Загальна характеристика соціально-економічного розвитку країни

Загальні показники. Площа території 301,3 тис. км., населення 57,1 млн. осіб. Столиця Рим (рис. 5.1). На території Італії розташовані дві карликові держави: Республіка Сан-Марино й держава-місто Ватикан як центр римокатолицької церкви. Італія – республіка. Чинна Конституція Італійської Республіки, ухвалена 22 грудня 1947 р.; набрала чинності 1 січня 1948 р.

Глава держави – президент республіки, який обирається на спільному засіданні двох палат парламенту за участі представників областей. Строк повноважень президента – 7 років. Обов'язки президента в усіх випадках, коли він неспроможний їх виконувати, покладаються на голову сенату. 

Законодавчий орган – парламент, який складається із двох палат: палати депутатів і сенату республіки. Згідно з Законом про вибори, ухваленим 4 серпня 1993 р., в Італії запроваджено змішану виборчу систему. Законом про вибори в палату депутатів передбачається, що голосування проводиться протягом одного дня за уніномінальною системою в один тур. 475 депутатських місць (75 відсотків) розподіляються на основі виборів в одномандатних округах за мажоритарною системою відносної більшості, 155 депутатських місць – за пропорційною системою.

Геополітичне положення Італія розташована на півдні Європи, займає Апеннінський півострів, острови Сицилія, Сардинія, Ельба та ін.

На півночі межує з Австрією (довжина кордону 430 км) і Швейцарією (740 км), на північному заході – із Францією (488 км), на північному сході – зі Словенією (199 км). Омивається на сході Адріатичним морем, на заході – Лігурійським і Тірренським, на півдні – Іонічним та Середземним морями.

Італія — морська держава. Близько 80% державних кордонів омиває Середземне море, що сприяє вигідним міжнародним зв'язкам. Перевезення міжнародних вантажів здійснюється через порти Генуя, Венеція й Трієст.

Населення. Більшість населення становлять італійці (94,1 %), сардинці (2,7 %), ретороманці (1,3 %) та інші національності (1,9 %). Національні меншини, у своїй більшості, проживають у прикордонних районах уздовж Альпійських гір.

Офіційною мовою країни є італійська. Англійську й французьку розуміють майже скрізь у готелях, ресторанах, у туристичних бюро. Німецьку – у першу чергу, у курортних зонах на півночі. Переважна більшість віруючого населення – католики (83,2 %). Церква в Італії відокремлена від держави. Однак, вона має величезний вплив на життя італійців. Середня щільність населення – 190 осіб / км. кв. За цим показником Італія займає п'яте місце в Європі й перше – серед країн Південної Європи. Найщільніше заселені рівнини Ломбардії й Ліґурії, де найсприятливіші умови для інтенсивного землеробства й розвитку промисловості. Тут щільність населення перевищує 300 осіб / км. У країні переважає міське населення (77 %), основна частина якого проживає в Північній Італії, особливо на Паданській рівнині.

Для Італії характерна значна еміграція як у заокеанські країни – Канаду, Аргентину, Бразилію, так і в сусідні – Німеччину, Францію, Швейцарію. Усього від кінця XIX ст. з Італії виїхало майже 30 млн. осіб. Основною причиною цього було аграрне перенаселення та значне безробіття, яке не зменшилось й у період дев'яностих років XX ст.

Природно-ресурсний потенціал. Італія бідна на корисні копалини. Найбільше значення мають поклади сірки, ртуті та мармуру. Ліси вкривають близько 1 / 5 площі. Здебільшого це альпійська зона. Величезними є рекреаційні ресурси. Природні умови Італії забезпечують широкі можливості для вирощування різноманітних сільськогосподарських культур: винограду, цитрусових, маслин, овочів тощо. Цьому сприяють субтропічний середземноморський клімат Півдня Італії, а також перехідний клімат від субтропічного до помірного, що охоплює територію Північної частини країни й, зокрема, Паданської рівнини.

Серед паливно-енергетичних ресурсів важливе значення має кам'яне вугілля, що знаходиться в Сардинії й Тоскані, але його низька якість спричинила до майже цілковитого припинення видобутку після закриття сардинських шахт у 1972 р. Тому вугілля імпортується, в основному, зі США, країн ЄС та Центрально-Східної Європи. Родовища природного газу зосереджені в долині річки По, у центрі Апеннінського півострова, на острові Сіцілія й на континентальному шельфі. Однак запаси його невеликі. Тут знаходяться значні ресурси водної й геотермальної енергії. Після Другої світової війни більше половини електроенергії вироблялось в Італії на ГЕС. Однак до кінця XX ст. її обсяги значно знизились, склавши всього одну п'яту загального виробництва.

Родовища поліметалічних руд (цинк, свинець, срібло й інші метали) знаходяться в Східних Альпах і на острові Сардинія. За запасами ртутної руди Італія займає одне з перших місць у світі (Тоскана). У Центральній Італії є значні запаси марганцевих руд.

Італія володіє потужною нафтопереробною промисловістю, яка задовольняє не лише внутрішні потреби, значна кількість нафтопродуктів експортується в сусідні європейські країни.

Структура економіки. Чорна металургія майже повністю зорієнтована на використання імпортної сировини (залізної, марганцевої руди, руд легованих металів), металобрухту. Тому великі металургійні підприємства (комбінати повного циклу) розміщені в портових містах Генуї, Неаполі, Маранто, куди морем доставляється необхідна сировина. Розміщення галузей кольорової металургії має свою специфіку. Так, виробництво міді, цинку та алюмінію зосереджене переважно в Північній частині Італії, свинцю – на південно-західній частині острова Сардинія, ртуті – у Тоскані. За кількістю виплавленої ртуті Італія займає одне з перших місць у світі. Італійська кольорова металургія відома у світі виробництвом магнію, цинку й алюмінію. Сировина для продукування магнію поширена майже повсюдно.

Машинобудування. Основна кількість підприємств цієї галузі розміщена на Півночі, де вдосталь кваліфікованої робочої сили, а також надійне сусідство з індустріально розвиненими країнами, що входять до Європейського Союзу. У структурі галузі домінує транспортне машинобудування: виробництво легкових автомобілів, локомотивів і вагонів, двигунів для суден та авіації. Суднобудівна промисловість розвивається в Генуї, Трієсті.

Хімічна промисловість спеціалізується на випуску хімічних волокон, барвників, засобів захисту рослин, мінеральних добрив. Сировиною для цих виробів служить розмаїта місцева сировина, а також імпортна нафта, газ, апатити.

Легка промисловість має розвинену текстильну, взуттєву та швейну галузі, продукція яких популярна не лише на внутрішньому, а й на зовнішньому ринках.

Серед галузей харчової промисловості найрозвиненішими є борошномельна, що розміщена у всіх великих центрах і портових містах Італії. На півдні чимало підприємств виробляють не лише муку, але й макарони, за випуском яких Італія займає перше місце у світі. Дуже розвинена в країні консервна промисловість, яка переважно базується на переробці фруктів, овочів, зокрема, помідорів. Італія відома у світі як виробник оливок і оливкової олії.

Сільське господарство має землеробський напрямок. Головною галуззю є рослинництво, що виробляє три п'ятих товарної продукції. Важливою галуззю рослинництва є овочівництво. Найбільше вирощують томатів в областях Кампанія й Апулія. Італію називають «першим садом Європи». Серед фруктових (щорічно вирощується 20 млн. т.) переважає вирощування яблук, груш, апельсинів, персиків, черешень. Найпродуктивніші фруктові сади ростуть на північному сході в передгір'ях Альп і Апеннін. На півдні поширені мигдаль, грецькі горіхи, фундук. Важливе місце в сільському господарстві традиційно займає виноградарство.

 

Туристичні центри країни

Італія являє собою туристський продукт вищого ступеня досконалості: міжнародна статистика відводить їй почесне місце в п'ятірці найбільш розвинених із погляду туризму країн світу, оскільки на вказану країну припадає 6 % усього туристичного «обороту» нашої планети.

Туристичні райони країни та передумови їхнього розвитку. Географія міжнародного туризму дуже розмаїта. Найбільша кількість відвідувачів (близько 60 %) припадає на чотири туристичні райони – Венето, ТрентіноАльто-Адідже, Тоскана й Лаціо, де знаходяться гірські ландшафти, привабливі морські пляжі, архітектурні пам'ятники високої пізнавальної цінності. Існуюча готельна база Італії цілком придатна для потреб як внутрішнього, так і міжнародного туризму. За кількістю місць, рівнем їхнього комфорту Італія займає друге місце у світі й перше – у Європі.

Усесвітньо відомими й найбільш популярними в іноземних відвідувачів є туристичні центри Венеції, Рима, Неаполя, Генуї, Флоренції. Щорічно Італію відвідує близько 30 млн. туристів. Туризм є високоприбутковою галуззю економіки. Доходи від міжнародного туризму сягають майже 9 % вартості італійського експорту. Країна має позитивне сальдо потоків туристів – близько 15 млрд. доларів доходу щорічно.  

Основні центри туризму. Венеція – місто-музей, історичний центр якого розташований на 118 островах Венеціанської лагуни, розділених 150 каналами й протоками, через які перекинуто близько 400 мостів (зокрема, Ріальто й так званий міст Зітхань, обидва побудовані в кінці XVI століття).  

Острівна Венеція – морський курорт, центр міжнародного туризму світового значення, місце проведення міжнародних кінофестивалів, художніх виставок. Внутрішньоміські перевезення на моторних судах, гондолах, баржах. Уздовж каналів і вузьких кривих вулиць розташовано багато декорованих церкв, палаців. На центральній площі Сан-Марко – собор (IX – XV століття), Стара бібліотека Сан-Марко (XVI століття), будівлі релігійних братств (скоул), монастирі. Місто й лагуна включені в список Світової спадщини. Основними пам'ятками є собор Палац дожів (ХІV – ХV ст.), монастирі і споруди скоул (релігійних брацтв). Щороку проводяться Міжнародний кінофестиваль і карнавал. На острові Мурено – музей скла. У галереї Академії мистецтв – колекція Гуггенхейма (сучасне мистецтво, картини XX ст.).

Ремісниче виробництво художніх виробів зі скла (острів Мурано, музей мережив (острів Бурано), мозаїки. Промислово-портова частина Венеції – материкова.

Рим – столиця Італії (близько 3 млн. жителів) і області Лаціо, найбільший у країні, і одне з найвідвідуваніших міст у світі. Легендарне «Вічне Місто» розташоване на семи пагорбах, по обох сторонах річки Тибр, недалеко від Середземного моря. Місто-держава Ватикан, що знаходиться в межах його території, є всесвітнім центром католицької церкви.  

Важко сказати, що запам'ятається більше всього в цьому місті, що захоплює дух, – гордовита розкіш Ватикану, безсмертний Форум. Вічна магія Риму полягає в умінні поєднувати стародавнє й сучасне. Імперії підносилися і переживали занепад, старі боги змінялися новими, але Рим залишається Римом. Рим – місто живих і незабутніх образів: вид контурів міста вдосвіта з найвищого горба міста – Яникула, колони й руїни храмів Римського Форуму, купол Cобора Св. Петра на тлі яскравих багряних фарб заходу – все це залишає в пам'яті глибокий слід. Види італійської столиці – не єдина її чарівність. Рим також є й містом звуків, що починаються рано вранці з перегуку церковних дзвонів, що закликають віруючих на месу, що зливаються в різноманіття міської симфонії протягом дня.    

Площа Муніципалітету (Piazza del Municipio) – величезна й зелена площа – одна із центральних у Неаполі. Вона тягнеться від будівлі мерії до міського вокзалу. У центрі площі – пам'ятник королю Італії Віктору Еммануїлу II на коні. Від побережжя площу відокремлює значний замок Маськіо Анджоїно (Maschio Angioino) з могутніми баштами, і прекрасний Королівський палац, біля воріт якого знаходяться кінні статуї з «Приборкувачами коней», даровані сюди імператором Миколою I Фердинанду II. Перед замком розбитий гарний сквер: огорожа з підстриженого чагарнику, клумби, доріжки, «живий» календар із квітів, дата на якому оновлюється щодня. Ще однією забавною визначною пам'яткою площі є барвисті англійські двоповерхові автобуси, які здійснюють екскурсійні прогулянки по Неаполю. З будь-якої точки площі видно Кастель Сант-ельмо – фортецю на високому пагорбі, де колись була в'язниця.

Замок Анжуйський був споруджений Карлом I Анжуйським. Він був названий «новим» на відміну від інших замків міста, а на честь короля Карла Анжуйського отримав назву Анжуйський замок. Замок став важливим культурним центром, де бували такі художники й письменники, як Джотто, Петрарка, Бокаччо. За династії Арагон замок доповнили двома баштами (Середньою й Сторожовою) і Тріумфальною аркою, яку з повним правом можна вважати видатним зразком тріумфальної архітектури Відродження, оскільки вона є нерозривним сплавом мистецтва майстрів скульптури тієї епохи з традиційними канонами архітектури римських тріумфальних арок.  

Королівський палац побудований архітектором Доменіко Фонтану в XVII ст., тут знаходилася резиденція іспанського короля Пилипа II. Фасад обернений убік П’яцца дель Плебішито. У нішах фасаду завдовжки 169 м красуються статуї його попередників із різних династій. У даний час у палаці розміщуються різні установи, але основну частину будівлі з 1804 р. займає Національна бібліотека Неаполя, де зберігаються тисячі томів книг і унікальні зібрання папірусу. Серед інших приміщень інтер'єру варто виділити Центральний зал, Тронний зал і Зал Геркулеса, які разом із численними залами королівських апартаментів утворюють Музей історичних апартаментів Королівського палацу. Тут виставлені роботи таких майстрів, як Тіціані, Гверчино, Андреа Ваккаро, Маттіа Преті, Спаньйолетто, Массімо Станціоне й Лука Джордано. Сам Королівський палац оточений красивими садами.   

Генуя – місто з багатовіковою історією відоме також під назвою «Ла Суперба», що означає «Горда». Захоплюючись морською відвагою минулого й сьогодення Генуї, поет XIV ст. Петрарка назвав Геную «господинею моря». У далекому минулому Генуя змагалася з Венецією за панування на Середземному морі. Стратегічне вигідне розташування й прекрасна природна гавані фактично зробили історичний підйом Генуї неминучим. У період розквіту, у XIV ст., володіння цього міста-держави тягнулися за межами Сирії, Північної Африки і Криму. Проте після поразки флоту Венеції в 1380 р., у битві при Кьодже, Генуя ослабила морську експансію. Два століття по тому завдяки розвитку банківської справи й інших галузей торгівлі Генуя повернула собі минулу могутність.

Ім'я Христофора Колумба виникає в Генуї на кожному повороті: від статуй і картин до вулиць, площ, фонтанів, барів і міського аеропорту, що носять його ім'я. Найвідоміші династії, серед яких, перш за все, сім'я Доріа, прикрасили Геную палацами, збагатили її витворами мистецтва. Адмірал Андреа Доріа (1466 – 1560) добився незалежності для Генуезької республіки, що протрималася аж до епохи наполеонівських воєн.

Однією з найпопулярніших сучасних визначних пам'яток Генуї є Акваріум площею 10 000 кв.м, найбільший у Європі, у 70 величезних басейнах якого міститься близько 5 000 представників морської фауни. Акваріум був відкритий 15 жовтня 1993 р., сьогодні він привертає більше 1 200 000 відвідувачів. В акваріумі м. Генуї було відтворено підводне середовище Червоного моря й Карибських коралових рифів.

П’яцца Маттеотті – одна з найбільших площ Генуї. Тут підноситься величезний палац – Палаццо Дукале, у якому в даний час проходять виставки й інші культурні заходи.

У кожному місті є одна вулиця, яка виділяється серед інших. У Генуї така вулиця носить ім'я великого борця за об'єднання Італії Джузеппе Гарібальді. Прокладати вулицю в старій частині міста почали ще в 2-ій половині XVI в., але раніше для розподілу земельних ділянок у цьому престижному районі були проведені аукціони, у яких взяли участь найбагатші сімейства Генуї. Усі землі дісталися лише п'ятьом. З безлічі палаців по вулиці Гарібальді особливої уваги заслуговують два: Палаццороссо й Палаццо-б’янко, у яких розміщені багатющі колекції живопису.

З вершини найближчого горба чітко виділяються три головні визначні пам'ятки Флоренції, що підносяться над морем: купол собору Санта Маріядель-фьорі, дзвіниця Джотто, башта Синьйорії, середньовічної міської ратуші.

Історичний центр міста – площа Синьйорії, де розміщена колекція шедеврів скульптур «Давид» Мікеланджело, «Персей» Челліні та ін. Із площею Синьйорії пов'язані всі найважливіші події бурхливої історії Флоренції.

Головний Флорентійський собор Санта Марія-дель-фьорі (XIII – XIV століття) є третім у світі з величиною після соборів Св. Петра в Римі й Св.Павла в Лондоні. Він вражає гармонійністю форм, нарядним химерним облицюванням із білого, рожевого й зеленого мармуру. Купол собору, попри величезні розміри, вражає невагомістю. Поряд із собором – химерно прикрашений різноколірним мармуром високий паралелепіпед дзвіниці Джотто. Одна з найзнаменитіших церков Флоренції - готична базиліка Санта Кроче (усипальня Мікеланджело, Галілея, Макіавеллі, Россіні й інших великих італійців).

У місті 87 музеїв, найвідоміший – галерея Уффіці. Флоренція – унікальне місто, що дало світу найбільших майстрів образотворчого мистецтва, й прославлена батьківщина Ренесансу. Дуже живописна набережна річки зі старовинними мостами, найстародавніший – Понті Веккьо, на якому вже багато років розміщуються ювелірні лавки.

До цих пір Флоренція виправдовує ім'я, дане їй римлянами, що заснували біля берегів Арно військову колонію, названу Флорентією, тобто «квітуча». Династія Медічі, що правила Флоренцією до першої половини XVIII століття, усіляко сприяла розвитку мистецтв і розквіту міста як світового культурного центра. Флоренція – це місто, що надихало таких майстрів образотворчого мистецтва як Донателло, – одного з «батьків Відродження», визнаного генія Мікеланджело, Леонардо да Вінчі, Сандро Ботічеллі й багатьох інших. Їхні роботи сьогодні захоплюють відвідувачів музеїв і картинних галерей Флоренції.

 

Контрольні запитання

1. Які особливості розвитку економіки країни? Назвіть провідні галузі економіки Італії.

2. Яке місце туризму в економіці країни?

3. Укажіть особливості розміщення туристичних ресурсів Італії.

4. Охарактеризуйте державний устрій, форму правління, виборчу систему країни.

5. Укажіть національний склад населення. Державна та розмовні мови. Пануюча релігія.

6. Які сільськогосподарські культури вирощують на території Італії? Що сприяє цьому?

7. Назвіть особливості розміщення туристичних центрів Італії.

8. Що приваблює туристів із різних країн відвідати Італію?

Лекція 5. ВЕЛИКА БРИТАНІЯ

(ОБ’ЄДНАНЕ КОРОЛІВСТВО ВЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ ТА ПІВНІЧНОЇ ІРЛАНДІЇ)

План

5.1 Загальна характеристика країни

5.2 Історико-культурний ресурс країни