Громадянство України і статус іноземців

Розділ 12 Громадянство України і статус іноземців

12.1. Поняття громадянства і належність до громадянства України

Поняття громадянства України законодавчо визначено в ст. 1 Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 р. Громадянство України — це правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках.

Сучасний підхід до змісту громадянства України ґрунтується на пріоритеті загальнолюдських цінностей та визнанні держави і особи рівноправними суб'єктами відносин, де вони наділені взаємними правами й обов'язками як на території держави, так і за її межами. Тобто громадянином України особа є не в силу того, що вона проживає на її території, а внаслідок існування між: особою та державою особ­ ливого правового зв'язку. Громадянство — це правовий, а не фактич­ний стан. Громадянство держави не можна розглядати як сукупність осіб, що проживають на її території, оскільки за цією ознакою останні утворюють населення країни — категорію демографічну. Терміном «населення» охоплюються не тільки громадяни певної держави, а й іноземці та особи без громадянства, які проживають у країні¹.

¹ Конституційне право України / За ред. В. Ф. Погорілка. 2-ге вид. — К., 2000. — С. 225.

74

Відповідно до ст. 25 Конституції України право на громадянство включає в себе: а) право мати громадянство України; б) право не бути позбавленим громадянства; в) право змінити громадянство; г) право не бути вигнаним за межі України; ґ) право не бути виданим іншій державі; д) право на піклування та захист своєї держави під час пере­бування за її межами. Крім того, згідно зі ст. 33 Конституції України громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну¹.

Ці положення відповідають вимогам ст. 15 Загальної декларації прав людини 1948 р., де записано, що «кожна людина має право на громадянство. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений грома­дянства або права змінити своє громадянство».

Громадянство — багатоаспектне явище. В науковій літературі термін «громадянство» вживається не лише для позначення правово­го зв'язку особи з державою. Тривалий час у радянській науці консти­туційного права громадянство визначалось як належність особи до держави. При цьому уточнювали, що ця належність виявляється в по­ширенні на особу законів держави, які гарантують їй права і наклада­ють на неї обов'язки, або в поширенні на особу суверенної влади дер­жави². Інколи при визначенні поняття громадянства держава порівнювалася з організацією, яка має фіксований склад членів, а громадянство — із членством у такій організації³. Деякі автори зазна­чали, що формулу «належність особи до держави «можна тлумачити як «членство особи в державі»⁴.

Супротивники таких визначень громадянства аргументують свою позицію тим, що у них відображена концепція примату держави над особою, поглинання особи державою⁵.

Утім, не всі радянські вчені-правознавці беззастережно підтриму­вали думку щодо громадянства як належності особи до держави. На

¹ Рабінович П. М., Хавронюк М. І. Права людини і громадянина: Навч. посіб. — К.,
2004. — С. 187.

² Денисов А. И., Кириченко М. Г. Советское государственное право. — М., 1957. —
С. 137; Советское государственное право / Отв. ред. С. С. Кравчук. — М., 1958. —
С. 123.

³ Матузов Н. И. Личность. Права. Демократия. Теоретические проблеми субт.ектив-
ного права. — Саратов, 1972. — С. 72, 191.

⁴ Шевцов В. С. Гражданство в советском союзном государстве. — М., 1969. — С. 14.
¹ Конституційне право України / За ред. В. Ф. Погорілка. — С. 223.

75

Розділ 12