить від: віку, статі, стану здоров'я, професії, освіти, сімейного стану, а також від часу його виконання (мирний чи воєнний час).

Законодавством встановлені такі форми реалізації громадянами України загального військового обов'язку: підготовка громадян до військової служби; приписка до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; призов на військову службу; проходження військової служби; вико-

нання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. Щодо загального військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: а) допризовники — особи, які підлягають припису до призовних дільниць; б) призовники — особи, які приписані до призовних дільниць; в) військовослужбовці — особи, які проходять військову службу; г) службовці за призовом — особи, які проходять альтернативну (невійськову) службу; ґ) військовозобов'язані — особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; д) резервісти — військовозобов'язані, які у добровільному порядку проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України та інших військових формуваннях.

Громадяни України, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, зобов'язані прибувати за викликом військового комісаріату для приписки до призовних дільниць, проходження медичного огляду, направлення на підготовку для одержання військової спеціальності, призову на військову службу або на збори; проходити підготовку до військової служби, військову службу й виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку.

Вихідними засадами формування та дії національного законодавства про загальний військовий обов'язок є Конституція України, норми якої знайшли втілення у основних положеннях Воєнної доктрини України, законах України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», а також ряді інших нормативно-правових актів. Серед конституційних норм, які закріплюють проблеми, пов'язані з комплектуванням Збройних Сил України та проходження військової служби, особливе значення має ст. 65, зміст якої визначає, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язок її громадян, а також закріплює основну форму реалізації загального військового обов'язку — проходження військової служби.

Важливе значення у правовому регулюванні загального військового обов'язку набувають поряд із Конституцією України, законами України і нормативно-правові акти, які видаються Президентом України, Урядом України та міністром оборони України.

Відбір і призов громадян на військову службу — це комплекс державно-правових заходів, що здійснюються з метою забезпечення

790

791

Розділ 27

Конституційно-правові основи національної безпеки і оборони України

комплектування Збройних Сил України, інших військових формувань особовим складом необхідної кількості і який відповідає встановленим законом вимогам. Важливою складовою відбору громадян, що підлягають призову на військову службу, є виявлення осіб, які притягувалися або притягуються до кримінальної чи адміністративної відповідальності, проти яких порушена кримінальна справа, проводиться дізнання чи ведеться досудове слідство, а також тих осіб, які перебувають на обліку в органах внутрішніх справ, диспансерах та лікувальних установах.

Призов на військову службу в Україні здійснюється на підставі Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» (2006 р. у ред. 2007 р.) і може бути як черговим, так і за мобілізацією. Черговому призову на дійсну військову службу до Збройних Сил України підлягають громадяни чоловічої статі, яким до дня відправки у військові частини виповнилось 18 років, а також особи з офіцерського складу запасу віком до 30 років. Черговий призов громадян на військову службу проводиться у встановлені строки на підставі Указу Президента України. Указ публікується у засобах масової інформації не пізніш як за місяць до початку призову. Кількість громадян, які підлягають щорічному призову на військову службу, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Точні строки прибуття на призовні дільниці визначаються наказами районних (міських) військових комісаріатів. Чинне законодавство України визначає поважні причини неприбуття громадян до при зовних дільниць у строки, встановлені військовим комісаріатом, до яких, зокрема, належать: хвороба громадянина, яка не дала йому змоги особисто прибути у вказаний пункт; смерть або тяжка хвороба близького родича; перешкода стихійного характеру чи інші обставини, що позбавили його можливості особисто прибути у вказані пункт і строк. Причини неприбуття мають бути підтверджені відповідними документами. Призов громадян на строкову військову службу проводиться утвореними у районах (містах) призовними комісіями, на які покладено такі обов'язки, як: організація контролю медичного огляду призваних на військову службу; перевірки правильності надання відстрочки або звільнення від призову; контроль за обґрунтуванням військово-професійного призначення призовників із врахуванням їх досвіду, здібностей, інтересів та особистих можливостей; розгляд скарг громадян на дії районних (міських) призовних комісій.

На підставі медичного огляду призовника, його моральних і професійних якостей, матеріального й соціального стану, а також членів його сім'ї районна (міська) призовна комісія може винести призовни кові одне із таких рішень: а) про придатність до військової служби і призов на військову службу із призначенням до роду Збройних Сил України чи до інших військ, а також визначає дату відправлення його на військову службу; б) про тимчасову непридатність до військової служби за станом здоров'я; в) про надання відстрочки або звільнення від призову на строкову військову службу на підставах, передбачених чинним законодавством; г) про непридатність за станом здоров'я до військової служби в мирний час, обмежену здатність у воєнний час і зарахування в запас; ґ) про непридатність до військової служби із зняттям з військового обліку.

Існуюча в Українській державі система засобів захисту прав і свобод людини і громадянина передбачає специфіку дії механізму захисту кожного виду прав і свобод. Зокрема, рішення призовної комісії може бути призовником оскаржено до призовної комісії вищого рівня (п. 5 ст. 16 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу») або до суду в порядку, визначеному Конституцією (ст. 53).

Держава уважно ставиться до тієї категорії громадян, які з різних причин не в змозі виконувати свій конституційний обов'язок на час призову на строкову військову службу. Згідно з чинним законодавством відстрочка від призову на строкову військову службу надається громадянам за рішенням районної (міської) призовної комісії: а) за сімейними обставинами; б) за станом здоров'я; в) для здобуття освіти та продовження професійної діяльності.

Серед питань, які вирішуються призовними комісіями, важливими є питання звільнення від призову на строкову військову службу. Відповідно до чинного законодавства України від призову на строкову військову службу в мирний час звільняються призовники з таких обставин: які визнані за станом здоров'я непридатними до військової служби в мирний час; які до дня відправлення на строкову військову службу досягли 25-річного віку; батько або мати, рідний (повнорідний, неповнорідний) брат або сестра яких загинули, померли або стали інвалідами під час проходження військової служби або зборів військовозобов'язаних. Призовники, які мають право на звільнення від призову на цій підставі, можуть його не використовувати; які до набуття громадянства України пройшли військову служ-

792

793

Розділ 27

Конституційно-правові основи національної безпеки і оборони України

бу в інших державах; які були засуджені за вчинення злочину до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт, у тому числі із звільненням від відбування покарання; яким після закінчення вищих навчальних закладів присвоєно військові (спеціальні) звання офіцерського (начальницького) складу.

Особи офіцерського складу запасу у кількості та за військово-обліковими спеціальностями, визначеними урядом, за наказом міністра оборони України можуть бути призвані для проходження військової служби на посадах офіцерського складу. Офіцери запасу призиваються на дійсну військову службу військкоматами шляхом індивідуального відбору відповідно до рознарядок.

Призов на військову службу під час мобілізації, наступні призови і у воєнний час проводяться на основі рішень Президента України про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в її окремих місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України. Під час мобілізації підлягають призову громадяни, які перебувають у запасі й не заброньовані у встановленому порядку на мобілізаційний період. Наступні призови у воєнний час проводяться на підставі указів Президента України. Громадяни, які перебувають у запасі та не призвані на військову службу під час мобілізації, можуть використовуватися для роботи на посадах працівників ЗС України та інших військових формувань відповідно до законодавства України. У разі оголошення мобілізації військовослужбовці продовжують проходити військову службу, за винятком військовослужбовців-жінок, які мають дітей до 16 років, якщо вони не виявили бажання продовжувати службу. Військовозобов'язані з'являються до призовних пунктів у строки, вказані в мобілізаційних наказах та розпорядженнях. Винні в порушенні законодавства про загальний військовий обов'язок і військову службу несуть відповідальність, встановлену законом.

Військова служба: поняття, види та порядок її проходження. Основною формою виконання військового обов'язку є військова служба, яка полягає у повсякденному виконанні конкретних