Конституційний статус Президента України

ченні загальної стратегії її розвитку. Вже через рік, у 1995 p., Адміністрація відігравала своєрідну роль «мадридського палацу» при Президентові, що виражалося у неформальному її впливі на діяльність Кабінету Міністрів. За глави Адміністрації Президента В. Медведчука цей інститут вже реально посідав важливу роль у ме­ханізмі виконавчої влади, фактично дублюючи її діяльність. В деяких галузях державного управління (зовнішні справи, оборона, національна безпека тощо) Адміністрація Президента була центром прийняття управлінських рішень.

Дуже неоднозначно Адміністрація як інститут влади проявилася під час виборів Президента восени 2004 р. За твердженням більшості політологів, саме Адміністрація Президента була провідником фаль­сифікації виборів, зокрема маніпулювання їх результатами у першому та другому турах голосування. Це опосередковано проявлялося в то­му, що з незрозумілих причин ЦВК протягом майже двох тижнів підбивала підсумки голосування, хоча в зарубіжних країнах для цього достатньо кількох днів. Непомірне втручання у діяльність парламен­ту та уряду, критика непублічних методів діяльності привели до ре­формування цього органу у вигляді Секретаріату Президента.

До складу Секретаріату Президента входять голова Секретаріату, перший заступник і заступник голови Секретаріату, прес-секретар Президента, постійні представники Президента у Верховній Раді, Кабінеті Міністрів, Конституційному Суді, а також головні служби та служби. Сьогодні у складі Секретаріату Президента функціонують 17 служб (наприклад, головні служби зовнішньої, внутрішньої, гуманітарної, регіональної і кадрової політики тощо).

Секретаріат для виконання покладених на нього функцій може брати за дорученням Президента України участь в опрацюванні про­ектів указів і розпоряджень Президента України у Кабінеті Міністрів, РНБО та інших державних органах; запитувати та одержувати в уста­новленому порядку інформацію, документи і матеріали від держав­них органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, уста­нов, організацій і посадових осіб. Секретаріат може використовувати державні, в тому числі урядові, системи зв'язку і комунікацій, мережі спеціального зв'язку та інші технічні засоби; користуватися в уста­новленому порядку базами даних державних органів. З метою підго­товки виважених і компетентних актів Президента Секретаріат може залучати в установленому порядку до виконання окремих робіт і завдань, участі у вивченні окремих питань учених і фахівців, у тому

числі на договірній основі, працівників центральних та місцевих ор­ганів виконавчої влади. Секретаріат може також порушувати за дору­ченням Президента України перед керівниками органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій питання про усунення виявлених у їх діяльності не­доліків, інформувати правоохоронні органи про порушення Консти­туції та законів України, указів і розпоряджень Президента України. Інші допоміжні органи і служби. При Президентові діють інші допоміжні структури. Серед цих органів можна виділити Державне управління справами, Управління протоколу Президента, державних нагород, з питань громадянства, з питань помилування, з питань звернень громадян.

19.5. Відповідальність Президента України

Президент несе відповідальність виключно за процедурою імпічменту, яка поєднує в собі ознаки політичної і юридичної відповідальності. По суті, імпічмент є політичним засобом контролю за діяльністю вищих посадових осіб від можливих зловживань при здійсненні своїх повноважень.

У Англії, де вперше виник імпічмент, цей засіб розглядався як засіб обмеження абсолютизму, політичного інструменту впливу пар­ламенту на монарха від можливих зловживань. У США в імпічменті вбачали не стільки засіб покарання правопорушників, скільки засіб впливу на порушників встановленого державного порядку¹. Пізніше інститут імпічменту було запозичено більшістю країн світу як еле­мент стримань і противаг у системі поділу влади. Водночас практика застосування імпічментів свідчить, що він виступає скоріше превен­тивним засобом конституційної відповідальності.

Дві спроби імпічменту президентів США Е. Джонсона (1868 р.) та Б. Клінтона (1998 р.) закінчилися безрезультатно. У світовій практиці лише трьох глав держав (Південної Кореї, Литви і Ботсвани) було зміщено з поста в порядку імпічменту. У 2004 р. було зміщено з поста

¹ Кресіна І. О., Коваленко А. А., Балан С. В. Інститут імпічменту. Порівняльний політико-правовий аналіз. — К., 2004. — С. 12, 13.

424

І4а-8152

425

Розділ 19