Vw « - w *4 WiWVWb bVrt

ня його конституційності. Для недопущення прийняття парламентом неприйнятних законів Президент може тісніше взаємодіяти із лояль­ними до його політичного курсу фракціями парламенту шляхом політичних консультацій.

Повноваження Президента, пов'язані із державним управлінням. З контексту Основного Закону випливає, що Президент володіє ши­рокою самостійністю у сфері виконавчої влади, залишаючи за собою функції контролю за ефективністю урядових рішень. Водночас глава держави володіє правом врегульовувати діяльність органів виконав­чої влади. В іноземній доктрині з цього приводу говориться, що глава держави у напівпрезидентській республіці володіє регламентарною владою¹, оскільки це випливає із принципу поділу влади та консти­туційного визначення його статусу.

В Україні спостерігається дуалізм виконавчої влади, що прояв­ляється у відповідальності уряду перед главою держави (частина друга ст. 113 Конституції) та його підзвітності і підконтрольності перед пар­ламентом. Таким чином, Основний Закон залишає за Президентом прерогативу владного втручання у діяльність виконавчої влади, однак таке повноваження за своєю природою є дискреційним.

1) Контроль за діяльністю уряду. Окрім того, що Президент бере
участь у формуванні уряду, він забезпечує його ефективну діяльність
шляхом контролю актів Кабінету Міністрів. Президент вправі зупини­
ти дію актів Кабінету Міністрів з мотивів неконституційності й одно­
часно звернутися до Конституційного Суду щодо їх конституційності.
Таке повноваження може коригувати політичний курс уряду, і важли­
вим здається налагодження каналів зворотних зв'язків між Кабінетом
Міністрів та Секретаріатом Президента для забезпечення узгодженого
політичного курсу. Однак зворотні зв'язки можуть бути суттєво
згорнуті за існування опозиційного до Президента уряду.

Також Президент може скасовувати акти Ради міністрів Автоном­ної Республіки Крим. Однак Президент повинен звернутися одно­часно в адміністративний суд, оскільки такі його дії можуть бути оскаржені у судовому порядку.

2) Нормотворчі повноваження Президента. Із конституційного пе­
реліку повноважень Президента (ст. 106) не випливає, що він володіє

¹ Жакке Ж.-П. Конституционное право и политические институтьі / Пер. с фр. — М., 2002. — С. 208; Ардан Ф. Франция. Государственная система. — М., 1988.

певними правотворчими повноваженнями. Водночас Президент за­безпечує додержання основних прав і свобод, державний суверенітет, територіальну цілісність України. З цією метою він забезпечує дер­жавну незалежність і правонаступництво держави. Такі формулюван­ня містять у собі приховані елементи можливого нормотворення у діяльності Президента.

На думку В. Погорілка, Президент володіє широким колом нормо-творчих повноважень, оскільки він є гарантом конституційного ладу. Він вважав, що це надмірно розширює предмет відання Президента на противагу законодавчим повноваженням Верховної Ради¹. Згідно з правовою позицією Конституційного Суду Російської Федерації не виключається можливість прийняття правових актів Президентом, якщо такі укази не суперечать Конституції і федеральним законам, а їх чинність у часі обмежується періодом до прийняття наступних за­конодавчих актів². Водночас стверджують, що Президент може здійснювати лише ті повноваження, які прямо передбачені у консти­туції³.

Нормотворчі повноваження Президента потрібно тлумачити у контексті конституційних принципів поділу влади та законності уп­равління (ст. 6 та частина друга ст. 19). Президент у своїй нормо-творчій діяльності зв'язаний законом. Тобто при визначенні сфери нормотворчих повноважень Президента потрібно враховувати всі йо­го прерогативи, повноваження, передбачені виключно у Конституції України. Щодо цього повноваження Президента повинні також здійснюватися на основі законів України. Нормотворчі повноважен­ня Президента також переплітаються із регламентарними повнова­женнями уряду. Згідно з принципом поділу влади регулювати пра­вовідносини на основі закону вправі Кабінет Міністрів, оскільки він згідно з Конституцією (ст. 116) здійснює зовнішню і внутрішню полі­тику держави, а тому може встановлювати правила шляхом видання правових актів — постанов. Однак Президент здійснює зовнішню політику і забезпечує керівництво у сфері національної безпеки та

¹ Проблеми реалізації Конституції України: Теорія і практика. — К., 2003. —
С. 342-344.

² Постанова Конституційного Суду Російської Федерації від 30 квітня 1996 р.
№ 11-п // Вестник Конституционного Суда Российской Федерации. — 1996. — № 3.

³ Лучин В. О., МазуровА. В. Укази Президента РФ: основнне социальньїе и правовьіе
характеристики. — М., 2000. — С. 49-50; Российское законодательство: проблеми и
перспективьі. — М., 1995. — С. 139.

 

416

 

14-8152

417

Розділ 19

Конституційний статус Президента України

 

оборони. Таким чином, свої нормотворчі повноваження Президент Ук­ раїни здійснює у трьох сферах: зовнішній політиці, національної безпеки і оборони.

Президент на здійснення своїх повноважень видає укази. Відповідно до Конституції Президент видає укази на основі Консти­туції і законів України. Президент не вправі розробляти шляхом ви­дання указів первинні правові норми, оскільки це є прерогативою парламенту. У разі законодавчого упущення Президент може видава­ти укази з певних питань, однак вони повинні бути схваленні на засіданні РНБО. Для подолання стану законодавчого упущення Пре­зидент володіє достатніми правовими засобами — правом законодав­чої ініціативи, просити Верховну Раду розглядати певні законопроек­ти як невідкладні, звертатися до Конституційного Суду з приводу визнання конституційності практики законодавчого упущення.

Президент також ухвалює розпорядження — правові акти ненорма­тивного характеру. Предметом регулювання розпоряджень Президен­та є прості управлінські дії, які стосуються конкретних адресатів, вичерпують свою дію із вчиненням цієї дії.

З деяких питань предмета відання (пункти 5, 18, 21, 23 ст. 106 Кон­ституції) правові акти Президента потребують контрасигнації — підпису Прем'єр-міністра та міністра, відповідального за його вико­нання. Акт контрасигнатури свідчить про те, що Прем'єр-міністр і відповідальний міністр частково беруть на себе також відпові­дальність за наслідки виконання цього акта. Однак конституційний перелік питань предмета відання, з яких акти Президента потребують контрасигнації, є незначним. Також незрозумілою є природа контра­сигнації актів Президента, ухвалених на засіданні РНБО, хоча не виключено, що у такому разі відповідальний міністр може проголосу­вати проти рішення РНБО і не поставить свій підпис під відповідним указом Президента. За логікою чинність рішення колегіального орга­ну, яке оформляється указом Президента, не може залежати від фактичної сваволі відповідального міністра, який за природою речей його зобов'язаний підписати.

3) Питання громадянства і притулку. Із державним управлінням пов'язані повноваження Президента про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, а також надання при­тулку в Україні. Основна частина процедур з цих питань вчиняється органами виконавчої влади, які здійснюють реєстрацію фізичних осіб та здійснюють повноваження з питань міграції.

Квазісудові повноваження Президента України. Президент володіє повноваженнями, пов'язаними із здійсненням судової влади. Насам­перед Президент бере участь у формуванні суддівського корпусу: він призначає на посади та звільняє з посад третину суддів Консти­туційного Суду, а також призначає вперше на посаду суддів судів загаль­ ної юрисдикції. Це дає змогу Президентові впливати на судову владу.

Президент вправі звертатися до Конституційного Суду з приводу конституційності проекту закону про внесення змін до Конституції, а також конституційності правових актів Верховної Ради України, Кабінету Міністрів, Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Також Президент може оскаржити в адміністративний суд акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Щодо повноваження Президента утворювати суди, то воно скоріше характерне для парламенту, а не глави держави.

У минулому були випадки прийняття неадекватних рішень Прези­дентом щодо утворення судів. Більшість фахівців-юристів пов'язують утворення міськрайонних судів замість районних і міських судів у містах з обласним підпорядкуванням із спробами маніпулювання суддівським корпусом. Таке рішення Президента Л. Кучми було ре­акцією на суддівські рішення щодо виборчих спорів щодо результатів виборів Мукачівського міського голови у 2002 р.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України № І-р/2001 від 16 травня 2007р. у справі про звільнення судді з адміністративної посади визнано неконституційним положення ст. 20 Закону «Про судо­устрій», яка передбачала можливість Президента України призначати та звільняти з посади голів судів та заступників голів судів. На думку Суду, такий порядок порушує конституційний принцип поділу влади та втручається у сферу суддівського самоврядування. Суддя Консти­туційного Суду В. Бринцев справедливо зазначив, що існують різні моделі призначення суддів на адміністративні посади — главою дер­жави або органами суддівського самоврядування, тобто ця проблема є питанням політичної доцільності, оскільки Конституція України безпосередньо не регулює цього питання.

Президент також здійснює повноваження, пов'язані із функцією правосуддя. Здійснення помилування деякою мірою переплітається із вирішенням судами кримінальних справ шляхом постановлення обвинувального вироку. Акт помилування Президента є винятковим правовим засобом, до якого звертається засуджена особа з метою пом'якшення їй кримінального покарання, визначеного згідно з обвинувальним вироком суду.

 

418

419

Розділ 19