Значення ЄС у розвитку економіки Європи

Створення Європейського Союзу вважається найважливішою подією в економічному та політичному розвитку Європи XX ст., поряд з виникненням, а потім і розпадом СРСР й соціалістичного блоку.

Історичні корені Євросоюзу сягають післявоєнного періоду середини ХХ століття. Так, після Другої світової війни західноєвропейські країни поставили перед собою питання майбутнього Європи, що, власне, і вважається початком європейської інтеграції. На той час інтеграція була єдиною відповіддю на світові виклики, яку знайшли європейські політики та дипломати. У період 1945 – 1950 років декілька видатних діячів, серед яких – Конрад Аденауер, Вінстон Черчілль, Алкід де Гаспер і Роберт Шуман почали переконувати свої народи «увійти до нової ери», де має панувати новий порядок, заснований на спільних інтересах її народів і націй.  

У травні 1950 року в Парижі міністр закордонних справ Франції Роберт Шуман запропонував новий план часткової економічної інтеграції. Ця ідея належала Жану Моне. 9 травня 1950 року було підписано Декларацію Роберта Шумана, яка пропонувала створити організацію, здатну контролювати видобування вугілля та виробництво сталі у ФРН та Франції.  

План Шумана та Моне був реалізований 18 квітня 1951 року підписанням Паризького Договору про створення Європейського Співтовариства Вугілля й Сталі, який набрав чинності в липні 1952 р. Членами нової організації стали Франція, ФРН, Італія, Голландія, Бельгія, Нідерланди й Люксембург.  

Наступним кроком було ухвалення Римського договору про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Європейської спільноти з атомної енергії (Євроатом). Документ був підписаний 25 березня 1957 року, і набрав чинності з 1958 р. Ним передбачалося ліквідація всіх національних бар’єрів на шляху вільного руху товарів, послуг, капіталів та робочої сили між країнами-учасницями, а також перехід до вироблення спільної зовнішньоекономічної, сільськогосподарської й транспортної політики. Крім того, було підписано Конвенцію про спільні для трьох співтовариств (ЄОВС, ЄЕС, Євроатому) інституцій, якими стали Парламентська асамблея (Європейський Парламент) та Європейський Суд. На той момент, кожне співтовариство мало власні інституції: 1967 рік знаменується злиттям трьох співтовариств (ЄОВС, ЄЕС, Євроатому) у єдине Європейське співтовариство.

У 1973 році набула чинності Угода про вільну торгівлю між ЄЕС і ЄОВС з одного боку, та країнами Європейської асоціації вільної торгівлі – з іншого. У 1979 році завершився процес створення Європейської Валютної Системи (ЄВС), запроваджено ЕКЮ. Введення ЕКЮ мало зменшити коливання валютних курсів, витіснити з міжнародних розрахунків долар США, стимулювати подальший розвиток інтеграційних процесів через забезпечення передумов формування єдиного валютного ринку ЄС.  

У 1985 році підписано програму подальшого розвитку Європейського співтовариства й перетворення його в Європейський Союз («Європа без кордонів»), а потім і досягнення цілковитої інтеграції. У 1992 році укладена угода між ЄС і Європейською асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ) про створення Європейського Економічного Простору (ЄЕП). Цього ж року прийнято Маастрихтську угоду, суть якої характеризувала новий якісний етап в еволюції ЄС – усунення діючих обмежень вільного руху капіталу в Португалії та Греції.  

З 1 листопада 1993 р. Європейське співтовариство перейшло в нову стадію економічної інтеграції. За рішенням держав та урядів країн-членів, організація набула офіційної назви – Європейський Союз. У межах ЄС планується також перехід до політичної інтеграції – створення нової наддержави конфедеративного або федеративного типу. Поступово ЄС набуває рис єдиної державності, контури якої проявляються в економіці, політиці й соціальній сфері.

1 січня 2002 року з метою покращення умов для співпраці в межах Європи та зниження витрат, пов'язаних з обміном національних валют, запроваджено єдину європейську валюту – євро.  

Європейський Союз (The European Union) – інтеграційне об’єднання 27-ми країн на основі спільних людських і демократичних цінностей, яке має на меті досягнення стабільності, миру та процвітання. ЄС є унікальним міжнародним утворенням, адже його держави-члени заснували спільні інституції та делегували їм певну частку свого суверенітету для того, щоб можна було демократично, на загальноєвропейському рівні ухвалювати рішення з конкретних питань, які становлять загальний інтерес.

Членами Євросоюзу на сьогодні є: Австрія, Бельгія, Болгарія, Велика Британія, Греція, Данія, Естонія, Ірландія, Іспанія, Італія, Кіпр, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швеція. Країнами- кандидатами наразі визнані такі країни, як Македонія, Туреччина й Хорватія. Стосовно України ще в жовтні 2005 р. президент Єврокомісії Жозе Мануел Дурау Баррозу заявив, що майбутнє України – у ЄС. 5 лютого 2010 року Україні надане право подати заяву на членство в ЄС.

Організаційна структура ЄС побудована за принципом розподілу законодавчої, виконавчої й судової функції.  

Діяльність Європейського Союзу заснована на принципі, за яким жодна держава-учасниця не може бути примушена до будь-яких дій без її згоди. Якщо рішення ЄС приймаються більшістю, то вони мають декларативний характер. Для того щоб рішення мали обов’язковий характер, необхідно одноголосна підтримка.  

Європейський Союз надає гуманітарну допомогу багатьом країнам  світу. Останнім часом надання гуманітарної допомоги як частини зовнішньої діяльності Європейської Спільноти набуло особливого значення. Це пов'язано зі збільшенням кількості кризових ситуацій на планеті та прагненням Співтовариства відігравати провідну роль у міжнародних гуманітарних місіях. З цією метою 1992 року був створений Офіс гуманітарної допомоги Європейської Комісії (англ. European Commission's Humanitarian Aid Office, ECHO). Його завданням є надання термінової допомоги (продуктів, матеріалів та практичної участі) жертвам природних і суспільних катастроф, і конфліктів за межами Союзу. Надання такої допомоги базується на принципах недискримінації, неупередженості та гуманності. Вона розподіляється партнерами Офісу, а саме, недержавними організаціями, агенціями гуманітарної допомоги ООН та інших міжнародних організацій.

Для того щоб стати членом ЄС, країна повинна мати стійкий демократичний лад, який гарантує верховенство законів, забезпечує права людини, і захист національних меншин. Крім того, держава повинна мати розвинуту ринкову економіку та державну службу, на базі якої може здійснюватися керівництво ЄС. Сам Євросоюз надає фінансову й консультаційну підтримку країнам-претендентам на вступ до організації.  

Громадяни країн, які входять до ЄС, можуть вільно пересуватися в межах Європейського Союзу, а також брати участь у навчальних і дослідницьких проектах ЄС. Крім того, Євросоюз активно виступає проти тероризму, бере активну участь у проектах захисту навколишнього середовища та науково-дослідній роботі.

Нині ЄС – найпотужніший суб’єкт зовнішньоекономічних відносин, на який припадає понад 40 % світової торгівлі. Із часів утворення в 1968 р. митного союзу торговельні відносини між країнами-учасницями ЄС не мали митних бар’єрів, однак, їх продовжували регулювати так звані адміністративні н(етарифні) обмеження. Запровадження єдиних зовнішньоторговельних тарифів стандартизувало торговельні відносини країн ЄС з іншими державами. У результаті створення єдиного ринку господарство країн-учасниць ЄС сьогодні тісно пов’язане. Понад 60 % зовнішньоторговельних операцій здійснюється в межах об’єднання. 

Контрольні запитання

1. Визначте основні риси промислового розвитку країн Європи.

2. Які регіони виділяються в Європі? Відповідь обґрунтуйте.

3. Які фактори сприяли економічному розвитку країн Західної Європи?

4. Які фактори сприяли економічному розвитку країн Центральної Європи?

5. Охарактеризуйте характер сільськогосподарської спеціалізації в межах європейських регіонів.

6. У чому особливість зовнішньоекономічних зв’язків країн Західної Європи? Центральної Європи? Східної Європи?

7. Прослідкуйте динаміку розширення ЄС.