кв. km) визначена після проголошення незалежності у 1991 р. у Законі «Про правонаступництво України»1. У ст. 5 цього закону визначено, що державний кордон Союзу РСР, що відмежовує територію України від інших держав, та кордон між Українською РСР і Білоруською РСР, РРФСР, Республікою Молдова станом на 16 липня 1990 р. є державним кордоном України.
Проблема територіального устрою держави та статусу його складових є однією з найменш досліджених у конституційно-правовій науці. Не можна не зазначити й те, що в сучасній літературі, присвяченій проблематиці державної території, територіальної організації державної влади та іншим питанням статусу території, далеко не завжди враховується — за всієї амбіційності назв відповідних праць — складна, багатоаспектна природа території як конституційної категорії2. Як у радянській літературі, так і роботах вітчизняних вчених досліджувалися проблеми конституційного регулювання державної території3, національно-державного та адміністративно територіального устрою4, політико-територіальної організації України5, політичних проблем державного устрою України6, реформування територіальної організації державного управління7 тощо.
1 Про правонаступництво України: Закон України від 12 вересня 1991 р. // Відо
мості Верховної Ради України. — 1991. — № 46. — Ст. 617.
2 Напр.: Бабурин С. Н. Территория государства. Правовьіе и геополитические пробле
ми. — М., 1997.
8 Городнюк В. Г. Государственная территория СССР: вопросьі конституционного регу-лирования: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. — М., 1987.
* Кушниренко А. Г. Национально-государственное и административно-территориаль-ное устройство Украинской ССР: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. — X., 1987.
5 Баранчук В. М. Політико-територіальна організація України: проблеми консти
туційно-правової теорії та практики: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. — К., 1997.
6 Телешун С. О. Державний устрій України. Проблеми політики, теорії і практики. —
Івано-Франківськ, 2000; Телешун С. Конституційні засади територіального устрою
України. Альтернативи і перспективи // Віче. — 2000. — № 5. — С. 13-19; Теле
шун С. Поняття державного устрою України. Проблеми теорії і практики // Право
України. — 2000. — № 6. — С.14-19; Телешун С. Державний устрій України. Пер
спективи розвитку // Віче. — 2000. — № 7. — С. 56-68 та ін.
7 Конотопцев О. С. Проекти реформування територіальної організації влади у неза
лежній Україні // Актуальні проблеми державного управління: Наук. зб. — X.,
2000. — № 3. — С. 30-38; Конотопцев О. С. Територіальні аспекти адміністративно
го реформування в Україні // 36. наук, праць УАДУ / За заг. ред. В. І. Лугового,
В. М. Князева. — К., 2000. — Вип. 2: У 4 ч.— Ч. II.— С.125-130; Конотопцев О. С.
Територіальна організація влади в Україні: Навч. посіб. для слухачів коротко
термінових тематичних семінарів. — X., 2003; Конотопцев О. С. Концептуальні осно
ви реформування територіальної організації державного управління: Авто
реф. дис.... канд. наук з держ. управління. — X., 2003.
Але, на жаль, ні єдності позицій з цих питань, ні чіткості відповідей щодо складних проблем територіального устрою та територіальної організації влади у науці немає. Не має чіткого бачення з цих питань й Українська держава. Внаслідок цього сучасна державна політика у сфері вдосконалення територіального устрою та територіальної організації влади України характеризується відсутністю довіри з боку населення до реформаторських дій з цього питання (поряд з відсутністю наукового обґрунтування територіальної реформи), що, по суті, є основним бар'єром на шляху її реалізації1. Тому варто погодитися з тим, що причина сьогоднішніх спроб поспішної зміни адміністративно-територіального устрою, насправді, — не у площині турботи про долю держави або її громадян, а у площині політики2.
Зв'язок між територією, державою та владою було визнано лише у процесі суспільного розвитку. Належне державі право на територію різко відрізняється від права власності на землю, яке належить приватним особам або державі як приватноправовому суб'єкту. Право держави на територію полягає у виключному користуванні усіма державними правомочностями у межах цієї території. За античних часів держава розглядалася як громада (община) і не ототожнювалася з її населенням. У Стародавньому Римі поширеною була ідея імперіуму, згідно з якою держава існувала там, де була наявна її влада. Водночас визнавалася публічна власність народу (власне держави) на землі, які відповідно вважалися підвладними. Згодом це право трансформувалося у право власності окремих індивідів на землю як річ (домініум). За середньовіччя, за умови повного злиття публічного та приватного права та нерозвиненості державних засад (у сучасному розумінні), користування державними правами у межах певної території було зумовлено фактичним володінням цією територією на праві приватного володіння. Державне право на територію вважалося придатком
1 Напр.: Гальченко Я. Ні територіальній реформі! А її натхненника Романа Безсмерт
ного «підсмажити» і відправити у відставку // Голос України. — 2005. — 14 липня;
Журавський В. Реформа адміністративно-територіального устрою: підводні течії і
підводні каміння // Голос України. — 2005. — 6 липня; Кавун А. Перш ніж брати но
жиці... Думка з приводу територіального «перекроювання» // Голос України. —
2005. — 17 травня; Любера Р. Реформа Безсмертного. Чи не наламаємо дров? // Воля-
регіон. — 2005. — Червень—липень; Негода В. Реформа має бути комплексною //
Воля-регіон. — 2005. — Червень—липень та ін.
2 Журавський В. Реформа адміністративно-територіального устрою: підводні течії і
підводні каміння // Голос України. — 2005. — 6 липня.
592
593
Розділ 24
