Територіальний устрій України 3 страница

Отже, на думку прихильників того погляду, за яким публічна вла­да у автономних утвореннях відрізняється як від тієї влади, яка здійснюється у межах територіальних громад — так званої муніци-

¹ Кичун В. І. Конституційно-правові основи взаємовідносин вищих органів влади Ук­
раїни і Автономної Республіки Крим: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. — X.,
2001. —С. 9.

² Там само. — С. 11.

³ Чиркин В. Е. О публичной власти (постановка проблеми) // Государство и право. —
2003. — № 10. — С. 13-14.

 

654

655

Розділ 25

Автономна Республіка Крим

 

пальної влади, так і від державної влади. Головною причиною цього є особливості конституційно-правового статусу автономних утворень в унітарних державах. Такими особливостями, на їх погляд, є: 1) відмінність автономії від інших державно-правових утворень поля­гає в її особливому статусі, основи якого закріплено на рівні консти­туції держави та конкретизовано в спеціальному законодавстві — конституціях (статутах) автономії, договорах про розмежування по­вноважень, законах про спеціальний правовий статус автономного утворення. Так, Автономна Республіка Крим як автономне утворення у складі унітарної за своїм державним устроєм України має свою Кон­ституцію, тривалий час тут діяли спеціальні закони або прийняті нові закони про статус автономії або окремі органи автономії¹, існують різні договори про розмежування або делегування компетенції авто­номії та її органів з іншими суб'єктами публічної влади² тощо; 2) ав­тономія в унітарній державі, як правило, має форму адміністративно-територіальної одиниці; 3) така автономія не володіє суверенітетом; 4) автономія виникає не в результаті об'єднання незалежних суверен­них держав або входу однієї суверенної держави до складу іншої, а є наслідком наділення центральною владою окремої територіальної одиниці більш широким колом повноважень; 5) як правило, авто­номним є утворення, яке визнано таким на рівні конституції; 6) орга­нізація влади в автономії, її структура та компетенція визначаються загальнодержавними органами влади та закріплюються в конституції і законах держави, в актах автономії; 7) автономія в унітарній державі не може самостійно визначати основи своєї організації, приймати

¹ Про відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки: За­
кон УССР // Відомості Верховної Ради. — 1991. — № 9. — Ст. 84; Про статус Авто­
номної Республіки Крим: Закон України від 29.04.1992 року // Відомості Верховної
Ради. — 1992. — № ЗО. — Ст. 419; Про Автономну Республіку Крим: Закон України
від 17 березня 1995 року // Відомості Верховної Ради. — 1995. — № 11. — Ст. 69; Про
Конституцію Автономної Республіки Крим: Закон України від 4 квітня 1996 року //
Відомості Верховної Ради. — 1996. — № 24. — Ст. 90; Про затвердження Консти­
туції Автономної Республіки Крим: Закон України від 23 грудня 1998 року // Відо­
мості Верховної Ради. — 1999. — № 5-6. — Ст. 29; Про Верховну Раду Автономної
Республіки Крим: Закон України від 10 лютого 1998 року // Відомості Верховної
Ради. — 1998. — № 29. — Ст. 191 тощо.

² О Положений о порядке взаимодействия с Ассоциацией органов местного само-
управления в Автономной Республике Крьім и делегировании органам местного
самоуправления отдельнмх полномочий Автономной Республики Крьім: Постановле-
ние Верховной Радьі Автономной Республики Крьім // Сборник нормативно-право-
вьіх актов Автономной Республики Крьім. — № 11. — 1999.

свою конституцію та самостійно визначати принципи своїх взаємовідносин з центральною владою, оскільки основи правового статусу автономії в унітарній державі визначаються насамперед парламентом унітарної держави; 8) автономне утворення має і свої специфічні предмети відання; 9) автономне утворення не має права самостійно змінити свій правовий статус; 10) автономія в унітарній державі виступає одним із суттєвих засобів децентралізації публічної влади'.

Загалом погоджуючись з цими характеристиками, вважаємо, що ці дослідники роблять дещо помилковий висновок. На нашу думку, на­ведене жодною мірою не свідчить про те, що автономне утворення, в тому числі Автономна Республіка Крим, має свій особливий вид публічної влади — владу автономії, або публічну владу Автономної Республіки Крим, яка здійснюється або безпосередньо населенням автономії, або через органи влади автономії — Верховну Раду Авто­номної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування в Автономній Республіці Крим, як стверджують цитовані нами вчені.

Спробуємо це довести. Згідно з Конституцією України народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та орга­ни місцевого самоврядування. Саме з цього конституційного поло­ження випливає, що органи місцевого самоврядування не входять до єдиного державного механізму і в силу цього місцеве самоврядування можна розглядати як окрему форму реалізації народом належної йому влади. Одночасно населення Автономної Республіки Крим як неодмінна складова Українського народу — «громадян України усіх національностей» не визнається територіальною громадою, як і насе­лення району та області інших регіонально подібних утворень у складі території України.

На території автономії, так само як і на інших складових території України, визнається право територіальних громад — жителів сіл або добровільного об'єднання жителів кількох сіл, селищ, міст вирішува­ти питання місцевого для них значення, утворювати з цією метою органи місцевого самоврядування. Ці органи є органами так званої муніципальної влади. Одночасно спільні інтереси територіальних

¹ Кичун В. І. Конституційно-правові основи взаємовідносин вищих органів влади України і Автономної Республіки Крим: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. — X., 2001. — С. 11.

 

656

657

Розділ 25

Автономна Республіка Крим

 

громад в автономії представлені у районних в Автономній Республіці Крим радах. Відсутність обласної ради (обласних рад) в автономії не означає відсутності регіонального представництва спільних інтересів територіальних громад у її складі. Таким органом, на наш погляд, є Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

У зв'язку з цим варто погодитися з тим, що в основі конституційної правосуб'єктності Автономної Республіки Крим — своєрідна форма реалізації місцевого самоврядування як самостійного виду публічної вла­ ди. Адже світова практика муніципальної демократії свідчить, що од­ним з головних принципів ефективної місцевої влади є саме принцип багатоманітності організаційних форм місцевого самоврядування. Прикладом реалізації цього, хоча й не закріпленого у жодному вітчиз­няному політико-правовому документі, принципу демократії є систе­ма організації влади в Автономній Республіці Крим¹.

Організація влади в Автономній Республіці Крим характеризується:

по-перше, наявністю особливого суб'єкта — населення Автоном­ної Республіки Крим як сукупності територіальних громад в авто­номії — територіальних спільностей, що складаються з фізичних осіб — жителів, що постійно мешкають у кримському регіоні;

по-друге, особливим місцем у політичній системі суспільства, враховуючи, що органи влади в автономії не належать до механізму державної влади, хоча це й не означає його повної автономності від державної влади. Хоча вони не включені до загальної системи ор­ганів місцевого самоврядування в Україні, це ще не перетворює їх у якісь особливі структури так званої влади автономії. Взаємозв'язок класичного місцевого самоврядування та самоврядування в Авто­номній Республіці Крим з державою досить тісний і проявляється в тому, що місцеве самоврядування, автономія і державна влада мають єдине джерело — Український народ, а також у тому, що органам місцевого самоврядування та органам автономії можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади. Таке спе­цифічне становище самоврядування — як місцевого, так і самовря­дування автономії, — в політичній системі суспільства і дає підстави характеризувати його як самостійну (поряд з державною) форму публічної влади — публічну владу територіальних громад незалежно

¹ Пастернак О. М. Деякі теоретичні проблеми правосуб'єктності адміністративно-те­риторіальних одиниць у сфері місцевого самоврядування // Часопис Київського університету права. — 2005. — № 4. — С. 114-115.

від територіально-просторових меж визнання їх самоврядних прав та поширення їх юрисдикції — звичайні, «традиційні» регіони (райони, області), чи у межах автономного утворення — Автономної Рес­публіки Крим;

по-третє, місцеве самоврядування має ряд особливостей щодо обсягу, діапазону та правової природи об'єктів свого впливу, значна частина яких не характерна для інших правовідносин. Такими об'єктами є влада територіальних громад; питання місцевого значен­ня; функції (напрями і види діяльності) суб'єктів місцевого самовря­дування; об'єкти комунальної власності; місцеві бюджети, доходи місцевих бюджетів, місцеві податки і збори, місцеві позики; природні блага, природні об'єкти, природні ресурси, об'єкти природно-за­повідного фонду, земля; духовні блага; адміністративно-територіаль­ний устрій тощо.

Основними ж предметами відання Автономної Республіки Крим відповідно до cm. 138 Конституції України є: 1) призначення виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, затверджен­ня складу виборчої комісії Автономної Республіки Крим; 2) орга­нізація та проведення місцевих референдумів; 3) управління май­ном, що належить Автономній Республіці Крим; 4) розроблення, затвердження та виконання бюджету Автономної Республіки Крим на основі єдиної податкової і бюджетної політики України; 5) роз­роблення, затвердження та реалізація програм Автономної Рес­публіки Крим з питань соціально-економічного та культурного розвитку, раціонального природокористування, охорони довкілля — відповідно до загальнодержавних програм; 6) визнання статусу місцевостей як курортів; встановлення зон санітарної охорони курортів; 7) участь у забезпеченні прав і свобод громадян, національ­ної злагоди, сприяння охороні правопорядку та громадській безпеці; 8) забезпечення функціонування і розвитку державної та національ­них мов і культур в Автономній Республіці Крим; охорона і викори­стання пам'яток історії; 9) участь у розробленні та реалізації держав­них програм повернення депортованих народів; 10) ініціювання введення надзвичайного стану та встановлення зон надзвичайної екологічної ситуації в Автономній Республіці Крим або в окремих її місцевостях.

Тобто, по суті, до предметів відання Автономної Республіки Крим належить вирішення питань місцевого (для автономії) значення. Адже самоврядування (незалежно від того, у якій формі воно

 

658

659

Розділ 25

Автономна Республіка Крим

 

здійснюється, — класичне місцеве самоврядування або самовряду­вання на рівні регіону) на відміну від державної влади повинно зай­матися переважно місцевими справами, не роблячи спроб брати участь у вирішенні державних справ, якщо вони не пов'язані з розв'язанням проблем місцевих або проблем автономії.

Виходячи з цього, влада в автономії являє собою аж ніяк не дер­жавницьке або якесь унікальне публічно-автономне політичне яви­ще, а своєрідне муніципальне явище, яке продукується соціальним середовищем, хоча й у політичній системі суспільства вплетене в тка­нину політико-правових, адміністративно-територіальних і соціаль­но-економічних відносин і процесів, які відбуваються в державі.

Зазначене свідчить про те, що за своїм конституційно-правовим статусом Автономна Республіка Крим як адміністративно-тери­торіальна автономія здебільшого є суб'єктом правовідносин у сфері місцевого самоврядування. Такими суб'єктами, як правило, можуть бу­ти лише стійкі постійні територіальні утворення (громади, комуни, землі, автономії тощо), які характеризуються єдністю волевиявлення та мети, а також певною внутрішньою організацією. Автономна Рес­публіка Крим як адміністративно-територіальна одиниця виступає суб'єктом правових відносин у сфері місцевого самоврядування, але її конституційна правосуб'єктність має усічений характер, реалізувати яку вона може не безпосередньо, а через діяльність інших суб'єктів, які володіють так званою активною правосуб'єктністю, передовсім через органи влади автономії — Верховну Раду Автономної Рес­публіки Крим і Раду міністрів Автономної Республіки Крим.

Так, Конституція України вказує, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим є представницьким органом Автономної Республіки Крим (частина перша ст. 136). Конституція Автономної Республіки Крим містить ряд положень, згідно з якими Верховна Рада Автоном­ної Республіки Крим є представницьким органом Автономної Рес­публіки Крим і здійснює представницькі, нормотворчі, контрольні функції та повноваження в межах своєї компетенції (частина третя ст. 1). У частині першій ст. 6 Конституції Автономної Республіки Крим Верховна Рада Автономної Республіки Крим, по суті, належить до ка­тегорії органів влади автономії, через які громадяни беруть участь у вирішенні питань, віднесених до компетенції Автономної Республіки Крим. Розгорнуте визначення дає ст. 21: «Верховна Рада Автономної Республіки Крим є представницьким органом Автономної Республіки Крим, який представляє інтереси громадян, спільні інтереси населен-

660

ня, територіальних громад, місцевого самоврядування, Автономної Республіки Крим у цілому, і здійснює свої повноваження з метою сприяння і забезпечення реалізації їх прав і законних інтересів, а та­кож вирішення питань збалансованого соціально-економічного, культурного та іншого розвитку Автономної Республіки Крим».

Наявність цього локального конституційного визначення Верхов­ної Ради Автономної Республіки Крим можна оцінювати по-різному. Так, конституційна дефініція Верховної Ради Автономної Республіки Крим передусім акцентує увагу на прерогативах цього органу як «представницького» та, по суті, визначає його своєрідну титульну функцію — представницьку.

Імперативне положення Конституції України та Конституції Автономної Республіки Крим, згідно з якими Верховна Рада Авто­номної Республіки Крим є «представницьким органом Автономної Республіки Крим» (без будь-яких посилань на можливість існування інших представницьких органів такого роду), дає підстави також роз­глядати її конституювання як «єдиний» та «пріоритетний» орган та­кого регіонального представництва.

Єдине та домінуюче місце Верховної Ради Автономної Республіки Крим у системі органів влади Автономної Республіки Крим детерміноване тим, що вона є вищою представницькою установою ло­ кального характеру на території автономії, яка «представляє інтереси громадян, спільні інтереси населення, територіальних громад, місце­вого самоврядування, Автономної Республіки Крим у цілому» (ст. 21 Конституції Автономної Республіки Крим) та є єдиним органом вла­ди Автономної Республіки Крим, який здійснює «представницькі, нормотворчі, контрольні функції та повноваження в межах своєї ком­петенції» (частина третя ст. 1 Конституції Автономної Республіки Крим) та має право «приймати Конституцію Автономної Республіки Крим та подавати її на затвердження Верховної Ради України, норма­тивно-правові акти, вносити в установленому порядку зміни і допов­нення до них, роз'яснювати порядок їх застосування; визначати порядок і забезпечувати контроль за виконанням Конституції Авто­номної Республіки Крим і нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим у межах її компетенції» (п. 1 час­тина друга ст. 26 Конституції Автономної Республіки Крим).

На користь пріоритетності та одиничності Верховної Ради Авто­номної Республіки Крим у системі органів влади Автономної Ре­спубліки Крим «працює» й те, що вона є єдиним органом в автономії,

661

Розділ 25

Автономна Республіка Крим

 

вирішення питань про відповідність нормативно-правових актів якого здійснюється відповідно до Конституції України Конституційним Судом України. Так, згідно з частиною другою ст. 5 Конституції Авто­номної Республіки Крим з мотивів невідповідності нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим Конституції України та законам України Президент України може зупинити дію цих нормативно-правових актів Верховної Ради Авто­номної Республіки Крим з одночасним зверненням до Консти­туційного Суду України щодо їх конституцій пості. На відміну від цього акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим скасовують­ся Президентом України.

Керуючись лише функціональним підходом, у характеристиці Верховної Ради Автономної Республіки Крим Конституція Автоном­ної Республіки Крим (ст. 21) деталізує характер і суб'єктний («інтере­си громадян, спільні інтереси населення, територіальних громад, місцевого самоврядування, Автономної Республіки Крим у цілому») та об'єктний склад такого представництва («сприяння і забезпечення реалізації їх прав і законних інтересів, а також вирішення питань зба­лансованого соціально-економічного, культурного та іншого розвит­ку Автономної Республіки Крим»).

Важливим моментом, який привертає увагу при характеристиці конституційно-правової природи цього органу та випливає з означе­ного суб'єктно-об'єктного складу представництва, є чітко виражений самоврядний характер. Враховуючи, що Автономна Республіка Крим є регіоном, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, по суті, набуває рис самоврядування, що здійснюється на рівні регіону або так званого регіонального самоврядування.

Наступною кваліфікуючою ознакою Верховної Ради Автономної Республіки Крим є її однопалатний характер. Згідно зі ст. 22 Консти­туції Автономної Республіки Крим, яка встановлює склад і термін по­вноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, вона складається з 100 депутатів, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Враховуючи специфічну правову природу, а також існуючий поря­док прийняття нормативно-правових актів Верховної Ради Автоном­ної Республіки Крим, цей орган можна кваліфікувати як колективний орган влади. Адже згідно зі ст. 27 Конституції Автономної Республіки Крим Верховна Рада Автономної Республіки Крим більшістю голосів депутатів від їх загального складу приймає Конституцію Автономної

Республіки Крим, зміни і доповнення до неї, які набирають чинності після затвердження їх Верховною Радою України та опублікування. Верховна Рада Автономної Республіки Крим щодо питань, які мають нормативно-правовий характер, приймає постанови. З питань організаційно-розпорядчого характеру Верховна Рада Автономної Республіки Крим приймає рішення.

Таким чином, Верховна Рада Автономної Республіки Крим — це єдиний локальний, представницький, колективний, однопалатний орган самоврядування на регіональному рівні, який представляє інтереси жи­телів Автономної Республіки Крим, вирішує від їхнього імені питання місцевого та регіонального значення та під свою відповідальність у рамках Конституції, законів України та Конституції Автономної Республіки Крим.

Це формулювання відображає основоположні моменти в розумінні правової природи, місця у конституційному механізмі та функціонального призначення Верховної Ради Автономної Республіки Крим. По-перше, воно демонструє інституціональні ха­рактеристики цього органу як суб'єкта публічної влади та політичної системи України. По-друге, орієнтує цей орган на досягнення єдиної мети локальної демократії — вирішення питань місцевого та регіонального значення, забезпечує поєднання інтересів загально­державних з інтересами певної території та реалізацію функцій місце­вого та регіонального самоврядування. По-третє, є ключовою кате­горією, яка дає змогу сконструювати теоретичну модель консти­туційно-правового статусу Верховної Ради Автономної Республіки Крим, виявити його складові елементи¹.

Думається, що найбільш актуальним моментом у розумінні кон­ституційно-правового статусу Верховної Ради Автономної Рес­публіки Крим є з'ясування місця цього органу серед органів публічної влади України. За своїми сутнісними, змістовними, функціональними характеристиками Верховна Рада Автономної Республіки Крим знач­ною мірою нагадує представницький орган місцевого самоврядуван­ня, зокрема обласну раду. Водночас відсутність цього суб'єкта у пе­реліку суб'єктів системи місцевого самоврядування, встановленого Конституцією України та Законом «Про місцеве самоврядування в

¹ Абасов Г. Г. Конституційно-правовий статус Верховної Ради Автономної Республіки Крим: актуальні проблеми теорії // Часопис Київського університету права. — 2003. — № 4. — С. 22.

 

662

і

663

Розділ 25

Автономна Республіка Крим

 

Україні», а також окреме регулювання питань місцевого самовряду­вання у Конституції Автономної Республіки Крим, певною мірою «усікають» межі такого розуміння.

Наприклад, як і у системі органів місцевого самоврядування, у відносинах між органами автономії не діє принцип поділу влади, згідно з яким побудована система органів державної влади. Принаймні поділу влади між представницькими і виконавчими органами авто­номії формально не зафіксовано. Згідно з п. 4 ст. 1 Конституції Авто­номної Республіки Крим організація і діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Рес­публіки Крим грунтуються на поділі повноважень між ними; підкон-трольності, підзвітності і відповідальності перед Верховною Радою Автономної Республіки Крим як представницьким органом, що оби­рається безпосередньо громадянами, органів, що утворюються або формуються нею, посадових осіб, які обираються, призначаються або затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим не входить до систе­ ми органів державної влади — вона не підпорядковується будь-яким органам державної влади, не призначається ними; жоден чинний нормативно-правовий документ не називає Верховну Раду Автоном­ної Республіки Крим органом державної влади. Верховна Рада — орган тільки представницької влади Автономної Республіки Крим, тобто адміністративно-територіальної одиниці з особливим статусом. Це властиво для місцевого самоврядування в Україні. Але ж чинне за­конодавство відокремлює Верховну Раду Автономної Республіки Крим і від місцевого самоврядування шляхом невключення її до сис­теми суб'єктів місцевого самоврядування.

Формально будучи не включеною до системи органів місцевого самоврядування, вона за своєю природою має багато спільного з представницькими органами територіальних громад. Але на відміну від них Верховна Рада Автономної Республіки Крим має особливі ри­си, які чітко відокремлюють її від системи органів місцевого самовря­дування — вона приймає Конституцію Автономної Республіки Крим, якою керується в своїй діяльності; вона самостійно призначає вибори до Верховної Ради Автономної Республіки Крим; нормативно-пра­вові акти автономії мають особливий статус і не можуть бути скасо­вані у тому порядку, у якому скасовуються акти органів місцевого самоврядування. Законами України автономії делеговані важливі по-

664

вноваження та функції по вирішенню особливого кола питань, які суттєво відрізняються від кола питань органів місцевого самовряду­вання. Це де-факто свідчить про її належність до органів державної влади. Але Верховна Рада Автономної Республіки Крим функціонально та організаційно не підпорядковується ніяким орга­нам державної влади, не формується та не призначається ними, формально не називається органом державної влади.

Таким чином, у статусі Верховної Ради Автономної Республіки Крим абсолютно справедливо виділяються суттєві суперечності щодо місця, яке вона займає у системі органів публічної влади. Думається, немає сенсу намагатися віднести Верховну Раду Автономної Рес­публіки Крим до системи органів державної влади України. Верховна Рада Автономної Республіки Крим є органом, який посідає особливе місце в українському суспільстві, її статус породжений особливостя­ми регіону та особливими завданнями, що зумовлені практичними реаліями життя. Це регіональний орган самоврядної (муніципальної) влади.

Значними особливостями порівняно з іншими органами влади характе­ ризується й Рада міністрів Автономної Республіки Крим. Цей орган є виконавчим органом Автономної Республіки Крим, який здійснює виконавчі функції та повноваження в межах своєї компетенції. Відра­зу постає запитання: яка конституційно-правова природа цього органу влади? Адже використання у ст. 136 Конституції України термінів «уряд», «виконавчий орган», а також наявність певних статус-них характеристик можуть підштовхнути до розуміння цього органу як органу виконавчої влади. Нормативно незавершене визначення стату­су Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а саме відсутність окремого закону про Раду міністрів Автономної Республіки Крим та наявність особливостей її правосуб'єктності, передбаченої Консти­туцією України та Конституцією Автономної Республіки Крим, при­зводять або до фактичного ігнорування сучасними дослідниками цієї теми, або до суперечливого ставлення до неї.

Так, одні з них лише вказують на певну специфіку відносин Ради міністрів Автономної Республіки Крим з органами державної влади України, наприклад, Кабінетом Міністрів України¹. Другі — у статусі

¹ Органи державної влади України / За ред. В. Ф. Погорілка: Монографія. — К., 2002. — С. 266.

665

Розділ 25

Автономна Республіка Крим

 

цього органу влади знаходять риси спеціального органу виконавчої влади¹.

Треті наголошують, що Конституція України, виокремлюючи три рівні (гілки) системи органів виконавчої влади, залишила без чіткої відповіді деякі важливі питання визначення складу системи органів виконавчої влади. Зокрема, незрозуміло, яке місце у ній посідає Рада міністрів Автономної Республіки Крим².

Четверті, уникаючи дискусії з цього приводу, пропонують виходи­ти з того, що Рада міністрів Автономної Республіки Крим є виконав­чим органом Автономної Республіки Крим, а не виконавчим органом Верховної Ради Автономної Республіки Крим³.

П'яті, помилково розглядаючи Автономну Республіку Крим як «державне утворення» — республіку, вважають, що «державними ознаками Криму» є те, що тут «у якості регіональної діє система дер­жавних органів Автономної Республіки Крим на чолі з Верховною Радою та Радою міністрів»⁴. Отже, на думку цих вчених, Рада міністрів Автономної Республіки Крим — державний орган, з чим важко погодитись.

Також існує думка, згідно з якою Рада міністрів Автономної Рес­публіки Крим — це орган республіканської виконавчої влади, який са­мостійно здійснює виконавчі функції та повноваження в межах своєї компетенції. Враховуючи, що автори цієї позиції зазначають, що цей орган «також виконує державні виконавчі функції і повноваження, де­леговані законами України»⁵, можна зробити висновок про заперечен­ня ними її державної природи, а акцентування на особливому рес­публіканському характері. Значною мірою цей підхід зумовлений на­явністю у науці погляду, за якими «автономні утворення мають свій притаманний лише їм вид публічної влади — владу автономії»⁶.

¹ Колпаков В. К., Кузьменко О. В. Адміністративне право України: Підручник. — К.,
2003. — С. 91-92.

² Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики:
Монографія / Зазаг. ред. В. Б. Авер'янова. — К., 2003. — С. 78.

³ Адміністративне право України: Академічний курс: Підручник: У 2 т. / За ред.
В. Б. Авер'янова. — К., 2005. — Т. 2: Особлива частина. — С. 403.

⁴ Конституционое право Украиньї: Учеб. пос. / Сост.: В. Д. Волков, Р. Ф. Гринюк,
И. С. Щебетун и др. — Донецк, 2000. — С. 87.